О, будьте мудрими
Зосереджуймося на простих шляхах служіння в Царстві Божому, завжди намагаючись змінювати життя, включаючи наше власне життя.
Брати і сестри, коли я нещодавно вивчав Книгу Мормона, одне з повчань пророка Якова привернуло мою увагу. Як ви пам’ятаєте, Яків був одним з двох синів патріарха Легія, народжених у пустині, після того як сім’я залишила Єрусалим. Він на власні очі бачив дива, і він також спостерігав, як його сім’ю розривали непослух і бунти. Яків знав і любив Ламана і Лемуїла, і він також знав і любив Нефія, і розбрат між ними був для нього питанням близьким, особистим. Для Якова це не було питанням ідеологічним, філософським або навіть теологічним. Це стосувалося його сім’ї.
Тихий розпач душі Якова є очевидним для нас, коли він висловлює серйозні побоювання, що його народ “зрече[ться] слів пророків” про Христа і “[заперечуватиме] … силу Христа, і дар Святого Духа, і [насміхатиметься] над великим планом викуплення” (Кн. Якова 6:8).
І тоді перед тим, як попрощатися, він промовляє вісім простих слів, які є основою мого послання цього ранку. Яків умовляв: “О, будьте мудрими; що я ще можу сказати?” (Кн. Якова 6:12).
Ті з вас, хто є батьками й матерями, дідусями чи бабусями, розуміють, що мав відчувати Яків у той час. Він любив свій народ, частково через те, що вони також належали до його сім’ї. Він навчав їх настільки ясно, наскільки він міг, і з усією енергією своєї душі. Він застерігав їх недвозначними словами про те, що може статися, якщо вони вирішать “не входити тісною брамою і не продовжувати [йти] шляхом, що є вузьким” (Кн. Якова 6:11). Він не міг вибрати нічого іншого, щоби застерегти, закликати, надихнути і змотивувати. Отже, він сказав просто і глибоко: “О, будьте мудрими; що я ще можу сказати?”
Я зустрічався з членами Церкви в багатьох країнах світу. Я вражений духом і енергією дуже багатьох членів нашої Церкви. Серця зворушуються, і життя благословляються. Робота рухається вперед динамічно, і за це я глибоко вдячний. Але я бачу, наскільки мудрими мають бути члени Церкви в усьому, що вони чинять.
Господь у Своїй безкінечній мудрості спланував так, щоби Його Церква працювала через непрофесійних священнослужителів. Це означає, що ми маємо завдання доглядати одне одного і служити одне одному. Ми маємо любити одне одного, як наш Небесний Батько та Господь Ісус Христос люблять нас. Наші покликання і обставини змінюються час від часу, надаючи нам різноманітні й неповторні нагоди служіння і зростання. Більшість провідників і вчителів у Церкві завзято займаються виконанням своїх обов’язків. Дехто є менш активними, ніж інші—це правда; але майже завжди є щирі зусилля надавати значуще євангельське служіння.
Іноді ми знаходимо тих, які стають настільки енергійними у своєму церковному служінні, що їхнє життя стає незбалансованим. Вони починають вважати, що програми, які вони реалізовують є важливішими за тих людей, яким вони служать. Вони ускладнюють своє служіння непотрібними “бантиками й оборочками”, які займають надто багато часу, коштують забагато грошей і забирають надто багато енергії. Вони відмовляються делегувати свої повноваження або не дозволяють іншим зростати в їхніх відповідних обов’язках.
Результатом їхнього надмірного зосередження часу й енергії на церковному служінні є можливе погіршення вічних сімейних стосунків. Може потерпати виконання основної роботи. У цьому немає нічого здорового, духовного чи чогось іншого, що є добрим. Хоч можуть наставати часи, коли наші церковні покликання вимагають більш інтенсивних зусиль і надзвичайної зосередженості, нам необхідно прагнути зберігати належний баланс. Ми не повинні дозволяти, щоби наше служіння забрало увагу, необхідну для інших важливих пріоритетів нашого життя. Згадайте пораду царя Веніямина: “І стежте за тим, щоб усе це робилося з мудрістю і за порядком; бо не обов’язково, щоб людина бігла швидше, ніж їй під силу” (Мосія 4:27).
Дозвольте мені порадити шість можливих шляхів мудрого і ефективного служіння.
Перше, зосереджуйтеся на людях і на принципах, а не на програмах. Однією з найважливіших речей, що ми робимо через євангелію Ісуса Христа, є те, що ми виховуємо людей. Належне служіння людям вимагає зусиль, щоби зрозуміти їх як індивідумів—їхні особистості, їхні сильні якості, їхні проблеми, їхні надії та мрії—щоби можна було надати належну допомогу й підтримку. Відверто кажучи, набагато легше просто керувати виконанням програм, ніж розуміти людей і по-справжньому служити їм. Найперша мета зборів церковного керівництва повинна полягати в тому, щоби обговорювати, як саме служити людям. В наш час більшістю рутинної інформації можна оперувати (і більшість питань координації—вирішувати) через телефонні дзвінки, електронну або традиційну пошту, так щоби порядок денний на зборах рад і президентств був присвячений потребам людей.
Нашою постійною метою має бути використання програм Церкви для того, щоби піднімати, надихати, допомагати, навчати, любити і вдосконалювати людей. “Пам’ятайте, що цінність душ є великою в очах Бога” (УЗ 18:10). Програми—це знаряддя. Управлінські та кадрові питання не повинні мати вищий пріоритет над потребами тих людей, для кого їх і сплановано, щоби благословляти їх і служити їм.
Друге, працюйте по-новаторському. Працюючи над звеличенням наших покликань, ми повинні шукати натхнення від Духа і вирішувати проблеми так, щоби це найкращим чином допомогло людям, яким ми служимо. У нас є збірники інструкцій і їхнім вказівкам необхідно слідувати. Але в межах цих інструкцій і вказівок є великі можливості думати, бути творчими і використовувати свої таланти. Вказівка звеличувати наші покликання—це не наказ прикрашати і ускладнювати їх. Новаторський підхід не обов’язково означає “розширювати”; дуже часто це означає “спрощувати”.
Оскільки вічний принцип свободи волі дає нам свободу вибирати і думати самим, ми повинні збільшувати свою здатність вирішувати проблеми. Ми можемо робити помилки час від часу, але якщо ми слідуємо євангельським принципам і вказівкам, ми можемо вчитися на цих помилках і краще розуміти людей і ефективніше їм служити.
Бути новатором також означає, що нам не завжди мають казати, що саме ми мусимо робити. Господь сказав: “Це не годиться, щоб Я на все давав накази; бо кого в усьому примушують, той є лінивим і немудрим слугою” (УЗ 58:26). Ми довіряємо вам, брати і сестри, у використанні натхнення. Ми віримо, що ви чинитимете так в межах церковної політики і церковних принципів. Ми віримо, що ви будете мудрими, коли будете радитися між собою, щоби допомогти зміцнювати віру і свідчення в житті тих, кому ви служите.
Третє, розподіляйте роботу і делегуйте повноваження. Є різниця між тим, щоби бути відповідальним за роботу і виконувати її самому. Наприклад, мають відійти в минуле ті дні, коли президент кворуму старійшин відчував, що має особисто виконати невиконане іншими домашнє вчителювання. Те саме стосується і президентів Товариства допомоги в тому, що стосується візитного вчителювання. Це не тільки немудро—це просто не є домашнім і візитним вчителюванням. Домашнє вчителювання—це не статистика і не звіти по відвідуванню чиєїсь домівки; кількість відвідувань і цифри—це просто мірило. Домашнє вчителювання—це любов до людей, це служіння дітям нашого Небесного Батька і догляд за ними.
Потрібно давати завдання, делегувати обов’язки, і членам Церкви необхідно дозволити виконувати своє управительство настільки добре, наскільки вони можуть. Давайте поради, переконуйте, змотивовуйте—але не виконуйте роботу замість них. Дозвольте іншим розвиватись і зростати, навіть якщо це іноді означає отримання далеких від досконалості результатів у звітах.
Четверте, усуньте відчуття провини. Я сподіваюся, зрозуміло без слів, що відчуття провини не є належною технікою мотивування для провідників і вчителів євангелії Ісуса Христа. Ми повинні завжди змотивовувати через любов і щиру вдячність, а не через створення відчуття провини. Я люблю цю думку: “Підловлюйте людей в ту мить, коли вони роблять щось правильне”.
Але все-таки є ті, хто відчуває певну провину внаслідок свого служіння в Церкві. Ці почуття можуть з’являтися, коли наш час і увага розриваються між конкуруючими вимогами і пріоритетами. Ми смертні люди і просто не можемо все зробити одразу. Отже, ми повинні робити все “з мудрістю і за порядком” (Мосія 4:27). Часто це означатиме тимчасовий перенос уваги з одного пріоритету, щоб подбати про інший. Іноді вимоги сім’ї потребуватимуть всієї вашої уваги. Іншим разом професійні обов’язки вийдуть на перше місце. І будуть часи, коли церковні покликання будуть на першому місці. Хороший баланс настає тоді, коли все робиться вчасно і ми не відкладаємо нашої підготовки чи не чекаємо останньої хвилини, щоби виконати свої обов’язки.
У зв’язку з цим ми маємо пам’ятати, що Христос прийшов, щоби усунути провину, простивши тих, хто кається (див. Алма 24:10). Він прийшов, щоби принести мир стурбованій душі. “Зоставляю вам мир,—сказав Він,—мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!” (Іван 14:27). Через чудесну Спокуту Він закликає нас: “Візьміть на себе ярмо Моє, … і знайдете спокій душам своїм” (Матвій 11:29).
Коли сила Спокути починає працювати в нашому житті, ми починаємо розуміти, що Спаситель вже несе тягарі нашої провини. О, якби ми могли бути достатньо мудрими, щоби зрозуміти, щоби покаятися, якщо необхідно, і розпрощатися з нашою провиною!
П’яте, нам необхідно мудро розподілити наші ресурси часу, прибутків та енергії. Я хочу розкрити вам один маленький секрет. Дехто з вас вже знають його. Якщо ні, то зараз час узнати. Незалежно від того, якими є потреби вашої сім’ї чи обов’язки в Церкві, не буває такого стану, як “зроблено”. Завжди знайдеться, що ще зробити. Завжди є ще одна справа в сім’ї, яка потребує уваги, ще один урок, який треба готувати, ще одна співбесіда, яку треба проводити, ще одні збори, які треба відвідати. Нам просто слід бути мудрими у захисті нашого здоров’я і в слідуванні пораді, яку часто давав нам Президент Хінклі—просто “робити все, на що ми здатні”.
Головне, як на мій погляд, в тому, щоби знати і розуміти свої здібності і обмеження, а тоді—рухатися вперед, розподіляючи ваш час і пріоритети, вашу увагу і ваші ресурси, щоби мудро допомагати людям, включаючи вашу сім’ю, в їх пошуках вічного життя.
Шосте, одне слово вашим провідникам стосовно призначення обов’язків членам Церкви, особливо новонаверненим. Президент Хінклі казав, що кожний новий член Церкви потребує обов’язків. Будь-який обов’язок, покладений на нового члена Церкви, не повинен бути для нього надто важким, але обов’язки мають надавати їм підходящі нагоди, аби зручно почуватися в Церкві, пізнаючи її учення і відчуваючи плечі друзів-членів Церкви. Обов’язок має прив’язати їх до відновленої євангелії через зростання їхнього свідчення і виконання значущого служіння.
Брати і сестри, зосереджуймося на простих шляхах служіння в царстві Божому, завжди намагаючись змінювати життя, включаючи наше власне життя. Найважливіше у наших церковних обов’язках—це не відрапортована статистика і не проведені збори, але те, служать чи не служать окремим людям—кожній людині по черзі, саме так як робив Спаситель—чи вони натхненні, підбадьорені і зрештою змінені. Наша задача—допомагати людям знаходити мир і радість, які тільки євангелія може дати їм. У сімох словах Ісус підсумував, як ми можемо здійснити це. Він сказав: “Якщо Ви Мене любите, Мої заповіді зберігайте!” (Іван 14:15).
Наш час багато в чому схожий на дні Якова. Моя порада схожа на його пораду: “[Покайтеся], і [прийдіть] з щирими намірами в серці, і [припадіть] до Бога, як Він припадає до вас” (Кн. Якова 6:5). Брати і сестри, будьте мудрими з вашими сім’ями. Будьте мудрими у виконанні ваших Церковних покликань. Будьте мудрими з вашим часом. Будьте мудрими, збалансовуючи всі ваші обов’язки. О, будьте мудрими, мої улюблені брати і сестри! Що іще я можу сказати?
Нехай Бог благословить вас мудрістю любити Його Сина, Ісуса Христа, і мудро допомагати виконувати Його роботу. Я складаю моє свідчення, що Він живе. Це Його Церква. Ми виконуємо Його роботу. Хай мир Господній буде з нами. І виконуймо наші обов’язки мудро, я смиренно молюся про це в ім’я Ісуса Христа, амінь.