І не мають вони спотикання
Через зміцнюючу силу Спокути Ісуса Христа ми з вами можемо мати благословення—уникати образ і перемагати їх.
Сьогодні я молюся, щоби Святий Дух допомагав нам з вами розглядати важливі євангельські принципи.
У мене, як у провідника священства, є одне з найулюбленіших занять—відвідувати членів Церкви у них вдома. Я особливо люблю відвідувати членів Церкви, яких зазвичай називають “менш активними”, і розмовляти з ними.
Протягом тих років, коли я служив президентом колу, я часто контактував з одним із єпископів і запрошував його з молитвою визначати тих людей або ті сім’ї, з якими б ми разом могли зустрітися. Перш ніж іти в такий дім, ми з єпископом ставали навколішки і просили нашого Небесного Батька про керівництво і натхнення для нас і для тих членів Церкви, яких ми збиралися відвідати.
Наші розмови з ними були досить відвертими. Ми висловлювали любов і вдячність за можливість бути у них вдома. Ми стверджували, що ми є слугами Господа і за Його дорученням відвідуємо їхню домівку. Ми зазначали, що скучаємо за ними і що вони потрібні нам—і що вони потребують благословень відновленої євангелії. І в якийсь момент, десь на початку розмови, я часто ставив приблизно таке запитання: “Будь ласка, допоможіть нам зрозуміти, чому ви не берете активної участі в програмах Церкви і не отримуєте благословення Церкви?”
У мене були сотні і сотні таких візитів. Кожна людина, кожна сім’я, кожна домівка і кожна відповідь були різними. Однак з роками я помітив одну загальну тему в багатьох відповідях на мої запитання. Такі відповіді я чув часто.
“Кілька років тому один чоловік на Недільній школі сказав дещо, що образило мене, я відтоді не повертався”.
“Ніхто в цій філії не вітався зі мною і не підходив до мене. Я відчував себе чужинцем. Мене образила недружність цієї філії”.
“Я не погодився з порадою, що її дав мені єпископ. Я більше не ввійду в цей будинок, поки він служить у цьому покликанні”.
Згадувалися багато інших причин спотикання—від доктринальних неузгоджень серед дорослих і до насміхання, дражніння та ігнорування серед молоді. Але загальними були слова: “Мене образило…”.
Ми з єпископом слухали з уважністю і щирістю. Один з нас міг після цього розпитати про їхнє навернення і свідчення про відновлену євангелію. Під час нашої розмови очі часто наповнювалися сльозами, коли ці добрі люди згадували стверджувальне свідчення Святого Духа і описували свій колишній духовний досвід. В більшості у “менш активних”, яких я колись відвідував, можна було розгледіти тендітне свідчення про істинність відновленої євангелії. Однак вони в той час не брали участі у церковних заходах і зборах.
І тоді я казав приблизно таке: “Дозвольте мені пересвідчитися, чи я розумію, що сталося з вами. Через те що хтось у церкві образив вас, ви не отримуєте благословення, що несе з собою причастя. Ви відмовилися від постійного супутництва Святого Духа. Через те що хтось у церкві образив вас, ви відокремили себе від обрядів священства і святого храму. Ви позбавили себе можливості служити людям, пізнавати і зростати. І ви залишаєте бар’єри, що будуть стримувати духовний прогрес ваших дітей, дітей ваших дітей і поколінь, що прийдуть за ними”. Часто люди замислювалися на хвильку і тоді відповідали: “Я ніколи не розглядав це під таким кутом”.
Тоді ми з єпископом передавали їм запрошення: “Дорогий друже, ми тут сьогодні, щоби порадити вам, що настав час припинити бути ображеним. Це не тільки ви потрібні нам, але й вам потрібні благословення відновленої євангелії Ісуса Христа. Будь ласка, повертайтеся—зараз”.
Зробіть вибір: не бути ображеним
Коли вважаємо себе ображеними, або кажемо про це, ми зазвичай маємо на увазі, що ми відчуваємо, що нас образили, повелися з нами неправильно, зневажливо і нечемно. І безумовно, що речі незграбні, бентежливі, безпринципні, навіяні недобрим духом, дійсно зустрічаються в наших стосунках з іншими людьми, що спонукає нас відчути образу. Однак це абсолютно неможливо, щоби інша людина образила вас або образила мене. Справді, вважати, що інша людина образила вас— це абсолютно хибна думка. Бути ображеним—це вибір, який ми робимо; це не стан, в який нас хтось або щось вводить, або який нам нав’язують.
У великому розділенні всіх Божих створінь є речі, які діють, і речі, які підлягають дії (див. 2 Нефій 2:13–14). Сини й дочки Небесного Батька, ми благословлені даром моральної свободи волі, здатності до незалежної дії і вибору. Обдаровані цією свободою волі, ми з вами є вільними діячами, і ми, перш за все, маємо діяти, а не підлягати дії. Якщо вважати, що хтось або щось може зробити нас ображеними, розгніваними, зневаженими або сповненими гіркоти, зменшує нашу моральну свободу волі і перетворює нас на об’єкти, що підлягають дії. Однак як вільні діячі, ми з вами маємо силу діяти й вибирати, як ми зреагуємо на образливу або недобру для нас ситуацію.
Томас Б. Марш, перший президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів цього розподілу євангелії, вирішив образитися через ситуацію настільки мізерну, як останнє при доїнні молоко (див. Deseret News, Apr. 16, 1856, 44). З іншого боку, коли пророк Джозеф Сміт суворо і публічно докоряв Бригаму Янгу, той вирішив не ображатися (див. Truman G. Madsen, Hugh B. Brown—Youthful Veteran, New Era, Apr. 1976, 16).
У багатьох випадках рішення образитися є симптомом більш глибокого й серйозного духовного захворювання. Томас Б. Марш дозволив собі, щоби він підлягав дії, і невдовзі це призвело до відступництва й нещастя. Бригам Янг був вільним діячем, який використовував свою свободу волі і діяв у відповідності до правильних принципів, і він став могутнім знаряддям у руках Господніх.
Спаситель є найвеличнішим прикладом того, як ми повинні реагувати на потенційно образливі події й ситуації.
“І світ через свої беззаконня судитиме Його як нікчему; отже, вони бичуватимуть Його, а Він витерпить це; і вони битимуть Його, а Він витерпить це. Так, вони плюватимуть на Нього, а Він витерпить це через Свою люблячу доброту і Своє довготерпіння до дітей людських” (1 Нефій 19:9).
Через зміцнюючу силу Спокути Ісуса Христа ми з вами можемо мати благословення—уникати образ і перемагати їх. “Мир великий для тих, хто кохає Закона Твого,— і не мають вони спотикання” (Псалом 118:165).
Дослідна лабораторія останніх днів
Здатність долати образу може здаватися недосяжною для нас. Однак ця здатність не приберігається лише для таких видатних провідників у Церкві, як, наприклад, Бригам Янг, і не обмежується лише цим колом людей. Сама природа Спокути нашого Викупителя і мета відновленої Церкви—допомагати нам отримувати саме цю духовну силу.
Павло навчав святих в Ефесі, що Спаситель встановив Свою Церкву, “щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового,
аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти” (Ефесянам 4:12–13).
Будь ласка, зверніть увагу на активну форму слова приготувати. Як написав старійшина Ніл А. Максвелл, Церква—це не “добре забезпечений санаторій для тих, хто вже є досконалим” (“A Brother Offended,” Ensign, May 1982, 38). Натомість, Церква є дослідною лабораторією і майстернею, де ми набуваємо досвіду, практикуючись одне на одному у безперервному процесі “вдосконалення святих”.
Старійшина Максвелл також дав одне глибоке пояснення, сказавши, що в цій дослідній лабораторії останніх днів, відомій як відновлена Церква, члени Церкви є “клінічним матеріалом” (див. “Jesus the Perfect Mentor,” Ensign, Feb. 2001, 13), який є незамінним для зростання й розвитку. Візитна вчителька пізнає свій обов’язок, служачи сестрам у Товаристві допомоги і люблячи їх. Недосвідчений учитель отримує цінні уроки, коли викладає учням і активним, і неуважним, і завдяки цьому він стає більш ефективним учителем. І новопокликаний єпископ пізнає, як бути єпископом через натхнення і через роботу з членами приходу, які всім серцем підтримують його, навіть визнаючи його людські недоліки.
Розуміння того, що Церква є дослідною лабораторією, допомагає нам підготуватися до неминучої реальності. Якимсь чином у певний час хтось у цій Церкві зробить або скаже щось, що, можливо, буде сприйнято як образу. Така подія, безумовно, станеться з кожним із нас—і, безумовно, так буде не раз і не два. Люди можуть і не мати на меті ображати нас або робити нам боляче, але вони можуть бути неуважними і нетактовними.
Ми з вами не можемо контролювати наміри або поведінку інших людей. Однак саме ми визначаємо, як ми будемо діяти. Будь ласка, пам’ятайте, що ми з вами є вільними діячами, обдарованими моральною свободою волі, і ми можемо прийняти рішення не бути ображеними.
У тяжкі часи війни полководець Мороній листувався з Пагораном, головним суддею і правителем тієї землі. Мороній, чиї армії страждали через невідповідну підтримку з боку уряду, написав Пагорану “дещо осудливе” (Алма 60:2) і різко звинуватив його в нерозумності, лінощах і байдужості. Пагоран міг з легкістю образитися на Моронія і його послання, але він обрав не ображатися. Пагоран відповів зі співчуттям і описав бунт проти уряду, про який Мороній не знав. І тоді він сказав: “Ось, я кажу тобі, Моронію, що я не радію від ваших великих скорбот, так, це засмучує мою душу… І ось, у твоєму посланні ти засуджуєш мене, але це не має значення; я не гніваюся, але радію величі твого серця” (Алма 61:2, 9).
Один з найбільших показників нашої духовної зрілості відкривається в тому, як ми реагуємо на слабкості, брак досвіду та потенційно образливі дії людей. Якась річ, подія або вираз можуть бути образливими, але ми з вами можемо вибрати не бути ображеними—і сказати разом з Пагораном: “Це не має значення”.
Два запрошення
Я закінчу моє послання двома запрошеннями.
Запрошення №1.
Я запрошую вас дослідити вчення Спасителя стосовно [людського] спілкування та епізодів, що можуть бути сприйняті як образливі, і застосовувати це на практиці.
“Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога.
А Я вам кажу: “Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує,
Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять?
І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите? Чи й погани не чинять отак?
Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!” (Матвій 5:43–44; 46-48).
Цікаво, що якраз перед увіщуванням [“бути досконалими”] вміщено пораду стосовно того, як діяти у відповідь на кривди й образи. Ясним є те, що суворі вимоги, що ведуть до вдосконалення святих, включають завдання, які випробовують нас і є для нас викликами. Якщо людина каже або робить те, що ми вважаємо образливим, наш перший обов’язок —відмовитися від того, щоби прийняти образу, а тоді—поговорити приватно, чесно і прямо з цією людиною. Такий підхід запрошує натхнення від Святого Духа і дозволяє з’ясувати непорозуміння та зрозуміти справжні наміри.
Запрошення №2.
Багато людей і сімей, яким найбільше потрібно почути це послання про те, щоби, за своїм вибором, не бути ображеними, вірогідно, сьогодні не беруть участі в конференції. Здається мені, що всі ми знайомі з тими членами Церкви, які відійшли від Церкви, тому що вибрали шлях образи—і які будуть благословленні, повернувшись.
Будь ласка, з молитвою визначіть людину, з ким ви поговорите і передасте запрошення знову поклонятися Богові разом з нами. Можливо ви можете передати їм примірник цієї промови, або ж ви можете натомість обговорити з ними принципи, які ми розглядали сьогодні. І будь ласка, пам’ятайте, що прохати про це слід з любов’ю і лагідністю—а не в дусі самоправедної зверхності й гордощів.
Коли ми відгукнемося на це запрошення з вірою у Спасителя—я свідчу і обіцяю, що двері відчинятимуть, наші вуста буде сповнено, Святий Дух буде свідчити про вічну істину, і вогонь свідчення буде знову запалено.
Я Його слуга, я відлунюю слова Господа, коли Він проголосив: “Оце Я сказав вам, щоб ви не спокусились” (Іван 16:1). Я свідчу про реальність і божественність живого Спасителя і Його сили допомагати нам уникати образ та долати їх. У священне ім’я Ісуса Христа, амінь.