Навіки оточені Його любов’ю
Я знаю, що [Небесний Батько] любить нас, сестри, і Його Син Ісус Христос любить вас. Ця любов ніколи не змінюється—це те, що є постійним.
Коли я отримала це покликання, я молила нашого Небесного Батька, щоби Він допоміг мені дізнатися, чого потребують сестри в цій Церкві. Я отримала сильне свідчення, що ми, Його дочки, маємо знати, що Він любить нас. Ми маємо знати, що він бачить те добре, що є в нас. Відчуття Його любові надихає нас рухатися вперед, запевняє нас, що ми—Його, і підтверджує нам, що Він плекає нас навіть тоді, коли ми спотикаємося і переживаємо тимчасові невдачі.
Я відчула підтвердження цього послання, коли свідчила на недільній післяобідній сесії на генеральній конференції у квітні 2002 р. Того ранку мені сказали, що старійшина Девід Б. Хейт, можливо, не зможе взяти участь у конференції. Якщо так трапиться, мені дадуть п’ять хвилин, щоби свідчити. У той день я молилася з особливою силою за старійшину Хейта! Вранці в неділю я побачила, що він прийшов до Конференц-центру, моє напруження почало спадати—аж до того моменту, коли він вийшов під час співу загального гімну. Коли я стояла за кафедрою в той день, екран телепромптера не показував нічого! Але в мій розум і серце продовжувало приходити послання, що жінкам потрібно кожного дня відчувати любов Господа. Я знала, що того дня я мала донести це послання, і воно продовжує залишатися нашим посланням.
Я відчувала смирення, [отримуючи] ваші ніжні, особисті відповіді на це завдання. Дякую вам за те, що ви розповідали, як це послання благословляло ваше життя. Ваші слова підтвердили, що кожна з нас має привілей—і потребу—відчувати Господню любов у своєму житті кожного дня.
Наш Небесний Батько любив нас ще до того, як ми прийшли на цю землю. Я знаю, що Він любить нас, сестри, і Його Син Ісус Христос любить вас. Ця любов ніколи не змінюється—це те, що є постійним. Ви можете розраховувати на це. Ми можемо цьому довіряти.
Гасло Товариство допомоги нагадує нам, що “милосердя ніколи не минає”, і ми маємо вірити, що любов Христа ніколи не мине для нас. Усе, що ми робимо в Товаристві допомоги, має віддзеркалювати любов нашого Спасителя і любов нашого Небесного Батька. Ця велика любов має бути джерелом мотивації в служінні людям. Це має бути для нас і початком, і завершенням!
Я знаю молоду матір п’ятьох малих дітей, яка зателефонувала одній старшій сестрі, своїй дорогій наставниці, і спитала: “Чи можемо ми прогулятися?”. Її подруга зрозуміла, що та хоче виговоритися. Коли половина їхнього восьмимильного маршруту була позаду, та молода мати зрештою сказала: “Я просто не можу повірити, що Небесний Батько любить мене; я зробила в житті багато помилок. Я просто не можу відчути, що є гідною Його любові; як Він може любити мене?” Сестри, ця жінка уклала храмові завіти і є активною в Церкві. Однак вона відчувала, що не є гідною Його любові. Та старша сестра не забарилася з відповіддю: “Безумовно, Він любить тебе. Ти Його дочка”.
Чи не часто ми відкидаємо Господню любов, яку Він проливає на нас набагато рясніше, ніж ми бажаємо її приймати? Ми думаємо, що повинні бути досконалими, аби заслужити Його любов? Коли ми даємо собі відчути, що ми “оточені навіки Його любов’ю”1, то відчуваємо, що ми в безпеці, і усвідомлюємо, що від нас не вимагається миттєво стати досконалими. Ми повинні визнати, що вдосконалення—це процес. Це є євангелія вічного прогресу, і ми маємо не забувати цінувати цю подорож. “Вічний” означає без початку і кінця, отже, Його любов’ю ми оточені кожного дня. Пам’ятайте, що вона є постійною—навіть коли ми не розпізнаємо її. Мені подобається, як Нефій описував цей великий дар: “Любов Божа, яка проливається всюди в серця дітей людських; отже, вона бажаніша за все.., і найрадісніша для душі”2. Я свідчу, що це правда.
Я знаю, що, можливо, декому зараз важко уявити, яка ж вона є—Його любов. Подумайте про матір з новонародженою дитиною. Тепло, безпека, плекання і мир материнських обіймів може допомогти нам зрозуміти, як воно відчувається—бути оточеними руками Його любові. Одна юна сестра з Товариства допомоги писала: “Тільки любов моєї матері дала мені наблизитися до розуміння величі й сили любові Спасителя”.
Матері, чи можете ви бачити, наскільки важливою є ваша роль у переданні цієї істини вашим дітям? Коли ви оточуєте дітей вашою любов’ю, вони побачать проблиски Його любові. Президент Гордон Б. Хінклі закликає нас “любити Господа Бога свого, і любити Його Сина, і бути вічно вдячними за Їхню любов до нас. Коли любов інших слабшає, залишається та сяюча, надихаюча, переважаюча, вічна любов Бога до кожного з нас і любов Його Сина, Який віддав Своє життя за нас”3.
Мати, що знає, у яких стосунках вона перебуває з Богом, допомагає своїм дітям пізнати Його і бути оточеними Його любов’ю. Я була зворушена словами однієї дочки на похороні її 100-літньої матері: “Якось, ще підлітком, я намагалася скласти план моїх занять і прийшла до кухні, де мати щось прасувала. Я розповіла їй про можливі варіанти моїх занять,… і вона вислухала все це. Ми обговорили ці варіанти,… і тоді вона сказала: “Добре, Кеті, а ти молилася про це?” Я трохи зніяковіла і, повагавшись, спитала: “Хіба ти маєш молитися про все?” Її відповідь була простою: “Так”4.
Ця мати вислухала. Вона поділилася своєю вірою в Господа, вона подала приклад, вона поділилася своїми очікуваннями, що її дочка буде знову і знову звертатися до Господа. Коли ми наближаємося до Господа, ми відчуваємо, що Його любов зближує нас. Матері, навчайте ваших дітей завжди включати Господа в своє життя і допомагати їм визнавати Його люблячий вплив.
Ми з матір’ю отримували патріарші благословення разом. Мені було 20, а матері—49. Я ніколи не забуду той день—як патріарх поклав руки на голову матері і сказав їй, як часто її життя зберігалося під час нападів ревматизму, коли страждала від пороку серця і багатьох інших захворювань. Він переказав події її життя, зупиняючись на тих моментах, коли вона була благословенням для людей. Він сказав їй і про те, що Господь мав у запасі для неї, і дав їй поради стосовно того, що їй потрібно робити. Я знала її життя, і я слухала патріарха, який не був з нею знайомий, але описував її життя. Цей досвід був для мене свідченням того, що Бог живе, що Він любить нас, що Він знає кожного з нас. Я відчувала любов Господа до моєї матері—і до мене—того незабутнього дня.
Найвеличнішим доказом того, що Спаситель любить нас, є Його Спокута. Його любов переповнена благодаттю, терпінням, довготерпінням, милістю і прощенням.
Як бабусі, ми маємо священний обов’язок оточувати наших онуків любов’ю. Коли одна трирічна дівчинка якось почала поводитися зухвало, її бабуся навчала її: “Не розмовляй так з бабусею—тому що ми збираємося бути подругами протягом мільйонів і мільйонів років”. Хіба це не найкраща доля—бути бабусею? Пам’ятайте, сестри, що любов і завіти зв’язують нас як вічні сім’ї.
Господня любов часто доходить до нас через інших людей, коли вони відгукуються на спонукання Духа. Чи ми чуємо ці спонукання? Чи ми відгукуємося на них?
Через фінансові утруднення одна сестра змушена була переїхати зі свого улюбленого дому і приходу, проживши там 22 роки. Це було болісним. Про свою першу неділю в новому приході вона розповідала так: “Я почуваю себе дуже самотньою, хоч і знаю тут кількох людей. Я сьогодні прийшла на ранкові збори Товариства допомоги однією з перших. Я сіла там і дивилася, як сестри приходять і сідають на свої місця. Їм усім, здавалося, потрібно було сісти не просто на своє місце, але й на свій ряд. Вони не сідали одна біля одної, і вони не сідали біля мене. Я відчувала себе як острів”. Сестри, навіщо ми так поводимося між собою?! Та сестра ще сказала: “Тоді прийшла Лайза. Її обличчя засвітилося, коли вона побачила мене, і вона поспішила до мене, сіла поруч зі мною і міцно обійняла мене. Дивовижно, як багато може значити такий маленький жест. “Її тепло,—і я б додала, її любов,— розвіяло мою самотність”.
Я іноді боюся, що ми бачимо Господню любов тільки у великих подіях нашого життя; ми повинні також бачити Його любов у найменших речах. Не слід недооцінювати нашу здатність ділитися Його любов’ю через прості, щирі речі, як, наприклад, сісти поруч з сестрою і дати їй відчути, що їй тут раді.
Чи ви відчуваєте любов Господа у своєму житті? Те, як я відчуваю Його любов, може відрізнятися від того, як її відчуваєте ви. Головне—зрозуміти, як ви відчуваєте цю любов. А відчувши її, прагніть ділитися нею.
Як президентство, ми відвідували узбережжя Затоки після урагану Катріна. На одних вечірніх зборах я стояла за кафедрою, і я відчула натхнення, що кожна присутня сестра потребує когось, хто б у буквальному значенні простягнув їй руку і зміцнив її. Після зборів сестра Х’юз, сестра Пінгрі і я стояли на виході біля різних дверей і обіймали на прощання кожну сестру. Ми просто бажали виявити нашу любов до них. Кожній з цих сестер, які чують мене сьогодні, [кажу]: ми вийшли з вашої каплиці, відчуваючи себе духовно відродженими завдяки тій любові, що її ви розділили з нами. Дякую вам за те, що ви попіклувалися одна про одну—і про нас трьох!
У своїй ранковій молитві я прошу Небесного Батька сповнювати мене Його любов’ю, щоб я могла виконувати Його роботу більш ревно. Я знаю, що була благословлена завдяки цим щоденним благанням. Як сестри Товариства допомоги, ми повинні докладати всіх зусиль, щоби являти любов Христа, Який завжди прагнув догодити Своєму Батькові, виконуючи Його волю. Сестри, ми повинні докладати всіх зусиль, щоби наслідувати Його досконалий приклад—являти цю любов у наших думках, словах і діях—в усьому, що робимо, і тим, якими ми є. Ми не повинні дозволяти, щоб гордощі чи суєтність, егоїзм чи особисті плани заважали нам з любов’ю тягтися до інших. Кажучи про це просто і глибоко, ми повинні спершу дати, щоби нас оточила Божа любов. Найкраще це в нас виходить, коли ми осягаємо вічну Спокуту Спасителя. Тоді ми можемо розширити це коло, щоби включити в нього нашу сім’ю та інших людей. Таке коло воістину є небесами.
Мої дорогі сестри, нехай Господь благословляє вас щоденним відчуттям Його любові в дотриманні завітів, проявах милосердя і зміцненні сімей. В ім’я Ісуса Христа, амінь.