Іти до світла Його любові
Стосунки, які розвиваються між жінками завіту в Товаристві допомоги можуть… освітити, оживити, і збагатити життєвий шлях.
Ранньою весною кожного ранку, коли сонце торкалося вершини гір, ми з Джен почали ходити на прогулянки. Ми були щойно призначеною парою візитних учительок. Обидві були молодими мамами, у яких зростали сім’ї, а розклад життя був напруженим та інтенсивним.
Джен разом із сім’єю нещодавно переїхала в наш приход, і я не знала, що в нас спільного, про що ми можемо поговорити. Докладаючи зусиль, важко дихаючи, ми долали спуски та підйоми найближчої до нас гірської дороги. День за днем ми ходили на прогулянки й розмовляли.
Спочатку наші розмови були легковажною балаканиною про чоловіків та дітей, їхні інтереси та найближчі до нас школи. Поступово ми відкривали одна одній серце, обговорюючи духовні думки та обмірковуючи свій досвід у пошуках зерен істини. Здавалося, що працюючи над тим, щоб набути хорошої фізичної форми, ми почали набувати хорошої духовної форми. Мені подобалася така зарядка.
Завдяки тим прогулянкам з Джен я засвоїла два чудові уроки, які й досі наповнюють радістю мій розум і душу. По-перше—за будь-яких обставин вашого життя, якщо ви духовно підготовлені, вам немає чого боятися (див. УЗ 38:30).
Через досить довгий час після того, як ми почали свої прогулянки, я дізналася, що Джен приймала рішення, які відвели її від Церкви і повели тим шляхом, про який вона тепер жалкувала. У той час, коли наші шляхи пересіклися, вона вирішила впорядкувати своє життя. Бажанням її серця було підготувати себе до того, щоб запечататися з чоловіком і дітьми у храмі. Це було її єдиним пристрасним бажанням, про яке Нефій сказав так: “примирит[ися] з Христом і… прой[ти] тісною путтю, яка веде до життя, і… продовжувати іти цією путтю аж до кінця дня випробування” (2 Нефій 33:9).
Ви можете подумати, що як тільки Джен вирішила так само твердо, як батько Ламонія у Книзі Мормона “відмови[тися] від усіх своїх гріхів, щоб тільки знати про [Господа]” (Алма 22:18), її шлях був гладким. Так не сталося. Перед нею постали одні з найважчих життєвих випробувань: їй поставили діагноз—пухлина мозку. Чоловік втратив роботу. Потім сім’я втратила будинок і машину.
Однак, чим сильнішими ставали випробування, тим більше зростала віра Джен в Ісуса Христа. Під час наших довгих ранкових прогулянок я дуже багато дізналася про те, як віра в Господа і щоденна духовна підготовка допомогли Джен подолати страх. Здавалося, що вона досконало розуміє те, чого навчав Президент Гордон Б. Хінклі, коли казав: “Нам слід проявити мудрість, щоб на колінах благати Бога. Він допоможе. Він благословить, Він утішить і підтримає” (Standing for Something, [2000], 178).
Хоча Джен доводилося долати важкі випробування, було очевидно, що вона знала про істинність слів пророка. Вона ніколи не припиняла свою особисту духовну підготовку і безстрашно рухалася вперед день за днем, випромінюючи спокій усім своїм життям. Протягом тих ранкових годин, проведених разом, я насправді бачила, як “настає ранковий час, зникають тіні,… і займається зоря кращого дня” (“The Morning Breaks,” Hymns, no. 1), тому що покаяння звільнило Джен від гріхів і принесло особисте духовне розуміння.
Я запитувала Джен, як вона навчилася відчувати спокій, тоді як її життя було таким неспокійним, і все навкруг неї йшло шкереберть. Мабуть, слова гімну найкраще пояснять, що вона відчувала і чим згодом поділилася зі мною стосовно сили спокути у її житті:
Господь—Світоч мій, мене Він спасе.
Його я шаную понад усе.
Усі перешкоди здолаю я з Ним—
Із Богом всесильним, зі Спасом святим.
(“The Lord Is My Light,” Hymns, no. 89)
Завдяки її незламній вірі, спокута Господа щодня надавала Джен нові сили. Вона підкорила свою волю Господу через молитву, Писання і служіння.
Незадовго до її смерті, яка настала, коли Джен не виповнилося ще й сорока років, я була серед тих, хто зібрався у храмі, насолоджуючись тихою радістю, коли вона разом з чоловіком та дітьми стала на коліна перед олтарем і запечаталася зі своєю сім’єю навіки.
Другий незабутній урок, який я отримала від Джен, полягає в тому, що коли сестри Товариства допомоги дивляться “оком, єдиноспрямованим до слави Божої” (див. УЗ 4:5), вони можуть отримати багатий духовний досвід і ділитися великою духовною силою. На початку наших прогулянок ми з Джен крокували з різною швидкістю. Коли наші серця поєдналися “у єдності і в любові” (Мосія 18:21), ми все більше йшли в ногу як у фізичному, так в духовному зростанні. Ми підтримували одна одну своїми свідченнями, несли тягарі одна одної, зміцнювали та втішали одна одну, як це завжди роблять сестри Товариства допомоги.
Завдяки дружбі з Джен я дізналася, яка священна спорідненість єднає нас як сестер Товариства допомоги. Ми з Джен, як і багато з вас, з напарниць у візитному вчителюванні, перетворилися на сестер і турботливих друзів. Я свідчу, що стосунки, які розвиваються між жінками завіту в Товаристві допомоги можуть насправді освітити, оживити, і збагатити життєвий шлях, бо ми допомагаємо одна одній навчатися тому, як ставити Господа на перше місце у своєму серці та в житті. Я знаю це, бо 20 років тому спосіб життя Джен допоміг мені наблизитися до Спасителя. Вона заохочувала мене не зосереджуватися на особистих проблемах, а з вдячністю радіти величі Спасителевої спокути моїх гріхів, з вірою чекати, що принесе новий день, і насолоджуватися глибокими духовними стосунками, які можливі лише в Товаристві допомоги.
Кожного разу, як тільки мені вдається, я іду вранці на прогулянку. Так само я зупиняюся, щоб помилуватися красою цієї землі і подякувати Небесному Батькові за місію нашого Спасителя, Ісуса Христа. Я часто згадую з глибокою вдячністю той дух, який Джен надала нашим прогулянкам завдяки її великому бажанню відчути викупительну любов Спасителя. Її любов до Господа наповнила моє серце у той час подібно до того, як кожного ранку промені сонця на світанку невпинно наповнюють землю світлом.
Я свідчу про нашого Спасителя, який сказав: “Ось, Я є Ісус Христос, Син Бога. Я є життя і світло світу” (див. УЗ 11:28).Сестри, я знаю, що готуючи себе щоденно, роблячи певні кроки щодня, подібно до Джен, ми зможемо йти вперед без усякого страху і знайдемо свій шлях до Нього, відчуваючи благословення Його нескінченної спокути в особистому житті. Я знаю, що одним з найвищих благословень Товариства допомоги є наші стосунки з жінками, які також свідчать про Господа. Я молюся за те, щоб ми завжди йшли пліч-о-пліч до світла Його викупительної любові. В ім’я Ісуса Христа, амінь.