Пророки, провидці і одкровителі
Перше Президентство і Кворум Дванадцятьох апостолів були призначені Богом і підтримані … як пророки, провидці й одкровителі.
Дозвольте мені першому привітати від імені моїх братів у Кворумі Дванадцятьох Апостолів старійшин Дітера Ухтдорфа і Девіда Беднара з їхніми новими покликаннями і новим приємним товариством, до якого вони увійдуть. Коли було покликано перших Дванадцятьох у цьому розподілі, їм було сказано, що їхнє завдання—“мати любов між собою, сильнішу за смерть”1. Ми вже відчуваємо таку любов до вас, Брати, ваших дружин і сімей. Ми кажемо від єдиного серця і в один голос: “Ласкаво просимо, дорогі друзі!”
У дусі зворушливих слів Президента Хінклі я також хотів би висловити “любов, … сильнішу за смерть” і глибоке почуття особистої втрати, що має кожен з нас, через смерть наших улюбленців—Девіда Б. Хейта і Ніла А. Максвелла. Цим двом братам і їхнім прекрасним дружинам, відповідно, Рубі і Колін, ми кажемо, що любимо вас, схиляємося у повазі перед вашим служінням і вшановуємо взірець вашого життя. Для кожного з нас знати вас і служити пліч-о-пліч—було привілеєм. Ви навіки в нашому серці.
У світлі таких значних змін у просуванні цієї роботи я хотів би поговорити сьогодні про апостольство і важливість його збереження в істинній Церкві Ісуса Христа. При цьому я буду говорити не про чоловіків, які мають цей чин, а про сам чин, про покликання у Святому Мелхиседековому священстві, яке Сам Спаситель призначив для пильнування за Своїм народом і свідчення про Його ім’я.
Щоб установити церкву, яка буде продовжувати існування під Його керівництвом навіть після того, як Він залишить землю, Ісус “вийшов на гору молитися, і перебував цілу ніч у молитві до Бога.
А коли настав день, покликав Він учнів Своїх, і обрав із них Дванадцятьох, яких і апостолами Він назвав”2.
Пізніше Павло учитиме, що Спаситель, знаючи про неминучість Своєї загибелі, зробив це, щоб дати Церкві “основ[у] апостолів і пророків”3. Ці брати та інші чини Церкви мали служити під керівництвом воскреслого Христа.
Навіщо? Зокрема “щоб більше не були ми малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки за людською оманою та за лукавством до хитрого блуду”4.
Отже, основа Церкви на апостолах і пророках мала бути благословенням у всі часи, а особливо в часи випробування і небезпеки, часи, коли ми можемо почуватися дітьми, розгубленими і заплутаними, можливо, дещо переляканими, в часи, коли оманлива рука людини або підступність диявола спробують вибити нас із колії, обманути або звести на манівці. На такі часи, як сучасність, Перше Президентство і Кворум Дванадцятьох апостолів були призначені Богом і підтримані вами як “пророки, провидці й одкровителі”: Президент Церкви—як пророк, провидець і одкровитель, як старший апостол і як єдина людина, що має право застосовувати всі ключі одкровення й управління Церквою. У новозавітні часи, у часи Книги Мормона і в сучасні дні ці служителі складають фундамент істинної Церкви, розташовуючись навколо головного наріжника і спираючись на нього—на камінь “нашого Викупителя, Який є Христос, Син Бога”5,—за словами Павла, на великого “Апостола і Первосвященика нашого ісповідання”6. Такий фундамент у Христі був і завжди буде гарантією безпеки в часи, “коли диявол пошле вперед свої могутні вітри, так, свої стріли у вихорі, так, коли весь його град і його могутня буря вдарить по вас”. У такі дні, які є зараз і які завжди будуть, буря життя “не матиме сили над вами… завдяки каменеві, який є надійним фундаментом, фундаментом, що на ньому якщо люди будують, вони не можуть упасти”7.
Три тижні тому я був на конференції колу в прекрасному гірському містечку Прескотт, штат Арізона. Після чудових зборів на вихідних, одна сестра, яка разом з іншими підійшла, щоб потиснути мені на прощання руку, нічого не кажучи, передала мені записку. Я дещо вагаюся, але все ж поділюся її рядками з вами. Будь ласка, зосередьтеся на вченні, про яке говорить сестра, а не на учасниках події.
“Дорогий старійшино Холланд! Дякую вам за свідчення про Спасителя і Його любов, складене вами на цій конференції. 41 рік тому я палко молилася Господу і сказала Йому, що хотіла б жити на землі, коли по ній ходили Його апостоли, коли була справжня Церква і ще лунав Його голос. Не пройшло й року, як Небесний Батько послав мені двох місіонерів, і я дізналася, що всі ці сподівання можуть справдитися. Можливо, в годину втоми і збентеження ця записка нагадає вам, чому мені і мільйонами таких, як я, настільки важливо чути ваш голос і потиснути вам руку. З любов’ю і вдячністю, ваша сестра, Глорія Клементс”.
Сестро Клементс, ваша зворушлива записка нагадала мені про подібні сподівання й майже ті самі слова, що пролунали якось у моїй сім’ї. У бурхливі роки першої хвилі заселення цієї землі Роджер Уільямс, мій непосидючий і рішучий предок у десятому поколінні, втік—тільки частково з причини непосидючості—з поселення Массачусетс Бей і оселився на території нинішнього штату Род-Айленд. Він назвав своє місто Провіденс [англ.—провидіння], сама назва якого свідчить про його прагнення божественного втручання і небесних проявів. Але він так і не знайшов бажану істинну новозавітну церкву давніх часів. Про цього розчарованого шукача легендарний Коттон Матер сказав: “Пан Уільямс… [врешті-решт] сказав [своїм послідовникам], що, заплутавшись, він [заплутав їх] і що він переконався, що на землі більше немає церкви, яка могла б проводити хрищення [чи будь-який інший обряд євангелії], тож він порадив їм забути про все… і чекати появи нових апостолів”8. Роджер Уільямс не дожив до того дня, коли міг би побачити нових апостолів, але я сподіваюся колись особисто йому сказати, що його нащадки дожили до цього дня.
Хвилювання і сподівання стосовно необхідності божественного керівництва не були поодинокими серед релігійних реформаторів, які спорудили сцену для Відновлення євангелії. Один з найвідоміших проповідників Нової Англії, Джонатан Едвардс, сказав: “Мені видається… нерозумним вважати,… що існує Бог,… Який надзвичайно турбується [про нас],… і що при цьому Він не може говорити,… що [від Нього] не може прийти ані слова”9.
Згодом неповторний Ральф Уальдо Емерсон похитнув самий фундамент ортодоксального духовенства Нової Англії, коли сказав факультету богослов’я в Гарварді: “Мій обов’язок сказати вам, що ніколи не було більшої потреби в одкровенні, ніж зараз… Вчення про натхнення втрачено;… Чудеса, пророцтва, … святе життя існує [лише] в історії. … Люди стали говорити про одкровення як про щось стародавнє і зникле, наче Бог уже помер. Завдання справжнього вчителя—показати, щоб Бог є, а не був; що Він промовляє, а не промовляв”10. Згодом пан Емерсон казав: “Якщо ви будете наполегливо давати людям каміння, коли вони просять дати їм хліба, вони зрештою припинять ходити до булочної”11.
Поміркуйте над вражаючими твердженнями велетнів американської історії, не кажучи вже про молитви Глорії Клементс, і ви побачите, яким очевидним і могутнім є послання Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, особливо для тих, хто зустрічається з нашими місіонерами. Пророки? Провидці? Одкровителі? Події 1820 і 1830 років, а також події майже двох наступних століть засвідчили, що одкровення і люди, які отримують їх, “не стародавні і не зниклі”.
В тому ж році, коли пан Емерсон говорив про апостолів на факультеті богослов’я, щиро благаючи, щоб вони існували, старійшина Джон Тейлор, молодий іммігрант з Англії був покликаний апостолом Господа Ісуса Христа, пророком, провидцем і одкровителем. У своєму покликанні старійшина Тейлор якось сказав зі співчуттям до щирих шукачів істини: “Хто чув про істинну релігію, в якій немає спілкування з Богом? Для мене це найбільш абсурдна людська думка, яка тільки може бути. Не дивно, що коли люди у своїй більшості відкидають принцип існуючого одкровення, то до такої міри превалюють скептицизм і зневір’я. Не дивно, що стільки людей ставляться до релігії з презирством і вважають її не вартою уваги розумних осіб, адже без одкровення релігія є посміховищем і фарсом… Принцип сучасного одкровення… є самим фундаментом нашої релігії”12.
Принцип сучасного одкровення? Самий фундамент нашої релігії? Дозвольте мені повернутися від витоків до сучасності, до нашого часу, до XXI століття. Для кожного і для всіх—духовенства, істориків і мирян—питання однакове. Чи відкриті небеса? Чи являє Себе Бог пророкам і апостолам, як у давні дні? Вони відкриті, Він являє Себе—це тверде проголошення Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів усьому світові. І в цьому проголошенні вже майже два століття проявляється роль Джозефа Сміта, пророка.
Його життя поставило запитання: “Чи вірите ви в те, що Бог говорить?” і дало відповідь на нього. Крім усього, чого Джозеф досягнув за коротке 38-річне життя, він залишив нам у спадок божественне одкровення—не одне окреме одкровення без доказів і наслідків, і не “лагідне натхнення, що поступово проникає в розум хороших людей”, а конкретні, задокументовані вказівки від Бога, що продовжують надходити. Як лаконічно сказав один мій друг і відданий Церкві вчений: “У час, коли закладини християнства були під натиском сил просвітницького раціоналізму, Джозеф Сміт [однозначно і своїми силами] повернув сучасне християнство до його витоків в одкровенні”13.
Ми справді “вдячні Тобі за пророка, сучасних святих водія”14, бо багато днів цієї сучасності будуть наповнені [пекельними] вітрами і шквалами. Ми вдячні за ранок навесні 1820 року, коли Батько і Син явилися у славі 14-річному хлопчику. Ми вдячні за ранок, коли Петро, Яків та Іван явилися і відновили ключі Святого Священства та всі його чини. І наше покоління вдячне за ранок 30 вересня 1961 року, такий же вихідний день 43 роки тому, коли старійшину Гордона Б. Хінклі було покликано апостолом—75-им апостолом у цьому розподілі. І так триває до сьогоднішнього дня і так буде до пришестя Спасителя.
У світі неспокою і страху, політичних збуджень і відступництва від моралі я свідчу, що Ісус є Христос, що Він є Хлібом і Водою життя і в той же час Щитом безпеки в нашому житті, могутньою Скелею Ізраїля, Якорем Своєї живої Церкви. Я свідчу про Його пророків, провидців і одкровителів, які складають дійсний фундамент цієї Церкви, і свідчу, що ці чини і ці священнослужителі працюють під керівництвом нашого спільного Спасителя, що так потрібно в наш час. Про ці істини і про божественність цієї роботи я свідчу. Я свідчу про них у святе ім’я Ісуса Христа, амінь.