Кворум священства
Сила кворуму великою мірою залежить від того, наскільки тісно його члени об’єднані в праведності.
Я вдячний, що можу бути з вами на цих великих зборах священства. Усі ми—члени якогось кворуму священства. Це може не вражати вас, а мене вражає. Я був висвячений у диякони в Аароновому священстві у невеличкій філії Церкви. У тій філії була лише одна сім’я. У нас не було каплиці. Ми зустрічалися у нас вдома. Я був єдиним дияконом, а мій брат—єдиним учителем.
Тому я знаю, що це—бути одиноким у священстві, не маючи можливості служити разом з іншими у кворумі. Мене задовольняло у тій малій філії бути без кворуму. Мені нізвідки було дізнатися, чого я полишений. А потім моя сім’я переїхала через континент, туди, де було багато носіїв священства і сильних кворумів.
Я дізнався через роки, що сила кворуму—не в кількості носіїв священства в ньому. Вона автоматично не з’являється завдяки віку чи зрілості його членів. Швидше за все, вона великою мірою залежить від того, наскільки тісно його члени об’єднані в праведності. Така єдність у сильному кворумі священства не схожа ні з чим, що я відчував у спортивній команді, клубі чи будь-якій іншій організації у світі.
Слова Алми, записані у книзі Мосії, найповніше передають суть єдності, яку я відчував у найсильніших кворумах священства:
“І він наказав їм, що не повинно бути ніяких суперечок між ними, але що вони повинні дивитися вперед одними очима, маючи одну віру і одне хрищення, скріпивши свої серця у єдності і в любові один до одного”1.
Алма навіть сказав своєму народу, як добитися такої єдності. Він сказав, що їм не слід проповідувати нічого іншого, окрім покаяння і віри в Господа, Який викупив Свій народ2.
Те, чого навчав Алма, і що є правильним у будь-якому баченому мною об’єднаному кворумі—це те, що серця членів тих кворумів змінювалися завдяки спокуті Ісуса Христа. Це те, як вони об’єднуються серцями.
Тоді ви можете побачити, чому Господь доручає президентам кворумів керувати так, як Він керує. У 107 розділі Учення і Завітів Він вживає майже ті самі слова, описуючи обов’язки президента кожного кворуму. Президент кворуму дияконів повинен навчати членів кворуму їхнього обов’язку, “як це дано згідно з завітами”3. Президент кворуму вчителів повинен навчати його членів їхнім обов’язкам, “як дано в завітах”4. Президенту кворуму священиків, який є єпископом, наказано “головувати над сорока вісьмома священиками і сидіти з ними в раді, навчаючи їх обов’язкам їхнього чину, як дано в завітах”5.
Президенту кворуму старійшин доручено:
“Знову, обов’язком президента над чином старійшин є головувати над дев’яносто шістьма старійшинами, і сидіти з ними в раді, і навчати їх згідно з завітами”6.
Легко зрозуміти, чому Господь хоче, щоб Його кворуми навчали “згідно з завітами”. Завіти—це урочисті обіцяння. Небесний Батько пообіцяв усім нам вічне життя, якщо ми вступимо в завіти і будемо їх дотримуватися. Наприклад, ми отримуємо священство, вступаючи в завіт бути вірними, допомагаючи Йому в Його роботі. Люди, яких ми христимо в Його Церкві, обіцяють мати віру в Ісуса Христа, покаятися і виконувати Його заповіді. Кожний завіт вимагає віри в Ісуса Христа і послуху Його заповідям, що є передумовою прощення і очищення серця, які є необхідними, щоб унаслідувати вічне життя—цей найбільший з усіх дарів Бога.
Ви можете спитати: “Чи не означає це, що на кожному уроці кворуму необхідно навчати лише про віру і покаяння?” Звісно ж, ні. Але це означає, що вчитель і ті, хто бере участь в уроці, повинні завжди мати бажання привести Дух Господа в серця членів кворуму, які є в цій кімнаті, щоб викликати віру і рішучість покаятися і стати чистими.
І це бажання залишається з ними, коли вони знаходяться і поза стінами кімнати, де зустрічається кворум. У справді об’єднаному кворумі це бажання поширюється на всіх його членів, де б вони не були.
Я побачив це кілька років тому в кворумі дияконів, де мене попросили проводити уроки. Кілька дияконів час від часу пропускали збори кворуму. Я знав, що навчання в тому кворумі—як і в кожному кворумі—було відповідальністю президента, який має ключі. Він мав “сидіти у раді” з усіма ними. Отже, у мене вже була звичка звертатися за порадою до того, хто має це доручення від Бога, і я запитав: “Чого, на вашу думку, я повинен навчати? Що я повинен зробити?”
Я навчився дослухатися до його поради, бо знав, що Бог доручив йому відповідати за навчання членів його кворуму. В одну з неділь я переконався, що Бог вшанував доручення того молодого президента кворуму. Я навчав дияконів. Я звернув увагу на один пустий стілець. На ньому знаходився диктофон, і я побачив, що він був включений. Після уроку хлопець, який сидів на сусідньому стільці, взяв цей диктофон. Коли він пішов до виходу, я спитав його, для чого він записував нашу бесіду. Він посміхнувся і сказав, що інший диякон сказав йому, що не буде на цих зборах кворуму. І ось він піде з цим диктофоном до свого друга додому, щоб той міг почути наш урок.
Я відчував довіру до відповідальності, даної молодому президенту кворуму, отже, допомога прийшла з небес. Дух прийшов, щоб торкнутися членів кворуму в тій кімнаті і послати одного з них до друга, аби спробувати зміцнити його віру і привести його до покаяння. Диякон, який поніс диктофон, був навчений згідно з завітами, і він пішов допомогти своєму другу і товаришу по кворуму.
Членів кворумів священства навчають не лише на уроках у класі. Кворум—це підрозділ служіння, і його члени вчаться у своєму служінні. Кворум може краще служити, ніж це може кожен окремий його член. І ця сила множиться не тільки їхньою кількістю. Кожний кворум має провідника з повноваженням і відповідальністю направляти служіння священства. Я бачив могутність, яка приходить, коли кворуми прикликаються на допомогу в часи стихійного лиха. Неодноразово я чув, як люди, що не належать до Церкви, із здивуванням і захопленням відгукувались про ефективність Церкви в організації надання допомоги. Їм це видається дивом. У всьому служінні священства чудо могутності приходить тому, що провідники і члени Церкви шанують повноваження тих, хто направляє служіння в кворумах священства по всій землі.
Чудеса могутності можуть статися, коли кворуми все роблять, аби служити іншим. Вони стаються і тоді, коли служіння священства відбувається для членів у самому кворумі. Ранком однієї з неділь президент кворуму дияконів зустрівся перед зборами кворуму зі своїми радниками і секретарем кворуму. Після того як вони, помолившись, разом порадились, він відчув натхнення дати доручення одному диякону, щоб той запросив на наступні збори кворуму іншого диякона, який до цього ніколи їх не відвідував. Він знав, що у диякона, який ніколи не приходив на збори, батько не був членом Церкви, а мати мало цікавилася нею.
Призначений диякон прийняв від свого президента доручення зв’язатися з тим хлопцем. Він пішов до нього. Я бачив, як він пішов. Він пішов трохи знехотя, бо то могло бути нелегким завданням. Хлопець, якого він запросив приходити з ним на кворум, до цього приходив усього кілька разів на їхні збори, а потім його сім’я кудись переїхала. Пройшло багато років, я був на конференції колу за багато тисяч миль від місця, де збирався той кворум священства. У перерві між зборами на конференції до мене підійшов незнайомий чоловік і спитав, чи не знаю я такого-то. Він назвав мені ім’я. Це був той хлопець, якому президент кворуму дияконів доручив піти і потурбуватися про загублену вівцю. Той чоловік сказав мені: “Ви подякуєте йому за мене? Я дід того хлопця, якого він запросив на кворум дияконів багато років тому. Він вже виріс. Але все ще розказує мені про диякона, який запросив його піти з ним у церкву”.
І в нього, і в мене були сльози на очах. Молодий президент кворуму мав натхнення простягти руку допомоги загубленому члену свого кворуму. Він відчув натхнення послати хлопця на завдання, щоб служити. Цей президент зробив те, що зробив би Учитель. У цьому процесі молодий президент навчав нового носія священства його обов’язку служити іншим, згідно з завітами. Вони скріпили свої серця єдністю, і ця єдність все ще існувала після більш як 20 років і на відстані тисяч миль. Єдність кворуму кується в Господньому служінні і по-Господньому.
Сильний кворум перш за все характеризується тим, що його члени товаришують між собою. Вони турбуються один про одного. Вони допомагають один одному. Президенти кворумів можуть сприяти такому товаришуванню найкраще тоді, коли вони пам’ятають Господню мету єдності у кворумі. Звичайно ж, ця єдність має бути, щоб вони допомагали один одному. Але цього замало, справді, замало. Вона має бути, щоб вони підтримували і заохочували один одного служити в праведності з Учителем у Його роботі—пропонуванні вічного життя дітям Небесного Батька.
Розуміння цього змінить спосіб, у який ми намагаємось встановити товаришування у кворумі. Наприклад, воно може змінити навіть те, як кворум вчителів грає у баскетбол. Члени кворуму можуть сподіватися, що встановлення дружніх стосунків є важливішим за перемогу у грі. Вони можуть вирішити запросити на баскетбол хлопця, якого ніколи не запрошують через те, що він не вміє добре грати. Якщо він погоджується і приходить, члени кворуму, шукаючи, хто відкритий, передають м’яч трошки частіше, і особливо цьому хлопцю, який, можливо, і не набере очок. Через двадцять років вони можуть і не пам’ятати, перемогли вони того вечора чи ні, але вони завжди пам’ятатимуть, як вони грали разом і чому—і чия була та команда. Це Господь сказав: “Якщо ви не єдині, ви не Мої”7.
Розуміння того, чому Господь хоче, щоб члени кворуму товаришували, може змінити спосіб, яким плануються вечори для кворуму старійшин. Я був на вечорі, спланованому чоловіком, який був наверненим до Церкви. Те, що він знайшов євангелію, було найприємнішою подією в його житті. Тож сусіди і друзі, ще не члени Церкви, були запрошені на цей вечір. Я й досі пам’ятаю відчуття дружби, коли ми розказували їм, що для нас означає Церква. На тому вечорі я відчував щось більше за товаришування між братами у священстві. Учитель під час Свого служіння на землі так запросив Своїх учнів на Свій перший кворум дванадцятьох: “Ідіть за Мною,—Я зроблю вас ловцями людей”8. І того вечора я відчув себе у товаристві Учителя і Його учнів, ми ставали такими, якими Він хотів, щоб ми були.
Я був благословенний тим самим відчуттям товаришування завдяки провіднику священства, коли я був в Аароновому священстві. Він розумів, як встановлювати тривалі товариські стосунки. Він домовився з власником однієї лісової ділянки, щоб ми після обіду нарубали дров і пов’язали їх у в’язки. Ті в’язки були для вдів, щоб їм було чим топити у зимові холоди. Я й зараз пам’ятаю тепло товаришування, яке відчував зі своїми братами у священстві. Більш того, я пам’ятаю почуття, що я робив те, що робив би Спаситель. Я так і відчував товаришування з Ним. Ми можемо встановлювати це безцінне товаришування в наших кворумах у цьому житті, а потім ми зможемо мати його вічно, у славі і в сім’ях, якщо ми живемо згідно з завітами.
Я молюся, щоб ви отримали Господнє запрошення об’єднатися і стали як одне ціле у наших кворумах священства. Він позначив дорогу. І Він пообіцяв нам, що з Його допомогою хороші кворуми стануть чудовими кворумами. Він хоче цього для нас. І я знаю, що Йому потрібні сильніші кворуми, щоб благословляти дітей Небесного Батька, згідно з завітами. Я маю віру, що Він такі кворуми матиме.
Я знаю, що наш Небесний Батько живий. Я знаю, що Його Син, Ісус Христос, викупив від гріхів нас і кожного, кого б ми не зустріли. Він воскрес. Він живий. Він веде Свою Церкву. Він тримає ключі священства. Через натхнення тим, хто тримає ключі в Церкві, Він прикликає кожного президента кожного кворуму священства. Я свідчу, що священство було відновлено з усіма його ключами Джозефу Сміту. І я урочисто складаю свідчення, що ці ключі передано в наші дні Президенту Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, який є президентом священства на всій землі.
Я свідчу про це, у священне ім’я Ісуса Христа, амінь.