Знайти віру в Господа Ісуса Христа
Лише віра в Господа Ісуса Христа і Його Спокуту може принести нам мир, надію і розуміння.
Вірити у Спасителя і Його місію настільки важливо, що це є першим принципом євангелії: “Віра в Господа Ісуса Христа”1. Що таке віра? У Посланні до євреїв, що в Новому Завіті, Павло навчає, що віра—це “підстава сподіваного, доказ небаченого”2. І як ми здобуваємо віру? Як ми здобуваємо доказ про нашого Спасителя, якого не бачили? Писання нас навчають:
“Декому дано Святим Духом знати, що Ісус Христос є Син Бога і що Його було розп’ято за гріхи світу.
Іншим дано вірити їхнім словам, щоб вони також могли мати вічне життя, якщо вони залишатимуться вірними”3.
Від початку світу пророки знали про те, що Ісус Христос є Сином Бога, про Його земну місію та про Спокуту для всього людства. Священні літописи містять пророцтва, які давалися протягом багатьох тисяч років не лише про перше пришестя нашого Спасителя, але також і про Друге пришестя—той славетний день, який безсумнівно настане.
Якби ми жили в часи тих пророків давнини, чи повірили б ми їхнім словам? Чи мали б ми віру в те, що Спаситель прийде?
В давнину на Американському континенті Самуїл, Ламанієць, пророкував, що в день Спасителевого народження “будуть у небесах великі вогні,… так що здаватиметься людині, що це день”4.
Багато людей повірили Самуїлу і пішли розшукувати Нефія, щоб зізнатися у гріхах, покаятися і охриститися. “І ангели являлися [їм], і проголошували їм добру новину великої радості”5.
Але більшість нефійців “кам’яні[ла] серцями своїми”6,і вони стали сліпими щодо “ознак і чудес” того часу. Ці ознаки було дано, щоб “[люди] могли знати, що Христос має скоро прийти”7. Але замість того, щоб прислухатися до них, нефійці “поклада[лися] на свою власну… мудрість, кажучи: Може про щось [віруючі] й здогадалися правильно,… але… не може такого бути, що така істота, як Христос, прийде”8.
У ті дні, як і в наші, деякі з тих, хто все заперечували і називалися антихристами, переконували інших людей, що немає потреби у Христі та Його Спокуті. Коли пророцтво Самуїла нарешті здійснилося й настав “день, і ніч, і день—нібито один день”9, якою радістю мали наповнитися серця тих, хто повірив пророкам! “І все сталося, дійсно, все-все, кожна дрібниця, згідно з словами пророків. І сталося також, що нова зірка з’явилася, згідно з Словом”10.
Ті, хто вірили словам пророків, визнавали Спасителя протягом його життя і служіння і мали благословення йти за Ним. Але іноді випробуванням піддавалася віра навіть найбільш відданих послідовників. Після розп’яття Хома чув свідчення братів про те, що Спаситель піднявся з могили. Але замість того, щоб повірити їхнім словам, Хома заявив: “Коли… я не побачу—…не ввірую”11. Пізніше цей улюблений апостол отримав нагоду доторкнутися до знаку відцвяшного на руках Спасителя і визнав: “Господь мій і Бог мій!”12. Після цього Спаситель з любов’ю навчав його і Він навчав усіх нас, що означає мати віру: “Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!”13
Віруючі на Американському континенті мали таке ж випробування віри. Як пророкував Самуїл, сталися великі “громи і блискавки”14 і темрява покривала землю “протягом трьох днів”15. Але ті, хто “приймав пророків і не каменував їх”16, ті не боялися і не втікали. Вони зрозуміли, що то було “дано ознаку”17 про смерть Спасителя і зібралися до храму, де із захопленням споглядали за тим, що відбувається. І там Він явився їм, кажучи:
“Дивіться, я є Ісус Христос, про якого пророки свідчили, що він прийде на землю…
І я випив з тієї гіркої чаші, яку Батько дав мені, і прославив Батька, взявши на себе гріхи світу. …
І сталося, що коли Ісус промовив ці слова, всі з натовпу впали на землю; бо вони згадали, що їм було пророковано, що Христос має явити себе їм після свого сходження у небеса”18.
Брати і сестри, пророцтва про перше пришестя Христа здійснилися в “кожній дрібниці”. Внаслідок цього багато людей по всьому світу повірили в те, що Спаситель дійсно приходив і жив у зеніті часів. Але все ще є багато пророцтв, які мають здійснитися! На цій та інших конференціях ми слухаємо пророцтва і свідчення живих пророків про Друге пришестя Христа. Вони також свідчать про ознаки та чудеса, які стосуються нас, розповідаючи, що Христос неодмінно прийде знову. Чи приймаємо ми рішення повірити їхнім словам? Чи, незважаючи на їхні свідчення і застереження, чекаємо на докази і “ходимо у темряві в полудень”19, відмовляючись бачити у світлі сучасного пророцтва й заперечуючи, що Світло для світу повернеться, щоб правити й царювати над нами?
Протягом свого життя я познайомився з багатьма хорошими і благородними людьми, які дотримуються християнських принципів. Однак декому з них не вистачає віри в те, що Він живий, що Він є Спасителем світу і що Його Церкву було відновлено на землі. Тому що вони не вірять словам пророків, вони не мають у своєму житті радості євангелії та її спасительних обрядів.
У мене є чудовий друг, який одного разу, не так давно, в мить виявлення братерської приязні запитав: “Старійшино Хейлз, я хочу повірити, я завжди хотів повірити, але як мені це зробити?” Цього ранку я хочу відповісти на це запитання.
Апостол Павло писав римлянам: “Тож віра від слухання, а слухання приходить через Слово Христове”20. Лише той факт, що ви дивитеся, слухаєте або читаєте слова цієї конференції означає те, що ви слухаєте Слово Бога. Перший крок у пошуках віри в Господа Ісуса Христа—дати Його Слову, яке промовляється вустами Його слуг, пророків, торкнутися вашого серця. Але не достатньо просто слухати ці слова, нібито вони самі можуть змінити вас. Ми маємо виконати свою частину. Або, за словами Самого Спасителя: “Хто має вуха,—нехай слухає!”21 Іншими словами, слухання вимагає активних зусиль. “Віра без діл—мертва”22. Це означає серйозно ставитися до того, чому нас навчають, ретельно міркувати над цим та вивчати. Згідно з поясненням пророка Еноша, це означає дати можливість, щоб інші свідчення про євангелію “запали глибоко в [наші] серц[я]”23. Давайте ще раз розглянемо кілька складових глибокого, зміцнюючого віру досвіду Еноша:
По-перше, Енош чув про євангельські істини від свого батька подібно до того, як ви чуєте про них у своїх сім’ях та на цій конференції. По-друге, він дозволив, щоб учення його батька про “вічне життя, про радість святих”24 запали глибоко в його серце. По-третє, його сповнило бажання дізнатися самому, чи були ці вчення істинними і де він сам знаходиться по відношенню до свого Творця. Кажучи словами Еноша: “Моя душа жадала”25. Завдяки такому сильному духовному голоду, Енош став гідним отримання Спасителевого обіцяння: “Благословенні всі ті, хто голодує і спрагне за праведністю, бо вони будуть сповнені Святим Духом”26. По-четверте, Енош виконував заповіді Бога, і це зробило його сприйнятливим до Святого Духа. По-п’яте, Енош пише: “Я став навколішки перед моїм Творцем і я заволав до нього в палкій молитві і благанні за свою власну душу; і весь день я волав до нього; так, і коли прийшла ніч, я все ще здіймав свій голос високо, щоб він досяг небес”27. Це не було легко. Віра не приходить швидко. В дійсності, Енош назвав свій досвід “боротьб[ою], яку [він] мав перед Богом”28. Але віра таки прийшла. Силою Святого Духа він дійсно отримав для себе свідчення.
Ми не можемо здобути таку саму віру, як у Еноша, якщо не будемо боротися перед Богом у молитві. Я свідчу, що нагорода гідна зусиль. Запам’ятайте взірець: (1) слухайте слово Бога, яке промовляють і пишуть Його слуги, (2) нехай те слово глибоко западе у ваше серце, (3) прагніть душею за праведністю, (4) слухняно виконуйте євангельські закони, обряди й завіти та (5) здіймайте свій голос у могутній молитві й благанні, просячи з вірою знання про те, що Ісус Христос є нашим Спасителем. Я обіцяю, що коли ви будете щиро і невпинно робити це, слова, з якими Христос звернувся до Своїх учнів, здійсняться у вашому житті: “Просіть—і буде вам дано, шукайте—і знайдете, стукайте—і відчинять вам”29.
Як тільки наша віра в Ісуса починає пускати паростки, Небесний Батько сприяє її зміцненню. Це трапляється багатьма способами, у тому числі через випробування. Одна моя знайома нещодавно написала:
“Ми втратили свого онука, якому було два з половиною роки і який помер від лейкемії… Мої діти досі зберігають його ліжечко, хоча [невдовзі] вже виповниться сім років [відтоді, як він помер. Важко] мати віру. [Я] втратила друга, [якому було] 69 років. [Він] перехворів трьома різновидами раку протягом 10 років, і двічі хвороба відступала. [Cпочатку рак знайшли] в нирках, [потім] у мозку, [а] потім у легенях. [Він] більше не міг боротися. [Він] намагався знайти всі доступні людині засоби і шість років тому знайшов віру,… але це не подовжило його життя, тому я вважаю, що важко вірити”.
Її роздуми щодо віри спонукали мене написати їй таку відповідь: “Я дуже співчуваю, що ваша сім’я втратила онука через лейкемію. Сподіваюся, що ви та ваші діти знайдете мир, якщо будете шукати відповіді стосовно мети життя. Ми набуваємо віри, якщо маємо щире бажання через молитву наблизитися до Бога і довіряємо, що Він допоможе нести наші тягарі й дасть відповіді на загадки про мету життя, які важко пояснити: Звідки ми прийшли? Чому ми живемо на землі? І куди ми йдемо після того, як закінчимо життєвий шлях? З вашим маленьким онуком усе добре, тому що він помер, не досягнувши віку підзвітності, 8 років, і зараз він у присутності Бога. Прагніть віри, і нехай благословення Бога будуть з вами”.
Хіба не є пізнавальним те, що людина, яка страждає, часто здобуває віру через страждання і приймає волю Господа, “нехай станеться воля Твоя”30, у той час як членам сім’ї та рідним важко прийняти трагічні події та мати змогу зміцнити віру за допомогою цього досвіду. Ми не можемо вимірювати віру “подовженням життя”.
Коли в наше життя приходять випробування, а вони приходять до всіх нас, може здаватися, що важко “мати віру” і “важко вірити”. У ці часи лише віра в Господа Ісуса Христа і Його Спокуту може принести нам мир, надію і розуміння. Лише віра в те, що Він відстраждав за нас, дасть нам сили витерпіти до кінця. Коли ми здобуваємо цю віру, то відчуваємо могутню зміну серця і, подібно до Еноша, стаємо сильними і починаємо переживати за благополуччя наших братів і сестер. Ми молимося за них, щоб і їх також було піднято і зміцнено через віру в Спокуту нашого Спасителя Ісуса Христа.
Давайте розглянемо кілька з тих пророчих свідчень про наслідки Спокути в нашому житті. Поки ми будемо це робити, я закликаю вас: нехай вони глибоко западуть у ваше серце і втамують найсильніший голод і спрагу вашої душі.
“І в той день зійшов на Адама Святий Дух, який свідчить про Батька і Сина, кажучи: Я є Єдинонароджений від Батька від початку,… щоб оскільки ти пав, тебе було викуплено”31.
“Ось, Господь показав себе [братові Яреда], і сказав: …я є той, кого було підготовлено від заснування світу, щоб спокутувати мій народ… У мені все людство матиме життя, і матиме вічно, саме ті, хто віритиме в моє ім’я”32.
Авінадій свідчив: “Я б хотів, щоб ви зрозуміли, що Бог сам зійде до дітей людських, і спокутує свій народ… Так, саме його поведуть, розіпнуть, і вб’ють,… даючи [йому] силу стати посередником для дітей людських,… викупивши їх, і виконавши вимоги справедливості”33.
І на завершення свідчення Джозефа Сміта. Будучи чотирнадцятирічним хлопчиком, він виявив непохитну віру і виконав настанову, дану пророком Яковом “проси[ти] від Бога”34. Тому що Джозефа було покликано пророком, Бог Батько і Його Син Ісус Христос явилися йому і дали настанови. Яким славетним було Перше видіння першому пророкові цього останнього розподілу! Через шістнадцять років у Кертлендському храмі Джозефу знову явився Спаситель і він свідчив: “Ми побачили Господа,… а Його голос був немов шум великої води, саме голос Єгови, Який промовив: Я перший і останній, Я той, хто живе; Я той, Кого було вбито; Я ваш заступник перед Батьком”35.
Я запрошую вас, мої любі друзі й усі ті, чиї душі прагнуть мати віру, “шукати цього Христа, про якого пророки й апостоли писали”35. Нехай їхнє свідчення про те, що Спаситель віддав за вас Своє життя, западе глибоко у ваше серце. Прагніть отримати свідчення про цю істину в молитві через Святого Духа, і потім спостерігайте, як буде міцніти ваша віра, коли ви з радістю прийматимете випробування цього смертного буття й готуватиметеся до життя вічного.
Ісус Христос дійсно приходив. Він дійсно живий. І Він знову прийде. Я знаю це і складаю своє особливе свідчення про це у священне ім’я Ісуса Христа, амінь.