Де я повинен стояти?
У світі, де все більше зростає несправедливість, щоб вижити і попри все навіть мати радість, ми повинні твердо стояти біля Господа.
Мої дорогі брати, сестри і друзі, Президент Хінклі сказав нам, що “золоті роки” принесли не тільки золото! Тому-то я сиджу тут внизу, звертаючись до вас сьогодні. У мене сталося зміщення диску у хребті і затиснувся нерв. Мені сказали, що з часом я повністю одужаю.
Я глибоко вдячний за благословення, які прийшли у світ завдяки великому служінню наших нещодавно померлих братів, старійшин Ніла А. Максвелла і Девіда Б. Хейта, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів. Наша втрата величезна. Ми вітаємо брата Ухтдорфа і брата Беднара, мужів сили і віри, в раді Кворуму Дванадцятьох Апостолів.
Цього ранку я смиренно молюся, щоб мене зрозуміли і зрозуміли правильно. У світі, де все більше зростає несправедливість, щоб вижити і попри все навіть мати радість, ми повинні твердо стояти біля Господа. Нам потрібно щоденно, кожну мить намагатися бути вірними, аби фундамент нашої довіри до Господа ніколи не захитався. Моє послання—послання віри й поради для тих, хто запитує, чому в цьому житті біль, страждання, стихійні лиха і горе розподіляються явно несправедливо. Дехто може спитати:
“Чому я народився з фізичними або розумовими обмеженнями?”
“Чим я заслужив це горе?”
“Чому мій батько повинен був так страждати, коли його паралізувало після інсульту? Він був такою праведною людиною, був вірний Господу і Його Церкві”.
“Чому я двічі втрачала мою маму—спочатку через хворобу Альцгеймера, а потім через смерть? Вона ж була просто ангел”.
“Чому Господь дозволив, щоб наша малесенька донечка померла? Вона була такою дорогою для нас, ми так любили її”.
“Чому Господь не відповідає на наші молитви так, як ми хочемо?”
“Життя несправедливе. Ми знаємо людей, які вчиняють багато поганого, і все ж видається так, що вони мають все, що хочуть, або все, що їм потрібно”.
Доктор Артур Уентворт Хевітт назвав кілька причин, чому і хороші, і нечестиві люди страждають: “По-перше, я не знаю. По-друге, можливо, ми не такі вже й невинні, як про себе думаємо. По-третє,… я вважаю, це тому, що Він набагато міцніше любить нас, ніж Він любить наше щастя. Як же це? А так: якби тут і тепер людині віддавалося за те, що вона робить, то всі хороші люди були б завжди щасливі, а всі погані—зазнавали б горя (а не навпаки, як це так часто буває), це було б найхитромудрішим прокляттям, яке можна собі уявити”1.
Президент Кімбол дав таке глибоке пояснення:
“Якби за погані справи приходили негайно біль, страждання і покарання у всьому, то жодна б душа вдруге такі справи вже б не чинила. Якби радість, мир і нагорода миттєво приходили до тих, хто робить добро, то не було б зла, усі б робили добро і не робили б зла, бо чинити добро—праведно. Не було б випробування сили, ні розвитку характеру, ні зростання, ні збільшення можливостей, ні свободи волі… Не було б також і радості, успіху, воскресіння, вічного життя і божествування”2.
Наша любов до Бога повинна бути чистою, безкорисливою. Чиста любов до Христа повинна були спонукою у нашому щирому служінні.
Зараз усі ці страждання і справді можна розглядати як несправедливі, якщо вважати, що зі смертю все закінчується, але це не так. Життя—це не п’єса на одну дію. У ній три дії. Пройшла та дія, коли ми були у передземному житті, тепер ми в дії, яка йде, це—наше земне життя, і ми ще будемо в майбутній дії, коли повернемося до Бога3. Як пообіцяв Ісус: “Багато осель у домі Мого Отця”4. Ми були послані у це життя, щоб бути перевіреними і випробуваними. Як Господь пояснював Аврааму: “Ми перевіримо їх цим, щоб побачити, чи будуть вони робити все так, як Господь їхній Бог наказуватиме їм”5.
Наші минулі й теперішні страждання, як казав Павло, “нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас”6 у вічностях. “Бо після великого страждання приходять благословення. Отже, прийде день, коли тебе буде увінчано великою славою”7. Тож страждання корисні в тому розумінні, що вони допомагають потрапити у целестіальне царство.
Деякі люди через слабку віру чи нерозуміння вічного плану стають злими і втрачають надію. Один з них—письменник 19-го століття, який здобув і славу, і багатство завдяки своїй блискучій дотепності і літературному стилю. Його дружина походила із віруючої сім’ї, і йому теж хотілося мати віру в Бога, але він не був упевнений, що Бог справді існує. Потім в його житті сталося кілька важких випробувань. У 1893 році фінансова криза в країні зробила його великим боржником. Його найстарша дочка померла, коли він подорожував як промовець. Його дружина заслабла і померла в 1904 році. Найменша дочка померла в 1909 році. Почало погіршуватися і його здоров’я. Його твори, які колись іскрилися такою радістю, тепер були сповнені злоби. Він ставав усе більше пригніченим, цинічним і розчарованим, таким він і залишився до своєї смерті в 1910 році. Він був яскравою особистістю, але йому не вистачило внутрішньої сили, щоб вистояти в горі, і він просто підкорився своїм бідам.
Не так важливо, що з нами трапляється, як те, що ми робимо з цим. Це нагадує мені уривок з книги Алми. Після довгої війни багато хто “став закам’янілим”, і в той же час “багато хто став м’якшим через свої скорботи”8. Однакові умови позначилися на людях по-різному. Той письменник, так багато втративши, не був здатний пити з криниці віри. Кожному з нас потрібна своя комора віри, щоб допомогти піднятися в бідах, які є частиною цього земного випробування.
Томас Гайлс, валлійський навернений, який приєднався до Церкви в 1844 році, також багато страждав у своєму житті. Він був шахтарем, і одного дня, коли він добував вугілля, воно обвалилося і його було поранено в голову, рана сягала 23 см завдовжки. Лікар, який оглянув його, сказав, що поранений не проживе більше 24 годин. Але потім старійшини прийшли і благословили його на зцілення. Йому було обіцяно, що він “одужає, але осліпне, проте буде жити, щоб зробити в Церкві багато хорошого”. Брат Гайлс і справді вижив і залишився незрячим. Через місяць після свого поранення “він уже подорожував країною, виконуючи свої Церковні обов’язки”.
У 1856 році брат Гайлс зі своєю сім’єю емігрував у Юту, але ще до їхнього від’їзду з батьківщини, валлійські святі подарували йому арфу, на якій він навчився дуже гарно грати. У Каунсіл Блаффс він приєднався до групи з ручними візками і вирушив з ними на захід. “Сліпий, він тяг свій візок із Каунсіл Блаффс до Солт-Лейк-Сіті”. У дорозі серед рівнин померли його дружина і двоє дітей. Він дуже сумував, його серце ледь не розірвалося, але його віра не пропала. У своєму горі він сказав, як сказав один у давнину: “Господь дав,—і Господь узяв… Нехай буде благословенне Господнє ім’я!”9. Коли брат Гайлс прибув у Солт-Лейк-Сіті, Президент Бригам Янг, почувши історію брата Гайлса, позичив йому дорогу арфу, поки його власну доставлять з Уельсу. Брат Гайлс “ходив з поселення в поселення штату Юта, звеселяючи серця людей чудовою музикою”10.
Те, як ми використовуємо Богом дану свободу волі, пояснює, чому те чи інше трапляється в нашому житті. Іноді наш вибір має непередбачуваний результат—хороший або ж поганий. Але часто нам відомо наперед, що наш вибір призведе до небезпечних, а то й згубних наслідків. Я називаю такий вибір “інформативним”, бо ми знаємо, що наші вчинки призведуть до біди. Такий “інформативний” вибір стосується недозволених статевих стосунків та вживання наркотиків, алкоголю або тютюну. Цей нищівний “інформативний” вибір може не дати людині поїхати на місію або отримати храмові благословення. Ми можемо приймати неправильні рішення через те, що принади світу перекручують реальність і роблять нас піддатливими. Неправильний вибір, зроблений у юному віці під час побачень з протилежною статтю, заважатиме робити правильний вибір у старшому віці.
Тож, де кожний з нас повинен стояти? Коли ми щодня виявляємо свою вірність Богові праведними вчинками, Він знатиме, де ми стоїмо. Для всіх нас це життя є часом просіювання і очищування. У всіх нас є труднощі. Окремі члени Церкви в ранній період її історії перевірялися й очищувалися, коли їм потрібно було визначити для себе, чи мають вони віру, як у випадку з братом Гайлсом, щоб покласти свої пожитки у фургон або піонерський ручний візок і попрямувати через Американські рівнини. У декого не було віри. У кого вона була, йшли “з вірою у кожному кроці”. У наш час ми проходимо через дедалі важчий час очищення й випробування. Ці випробування не такі помітні, бо лінія між добром і злом розмивається. Бо дуже мало до чого, що є священним, ставляться належним чином навколо нас. У такій обстановці нам потрібно бути впевненими весь час, де саме ми знаходимося у своєму зобов’язанні перед вічними істинами і завітами.
Ми багато дізналися про страждання “чоловік[а] у країні Уц, ім’я якому Йов. І був чоловік цей невинний та праведний, і він Бога боявся, а від злого втікав”11. Сатана отримав від Господа дозвіл спокушати і випробовувати Йова. Йов був заможний, мав сім синів і три дочки, але все його багатство було знищено, а діти загинули. Як це вплинуло на Йова? Він сказав, говорячи про Господа: “Ось Він мене вб’є, [а] я надію … матиму”12 і “[Він] буде моїм спасінням”13. Йов засвідчив: “Та я знаю, що мій Викупитель живий”, останнього дня Він стоятиме на землі, і “підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу”14. Йов повністю довірив Господу турботу про всі інші справи.
Щоб знайти радість у цьому житті, треба, як Йов, прийняти рішення витерпіти все до кінця заради Бога і Його роботи. Завдяки цьому ми отримаємо безмежну, безцінну радість від перебування з нашим Спасителем у вічностях. Як співається у нашому добре відомому гімні:
І душу, яка почиває в Христі,
Врятую завжди на життєвій путі.
І душу, що йде крізь пекельну пітьму,
Ніколи, ніколи, ніколи, ніколи,
Ніколи, ніколи не кину саму!15.
Президент Говард В. Хантер якось сказав: “Бог знає, що ми не знаємо, і бачить, що ми не бачимо”16. Ніхто з нас не знає Господньої мудрості. Ми не знаємо з точністю наперед, як Він візьме нас звідси, де ми є, туди, де нам потрібно бути, але Він дав нам розгорнуті настанови через патріарші благословення. На життєвому шляху, що веде до вічностей, багато ударів, поворотів і роздоріж. На цій дорозі, якою простуємо, ми багато чому вчимося і багато в чому виправляємося. Господь сказав: “Той, хто не витримає покарання, не гідний Мого царства”17. “Бо Господь, кого любить, того Він карає”18.
Живучи на землі, ми повинні ходити у вірі, без жодних сумнівів. Коли ця подорож починає нам видаватися непосильною, ми можемо знайти втішення в словах Господа: “Почув Я молитву твою, побачив Я сльозу твою! Ось Я вилікую тебе”19. До декого зцілення може прийти вже в іншому світі. Ми можемо й не знати, чому те чи інше трапляється у цьому житті. Причина деяких наших страждань відома лише Господу.
Президент Бригам Янг цікаво пояснив, чому принаймні деякі з наших страждань є виправданими, сказавши так:
“Усі розумні істоти, які увінчуються славою, безсмертям і вічними життями, повинні пройти через кожне тяжке випробування, призначене для розумних істот, щоб отримати свою славу і піднесення. Деяким із смертних істот доведеться пройти через всі нещастя, які тільки можуть бути, аби підготувати їх, щоб їм насолоджуватися присутністю Господа… Кожне випробування, кожний досвід, який ви пережили, необхідний для вашого спасіння”20.
У нас є багато причин надіятися. У нас буде радість, якщо ми охоче присвятимо все Господу. Тоді ми зможемо сподіватися на безмірно безцінну можливість подолати всі труднощі цього життя. Тоді ми назавжди будемо зі Спасителем і, як сказав також Президент Бригам Янг, “у передчутті слави, величі і піднесення, які Бог підготував для вірних”21. Бог живий, Ісус є Христос, Президент Гордон Б. Хінклі—наш пророк, і це час для всіх нас підготуватися, щоб зустріти Бога. Я свідчу про це в ім’я Ісуса Христа, амінь.