“І знову [прийшли] пророки на цю землю”
Це не дрібниця для цієї Церкви—проголошувати світу те, що в нас є пророцтва, є провидець, є одкровення—але ми проголошуємо це.
Невдовзі після того, як наш друг, Керолин Расмус, стала викладати в Університеті Бригама Янга, група її нових колег-викладачів запросила її разом з ними вирушити в суботу в гірський похід поблизу Прово. Керолин не була членом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, але вона особливо відчувала дружнє ставлення в цьому новому колі спілкування. Вона з радістю погодилася приєднатися до цього сходження.
Сонце (а разом з ним і мандрівники) сходило повільно. Тоді, коли наближалася десята година, група почала шукати місця, де можна було б сісти. Керолин подумала: “Це чудово. Як вони дізналися, що мені треба відпочити?” І вона також почала шукати зручне місце, де можна було б розтягнутися. Але вони, здавалося, мали якесь особливе ставлення до цієї зупинки, і дехто витяг олівці і блокноти, а один зосереджено налаштовував радіоприймач.
Те, що відбувалося далі, назавжди стало поворотною точкою її життя. Один з її друзів сказав: “Керолин, нам треба пояснити тобі дещо. Це перша субота жовтня, і для нас це означає не тільки приємну погоду і яскраве осіннє листя, але й генеральну конференцію Церкви. Як святі останніх днів, де б ми не були і що б ми не робили, ми зупиняємося і слухаємо. Отже ми збираємося посидіти тут, серед дубів і сосен, дивлячись на долину внизу і слухаючи пророків Божих протягом двох годин”.
“Двох годин!”—подумала Керолин. “Я не знала, що пророки Божі досі живуть, і я, безумовно, не знала, що варто витрачати на них дві години!” Вона не знала, що вони збираються зупинитися знову о другій годині пополудні ще на дві години, а тоді запропонувати їй наступного дня, вже вдома, послухати трансляцію протягом ще чотирьох годин.
Що ж, усе інше вже історія. Студенти подарували їй примірник Писань у шкіряній обкладинці; друзі і сім’ї в приході, який вона почала відвідувати, любили її, і вона мала ті духовні переживання, які ми бажаємо отримати всім, хто йде до світла євангелії; і Керолин була охрищена і конфірмована як член Церкви. Усе інше, як кажуть, це історія. У своєму знайомстві з генеральною конференцією того дня, коли вона сиділа на вершині гори, на якій з каміння складена літера “Y”, сестра Расмус побачила персональне виповнення пророчого запрошення Ісаї: “Ходіть та зберімось на гору Господню, до дому Бога Якового, і доріг Своїх Він нас навчить, і ми підемо стежками Його! Бо вийде з Сіону Закон, і слово Господнє—з Єрусалиму”1.
Ми наближаємося до завершення ще однієї чудової генеральної конференції. Ми були благословлені тим, що слухали наших провідників, особливо Президента Гордона Б. Хінклі, людину, яку ми підтримуємо як Божого оракула на землі, нашого живого пророка, провидця і одкровителя. Як це робили пророки в розподілах євангелії від Адама донині, Президент Хінклі, образно кажучи, зібрав нас на всесвітній еквівалент зборів у долині Адам-онді-Аман; він виявив нам свою любов, навчав нас і дарував нам своє благословення2.
Я думаю, ми можемо сказати, що молитви усіх братів і сестер, як вони казали в ці вихідні, були за те, щоб генеральна конференція була такою ж надихаючою і, якщо потрібно, такою ж здатною змінювати життя, як це було для сестри Расмус і незліченних тисяч інших людей, які раз на півроку відгукуються на наш церковний гімн “Come, listen to a prophet’s voice, And hear the word of God. (Прийдіть, послухайте голос пророка, і почуйте слово Боже.)”3
Щоби висловити моє свідчення і вдячність за послання і значення генеральної конференції, дозвольте мені порадити три речі, які проголошують усьому світові ці збори, що проводяться двічі на рік.
Перше, вони проголошують енергійно й недвозначно, що на землі знову є живий пророк, який говорить в ім’я Господнє. І як же ми потребуємо такого керівництва! Наші часи—буремні й важкі. Ми бачимо війни по всьому світові і неспокій у власній країні. Сусіди навколо нас переживають сердечний біль і сімейні негаразди. Легіони людей відчувають страх і неспокій у сотнях різних проявах. Це нагадує нам про те, що коли той туман темряви огортав мандрівників у сні Легія про дерево життя, він огортав усіх—і праведних, і неправедних, молодих і старших, новонавернених і досвідчених членів Церкви. У цій алегорії усі стикаються з протидією і стражданнями, і тільки жезл із заліза—проголошене слово Бога—може провести їх до безпечного місця. Ми всі потребуємо цього жезла. Ми всі потребуємо цього слова. Ніхто не перебуває в безпеці без нього, бо за його відсутності будь-хто може “відпасти на заборонені стежки і загубитися”, як каже цей літопис4. Наскільки вдячні ми за те, що чули голос Бога і відчували силу того залізного жезла на цій конференції протягом цих двох днів.
Не часто, але протягом років з деяких джерел лунає думка, що Браття не мають уяви про життя у своїх проголошеннях, що вони не знають проблем, що деякі з їхніх політик застаріли, що вони не підходять для наших часів.
Як найменший з тих, хто був підтриманий вами, щоби бачити на власні очі, як керують цією Церквою, я кажу від усього серця, що ніколи в моєму особистому чи професійному житті я не спілкувався з жодною групою людей, які були б настільки в курсі подій, які б знали настільки глибоко проблеми, з якими ми стикаємося, які б бачили настільки глибоко минуле, залишалися б настільки відкритими для нового, і зважували б настільки обережно, вдумливо і молитовно усе, що лежить між старим і новим. Я свідчу, що наскільки мені відомо, розуміння, яке ця група чоловіків і жінок має стосовно моральних і соціальних питань, перевищує розуміння будь-якого наукового центру або будь-якої команди експертів, що мають справу з подібними питаннями, у цілому світі. Я складаю особисте свідчення про те, наскільки всебічно добрими вони є, як багато вони працюють, як скромно вони живуть. Це не дрібниця для цієї Церкви—проголошувати світу те, що в нас є пророцтва, є провидець, є одкровення—але ми проголошуємо це. Це істинне світло, що світить у темному світі, і воно світить від цих виступів.
Друге, кожна з цих конференцій означає заклик до дії не тільки в нашому особистому житті, але також заради людей навколо нас, членів нашої сім’ї, наших одновірців, а також заради інших. Цього ранку Президент Хінклі зворушливо нагадав нам, що виповнюється 150-а річниця [історії] тих загонів з ручними візками, які, в той час коли тут, у долині Солоного озера у жовтні 1856 р. проводилася генеральна конференція, ледве долали останні морозні милі в Небрасці і після цього зупинилися в непрохідних снігах високогір’я Вайомінгу. Він цитував нам надихаюче послання Президента Бригама Янга до святих на тій генеральній конференції, що сказав просто “[піти і привести] тих людей, які зараз на рівнинах”5.
Наскільки спасіння тих, хто потребує допомоги, було безсумнівно головною темою генеральної конференції в жовтні 1856 р., настільки ж воно є темою цієї конференції, і було минулої, і буде наступної, що відбудеться навесні. Питаннями для розгляду на цій конференції можуть і не бути снігові бурі чи поховання у скутій кригою землі, але ті, хто потребує допомоги, це—бідні і стомлені, розчаровані і скрушені серцем, ті, хто “відійшов на заборонені стежки”, як уже згадувалося, і безліч тих, кого “утримують від істини, бо вони не знають, де знайти її”6. Вони усі там, з ослаблими колінами і руками, що опустилися7, в умовах поганої погоди. Їх можуть врятувати тільки ті, хто має більше, і знає більше, і може допомогти більше. І не переймайтеся питанням “Де вони?“ Вони скрізь, по нашу праву руку і по ліву, вони живуть по сусідству, вони на нашій роботі, в кожній місцевості і окрузі, в кожній країні цього світу. Візьміть своїх коней і фургон, завантажте його любов’ю, свідченням і духовним мішком муки, а тоді вирушайте в будь-якому напрямі. Господь поведе вас до тих, хто потребує допомоги, якщо ви тільки осягнете євангелію Ісуса Христа, якої навчали на цій конференції. Відкрийте ваші серця і руки для тих, хто у двадцять першому столітті потрапив у пастки, що є еквівалентами печери Мартіна і перевалу Девілз Гейт. Роблячи це, ми шануємо Спасителя, Який знову і знову просить заради загублених овець, і загублених монет, і загублених душ8.
Останнє: генеральна конференція Церкви є проголошенням для всього світу, що Ісус є Христос, що Він і Його Батько, Бог Батько усіх нас, явилися хлопцеві-пророку Джозефу Сміту на сповнення того давнього обіцяння, що воскреслий Ісус із Назарету відновить Свою Церкву на землі і знову “прийде так, як бачили [ті Юдейські] святі, як ішов Він на небо”9. Ця конференція і кожна наступна конференція, подібна до цієї, є проголошенням того, що Він зійшов на землю в бідності й скромності, щоби зустріти сум і несприйняття, розчарування і смерть—щоби ми могли бути врятовані від такої долі, коли наша вічність відкриється нам, що “Його ранами нас уздоровлено”10. Ця конференція проголошує кожному колінові, язику і народові обіцяння, яке з любов’ю дає Месія, що “навіки Його милосердя”11.
Усім вам, хто думає, що є загубленим чи безнайдійним, або думає що надто багато і надто довго робив те, що є надто неправильним, кожному з вас, хто непокоїться тим, що опинився у пастці десь на зимових рівнинах життя і зламав свій ручний візок в дорозі,—ця конференція звучить неослабним покликом Єгови: “Моя рука все ще простягнута”12. “Я простягатиму Свою руку до них,—сказав Він,—[і навіть якщо вони] заперечуватимуть Мене; проте Я буду милосердним до них, … якщо вони покаються і прийдуть до Мене; бо Моя рука простерта весь день, каже Господь Бог Саваот”13. Його милість існує завжди, і Його рука простерта досі. Його любов—це чиста любов Христа, милосердя, що ніколи не згасає, співчуття, що залишається навіть тоді, коли все інше навколо нас здається безсилим14.
Я свідчу про цього Ісуса, Який простягає руку, спасає, являє милосердя, що це Його викупительна Церква, заснована на Його викупительній любові, і що, як проголосили у Книзі Мормона: “[прийшли] пророки до людей, яких було послано від Господа, [щоби говорити] … [Так], знову [прийшли] пророки на цю землю”15. Я свідчу, що Президент Гордон Б. Хінклі є в кожному аспекті, від маківки до п’ят, таким пророком, він той, чиє життя і голос ми плекаємо, за кого ми так багато молимося. Він зараз завершить це піврічне зібрання. За таке благословення—і за всі ці благословення і за ще набагато більші—я висловлюю мою особисту подяку в цей час генеральної конференції, в ім’я Ісуса Христа, амінь.