Портрети віри

Об’єднані у нашій вічній Церкві

Анжела Окоро-Омака, Стокгольм, Швеція

Після переїзду з Нігерії до Швеції нам було важко знайти церкву, яка б нам підходила. Тоді одного дня я зустріла двох молодих жінок, які сказали, що хочуть зі мною поговорити про Ісуса Христа.

Фотографії Ешлі Ларсен

Релігія завжди була важливою складовою нашого життя в Нігерії. Разом з моїм чоловіком Окорою ми мали велику віру в Ісуса Христа і любили Його. Після переїзду до Швеції у нас зовсім не було вільного часу після того, як наші близнюки народилися на три місяці раніше. Чотири місяці ми прожили в лікарні й у той час зовсім не ходили до церкви.

Пізніше ми захотіли піти до церкви знову, однак не знаходили церкви, яка б нам підходила. Ми хотіли знайти таку церкву, яку б могла відвідувати вся наша сім’я усе життя і назавжди. Це бажання не залишало нас два роки, але нам заважало те, що ми втратили звичку відвідувати церкву й молитися разом сім’єю.

Одного дня, коли дітям вже виповнився рік, під час дуже сильного снігопаду я йшла на курси шведської мови. Я почула, що мене хтось погукав позаду. Озирнувшись, я побачила двох гарних молодих жінок. Я не розуміла, що вони казали, але розпізнала слова “Ісус Христос”.

Коли вони зрозуміли, що я не розмовляю шведською, то запитали: “Ви розмовляєте англійською?” Коли я відповіла ствердно, вони сказали: “Ми хочемо поговорити з вами про Ісуса Христа”.

“А що ви скажете про Нього? — запитала я. — Я Його знаю!”

Вони засміялися і так зраділи, що підійшли до мене. Я була під сильним враженням і мала бажання дізнатися, що вони хочуть сказати. Вони сказали, що є місіонерками Ісуса Христа, і я погодилася зустрітися з ними знову та більше поговорити про Ісуса. Коли я пішла, то відчувала щастя. Озирнувшись, я побачила, що вони все ще стоять на тому ж місці й випромінюють ту саму радість, яку відчувала я.

Після того як сестра Окоро-Омака знайшла Церкву, вона “плакала від радості, бо повернулася до Спасителя”.

Повернення до Ісуса Христа

Коли я прийшла додому після занять, то сказала чоловікові: “Любий, знаєш що? Я знайшла Церкву, до якої ми приєднаємося!” Я вся тремтіла від хвилювання. Я не знала, чому виникли ці почуття, але в глибині свого серця я раділа, що зустрінуся з місіонерками.

Невдовзі місіонерки почали навчати нас про відновлену Церкву Ісуса Христа. Я плакала від щастя, що повернулася до свого Спасителя. У мене не виникало запитань стосовно того, чого вони навчали, поки ми не дійшли до Книги Мормона. Мені було важко повірити в те, що було з нею пов’язано. Утім місіонерки просили мене читати Книгу Мормона і молитися про неї. Я щиро молилася кожного дня упродовж тижнів, аби знати, чи ця книга дійсно є словом Божим, однак ніколи її не читала.

З того часу минуло кілька тижнів, а я так і не отримала відповідь від Бога. Одного разу я поїхала потягом до Стокгольма. У вагоні я дістала Книгу Мормона з сумки і почала її читати.

Я прочитала вступ, Свідчення Трьох свідків, Свідчення Восьми свідків і про Джозефа Сміта. Я читала, читала й читала. Коли я прибула в Стокгольм, я плакала, тремтіла і відчула, як по тілу побігли мурашки. Мене переповнювало відчуття Духу Божого. Завдяки особистому одкровенню я знала, ким насправді був Джозеф Сміт — пророком і служителем Божим. Я знала, що Господь з його допомогою відновив євангелію Ісуса Христа на землі.

І тоді я повірила всьому, що казали мені місіонерки. Після того як я самостійно прочитала Книгу Мормона, я знала, що вона істинна. Я сказала місіонеркам, що хочу охриститися. Чоловік привів усю сім’ю, щоб підтримати мене.

Після того як я христилася, ми знову почали разом молитися сім’єю і я почала навчати їх про те, що дізналася. Згодом Окоро знову сказав, що хоче зустрічатися з місіонерами. Він прийняв їхнє вчення, читав Книгу Мормона і молився про неї. Він отримав ту саму відповідь, що і я, і також сказав, що хоче охриститися. Нарешті вся наша сім’я об’єдналася у вічній Церкві.

Для брата і сестри Окоро-Омака читання Книги Мормона стало ключовим фактором у їхньому наверненні.