Запечатування

Святі останніх днів вірять, що Бог відновив на землі силу, дану давньому апостолу Петру, зв’язувати, тобто запечатувати на землі і на небі. Ця запечатувальна сила застосовується у храмах під час священної церемонії укладання шлюбів і запечатування разом багатьох поколінь сімей. Перші святі останні днів використовували слово запечатати у кількох різних, але пов’язаних сенсах. Печатки використовувалися для того, щоб зробити контракти чи договори офіційними. Печатки з чорнил, воску чи тиснені штампи підтверджували підписи на контракті¹ . Багато читачів Біблії вважали, що в уривках, в яких згадувався термін запечатування, малася на увазі офіційність дій в очах Бога. Перші святі останніх днів часто використовували слово запечатування у цьому сенсі, говорячи про молитви, свідчення, благословення, помазання, обряди і шлюби, зроблені офіційними через священство, тобто запечатаними або відміченими божественною владою і таким чином визнаними на небесах² . У кількох перших одкровеннях Джозефу Сміту містилися подальші пояснення, що відновлена влада, обряди і завіти могли запечатувати осіб у вічне життя³.

Сила Іллі

Діючи за отриманими пізніше одкровеннями Джозеф Сміт представив нові вчення й обряди в Наву, шт. Іллінойс, в яких було більше роз’яснень і святим було більш чітко сказано, що таке запечатування. Він навчав, що “дух і влада Іллі” складається з влади помістити “печаті Мелхиседекового священства на Дім Ізраїлів”. Він також навчав, що отримав владу використовувати цю силу запечатування для своїх близьких і всіх святих останніх днів через храмові обряди⁴.

Ці посилання на владу Іллі запечатувати явно виникли після того, як Джозеф Сміт і Олівер Каудері мали у 1836 році видіння, коли Ілля явився їм у Кертлендському храмі. Хоча Джозеф не говорив публічно про цей випадок, у розповіді про видіння, записаній у щоденнику Джозефа, сказано, що Ілля прийшов, щоб “повернути серця батьків до дітей, а дітей до батьків”. Давній пророк сказав тоді Джозефу: “Ключі цього розподілу ввірено у ваші руки”⁵.

Хрищення за померлих та вічні сім’ї

Коли Джозеф Сміт почав представляти храмові обряди в Наву, він говорив про їхню силу з’єднувати, тобто запечатувати, разом людей з різних поколінь. У листах до Церкви, які містили натхненні вчення про хрищення за померлих, Джозеф говорив про такі хрищення як про обряд, який стає “міцним поєднанням” між поколіннями, надаючи спасіння померлим. Пізніше він зауважив, що у певному сенсі цей обряд мав “владу запечатувати і поєднувати”⁶. Коли святі входили у води хрищення за померлих членів своїх сімей, вони зв’язували покоління у розширеній завітній сім’ї.

В одкровенні Джозефу, вперше записаному у 1843 році, пояснювався обряд запечатування шлюбу. “Усі завіти, договори, узи, зобовʼязання, присяги, клятви, дії, звʼязки, обʼєднання або очікування, які не складено, в які не ввійшли і які не запечатано Святим Духом обіцяння через того, кого помазано, … не мають дієвості, сили або чинності у воскресінні з мертвих та після нього”. Запечатувальна сила може зробити шлюби дієвими на вічність і запечатувальні обряди можна виконувати лише через “посередництво Мого помазаника”, тобто пророка Джозефа Сміта⁷. В одкровенні сказано, що “ніколи не буває одночасно більше одного на землі”, хто може мати ключі цієї сили. Таким чином кожен з наступників Джозефа Сміта в якості Президента Церкви отримав ключі і владу керувати виконанням обрядів запечатування.

Через понад місяць після отримання одкровення про запечатування шлюбу Джозеф навчав, що така сама сила могла запечатувати дітей до їхніх батьків. “Коли печать покладено на батька і на матір, — навчав він, — це стає захистом для нащадків, щоб вони не були загублені, але були врятовані через завіт їхнього батька”⁸. Бригам Янг підтвердив, що Джозеф дав йому доручення виконувати такі запечатування, щойно буде готовий храм у Наву⁹.

Запечатування для усиновлення

Після смерті Джозефа Сміта святі завершили храм у Наву, щоб мати змогу отримувати ендаументи і бути запечатаними. Бригам Янг і Кворум Дванадцятьох Апостолів виконали тисячі запечатувань. Вони запечатували пари у шлюби і припечатували дітей до батьків, якщо батьки запечатувалися після народження своїх дітей. Але у той час святі ще не запечатувалися до своїх померлих батьків, які не приєдналися до Церкви у цьому житті. Натомість деякі святі брали участь у обрядах “усиновлення”, під час яких вони припечатувалися до інших дорослих святих останніх днів, майже завжди це були видатні провідники Церкви. Ці запечатування поєднували їх з іншими, хто, як вони знали, прийняли відновлені євангельські завіти. Протягом 50 наступних років складна мережа усиновлень утворилася з храмових запечатувань, в яких поєднувалися друзі і приятелі, наче вони були розширеними сім’ями.

Ця практика тривала до 1894 року, коли Президент Уілфорд Вудрафф отримав одкровення, в якому такі запечатування усиновлення обмежувалися і натомість радилося зосередитися на запечатуванні шлюбів та стосунків між батьками й дітьми. Президент Вудрафф заохочував святих досліджувати свої родоводи “настільки глибоко, наскільки [вони] зможуть, і запечатува[тися] до своїх батьків і матерів”. Він заохочував святих запечатуватися до померлих чоловіка чи дружини та батьків, навіть тих, які не були членами Церкви, обіцяючи, що “буде дуже небагато тих, якщо взагалі такі будуть, хто не прийме євангелію”¹⁰.

Храмові запечатувачі

Після смерті Джозефа Сміта Бригам Янг та інші члени Дванадцятьох виконували храмові запечатування в Наву, а пізніше в Солт-Лейк-Сіті. У 1877 році президент щойно висвяченого храму в Сент-Джорджі, Уілфорд Вудрафф, попросив дозволу у Президента Церкви, Бригама Янга, рукопокласти інших для виконання запечатувань. Янг дав Вудраффу повноваження висвятити необхідну кількість запечатувачів, і невдовзі храмові запечатувачі регулярно виконували запечатування і для живих, і для померлих. На кінець 20 століття Перше Президентство зробило стандартними для храмових президентств процедури покликання і рукопокладання запечатувачів¹¹. Ці запечатувачі продовжують діяти з наданою їм владою і під скеруванням Президента Церкви.