Жінки в нашому житті
Як я вдячний, як усі ми повинні бути вдячні за жінок у нашому житті!
Мої брати і сестри, спочатку, якщо ви мені дозволите, я хотів би скористатися нагодою і сказати про особисте. Шість місяців тому, коли завершувалася конференція, я сказав, що моя люба супутниця, з якою ми прожили разом 67 років, дуже хвора. Вона померла через два дні. Це було 6 квітня, визначний день для всіх нас у цій Церкві. Я хотів би публічно подякувати відданим справі лікарям і чудовим медсестрам, які доглядали її хвору в останні дні.
Ми з дітьми були біля її ліжка, коли вона мирно перейшла у вічність. Коли я тримав її за руку і відчував, як холонуть її пальці, мушу зізнатися, мені стало погано. До нашого одруження вона була дівчиною моєї мрії, кажучи словами популярної тоді пісні. Вона була моєю дорогою супутницею життя понад дві третини століття, рівнею перед Господом, а для мене—неперевершеною. І тепер, у моїй старості, вона знову стала дівчиною моєї мрії.
Як тільки її не стало, з усього світу хлинула надзвичайна любов. Ми отримали незчисленні букети прекрасних квітів. У її ім’я були зроблені щедрі внески до Постійного фонду освіти та її кафедри в Університеті Бригама Янга. Надійшли сотні листів. У нас цілі коробки, наповнені листами від багатьох знайомих і дуже багатьох незнайомих людей. Усі вони виражали захоплення нею, співчуття і любов до нас—тих, кого вона залишила.
Нам шкода, що ми не могли відповісти на кожне з цих послань окремо. Тому я, користуючись нагодою, дякую кожному з вас за вашу надзвичайну доброту. Я дуже, дуже дякую вам, і, будь ласка, пробачте, що ми не змогли відповісти. Це завдання було нам не під силу, але ваші слова принесли нам втішення в скорботний час.
Я з радістю можу сказати, що за все наше довге спільне життя я не можу пригадати жодної серйозної сварки. Незначні незгоди час від часу—так, але нічого серйозного. Я вважаю, що наш шлюб був ідилічним, яким може бути кожен шлюб.
Я розумію, що багато хто з вас має таке ж благословення; мої найтепліші вітання вам у зв’язку з цим, адже, зрештою, не існує союзу, багатшого за союз між чоловіком і дружиною, і ніщо не має такого потенціалу для добра або зла, як безкінечні наслідки шлюбу.
Я постійно бачу ці наслідки. Я бачу і красу, і трагедії. Тому сьогодні я вирішив сказати кілька слів про жінок у нашому житті.
Я почну із сотворіння світу.
Ми читаємо у книзі Буття і в книзі Мойсея про цю величну, неповторну і дивовижну справу. Всемогутній був архітектором цього сотворіння. Під Його керівництвом справу вів Його Улюблений Син, Великий Єгова, Якому допомагав архангел Михаїл.
Спочатку було формування небес і землі, за яким прийшло відділення світла від темряви. Із суші були зібрані води. Потім створена рослинність, за нею—тваринний світ. Вінцем усього сотворіння стало сотворіння людини. У книзі Буття записано, що “побачив Бог усе, що вчинив. І ото,—вельми добре воно!” (Буття 1:31).
Але процес був ще незавершений.
“Але Адамові помочі Він не знайшов, щоб подібна до нього була.
І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон,—і заснув він. І Він узяв одне з ребер його, і тілом закрив його місце;
І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама.
І промовив Адам: “Оце тепер вона—кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою зватися буде” (Буття 2:20–23).
Отже, Єва стала останнім Божим створінням, великим підсумком усієї дивовижної роботи, виконаної до неї.
Незважаючи на перевагу, дану жінці при сотворінні, їй часто протягом цілих віків відводили друге місце. Її принижували. Її ганьбили. Її поневолювали. З нею жорстоко поводилися. Але все ж серед найвидатніших персонажів у Писаннях було кілька жінок, це були жінки доброчесності, достоїнства і віри.
У Старому Завіті є Естер, Ноомі і Рут. У Книзі Мормона є Сарія. Є Марія, мати Викупителя світу. Її, обрану Богом, Нефій описував як “діву, найкрасивішу і найчистішу з усіх інших дів” (1 Нефій 11:15).
Саме вона забрала немовля-Ісуса до Єгипту, щоб врятувати Його життя від гніву Ірода. Саме вона турбувалася про Нього в дитинстві і юності. Вона стояла коло Нього, коли Його тіло, яке роздирав біль, висіло на хресті Голгофи. Страждаючи, Він сказав їй: “Оце, жоно, твій син!” А Своєму учневі, благаючи подбати про неї, Він сказав: “Оце мати твоя!” (Іван 19:26–27).
Просліджуючи Його життя, ми бачимо Марію і Марту, а також Марію Магдалину. Це вона прийшла до гробниці у ранок першого Великодня. І їй, жінці, Він першій явився як воскреслий Господь. Чому, якщо Сам Ісус ставив жінку на перше місце, стільки чоловіків, які сповідують Його ім’я, не роблять цього?
За Своїм величним задумом, коли Бог створив людину, Він створив дві протилежні статі. Облагороджений вияв цієї протилежності знаходиться у шлюбі. Одне доповнює інше. Як казав Павло: “Одначе в Господі ані чоловік без жінки, ані жінка без чоловіка” (1 Коринтянам 11:11).
Ніякі інші варіанти не задовольнятимуть божественні цілі Всемогутнього. Чоловік і жінка—Його створіння. Протилежність статей—Його задум. Їхні стосунки, в яких вони доповнюють одне одного, і їхні завдання фундаментальні для Його цілей. Одне є неповним без іншого.
Я розумію, що серед нас багато прекрасних жінок, у яких немає можливості одружитися. Але вони також роблять безцінний внесок. Вони служать Церкві віддано і здібно. Вони навчають в організаціях. Вони обіймають керівні посади.
Одного дня я став свідком дуже цікавого випадку. Генеральні авторитети зібралися на зборах, і з нами було присутнє Президентство Товариства допомоги. Ці мудрі жінки були з нами в кімнаті для нарад і ділилися принципами благополуччя й допомоги нужденним. Це аж ніяк не принижувало нашого статусу керівників цієї Церкви. Ми змогли краще служити.
Є такі чоловіки, які у своїй пихатості вважають, що є вищими за жінок. Мабуть, вони не усвідомлюють, що не могли б існувати, якби не мати, яка народила їх. Коли вони проголошують власну вищість, то принижують її. Є такі слова: “Чоловік не може принижувати жінку, не принижуючись сам; він не може підносити її, не підносячи в той же час себе” (Alexander Walker, in Elbert Hubbard’s Scrap Book [1923], 204).
І це правда! Ми бачимо гіркий плід такого приниження скрізь навколо. Одним із наслідків є розлучення. Це зло нестримно носиться у нашому суспільству. Воно є наслідком зневаги до супутника у шлюбі. А вона проявляється у нехтуванні, критиканстві, жорстокості, залишенні сім’ї. Ми в Церкві теж не застраховані від цього.
Ісус проголосив: “Що Бог спарував,—людина нехай не розлучує!” (Матвій 19:6).
Слово людина вжито тут узагальнено, але насправді переважно чоловіки доводять все до стану, що провокує розлучення.
Протягом багатьох років я мав справу із сотнями розлучень, і я впевнений, що дотримання одного єдиного правила зробить більше, ніж будь-що ще, щоб розв’язати цю сумну проблему.
Якщо кожен чоловік і кожна дружина постійно робитимуть усе можливе, щоб забезпечити затишок і щастя своєї супутниці або свого супутника, розлучень буде мало, якщо взагалі будуть. Ніколи не буде чутно суперечок. Ніколи не прозвучать звинувачення. Спалахам гніву не буде місця. Любов і турбота витіснять жорстокість і злість.
Давним-давно ми співали популярну пісню, в ній були такі слова:
Я хочу бути щасливим,
Але не можу бути щасливим,
Якщо не ощасливлю тебе.
(Irving Caesar, “I Want to Be Happy” [1924])
Це правда!
Кожна жінка є дочкою Бога. Ви не можете образити її і не образити Його. Я благаю чоловіків цієї Церкви шукати і плекати божественність у своїй супутниці. Наскільки це буде вдаватися робити, настільки більше буде гармонії, миру, повноти сімейного життя, живлющої любові.
Президент Маккей добре нагадував нам: “Жоден успіх у житті не може компенсувати поразку вдома” (quoted from J. E. McCulloch, Home: The Savior of Civilization [1924], 42; in Conference Report, Apr. 1935, 116).
Про подібну істину нам нагадував Президент Лі: “Найвеличніша робота, яку вам доведеться виконувати, проходитиме у стінах вашого дому” (“Maintain Your Place as a Woman,” Ensign, Feb. 1972, 51).
Панацея від більшості проблем у шлюбі не в розлученні. Вона в покаянні і прощенні, проявах доброти і турботи. Вона в застосуванні “Золотого правила”.
Сцена, коли юнак і дівчина з’єднують руки на олтарі в завіті перед Богом, що вони шануватимуть і кохатимуть одне одного, має особливу красу. І наскільки похмура картина, коли через кілька місяців або кілька років звучать образливі зауваження, злі й гострі слова на підвищених тонах і гіркі звинувачення!
Такого не має бути, мої дорогі брати і сестри. Ми можемо бути вищими за ці слабі й убогі стихії в нашому житті (див. Галатам 4:9). Ми можемо шукати і визнавати одне в одному божественні риси, притаманні нам як дітям нашого Небесного Батька. Ми можемо жити за даним Богом взірцем шлюбу, досягаючи вершин своїх можливостей, якщо будемо дисциплінованими і уникатимемо контролю над своїм супутником життя.
Жінки у нашому житті—це створіння, обдаровані особливими якостями, божественними рисами, які дозволяють їм з добротою і любов’ю спілкуватися з оточуючими. Ми можемо заохочувати таке спілкування, якщо дамо їм можливість проявляти їхні таланти і гідні можливості. У своєму похилому віці моя кохана супутниця життя одного вечора тихенько сказала мені: “Ти завжди допомагав мені розпростерти крила, і я любила тебе за це”.
Колись я був знайомий з чоловіком, його вже немає, який наполягав, що сам має приймати рішення за дружину і дітей. Без нього вони не могли купити пару взуття. Вони не могли брати уроки гри на фортепіано. Без його згоди вони не могли служити в Церкві. Я бачив, чим закінчилася така поведінка, і закінчилася вона погано.
Мій батько ніколи не обминав нагоди похвалити маму. Ми, діти, знали, що він любить її з того, як він ставився до неї. Він підкорявся їй. І я завжди буду безмежно вдячним за його приклад. Багато хто з вас мали таке ж благословення.
Що ж, я можу продовжувати, але в цьому немає потреби. Я лишень бажаю наголосити на великій, добре відомій істині, що всі ми—діти Бога, сини і дочки, брати і сестри.
Чи я, батько, люблю своїх дочок менше, ніж синів? Ні. Якщо я і винний в надлишку уваги, то тільки до любих дочок. Я уже казав, що коли чоловік старішає, йому краще мати дочок поруч. Вони такі добрі, ніжні й турботливі. Гадаю, можу сказати, що мої сини здібні й мудрі. Мої доньки кмітливі й добрі. І завдяки цьому “моя чаша—то надмір пиття!” (Псалми 23:5).
Жінки—це така невід’ємна частина “плану щастя”, складеного для нас нашим Небесним Батьком! Цей план не функціонуватиме без них.
Брати, у світі надто вже багато нещастя. Надто багато горя, болю і страждання. Надто багато сліз, пролитих засмученими дружинами і доньками. Надто багато недбалості, жорстокості й безсердечності.
Бог дав нам священство, і це священство не може підтримуватися інакше, ніж “тільки через переконання, довготерпіння, м’якість, і лагідність, і любов нелицемірну; добротою і чистим знанням, що вельми звеличує душу без лицемірства і без підступності” (див. УЗ 121:41–42).
Як я вдячний, як усі ми повинні бути вдячні за жінок у нашому житті! Нехай Бог благословить їх! Нехай Його безмежна любов проллється на них і увінчає блиском і красою, благодаттю і вірою! І нехай Його Дух проллється на нас, чоловіків, і веде нас, щоб ми завжди поважали їх, були вдячні їм, підбадьорювали їх, зміцнювали, плекали і любили, що є самою суттю євангелії нашого Викупителя і Господа. Про це я смиренно молюся у святе ім’я Ісуса Христа, амінь.