“Війна між мормонами і жителями штату Міссурі у 1838 році”, Теми з історії Церкви
“Війна між мормонами і жителями штату Міссурі у 1838 році”
Війна між мормонами і жителями штату Міссурі у 1838 році
Війна між мормонами і жителями штату Міссурі (також відома як Мормонська війна або Міссурійська війна) — це збройний конфлікт між святими останніх днів та іншими жителями північної частини штату Міссурі восени 1838 року. Конфлікт поширився і на посадових осіб штату, включно з губернатором, та призвів до ув’язнення Джозефа Сміта й примусового вигнання святих із Міссурі.
Релігійні, політичні та соціальні розбіжності між святими останніх днів і жителями Міссурі викликали напругу, щойно святі останніх днів прибули в округу Джексон, штат Міссурі, у 1831 році.1. Загрози самосуду та напади натовпів зловмисників змусили святих залишити округу в 1833 році. Мормони переселилися до сусідніх округів на півночі, де вони продовжували стикатися з ворожістю. У 1836 році штат створив округу Колдуелл винятково для поселення мормонів, і противники Церкви протестували проти будь-якого поселення святих останніх днів за межами цієї нової округи. Але святі прагнули скористатися своїм конституційним правом, заснувавши поселення в сусідніх округах Керролл і Дейвіс. Коли влітку 1838 року Джозеф Сміт поїхав з Огайо до мормонського поселення Фар-Уест, штат Міссурі, спротив присутності Церкви в Міссурі досяг критичної точки 2.
4 липня 1838 року Сідні Рігдон попередив, що святі більше не будуть терпіти переслідування або зневажання їхніх прав громадян Сполучених Штатів. Якщо збиратимуться натовпи зловмисників, заявив він у широко розповсюдженій промові, “між нами та ними буде війна на знищення”. Водночас він проголосив, що святі не будуть агресорами: “Ми не посягатимемо на права жодного народу; але свої права будемо відстоювати до смерті”.3 У цей період деякі чоловіки-мормони організували групу самосуду, відому як данійці, які дали урочисте обіцяння захищати святих від подальшого насильства. Чутки про діяльність данійців переконали деяких жителів Міссурі, що мормони погрожували насильством сусідам4.
У день виборів того року жителі округи Керролл проголосували за те, щоб мормони залишили округу. У сусідній окрузі Дейвіс, коли виборці не допустили мормонів до виборчих дільниць, почалася бійка. Побоюючись, що їх вижене з округи офіцер місцевих ополченців, святі останніх днів попросили його підписати заяву про неупередженість. Пізніше цей офіцер поскаржився, що його залякали і змусили поставити цей підпис, і Джозефу Сміту та Лайману Уайту було наказано відповісти на цю скаргу в суді. Вони обоє відмовилися виконувати наказ, доки суд не зможе гарантувати їхню безпеку. Натовпи зловмисників,невдоволені тим, що мормони не відповіли перед законом, знову зібралися проти святих.
Святі звернулися до уряду з проханням про захист, і прибуло кілька військових загонів, щоб зберегти мир. Але дипломатичне врегулювання проблеми було перервано, коли натовп зруйнував поселення мормонів у Де Вітті, окрузі Керролл, змусивши святих тікати, рятуючи своє життя. Губернатор штату Міссурі, Лілбурн У. Боггз, відповів на прохання про допомогу, сказавши, що святі та жителі Міссурі мають самі владнати свої суперечки. Коли стало відомо про натовпи зловмисників, які спалювали будинки мормонів в інших округах, святі вирішили дати відсіч.
Збройне протистояння тривало два тижні. У середині жовтня мормони здійснили рейд і підпалили будинки та магазини в Галлатіні та Міллпорті. Біля річки Крукид відбулася сутичка мормонів і ополченців Міссурі, в результаті чого загинув один житель Міссурі та двоє мормонів, зокрема й апостол Девід У. Петтен. Після цих заворушень губернатор Боггз, який раніше підтримував антимормонську діяльність в окрузі Джексон, видав так званий “наказ про знищення”, за яким ополченню штату надавалося право виганяти мормонів з цього штату або, якщо необхідно, знищувати їх.5 Найжахливіша подія тієї війни сталася через кілька днів, 30 жовтня, коли група озброєних жителів Міссурі відкрила вогонь по святих у Хонс-Мілл, убивши та жорстоко порубавши 17 чоловіків і хлопчиків6.
К. К. A. Крістенсен (1831–1912), Табір Сіону, приблизно 1878 р., темпера на мусліні, 196 x 287 см. Музей мистецтв Університету Бригама Янга, дар онуків К. К. A. Крістенсена, 1970 р.
Картина, на якій зображено сутичку між ополченцями штату Міссурі та мормонами на річці Крукид.
31 жовтня ополчення під командуванням генерал-майора Сем’юела Д. Лукаса взяло в облогу Фар-Уест. Лукас заарештував Джозефа Сміта і ще кількох інших мормонських провідників і наказав стратити їх наступного дня. Інший генерал, Елекзендер Доніфан, оскаржив цей наказ, і Джозефа та кількох інших було взято під варту, щоб судити за звинуваченнями у державній зраді та вбивстві. Тим часом основна маса святих останніх днів шукала прихистку в сусідньому штаті Іллінойс7.
Війна між мормонами і жителями штату Міссурі позначила кінець присутності Церкви в Міссурі в ранній період її існування. Джозеф Сміт вважав, що побудова “Сіону” — громади праведних святих — була пов’язана не з якимось географічним місцем, а більше зі збиранням членів Церкви, де б вони не збиралися8. Війна також призвела до відступництва провідників, які відігравали важливу роль у Церкві. Томас Б. Марш, Орсон Хайд і Уільям В. Фелпс залишили Церкву і повернулися до неї через багато років, але такі провідники, як Джон Коррілл і Джордж Хінкл, так ніколи і не повернулися9. Пробувши в холодній тісній в’язниці зиму 1838–1839 рр., Джозеф Сміт, його брат Гайрум і кілька інших втекли за допомогою співчутливого охоронця поки їх переправляли до іншого місця. \Незважаючи на те, що час, який Джозеф провів в ув’язненні був дуже важким для нього, усе ж він став викупительним для Джозефа, оскільки він отримав в цей період одкровення, які містили глибокі істини10.