Завзято займатися [доброю справою]
Є члени кворуму й ті, які повинні бути членами нашого кворуму, які потребують нашої допомоги.
Дорогі брати! Яка урочиста подія, і я відчуваю смирення, стоячи перед вами цього вечора у відповідь на запрошення навчати і свідчити про священний привілей, який нам належить—бути носіями священства Бога. Я молюся, щоб ваша віра і ваші молитви підтримали мене.
Крім тих носіїв Ааронового і Мелхиседекового священства, які прийшли цього вечора в цей прекрасний Конференц-центр або знаходяться в інших місцях по всьому світу, є також багато таких, які, з певних причин, забули про свій обов’язок і обрали інші шляхи.
Господь звертається до нас досить зрозуміло, що ми повинні знайти цих людей, спасти їх і повернути разом із сім’ями до трапези Господньої. Ми також можемо прислухатися до божественних порад Господа, коли Він проголошує: “Отже, нехай кожна людина вивчить свій обов’язок і діє у чині, на який її призначено, з усією старанністю”1. Він додав:
“Бо ось, це не годиться, щоб Я на все давав накази; бо кого в усьому примушують, той є лінивим і немудрим слугою; отже, він не отримає нагороди.
Істинно я кажу вам, люди мають завзято займатися доброю справою, і робити багато чого за своєю власною вільною волею, і вершити багато праведності.
Бо в них є сила, завдяки якій вони є вільними в собі. І якщо люди творять добро, вони ні в якому разі не втратять свою винагороду”2.
Священні Писання дають вам і мені взірець, який треба наслідувати. Там сказано: “Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей”3. І “ходив Він, добро чинячи,… бо Бог був із Ним”4.
Вивчаючи життя Учителя, я помітив, що його вічні уроки і надзвичайні чуда, як правило, відбувалися тоді, коли Він виконував роботу Свого Батька. По дорозі в Еммаус він явився у тілі з плоті та кісток. Він споживав їжу і свідчив про Свою божественність. Усе це відбулося після того, як Він вийшов з гробниці.
Раніше, коли Він прямував до Єрихону, то відновив зір сліпому.
Спаситель був завжди активним і зайнятим: навчав, свідчив і спасав інших. Таким сьогодні є наш особистий обов’язок як членів кворумів священства.
У проголошенні Першого Президентства і Кворуму Дванадцятьох Апостолів, яке вийшло 6 квітня 1980 р., міститься така заява про свідчення та істину:
“Ми урочисто стверджуємо, що Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів є дійсно відновленою Церквою, яка була встановлена Сином Божим, коли в земному житті Він організував Свою роботу на землі; що ця Церква носить Його священне ім’я, ім’я самого Ісуса Христа; що її збудовано на основі апостолів та пророків, де Він є наріжним каменем; що Його священство, як Ааронове так і Мелхиседекове, було відновлено під руками тих, хто мав його у давнину: Івана Христителя, що стосується Ааронового священства, та Петра, Якова та Івана, що стосується Мелхиседекового священства”5.
6 жовтня 1889 р. Президент Джордж К. Кеннон звернувся із таким закликом:
“Я хочу бачити, як зростає сила священства… Я хочу бачити, як ця сила і влада поширюється на всіх носіїв священства, починаючи з керівників і закінчуючи найменшим та найсмиреннішим дияконом у Церкві. Кожен чоловік повинен прагнути одкровень Бога, світла небес, яке сяятиме в душі, даючи знання стосовно обов’язків, стосовно тієї частини Божої роботи, яка покладається на нього в його священстві та насолоджуватися всім цим”6.
Я хочу сьогодні розповісти вам два випадки зі свого життя: один стався, коли я був хлопчиком, а інший—про мого друга, який був чоловіком і батьком кількох дітей.
Невдовзі після того, як мене було висвячено вчителем в Аароновому священстві, мене покликали служити президентом кворуму. Наш порадник, Гарольд, був до нас небайдужий, і ми про це знали. Одного дня він сказав мені: “Томе, це правда, що ти захоплюєшся голубами?”
Я з почуттям відповів: “Так”.
Тоді він запропонував: “Якщо ти хочеш, я подарую тобі пару чистокровних бірмінгемських турманів?”
Цього разу я відповів: “Так, пане!” Бачите-но, голуби, яких я мав, були простими голубами, які я зловив на даху початкової школи “Грант”.
Він запросив мене до себе додому наступного вечора. Той день був одним з найдовших у моєму молодому житті. Я чекав на свого порадника за годину до того, як він повернувся з роботи. Він повів мене на свою голуб’ятню, яка знаходилася у верхній частині невеличкого сараю в кінці його двору. Коли я розглядав найкращих голубів, яких я тільки бачив у своєму житті, він сказав: “Обери будь-якого самця, і я дам тобі самицю, яка не схожа на всіх інших голубів у світі”. Я зробив свій вибір. Тоді він поклав у мої руки крихітну голубку. Я запитав, чим вона так відрізняється від усіх інших. Він відповів: “Подивися уважно і ти помітиш, що в неї лише одне око”. Безсумнівно, одного ока не було, якийсь кіт завдав шкоди. “Забирай їх додому до своєї голуб’ятні,—порадив він.—Тримай їх закритими днів 10, а потім випусти й побачиш, чи залишаться вони у тебе”.
Я зробив усе, як сказав Гарольд. Коли я їх випустив, самець із поважним виглядом походив по даху голуб’ятні, а потім знову зайшов усередину за їжею. Але одноока голубка відразу ж полетіла геть. Я подзвонив Гарольду й запитав: “Чи не поверталася до вашої голуб’ятні та одноока голубка?”
“Заходь,—сказав він,—подивимося”.
Поки ми йшли від дверей його кухні до голуб’ятні, мій порадник зазначив: “Томе, ти президент кворуму вчителів”. Звичайно, про це я вже знав. Потім він додав: “Що ти збираєшся робити, щоб активізувати Боба, який є членом твого кворуму?”
Я відповів: “Я зроблю все, щоб він прийшов на збори кворуму цього тижня”.
Потім він дотягнувся до особливого гнізда й передав мені однооку голубку. “Закрий її ще на кілька днів і спробуй знову”. Я так і зробив, і вона знову зникла. Все повторилося знову: “Заходь, і ми подивимося, чи вона повернулася додому”. Знову був невеличкий коментар, поки ми йшли до голуб’ятні: “Вітаю, що вдалося запросити Боба на збори священства. А тепер що ви з Бобом будете робити, щоб активізувати Білла?”
“Ми запросимо його наступного тижня”,—запропонував я.
Так повторювалося багато разів. Я вже став дорослим чоловіком, перш ніж повністю усвідомив, що в дійсності Гарольд, мій порадник, дав мені незвичайну голубку, єдину в голуб’ятні, яка, і він точно це знав, кожного разу повертатиметься додому, як тільки її випускатимуть на волю. Це був його натхненний спосіб проведення ідеального інтерв’ю священства особисто з президентом кворуму вчителів раз у два тижні. Я завдячую тій одноокій голубці. А ще більше тому пораднику у кворумі. Він мав терпіння й уміння допомогти мені підготуватися до обов’язків, які чекали попереду.
Батьки, дідусі, ми маємо навіть більшу відповідальність—спрямовувати наших дорогоцінних синів і онуків. Вони потребують нашої допомоги, нашого підбадьорення, і нашого прикладу. Було мудро зазначено, що потрібно менше критикувати нашу молодь, а більше показувати прикладів для наслідування.
А тепер я хочу запропонувати невеличку ілюстрацію, яка стосується чоловіків, які не мають звички часто ходити до Церкви або на будь-які церковні заходи. Ряди цих потенційних старійшин зростають. Це відбувається через те, що ми губимо хлопчиків у Аароновому священстві, поки вони зростають у цьому священстві, а також дорослих чоловіків, які охристилися, але не зберегли віру й активність, щоб їх висвятили старійшинами.
Я не лише розмірковую про серця й душі цих чоловіків, але й сумую через їхніх дружин та підростаючих дітей. Ці чоловіки чекають на руку допомоги, слово підбадьорення й особисте свідчення про істину, висловлене від усього серця, сповненого любові й бажання підносити й зміцнювати.
Шеллі, мій друг, був такою людиною. Його дружина і діти були хорошими членами Церкви, але всі їхні зусилля підштовхнути його до хрищення, а потім і до благословень священства були невдалими.
У Шеллі померла мати. Шеллі так сумував, що усамітнився в окремій кімнаті приміщення, де проводилася поховальна церемонія. Ми транслювали церемонію в цю кімнату, щоб він міг уболівати на самоті, де ніхто не міг бачити, як він плаче від горя. Коли я утішав його в кімнаті перед виходом до кафедри, він обійняв мене, і я знав, що ніжний дотик торкнувся струн його душі.
Час спливав. Шеллі і його родина переїхали в інший район міста. Мене покликали очолювати Канадську місію і разом із сім’єю ми переїхали до Торонто в Канаду на три роки.
Коли я повернувся і після того, як мене було покликано до Кворуму дванадцятьох, Шеллі зателефонував мені. Він сказав: “Єпископе, чи запечатаєте ви мене з дружиною і сім’єю у Солт-Лейкському храмі?”
Я нерішуче відповів: “Але Шеллі, вам слід спочатку охриститися і стати членом Церкви”.
Він засміявся і відповів: “О, я про це вже потурбувався, поки ви були в Канаді. Це, мабуть, сюрприз для вас. Був домашній учитель, який регулярно дзвонив нам і навчав мене істинам Церкви. Він був відповідальним за те, щоб діти правильно переходили вулицю перед школою і щоранку допомагав малим дітям, коли вони ішли в школу, а потім після обіду, коли вони йшли додому. Він попросив мене допомагати йому. В той час, коли не було дітей, які б переходили дорогу, він навчав мене про Церкву”.
Я мав привілей спостерігати це чудо на власні очі й відчувати ту радість серцем і душею. Запечатування було здійснено; сім’ю об’єднано. Невдовзі після цього Шеллі помер. Я мав привілей виступати на його похованні. Подумки я завжди бачитиму тіло мого друга Шеллі, яке лежало у труні в храмовому одязі. На мої очі навертаються сльози, сльози вдячності, бо той, кого було загублено, знайшовся.
Ті, хто відчув дотик руки Господаря, ніяк не можуть пояснити зміну, яка відбувається в їхньому житті. Виникає бажання жити краще, служити вірно, ходити у смиренні, бути більше схожим на Спасителя. Отримавши духовний зір і зазирнувши в обіцяння вічності, вони повторюють слова сліпого чоловіка, якому Ісус дарував зір: “Одне тільки знаю, що я був сліпим, а тепер бачу”7.
Як ми можемо пояснити ці дива? Чому активність може довго не пробуджуватися? Поет, кажучи про смерть, писав: “Бог доторкнувся до нього, й він заснув”8. А я скажу так про це нове народження: “Бог доторкнувся до них, і вони прокинулися”.
Ці зміни у ставленні, звичках та вчинках пояснюються двома основними причинами.
По-перше, чоловікам були показані їхні вічні можливості й було прийнято рішення досягнути їх. Насправді, вони не можуть довго бути задоволеними посередністю, якщо можуть досягнути досконалості.
По-друге, є чоловіки і жінки, а також молоді люди, які виконали настанову Спасителя і полюбили своїх ближніх як самих себе й допомогли їм у здійсненні їхніх мрій та реалізації їхніх задумів.
Каталізатором у цьому процесі є принцип любові.
Плин часу не змінив здатності Викупителя змінювати життя людей. Так само, як Він сказав мертвому Лазарю, Він каже вам і мені: “Вийди сюди”9. Я додам: вийди з розпачу сумнівів. Вийди зі смутку гріха. Вийди зі смерті зневір’я. Вийди в нове життя.
Якщо ми так робимо і спрямовуємо свої кроки на шляхи, якими ходив Ісус, давайте пам’ятати свідчення, яким поділився Ісус: “Дивіться, я є Ісус Христос, про якого пророки свідчили, що він прийде на землю. … Я є світло і життя світу”10. “Я перший і останній; Я Той, Хто живе, Я Той, Кого було вбито; Я ваш заступник перед Батьком”11.
Є члени кворуму й ті, які повинні бути членами нашого кворуму, які потребують нашої допомоги. Джон Мільтон у своєму вірші “Lycidas” писав: “Голодна вівця просить їсти, і її не годують”12. Сам Господь сказав пророку Єзекіїлю: “Горе ізраїлевим пастирям, які… отари не пас[уть]”13.
Мої брати у священстві, це наше завдання. Однак пам’ятаймо і ніколи не забуваймо, що це завдання не є нездоланним. Коли покликання священства звеличуються, ви побачите, що чудеса навколо нас. Коли віра витіснить сумнів, безкорисливе служіння переможе егоїстичні бажання, тоді сила Бога допоможе нам здійснити Його цілі. Ми виконуємо Господнє доручення. Нам буде надано допомогу від Господа. Але ми повинні докласти зусиль. У п’єсі Шенандоа є такі надихаючі рядки: “Якщо ми не докладаємо зусиль, тоді ми не виконаємо завдання; а якщо ми не виконаємо завдання, то навіщо ми тут?”
Давайте кожен із нас і всі разом будемо виконавцями слова, а не слухачами самими14. Наслідуймо приклад нашого Президента Гордона Б. Хінклі, Господнього пророка.
Давайте всі ми, як і послідовники Ісуса в давнину, відгукнемося на запрошення: “Ідіть за Мною,—Я зроблю вас ловцями людей”15. Я молюся про те, щоб ми так і робили, в ім’я Ісуса Христа, амінь.