Віра й ключі
Ми повинні знати через одкровення, що ключі священства тримаються тими, хто веде нас і служить нам.
У каплиці, розташованій далеко від Солт-Лейк-Сіті у місці, куди нечасто приїздять члени Кворуму дванадцятьох, до мене підійшов один батько. Він вів за руку маленького сина. Коли вони підійшли, батько подивився на хлопчика, звернувся до нього на ім’я і кивнув головою в мій бік: “Це—апостол”. Я зрозумів по голосу батька, що він сподівається, що його син відчує—перед ним хтось більший, ніж просто шановний гість. Він сподівався, що син відчує впевненість, що ключі священства на землі знаходяться в Церкві Господа. Його синові впевненість у цьому ще не раз знадобиться. Вона знадобиться йому, коли він відкриє лист-покликання на місію від майбутнього пророка, якого він ніколи не бачив. Вона знадобиться, коли він буде хоронити дитину, дружину або когось із батьків. Вона знадобиться, щоб мати мужність приймати керівництво. Вона знадобиться, щоб мати втіху, яка є плодом віри в силу запечатування, що зв’язує навіки.
Тепер місіонери будуть запрошувати зацікавлених зустрітися з єпископом або президентом філії з тієї ж причини. Вони сподіваються, що зацікавлений відчує набагато більше, ніж те, що він зустрів приємного чи навіть прекрасного чоловіка. Вони будуть молитися, щоб зацікавлені відчули впевненість, що цей на вигляд звичайний чоловік тримає ключі священства Церкви Господа. Зацікавленим знадобиться ця впевненість, коли вони входитимуть у води хрищення. Вона знадобиться їм, коли вони будуть сплачувати десятину. Вона знадобиться, коли єпископ відчує натхнення дати їм покликання. Вона знадобиться, коли вони побачать, як він головує на причасних зборах і як він насичує їх євангельським повчанням.
Місіонери, батьки і всі ми, хто служить людям в істинній Церкві, однаково хочемо допомогти близьким нам людям отримати тверде свідчення, що ключі священства зберігаються Господніми слугами в Його Церкві. Сьогодні я хочу заохотити всіх, хто намагається прищепити і зміцнити це свідчення.
Корисно буде дещо засвоїти. По-перше, Бог терпеливо і щедро пропонує благословення влади священства Своїм дітям. По-друге, Його діти повинні самі захотіти підготуватися до цих благословень і отримати їх. І, по-третє, Сатана, ворог праведності, від початку намагався розхитати віру, необхідну для отримання благословень, можливих завдяки силі священства.
Я засвоїв ці аксіоми від мудрого вчителя близько 25 років тому. Я виступав у стародавньому амфітеатрі в Ефесі. Яскраве сонце освітило землю, де стояв і проповідував апостол Павло. Темою мого виступу був Павло—апостол, покликаний Богом.
Присутніми були сотні святих останніх днів. Вони сиділи рядами на кам’яних лавках, на яких сиділи ефесяни більше тисячі років тому. Серед них були сучасні апостоли, старійшина Марк Е. Пітерсен і старійшина Джеймс Е. Фауст.
Як ви здогадалися, я старанно готувався. Я прочитав Дії святих Апостолів і послання Павла і його товаришів-апостолів. Я читав і розмірковував над посланням Павла до ефесян.
Я щосили намагався вшанувати Павла і його чин. Після виступу багато людей сказали мені щось приємне. Обидва сучасних апостоли були щедрими на зауваження. Але потім старійшина Фауст відвів мене вбік і з посмішкою лагідним голосом сказав: “Виступ був хорошим. Але ти обійшов найважливіше, що міг сказати”.
Я запитав, що саме. Лише через кілька тижнів він погодився сказати. Його відповідь відтоді стала для мене вченням.
Він сказав, що я міг нагадати людям, що якби святі, які слухали Павла, мали свідчення про цінність і силу ключів, які він тримав, скоріш за все, апостолів не треба було б забирати з землі.
Це повернуло мене до листа Павла до Ефесян. Я побачив, що Павло хотів показати людям цінність ланцюжку ключів священства, що тягнувся від Господа і через Його апостолів до них, членів Господньої Церкви. Павло намагався привести до свідчення про ці ключі.
Павло свідчив ефесянам, що Христос був на чолі Його Церкви. І він учив, що Спаситель побудував Свою Церкву на основі апостолів і пророків, які тримали ключі священства.
Незважаючи на ясність і силу переконання його вчення і його прикладу, Павло знав, що прийде відступництво. Він знав, що апостолів і пророків буде забрано з землі. І він знав, що вони будуть відновлені у великий день у майбутньому. Він написав про цей час ефесянам, кажучи, що зробить Господь: “Для урядження виповнення часів, щоб усе об’єднати в Христі,—що на небі, і що на землі”1.
Павло передбачив священнослужіння пророка Джозефа Сміта, коли небеса знову відкриються. Це сталося. Іван Христитель прийшов і дарував смертним священство Ааронове і ключі служіння ангелів і хрищення зануренням для відпущення гріхів.
Давні апостоли і пророки повернулися і дарували Джозефу ключі, які тримали за життя. Смертних було висвячено у святе апостольство у лютому 1835 року. Ключі священства були дані Дванадцятьом апостолам наприкінці березня 1844 року.
Пророк Джозеф Сміт знав, що смерть його неминуча. Він знав, що дорогоцінні ключі священства й апостольство не повинно і не буде втрачено.
Один з апостолів, Уілфорд Вудрафф, залишив розповідь про те, що сталося в Наву, коли пророк звертався до Дванадцятьох:
“З цього приводу пророк Джозеф, підвівшись, сказав нам: “Брати, я б хотів жити, щоб побачити цей храм добудованим. Я ніколи за життя не побачу його, але ви побачите. Я запечатав на ваших головах усі ключі царства Божого. Я запечатав на вас усі ключі, владу, принципи, які Бог небес відкрив мені. Тепер, куди б я не пішов і що б не зробив, царство залишається з вами”2.
Кожен пророк після Джозефа, від Бригама Янга до Президента Хінклі, тримав і використовував ці ключі і ніс святе апостольство.
Як і в часи Павла, сила цих ключів священства стосовно нас вимагає нашої віри. Ми повинні знати через одкровення, що ключі священства тримаються тими, хто веде нас і служить нам. Для цього потрібне свідчення Духа.
А це залежить від нашого свідчення про те, що Ісус є Христос і що Він живе і керує Своєю Церквою. Ми повинні також самі знати, що Господь відновив Свою Церкву і ключі священства через пророка Джозефа Сміта. І ми повинні силою Святого Духа відчути і часто поновлювати впевненість, що ці ключі безперервно були передані сучасному пророку і що Господь благословляє і веде Свій народ через ланцюг ключів священства, що передаються через президентів колів і округів, єпископів і президентів філій до нас, ким би ми не були і наскільки далеко не жили від пророка й апостолів.
Це нелегко зробити сьогодні. Це було нелегко у дні Павла. Завжди було важко побачити в слабких людях уповноважених слуг Бога. Павло, мабуть, багатьом здавався звичайною людиною. Життєрадісність Джозефа Сміта дехто вважав неналежною для пророка Бога їхнього очікування.
Сатана завжди працюватиме зі святими Бога, щоб розхитати їхню віру у ключі священства. Один із його способів—вказувати на людську природу їх носіїв. Так він може послабити наше свідчення і відрізати від ланцюжка ключів, якими Господь прив’язує нас до себе і завдяки яким може привести нас і наші сім’ї до Себе і нашого Небесного Батька.
Сатана зміг підірвати свідчення чоловіків, які разом з Джозефом Смітом бачили відкриті небеса і чули голоси ангелів. Очевидних доказів для очей і вух виявилося недостатньо, коли вони вже не могли відчувати свідчення, що ключі священства все ще залишалися у Джозефа.
Застереження нам—чітке. Якщо ми будемо шукати в людях помилки, то завжди знайдемо їх. Ми ризикуємо, якщо починаємо шукати помилки в людях, які мають ключі священства. Коли ми розповідаємо або пишемо іншим про такі помилки, то й їх наражаємо на небезпеку.
Ми живемо у світі, де пошук недоліків у людях, здається, став улюбленим кривавим спортом. Він давно уже входить до стратегії політичних кампаній. Він є тематикою багатьох телепрограм у всьому світі. Він продає газети. Коли ми зустрічаємо когось, наша перша, майже підсвідома реакція—знайти недоліки.
Щоб міцно триматися у Господній Церкві, ми можемо і повинні навчити свої очі впізнавати силу Господа у служінні людей, яких Він покликав. Ми повинні бути гідними супроводу Святого Духа. І ми повинні молитися, щоб Святий Дух допоміг нам бачити, що люди, які ведуть нас, мають цю силу. У мене відповіді на такі молитви найчастіше приходять, коли я сам повністю задіяний у служінні Господу.
Це сталося після стихійного лиха. Одного червневого дня прорвало дамбу в Айдахо. Стіна води налетіла на міста в низині. Тисячі людей, переважно святі останніх днів, рятуючись, залишили будинки.
Я був там, коли перед людьми постала страшна задача—відбудуватися. Я бачив, як президент колу зібрав єпископів, щоб направити людей. У перші дні ми були відрізані від зовнішнього керівництва. Я був на зборах місцевих провідників, коли прибув представник федерального бюро з надзвичайних ситуацій.
Він спробував повести далі збори. Він із завзяттям став вказувати, що необхідно зробити. Коли він зачитував кожен пункт, президент колу, що сидів поруч із ним, тихо казав: “Це ми вже зробили”. Через 5–10 хвилин у такому дусі федеральний чиновник замовк і сів. Він тихо слухав, як президент колу отримував звіти від єпископів і давав настанови.
Наступного дня федеральний чиновник прибув завчасно. Він сидів позаду. Президент колу почав збори. Він ще заслухав звіти і роздав інструкції. Через кілька хвилин федеральний чиновник, що прибув з усією владою і ресурсами свого серйозного бюро, сказав: “Президенте Рікс, що ви доручите робити мені?”
Він відчув силу. Я бачив більше. Я відчув доказ існування в нього ключів і віру, яка відмикає їхню силу.
Це сталося ще раз, коли чоловік і його дружина повернулися в місто одразу після того, як прорвало дамбу. Вони не пішли додому. Вони спочатку пішли до єпископа. Він, весь брудний, вів своїх прихожан вичищати від бруду домівки. Вони запитали, що він доручить їм.
Вони взялися до роботи. Набагато пізніше вони скористалися вільною хвилинкою і пішли до свого дому. Його не було. Тож вони повернулися і робили те, що просив єпископ. Вони знали, куди йти за Господніми настановами щодо служіння в Його Церкві.
Відтоді я зрозумів, чому коли Сіону стають місцями безпеки. Вони стали великою сім’єю, об’єднаною, дбайливою до своїх членів. Це досягається простою вірою.
Вірою вони христилися й отримали Святого Духа. Якщо вони продовжують виконувати заповіді, цей дар стає незмінним. Вони можуть бачити духовне. Стає легше бачити силу Бога, що діє через звичайних людей, яких Бог покликає служити і вести їх. Пом’якшуються серця. Незнайомці стають співгромадянами в царстві Господа, об’єднані любов’ю.
Цей щасливий стан не протримається без постійного поновлення віри. Дорогий для нас єпископ буде відкликаний, як і президент колу. Апостоли, за якими ми йдемо з вірою, відійдуть додому, до Бога, Який покликав їх.
З цими постійними змінами з’являється прекрасна можливість. Ми можемо діяти, щоб підготуватися до одкровення, яке дає нам знання, що ключі передаються Богом від однієї особи до іншої. Ми можемо намагатися відчути це знов і знов. І повинні робити це, щоб отримати благословення, підготовлені Богом для нас та, через нас, для інших людей.
Відповідь на вашу молитву навряд чи буде такою вражаючою, як тоді, коли люди побачили, що під час виступу Бригам Янг виглядав як пророк Джозеф. Але вона може бути такою ж переконливою. І з цією духовною впевненістю прийде спокій і сила. Ви знов знатимете, що це Його істинна і жива Церква, що Він веде її через висвячених Ним слуг і що він піклується про нас.
Якщо достатня кількість нас проявить віру й отримає цю впевненість, Бог надихне тих, хто веде нас, і цим благословить наше життя і наші сім’ї. Ми станемо такими, якими хотів бачити Павло своїх людей: “Збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос”3.
Я свідчу, що знаю, Ісус Христос є нашим Спасителем і що Він живий. Я знаю, що Він є скелею, на якій стоїть Його істинна Церква. В ім’я Ісуса Христа, амінь.