“Чи приділяєте ви час, щоб відчути Божий спокій у сповненому галасом світі?”, Ліягона, черв. 2024.
Дорослій молоді
Чи приділяєте ви час, щоб відчути Божий спокій у сповненому галасом світі?
Коли я знаходила час, щоб побути в тиші, то наближалася до Небесного Батька та Ісуса Христа й відчувала Їхній мир.
Господь — то мій Пастир, художник Йонгсун Кім, з люб’язного дозволу LDSart
Коли я була старшокласницею, кожної середи мама забирала мене зі школи, щоб ми могли трохи разом позайматися плаванням. Спочатку мені це не подобалося. Я зовсім не маю схильності до занять спортом, і я ходила лише тому, щоб не їхати шкільним автобусом додому зі школи.
Але невдовзі я зрозуміла переваги таких щотижневих занять. Мама навчала мене, як правильно гребти руками, як тримати тіло у воді й коли дихати. Пливучи у воді, я відкрила для себе неквапливий ритм:
три рухи руками, потім вдих.
Однак найбільше мені подобалося те, що в той час, який я проводила з мамою, нас ніхто не турбував. Мені ніколи не потрібно було перейматися тим, щоб бути не гіршою за своїх обдарованих однолітків або рахувати, скільки я пропливла. Ми були лише удвох із мамою, і я стежила за ритмом.
Нещодавно я знову почала плавати. Відновити навичку ритмічного плавання було легко. Три рухи руками, потім вдих. Я знову відчула спокій, який відчувала раніше, і це стало ліками від шаленого потоку думок. Я зрозуміла, що коли знаходжу місце, де навколо мене немає галасу, мої думки менш сприйнятливі до навколишніх впливів.
У цей час, присвячений лише собі, коли я не беру в руки телефон і не проглядаю перелік справ, я бачу, наскільки важливою є спокійна атмосфера. Коли я уникаю надмірного галасу повсякденного життя, мені легше звернутися думками до Небесного Батька та Ісуса Христа.
А постійно прагнучи цих хвилин спокою, я могла частіше здобувати у своєму житті духовний досвід. Коли я вимикаю телефон або відкладаю повсякденні завдання, — це той момент, коли я кажу: “Небесний Батьку, я готова наблизитися до Тебе. Я готова слухати”.
Багато разів, коли я чекала і слухала, то не чула голосу і не мала навіть особливих думок. Натомість я мала відчуття спокою. Той спокій несе із собою тепло, мир і близькість до Бога та Ісуса Христа (див. Псалми 46(47):10). Я відчуваю, як покращуються мої зусилля, спрямовані на те, щоб бути ближчою до Них. Зрештою, саме завдяки прагненню мати такі спокійні моменти, під час яких ніщо мене не відволікає, я змогла відчувати поруч присутність Батька і мого Спасителя Ісуса Христа, пізнавати й чути Їх.
Чути голос Доброго Пастиря
З роками я навчилася й по-іншому знаходити Божий спокій. Майже все своє доросле життя я вивчала живопис, приділяючи особливу увагу тим зображенням, які мають священну природу. Я знаходила багато картин, які, на думку пересічного глядача, не пов’язані з релігією, однак вони є священними для мене.
Просте зображення пастуха, який жене невеличку отару по місцевості, оповитій туманом — це одна з таких картин. Знайомий символ пастуха у цій картині нагадує про вірш Іван 10:27: “Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть”.
Як про це часто навчають Писання, Небесний Батько запрошує нас почути голос Його Сина Ісуса Христа (див. Maтвій 17:5; 3 Нефій 11:7; Джозеф Сміт — Історія 1:17). З того часу як я уперше побачила цю картину, вона служить для мене нагадуванням того, що означає чути голос Ісуса Христа, Доброго Пастиря, у нашому повсякденному житті.
Автор цього полотна, Гренвіль Редмонд, у ранньому дитинстві втратив слух і внаслідок цього розвинув особливу здатність малювати картини, у яких відчувається спокій.
Так само як художник без жодних слів створив священну, глибоку атмосферу за допомогою цієї проникливої картини, так само Добрий Пастир часто промовляє до Своєї отари голосом, який не чується, а відчувається, однак лише тими, “хто має вуха, щоб слухати” (Матвій 13:9). Ця картина, намальована художником, який дуже добре розумів цінність відчутності слів, навчила мене того, яку силу має наявність іншого слуху — не фізичного, а духовного. Коли не голос промовляє до вуха, а душа до душі.
Близький друг Гренвіля Редмонда якось сказав про нього: “Іноді мені здається, що тиша, в якій він живе, розвинула в ньому якесь відчуття, якусь величезну здатність відчувати щастя, якого бракує усім нам. Він зображує усамітнення так, як ніхто інший не здатен це зробити, і в той же час, яким би дивним парадоксом це не було, його усамітнення ніколи не є самотністю”1.
Розмірковуючи над цією картиною упродовж років, я отримала відчуття, подібне до того, яке я мала в тиші басейну: я мала бажання почуватися ближче до Бога і чути голос Доброго Пастиря. Завдяки тому бажанню я зрозуміла, що на мої особисті думки і дії впливає відчуття близькості до Небесного Батька та Ісуса Христа, і мені не потрібно чути Їхні голоси фізичним вухом, щоб здобути духовний досвід з Ними2.
Як знайти спокій
Президент Рассел М. Нельсон навчав: “Здатність слухати — це важлива складова молитви. Відповіді від Господа завжди надходять дуже тихо. Тому Він радив нам: “Будьте спокійними та знайте, що Я є Бог” (У&З 101:16)”3.
Кожен з нас може по-різному шукати спокою і слухати голос Господа. Я зрозуміла, що в залежності від обставин у моєму житті певні способи пошуку спокою були більш ефективними за інші.
Бували часи, коли я відчувала спокій, втішаючи схвильовану подругу, слухаючи свідчення близької людини або сидячи поруч із сестрою під час зборів Товариства допомоги. Іншим разом я здобувала спокій, спрощуючи свій перевантажений графік, проводячи час на природі або відкриваючи Писання.
Коли я сиджу на причасних зборах і чую, як причасні стаканчики падають у тацю і як шумлять немовлята, мене втішає думка про те, що, навіть знаходячись серед людей, я можу спрямувати думки всередину і спілкуватися з Богом. Як сказав Президент Нельсон, я можу “знайти спокій від напруженості, непевності й страждань цього світу, долаючи світ своїми завітами з Богом”4.
Коли я сиджу в целестіальній кімнаті храму, — багато там людей чи мало — я знову можу спілкуватися з Богом. Саме ці священні місця, які спадають мені на думку, і є найбільш неквапливими, тихими і спокійними. І саме в цих священних приміщеннях я відчуваю себе найбільш підготовленою до того, щоб відкрити серце Батькові й отримати священний спокій, який Він має для мене. (Див. Галатам 5:22–23.)
Наближатися до Бога
Упродовж Свого служіння Спаситель відлучався від величезних натовпів Своїх послідовників. У перекладі Джозефа Сміта Євангелії від Матвія читаємо, що “Ісус був поведений Духом у пустиню, щоб бути з Богом” (Переклад Джозефа Сміта, Матвій 4:1). Спаситель урівноважував пріоритети в Своєму житті, і я вдячна за знання, що, чинячи чудеса і навчаючи, Він знаходив час, щоб побути наодинці зі Своїм Батьком.
Я не знаю, про що розмовляли Святий Батько і Син у ті миті, але я намагаюся прагнути таких моментів у своєму житті. Навіть якщо моє напружене життя наповнюють хороші справи, найкращу можливість здобути духовний досвід я отримую тоді, коли перебуваю в спокої і спілкуюся з Небесним Батьком.
Будучи старшокласницею, я не розуміла, що, коли мама запросила мене плавати з нею в басейні кожного тижня, вона також навчала мене, як знаходити спокій і слухати голос Доброго Пастиря. Коли я стала дорослою і вчилася знаходити час та місце для спілкування з Богом, я краще усвідомила, що Бог завжди поруч і з нетерпінням чекає, коли я стану ближче до Нього.
Приділяючи час регулярному спілкуванню з Богом, — ми матимемо можливість почути голос Його Улюбленого Сина. І прагнучи бути з Небесним Батьком та Ісусом Христом, ми отримуємо від Них мир, спокій та спрямування. Ми здобуваємо чудовий духовний досвід, коли віддаляємося від світу. І я зрозуміла, що чим краще мені це вдається, тим сильніше я відчуваю Божий спокій.