Учнівство Христове

Президент Джеймс Е. Фауст

Другий радник у Першому Президентстві

Одним з найбільших благословень життя і вічності є те, щоби бути причисленими до відданих учнів Господа Ісуса Христа.

Великий натовп слідував за Спасителем, коли Він священнослужив на березі Галілейського моря. Щоби більше народу могло чути Його, Він зайшов на рибальський човен Петра і попросив відплисти трохи від берега. Закінчивши говорити, Він сказав Петрові, який без успіху рибалив усю ніч, відпливти ще далі від берега і закинути невід на глибині. Петро послухався і зловив стільки риби, що невід прорвався. Петро покликав своїх товаришів, Якова та Івана, прийти на допомогу. Усі були здивовані кількістю виловленої риби. Ісус сказав Петрові: “Не лякайсь,—від цього часу ти будеш ловити людей!” Лука тоді каже нам: “І вони повитягали на землю човни, покинули все,—та й пішли вслід за Ним”¹. Вони стали Господніми учнями.

[Англійське] слово disciple (учень) і слово discipline (дисципліна) походять від одного латинського кореня, що й слово discipulus, що означає учень. Це слово наголошує практику або вправу. Самодисципліна і самоконтроль є послідовними й постійними характеристиками послідовників Ісуса, як це видно на прикладі Петра, Якова та Івана, які дійсно “покинули все, та й пішли вслід за Ним”.

Що ж таке учнівство Христове? Це, перш за все, послушність Спасителю. Учнівство Христове включає багато чого. Це цнотливість. Це десятина. Це домашній сімейний вечір. Це дотримання всіх заповідей. Це означає покинути все, що не є добрим для нас. Усе в житті має свою ціну. Зважаючи на велике Спасителеве обіцяння миру в цьому житті і вічного життя у майбутті, учнівство Христове є ціною, яку варто сплатити. Це ціна, яку не можемо собі дозволити не заплатити. Якщо зміряти, то вимоги учнівства є набагато, набагато меншими, ніж обіцяні благословення.

Учнів Христових кличуть не тільки покинути гонитву за мирським, але й щоденно нести свій хрест. Нести свій хрест означає слідувати Його заповідям і будувати Його Церкву на землі. Це також означає самоопанування². Як Ісус із Назарету навчав нас: “Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде”³. “І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною,—той не може бути учнем Моїм!”⁴.

Слова улюбленої пісні Початкового товариства стосуються всіх, хто слідує за Господарем:

На Господа схожим бути
Бажаю я повсякчас.
Я прагну усіх любити, як любить Ісус всіх нас 5.

Розгляньмо дещо з того, що робив Ісус, і що ми всі можемо робити, наслідуючи Його.

Ісус “ходив,… добро чинячи”⁶. Ми всі можемо робити щось добре щодня—для члена нашої сім’ї, для друга або навіть для чужої людини—якщо ми будемо шукати таких нагод.
Ісус був Добрим Пастирем, Який доглядав Своїх овець і піклувався про тих з них, хто загубився.⁷ Ми можемо вишукувати самотніх або тих, хто є менш активними, і дружити з ними.
Ісус мав співчуття до багатьох, включаючи бідного прокаженого⁸. Ми також можемо мати співчуття. Нам нагадують у Книзі Мормона, що ми маємо “сумувати з тими, хто сумує”⁹.
Ісус свідчив про Свою божественну місію і про велику роботу Свого Батька. Зі свого боку, ми всі можемо “бути свідками Бога в усі часи і в усьому”¹⁰.
Ісус запрошував “діток… приходити [до Нього]”¹¹. Наші діти потребують нашої уваги і любові, а також нашої турботи.

Істинні послідовники Спасителя мають бути готові віддати своє життя, і дехто мав привілей зробити це. В Ученні і Завітах нам радять:

“Нехай жодна людина не боїться покласти своє життя за Мене; бо той, хто кладе своє життя за Мене, знайде його знову. А той, хто не бажає покласти своє життя за Мене, не є Моїм учнем”¹².

Ми читаємо в книзі Дії про Христового учня Степана, який був “повний віри та сили [і] чинив між народом великі знамена та чуда”¹³. Степан стикнувся з ворожо налаштованими слухачами в Єрусалимі, які облудно звинувачували його у блюзнірстві, хоча з ним навіть відбулося переображення у них на очах. Степан свідчив про божественність Спасителя, і коли він закликав їх до покаяння, дехто з натовпу накинулися на нього. “А [він], повний Духа Святого, на небо споглянув,— і побачив Божу славу й Ісуса, що по Божій правиці стояв”¹⁴. Навіть коли він помирав, останніми словами, що злетіли зі Степанових вуст були ці: “Не залічи їм, о Господи, цього гріха!”¹⁵.

У перші дні Церкви в Мексиці двоє вірних провідників, які були учнями Христовими, стали мучениками за свою віру. Ці двоє, що віддали своє життя, були Рафаель Монрой і Вісенте Моралес.

Під час Мексиканської революції Рафаель Монрой був президентом маленької філії Сан-Маркос, а Вісенте Моралес був його першим радником. 17 липня 1915 р. їх заарештували сапатисти. Їм було сказано, що їх пощадять, якщо вони складуть зброю і зречуться своєї дивної релігії. Брат Монрой сказав тим, хто забрав його, що в нього немає ніякої зброї і просто витяг з кишені Біблію і Книгу Мормона. Він сказав: “Джентльмени, це єдина зброя, яку я ношу; це зброя істини проти помилки”.

Коли зброю не знайшли, цих братів жорстоко мучили, щоби вони відкрили, де ховають зброю. Але зброї не було. Тоді їх під вартою вивели на околицю маленького містечка, де їхні поневолювачі поставили їх біля великого ясеня перед розстрільною командою. Офіцер запропонував їм свободу, якщо вони залишають свою релігію і приєднаються до сапатистів, але брат Монрой відповів: “Моя релігія мені дорожча за життя, і я не можу залишити її”.

Їм сказали, що їх розстріляють, і спитали, чи є в них якесь прохання. Брат Рафаель попросив, щоби йому дозволили помолитися перед стратою. Там, у присутності своїх катів, від став навколішки і голосно, щоби чули всі, молився, щоби Бог благословив і захистив тих, кого він любить і попіклувався про маленьку філію, яка боролася з проблемами і тепер залишалася без провідника. Коли він закінчив молитву, він сказав слова, які казав Спаситель на хресті, молячись за своїх катів: “Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!”¹⁶ І розстрільна команда застрелила брата Монроя і брата Моралеса¹⁷.

Багато років тому я був у Мексиці, реорганізуючи президентство колу. Коли я проводив співбесіди, я мав привілей познайомитися з одним із потомків Рафаеля Монроя, і я був дуже вражений глибиною свідчення цього чоловіка та його відданістю євангелії. Коли я спитав його, що сталося з іншими потомками брата Монроя, він сказав, що багато хто з них був на місіях і вони продовжують бути вірними в Церкві.

У ранні дні Церкви інші учні Христові, крім Джозефа Сміта і Гайрума Сміта, також поклали свої життя заради євангелії Ісуса Христа. Вірність Едварда Партриджа, першого єпископа Церкви, описана в Ученні і Завітах¹⁸. 20 липня 1833 р. Едвард сидів вдома разом зі своєю дружиною, слабкою після пологів. Троє погромників увірвалися до них і витягли його на вулицю, де вирувало божевілля, і тоді—на площу, куди вони вже притягли Чарльза Аллена. Натовп з близька 300 погромників вимагав через своїх промовців, щоби Едвард і Чарльз зреклися своєї віри в Книгу Мормона або залишили їхню округу. Едвард Партридж відповів: “Якщо я маю постраждати за мою релігію, то це буде не більшим за те, що інші вже робили до мене. Я не знаю, щоби я зашкодив будь-кому у цій окрузі, отже я не погоджуюся залишати її. Я нічого не зробив, щоби образити когось. Якщо ви завдасте мені шкоди, то завдасте шкоди невинній людині”. Тоді погромники обмазали Едварда і Чарльза з голови до п’ят гарячою смолою, змішаною з карбонатом калія—речовиною, що роз’їдала шкіру, а потім обкидали його пір’ям, яке налипало на гарячу смолу¹⁹.

Пророк Джозеф Сміт так сказав, коли через кілька років у віці 46 років Едвард помер: “Він втратив своє життя через переслідування в Міссурі, і він один з тих, чию кров спитають з їхніх рук”²⁰. Едвард Партридж залишив спадщину, що живе в його численному і праведному потомстві.

Однак від більшості з нас, не вимагається померти за Церкву, але жити заради неї. Для багатьох щоденно вести життя, подібне до Христового, може бути навіть важчим, ніж віддати життя. Я бачив у часи війни, що багато чоловіків були здатні на величні вчинки самозречення, героїзму і шляхетності, ризикуючи власним життям. Але коли війна скінчилася і вони повернулися додому, вони не витримували простих щоденних тягарів життя і потрапляли в рабство тютюну, алкоголю, наркотиків і розпусти, що зрештою коштувало їм життя.

Дехто може сказати: “Я проста людина. У мене немає положення або посади. Я новий у цій Церкві. Мої таланти і здібності обмежені. Мій внесок незначний”. Або вони можуть казати: “Я надто старий, щоби змінюватися. Я вже прожив своє життя. Чому я маю намагатися?” Ніколи не пізно змінюватися. Учнівство Христове не приходить від поважних посад, багатства чи видатної освіти. Учні Ісуса прийшли з усіх верств суспільства. Однак це учнівство вимагає того, щоби залишити злі провини і насолоджуватися тим, що президент Спенсер В. Кімбол називав “чудом прощення”²¹. Це може статися тільки через покаяння, що означає, що ми залишаємо гріх і вирішуємо для себе щодня, що ми будемо послідовниками істини і праведності. Як навчав Ісус: “Якими людьми повинні ви бути? Істинно Я кажу вам, такими самими, як Я є”²².

Багато хто думає, що ціна учнівства Христового є надто високою і надто обтяжливою. Для декого це означає залишити надто багато чого. Але цей хрест не є таким важким, як здається. Через послушність ми отримуємо набагато більшу силу, щоби нести його.

“Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені,—і Я вас заспокою!

Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий,—і знайдете спокій душам своїм.

Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!”²³

Ми можемо справді заявити про своє учнівство, коли можемо сказати упевенено, що Його шляхи стали нашими шляхами.

Благословення учнівства відкриті для всіх, хто бажає сплатити ціну. Учнівство приносить мету в наше життя, і ми не блукаємо безцільно, але йдемо неухильно цим тісним і вузьким шляхом, що веде нас назад до нашого Небесного Батька. Учнівство приносить спокій в часи суму, мир сумління і радість служіння—і все це допомагає нам ставати більше схожими на Ісуса.

Через учнівство у Спасителя ми починаємо пізнавати і вірити серцем і розумом у спасительні принципи і обряди Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Через наше учнівство ми починаємо цінувати величну місію пророка Джозефа Сміта у відновленні цих спасительних принципів у наші часи. Ми радіємо, що ключі священства і його повноваження передавалися через президентів Церкви від пророка Джозефа Сміта до нашого нинішнього пророка, Президента Гордона Б. Хінклі.

Ми вдячні, що в нашому учнівстві у Спасителя ми отримуємо Його обіцяння “миру в цьому світі”²⁴, маючи розраду, щастя і задоволення. Через наше учнівство ми здатні отримувати духовну силу, потрібну, коли життя кидає виклик.

Одним з найбільших благословень життя і вічності є те, щоби бути причисленими до відданих учнів Господа Ісуса Христа. Я маю глибоке свідчення про цю істину, і про це я свідчу в ім’я Ісуса Христа, амінь.