“Збирання Ізраїля”, Теми з історії Церкви
“Збирання Ізраїля”
Збирання Ізраїля
Пророцтва Старого Завіту запевняють дітей Ізраїля що, хоча їх буде розсіяно серед народів, також одного дня їх буде знову зібрано1 . Нещодавно перекладена Книга Мормона та Господні одкровення, дані Джозефу Сміту, навчали перших святих останніх днів, що вони живуть у час, коли має початися обіцяне збирання. Це збирання відбуватиметься, коли вони проповідуватимуть по всьому світу, несучи євангелію розсіяним нащадкам Ізраїля і всім, хто має бажання бути усиновленими до завітної сім’ї. У той самий час святі мали збудувати “місто Сіон”, куди навернені могли б зібратися у підготовці до Другого Пришестя Ісуса Христа2.
Лише через кілька місяців після організації Церкви у 1830 р. в одкровенні Джозефу Сміту було вказано нещодавно охрищеним членам Церкви залишити свої домівки і збиратися “в одне місце на лиці цієї землі”3 . У подальшому одкровенні штат Огайо було визначено першим місцем збирання4 . Поки віруючі збиралися в Кертленді, штат Огайо, в одкровенні Джозефу Сміту було визначено місцевість поблизу поселення Індепенденс в окрузі Джексон, штат Міссурі, як місце, де було потрібно починати будувати місто Сіон5 . Святих вигнали з округи у 1833 р., не дозволивши їм будувати обіцяне місто, але вони продовжували засновувати поселення у сусідніх округах, де могли збиратися навернені.
Збирання Ізраїля отримало подальший поштовх у квітні 1836 р., коли старозавітний пророк Мойсей явився Джозефу Сміту й Оліверу Каудері у Кертлендському храмі і ввірив їм “ключі збирання Ізраїля з чотирьох частин землі і виведення десяти колін з північного краю”6. Апостолів Гебера Ч. Кімболла та Орсона Гайда було невдовзі покликано до Англії організувати першу церковну місію за океаном7. Тисячі навернених почали збиратися у колах святих останніх днів у штатах Огайо, Міссурі, а пізніше в Іллінойсі. У Наву, штат Іллінойс, святі організували великий кіл і почали будувати новий храм. Джозеф Сміт навчав, що у певному сенсі “ціла Америка є Сіоном”, і святі могли збиратися будь-де, якщо там є храм8. Він пояснив, що “основною метою” збирання є “побудувати дім Господу, де Він міг би відкрити Своєму народу обряди Свого дому і слави Свого царства, і навчати людей шляхів спасіння”9.
Після смерті Джозефа Сміта святі мігрували в західну частину Америки, де вони продовжували організовувати коли Сіону і будувати храми. У 1848 р. церковні провідники закликали навернених в Європі “якомога швидше емігрувати” до Великого басейну10. Нові члени Церкви за кордоном — особливо ті, що у Великій Британії і Скандинавії — настільки віддано виконували настанови церковних провідників, що перед поселеннями святих останніх днів постали виклики щодо економічної підтримки та інтеграції великої кількості іммігрантів11. У місіях постійний відтік навернених з місцевих філій до колів в Юті ускладнював роботу з проповідування. Зрештою у 1887 р. антиполігамним законом Сполучених Штатів було закрито Постійний еміграційний фонд Церкви, що обмежило можливість Церкви надавати допомогу для імміграції, як це робилося з 1849 р.12.
У 1890-х рр. церковні провідники почали заохочувати нових членів Церкви залишатися у своїх рідних країнах. У 1894 р., наприклад, Перше Президентство і Кворум Дванадцятьох Апостолів вирішили, що членів Церкви, які перебувають далеко від штату Юта, “не слід заохочувати до еміграції, поки вони не вкоріняться твердо в релігії працею та досвідом”, і що тих, хто вже фінансово були добре влаштовані, не слід “заохочувати емігрувати у це місце, де роботи не так багато”13. Але попередні настанови щодо збирання в Сіоні продовжували приваблювати деяких членів Церкви, і провідники відчували, що не повинні перешкоджати членам Церкви мігрувати, якщо ті бажали цього і мали на це фінансові можливості. Офіс Ліверпульської місії продовжував виконувати обов’язки еміграційного агентства, поки в 1933 р. головне управління Британської місії не переїхало в Лондон, хоча імміграція продовжувала поступово спадати14.
У 1952 р. Президент Девід О. Мак-Кей поїхав у Європу, щоб вибрати місця для храмів в Англії і в Швейцарії. Перебуваючи там, він сказав одному з журналістів: “Ми маємо на меті, щоб наші послідовники залишалися тут, замість того, щоб заохочувати їх іммігрувати до Юти та інших місць у Сполучених Штатах”15. Він пояснив, що присутність храмів принесе благословення Сіону святим в Європі. Наступні Президенти Церкви продовжували втілювати ціль — будувати храми там, де була велика кількість святих. У 1977 р. старійшина Брюс Р. Мак-Конкі знову повторив, що Сіон існує там, де люди збираються разом в істинну кошару Бога, приймаючи хрищення й укладаючи завіти. Наводячи приклад народу Еноха, старійшина Мак-Конкі навчав: “Створення колу подібне до заснування Міста Святості. Кожен кіл на землі — це місце збирання для загублених овець Ізраїля, які живуть на його території”16. Поширення храмів і колів по всьому світу надало святим останніх днів переваги й благословення збирання, а також допомогло у продовженні збирання Божих дітей в їхніх країнах.
Пов’язані теми: Сіон/Новий Єрусалим, Перші місіонери, Освячення Святої землі, Приходи і коли