Захист і притулок
Ми говоримо про Церкву як про наш захист, наш притулок. У Церкві є захист і притулок.
26 липня 1847 року, на третій день перебування в долині (другим була неділя), Бригам Янг з членами Кворуму дванадцятьох та кількома іншими піднявся на пік, що приблизно за півтори милі від місця, де я стою зараз. Вони вирішили, що це гідне місце, щоб поставити прапор народам. На Гебері Ч. Кімболі була жовта хустка. Вони прив’язали її до палиці Уілларда Річардса і високо над головою помахали цим прапором народам. Бригам Янг назвав гору Пік Енсайн1.
Потім вони спустилися до своїх розбитих дорогою візків, до мізерного майна, яке тягнули 2 тисячі миль, і до виснажених послідовників. Але не їхнє майно додавало їм сили, а знання.
Вони знали, що вони—апостоли Господа Ісуса Христа. Вони знали, що їм було передано священство через ангелів-посланців. Вони знали, що у них є заповіді й завіти, які вони можуть запропонувати людству як нагоду для вічного спасіння і піднесення. Вони були переконані, що натхнення Святого Духа відвідувало їх.
Вони зайнялися оранням городів, спорудженням притулків на зиму, що була не за горами. Вони робили приготування для інших, які вже були в преріях на шляху до місця цього нового збирання.
Одкровення, записане за 9 років до того, вказувало їм: “Устаньте і сяйте повсюди, щоб ваше світло могло бути прапором для народів;
І щоб збирання разом на землі Сіону і по його колах могло бути для захисту і для притулку від бурі і від гніву, коли його буде пролито незмішаним на всю землю“ (УЗ 115:5–6).
Вони мали бути “світлом”, “прапором”.
Прапор, установлений одкровенням, міститься в Писаннях у всіх ученнях євангелії Ісуса Христа. Принципи євангельського життя, яких ми дотримуємося, ґрунтуються на вченні, а норми відповідають принципам. Ми зобов’язані дотримуватися норм через завіти, укладені шляхом виконання обрядів євангелії тими, хто отримав повноваження і ключі священства.
Ті віддані Брати не могли—і ми не можемо—змінити норми чи ігнорувати їх. Ми мусимо жити за ними.
Не допоможе і не задовольнить просто сказати, що вони не мають значення. Всі ми знаємо, що вони мають значення, бо все людство “достатньо навчені, щоб відрізняти добро від зла” (2 Нефій 2:5).
Якщо ми робимо все можливе, нам не варто впадати у відчай. Якщо нам щось не вдається, як буває, чи ми спотикаємося, що може трапитися, завжди є ліки: покаяння і прощення.
Ми повинні навчати своїх дітей моральній нормі—уникати будь-якого прояву аморальності. Безцінні сили в наших смертних тілах є, щоб “застосовува[ти]ся тільки чоловіком і жінкою, законно одруженими як чоловік і дружина”2. Ми мусимо бути цілковито вірними у шлюбі.
Ми повинні виконувати закон десятини. Виконувати свої обов’язки в Церкві. Збиратися щотижня на причасні збори, щоб поновлювати завіти і заробляти обіцяння з тих простих і священних причасних молитв для хліба й води. Ми повинні шанувати священство і бути слухняними завітам і обрядам.
Ті Брати на піку Енсайн знали, що вони мають прожити звичайне життя і зберегти образ Христа у виразі свого обличчя (див. Алма 5:14).
Вони розуміли, що коли мають бути захистом і притулком, але на той час на землі не було жодного колу. Вони знали, що їхня місія—встановити коли Сіону в кожному народі землі.
Можливо, їм було цікаво, який же гнів чи бурю буде пролито, яких вони ще не знали. Вони пережили люте переслідування, насильство, терор. Їхні домівки спалювалися, майно відбиралося. Їх проганяли з власних осель раз за разом. Тоді вони знали, як ми знаємо зараз, що протистоянню не буде кінця. Суть його змінюється, але воно ніколи не закінчиться. Не буде краю випробуванням, з якими зустрічалися перші святі. Нові випробування будуть іншими, але не легшими, ніж ті, крізь які їм довелося пройти.
Тепер коли Сіону обчислюються тисячами, і вони по всьому світу. Кількість членів Церкви визначається мільйонами і зростає далі. Цього вже не зупинити, бо це робота Господа. Зараз члени Церкви живуть у 160 країнах і спілкуються понад 200-ми мовами.
Деякі живуть у невимовному страхові від того, що чекає нас і Церкву у світі. Він стає дедалі темнішим щодо моралі й духовності. Якщо ми зберемося до Церкви, житимемо за простими принципами євангелії, вестимемо моральний спосіб життя, житимемо за Словом мудрості, виконуватимемо обов’язки у священстві та інші, тоді нам не треба жити у страху. Слово мудрості є ключем і до фізичного здоров’я, і до одкровення. Не вживайте чаю, кави, спиртного, тютюну і наркотиків.
Ми можемо жити, де бажаємо, робити все можливе, щоб заробляти на життя—скромне чи щедре. Ми вільні робити все, що завгодно зі своїм життям, упевнені в схваленні і навіть втручанні Всемогутнього, тверді в постійному духовному проводі.
Кожен кіл є захистом, притулком і прапором. У колі є все необхідне для спасіння і піднесення тих, хто потрапляє у коло його впливу, і храми стають дедалі ближчими.
Протистояння ніколи не припинялося. Продовжуються хибні тлумачення і представлення нас і нашої історії, деякі з них підлі і прямо суперечать ученням Ісуса Христа і Його євангелії. Іноді духовенство, навіть релігійні організації протистоять нам. Вони роблять те, чого ніколи не робимо ми. Ми не нападаємо, не критикуємо, не протистоїмо іншим, як вони роблять це щодо нас.
Навіть сьогодні поширюються і так часто переказуються абсурдні історії, що їм уже вірять. Одна з найбільш безглуздих серед них, що у мормонів є роги.
Колись я був на симпозіумі в коледжі в Орегоні. Там був католицький єпископ, рабин, єпископальний служитель, євангелістський служитель, унітарний священик і я.
Ректор закладу, д-р Беннет, запросив нас на сніданок. Один з них спитав, з якою з дружин я приїхав. Я відповів, що я вибрав одну єдину. На мить я подумав, що знущатимуться тільки наді мною. Потім хтось спитав католицького єпископа, чи привіз він із собою дружину.
Наступне запитання було мені від д-ра Беннета: “Це правда, що в мормонів є роги?”
Я посміхнувся і сказав: “Я ношу таку зачіску, щоб їх не було видно”.
Д-р Беннет, який був геть лисим, поклав обидві руки на голову і сказав: “О! Вам не вдасться зробити мене мормоном!”
Найдивніше те, що цілком інтелігентні люди заявляють, що ми не християни. Це показує, що вони мало знають про нас або взагалі не знають нічого. Вірний принцип стверджує: принижуючи інших— не звеличишся.
Хтось припускає, що наші високі норми стримують наше зростання. Навпаки! Високі норми—магніт. Усі ми діти Божі, нас тягне до істини і добра.
Нам важко виховувати сім’ї у світі, в якому згущаються чорні хмари злочестя. Дехто з наших членів Церкви не заспокоюються і дивуються: чи є хоч десь місце, куди від цього всього можна б утекти? Чи є місто, штат або країна, де безпечно, де можна знайти притулок? В загальному сенсі відповідь “ні”. Захист і притулок там, де зараз живуть наші члени Церкви.
Книга Мормона пророкує: “Так, і тоді робота розпочнеться, і Батько серед усіх народів готує путь, якою Його народ може бути зібрано додому на землю свого успадкування” (3 Нефій 21:28).
Ті, хто приходять зі світу в Церкву, виконують заповіді, шанують священство і стають активними, ті знайшли притулок.
Кілька тижнів тому на одних зі зборів старійшина Роберт С. Оукс, один з наших сімох президентів сімдесятників (генерал-полковник у відставці і колишній командувач силами НАТО в Центральній Європі), нагадав нам про угоду, підписану 10-ма країнами на борту лінкору Міссурі в Токійській затоці 2 вересня 1945 року, яка завершила Другу світову війну. Дехто з нас тоді був у Азії. Старійшина (генерал) Оукс сказав: “Я навіть уявити не можу умов, за яких зараз могла б бути проведена така зустріч або підписана така угода, щоб зупинити війну з тероризмом і злочестям, в якій усі ми беремо участь. Це не та війна”.
Нам не слід боятися, навіть у світі, де ворожнеча ніколи не зникне. Війна суперника, пророкована в одкровеннях, продовжується сьогодні. Ми маємо бути радісними й оптимістичними. Нам не слід боятися. Страх є антиподом віри.
Ми знаємо, що активність у Церкві народжується в сім’ї. Де б не жили члени Церкви, вони повинні встановити таку сім’ю, де діти бажані й цінні як “спадщина Господня” (Псалми 126:3). Гідна сім’я святих останніх днів є прапором для світу.
Ми не тільки повинні зберігати найвищі стандарти, але кожен з нас має бути стандартом, захистом, притулком. Ми повинні дати нашому світлу “світи[ти] перед людьми, щоб вони бачили [наші] добрі діла, та прославляли Отця [нашого], що на небі” (Матвій 5:16; див. також 3 Нефій 12:16).
Усі старання і зусилля минулих поколінь принесли нам у наш час повноту євангелії Ісуса Христа, владу священнослужити і необхідні засоби, щоб виконати служіння. Все це складається разом в цей розподіл повноти часів, коли відбудеться завершення всього і земля буде підготовленою до пришестя Господа.
Ми настільки ж у цій роботі, як і ті чоловіки, які відв’язали жовту хустку від палиці Уілларда Річардса і спустилися з піку Енсайн. Та хустка, якою високо над головою розмахували, дала сигнал великому збиранню, пророкованому в давніх і сучасних Писаннях.
Ми говоримо про Церкву як про наш захист, наш притулок. У Церкві є захист і притулок. Вони—в євангелії Ісуса Христа. Святі останніх днів учаться дивитися вглиб себе і бачити викупительну силу Спасителя людства. Принципи євангелії, що викладають у Церкві і засвоюються з Писань, стають путівниками для кожного з нас окремо і для наших сімей.
Ми знаємо, що домівки, які ми встановлюємо, і наші нащадки будуть захистом, про який говорять одкровення як про “світло”, “прапор” для всіх народів і “притулок” від гроз, що збираються (див. УЗ 115:5–6; Ісая 11:12; 2 Нефій 21:12).
Прапор, на який всі ми маємо йти, це Ісус Христос, Син Божий, Єдинонароджений від Батька, Чиєю є ця Церква, Чиє ім’я на нас і Чию владу ми несемо.
Ми дивимося в майбутнє з вірою. Ми бачили багато подій за своє життя і ще багато побачимо, які дадуть оцінку нашій мужності й зміцнять віру. Ми маємо “раді[ти] та весел[итися],—нагорода-бо [наша] велика на небесах!” (Матвій 5:12).
З готовністю захищайте історію цієї Церкви і не соромтеся “Євангелії [Ісуса Христа], бо ж вона—сила Божа на спасіння кожному, хто вірує” (Римлянам 1:16).
Ми зустрінемо виклики, бо не можемо уникнути їх, і вчитимемо євангелії Ісуса Христа і вчитимемо про Нього як нашого Спасителя і наш Притулок, нашого Викупителя.
Якщо потертої жовтої хустки вистачило, щоб бути прапором для світу, то звичайні чоловіки, які мають священство, звичайні жінки і звичайні діти у звичайних сім’ях, які якнайближче живуть за євангелією, будь-де у світі, можуть сяяти як прапор, як захист, як притулок від усього, що б не було пролито на землю.
“Ми говоримо про Христа, ми втішаємося у Христі, ми проповідуємо Христа, ми пророкуємо про Христа, і ми записуємо наші пророцтва, щоб наші діти могли знати, до якого джерела їм звертатися за прощенням їхніх гріхів” (2 Нефій 25:26).
Церква процвітатиме. Вона переможе. Я в цьому абсолютно впевнений. Я складаю про це своє свідчення ім’я Ісуса Христа, амінь.