Стати знаряддям у руках Бога
Людині не потрібно мати церковне покликання чи запрошення допомагати комусь, чи навіть добре здоров’я, щоб стати знаряддям у руках Бога.
Моєму дідусеві з материнського родоводу, Алмі Бенджаміну Ларсену, було лише 34 роки, коли він, прокинувшись одного ранку, відчув, що його зір погіршився. Невдовзі після цього, він повністю втратив зір. Дідусь відслужив на місії і був відданим членом Церкви. Він був фермером, у нього була дружина і троє дітей, і він не міг уявити собі життя без зору. Отже дружині дідуся і його малим дітям довелося взяти на себе додатковий тягар, допомагаючи на фермі, а з грошима стало скрутно.
Упродовж цього часу фізичної темряви багато людей ставали знаряддями у руках Бога, допомагаючи моєму сліпому дідусеві. Одна подія, що справила могутній вплив на його сім’ю, сталася у 1919 році. Це був рік великих фінансових труднощів для всіх людей у містечку, де мешкав дідусь. Заставні на ферми не викуплялись, і підприємства банкрутували. Дідусева ферма була під значною заставною і він отримав повідомлення, де говорилось, що йому слід сплатити 195 доларів, аби продовжити цю заставу на наступний рік. Для нього сплата цього рахунку була рівноцінна вимозі віддати усе. Майже кожен був у такому ж самому становищі і здавалося неможливим роздобути таку суму грошей. Якби він зібрав усе, що було на фермі: коней, корів і техніку, він не зміг би продати їх за 195 доларів. Дідусь попросив сусіда зарізати дві чи три з його корів і продав їх і деякі інші продукти. Він продовжив термін кредиту своїм сусідам з думкою, що вони повернуть його наприкінці року, але жоден з тих, хто брав у нього в борг, не зміг заплатити йому. Економічна ситуація для його сім’ї була страшною.
У своєму щоденнику дідусь розповідає: “Мені ніколи не забути того холодного вечора напередодні Різдва 1919 року. Здавалося, що ми втратимо ферму. Моя дочка Гледіс поклала якийсь папір мені в руку і промовила: “Це прислали нам сьогодні поштою”. Я відніс його до її матері і запитав: “Що це?”. Ось що моя дружина прочитала мені: “Дорогий брате Ларсене, я сьогодні протягом усього дня думав про вас. Мене хвилює, чи не опинилися ви у фінансовій небезпеці. Якщо так, я маю для вас 200 доларів”. В кінці листа стояв підпис “Джим Дрінкуотер”. Джим був невеликим, кульгавим чоловіком і навряд би хтось міг подумати, що він має на руках стільки грошей. Того вечора я пішов до його будинку і він сказав: “Брате Ларсен, цього ранку я отримав радіопослання з небес і думав про вас увесь день. Я впевнений, що ви у фінансовій скруті”. Брат Дрінкуотер дав мені 200 доларів і ми послали 195 доларів до іпотечного банку, а на п’ять доларів, що залишилися, придбали взуття і одяг для дітей. Санта Клаус насправді прийшов того року”.
Потім мій дідусь приносить своє свідчення: “Господь ніколи не полишав мене. Він торкнувся сердець інших людей, як торкнувся серця брата Дрінкуотера. Я свідчу, що єдина безпека і охорона, яку я будь-коли знаходив, надходила завдяки прагненню дотримуватися заповідей Господа і підтримувати авторитетів цієї Церкви”.
Я неодноразово думав про Джима Дрінкуотера і дивувався, як саме він став тим, кому Господь міг довіряти. Джим був невеликим, кульгавим чоловіком, якому Бог довірив допомогти сліпому фермеру з великим боргом по заставній і трьома дітьми. Я багато чого навчився з історії про мого дідуся і Джима Дрінкуотера. Я дізнався, що людині не потрібно мати церковне покликання чи запрошення допомагати комусь, чи навіть добре здоров’я, щоб стати знаряддям у руках Бога. Як же нам з вами стати знаряддями у руках Бога? Пророки й Писання навчають нас цьому.
Перш за все ми повинні любити дітей Бога. Коли учитель Закону запитав Спасителя: “Учителю, котра заповідь найбільша?”—Спаситель відповів:
“Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою.
Це найбільша й найперша заповідь.
А друга однакова з нею: “Люби свого ближнього, як самого себе” (Матвій 22:36–39).
Джозеф Ф. Сміт сказав: “Милосердя або любов є найвеличнішим з існуючих принципів. Якщо ми можемо простягнути руку допомоги пригнобленим, якщо ми можемо допомогти тим, хто сумує і зазнав лиха, якщо ми можемо покращити і полегшити становище людства, нашим завданням буде робити це, бо виконання цього є невід’ємною частиною нашої релігії” (in Conference Report, Apr. 1917, 4). Відчуваючи любов до дітей Бога, ми отримуємо можливості, щоб допомогти їм в їхній мандрівці назад до Його присутності.
Місіонерське служіння синів Мосії також допомагає нам зрозуміти, як стати знаряддям у руках Бога. “І сталося, що вони мандрували в пустині” (Алма 17:9). Ми повинні прагнути здійснити подорож. Сини Мосії прагнули піти за межі своєї місцевості і робити те, що було незручно. Якби Аммон не прагнув здійснити подорож до чужої землі, населеної аморальними, впертими і лютими людьми, він ніколи б не знайшов Ламонія і не допоміг би йому і його батьку, а багато ламанійців ніколи б не дізнались про Ісуса Христа. Бог просить нас відправитись у мандрівку, вирушити на місію, прийняти покликання, запросити когось до Церкви, чи допомогти комусь, хто має потребу.
Прагнучи допомогти своїм братам —ламанійцям, сини Мосії також пізнали важливість посту й молитви: “Вони постилися багато і молилися багато, щоб Господь дав їм частину Свого Духа, щоб ішов з ними, і жив з ними, щоб вони могли бути знаряддям у руках Бога, щоб привести, якщо це буде можливим, їхніх братів, Ламанійців, до пізнання істини” (Алма 17:9). Чи дійсно ми прагнемо бути знаряддям у руках Бога? Якщо так, наші молитви будуть сповнені цим бажанням і навколо нього буде зосереджено наш піст.
Втративши зір, мій дідусь постився і молився, щоб Господь приніс йому спокій, якщо йому доведеться залишитися у темряві. Він пише, що майже протягом години “мій розум просвітлився, і хмара темряви пішла від мене”. Він знову міг бачити, не фізичними очима, але духовними очами. Пізніше Алму Бенджаміна Ларсена було покликано патріархом і він служив у цьому покликанні 32 роки. Як і сини Мосії, мій дідусь постився й молився і внаслідок цього він отримав можливість благословити тисячі дітей Бога.
Подібно до Джима Дрінкуотера і мого дідуся, нам також слід бути сприйнятливими до спонукань Святого Духа, бо прагнучи стати знаряддям у руках Бога, ми можемо отримати одкровення. Пророк Алма молодший розповідає нам про одкровення, які отримував він. “Я знаю те, що заповів мені Господь, і я пишаюся цим … так, і тим я пишаюся, що, мабуть, я можу бути знаряддям у руках Бога, щоб привести яку-небудь душу до покаяння; і в цьому моя радість” (Алма 29:9). Алма отримав одкровення про те, що йому слід робити.
У мене є невеличкий щоденник, який я ношу з собою і записую туди слова натхнення і думки, які отримую від Духа. Він не дуже виразний на вигляд, він зношується і час від часу слід його заміняти. Коли до мене приходять думки, я записую їх і потім намагаюсь виконувати. Багато разів я помічав, що коли я роблю що-небудь з цього переліку, мої дії стають відповіддю на чиюсь молитву. Також були часи, коли я не робив чогось зі свого переліку, а пізніше дізнавався, що був хтось, кому я міг би допомогти, але не зробив цього. Коли ми отримуємо спонукання стосовно дітей Бога, записуємо отримані думки і слова натхнення і потім виявляємо послушність до них, довіра Бога до нас зростатиме і нам буде надано більше можливостей бути знаряддями в Його руках.
За словами президента Фауста: “Ви можете бути могутнім знаряддям в руках Божих, щоб допомагати здійснювати цю велику роботу… Ви можете зробити для іншої людини те, що жодний з народжених на землі не зміг би зробити” (“Знаряддя в Божих руках”, Ліягона, листопад 2005, с. 115). Бог цінує тих, хто допомагає його дітям. Я запрошую всіх нас наслідувати пораду пророків і стати знаряддям у руках Бога і бути серед тих, кого Він високо цінує, оскільки ми допомагаємо Його дітям.
В ім’я Ісуса Христа, амінь.