Лише у цифровому форматі: Дорослій молоді
Зв’язок з Духом у нечестивому місці
Під час моєї військової служби в Південній Кореї я знаходився далеко від Церкви, але було те, що зберегло мою віру міцною.
Зростаючи в Південній Кореї, я часто був єдиним членом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів серед моїх друзів і однокласників. Іноді було важко пояснити, чому я не робив те саме, що робили мої друзі, але відстоювання своїх переконань завжди зміцнювало мою віру.
Однак, коли я став дорослим, я зіткнувся з більшою спокусою і опинився в найбільш бездуховному середовищі, ніж будь-коли раніше.
Бездуховне місце
У Південній Кореї молоді дорослі чоловіки зобов’язані служити в армії протягом кількох років. Десь посередині терміну військової служби, перед цим відслуживши на місії, я відчув себе більш самотнім у своїй вірі, ніж будь-коли — з багатьох причин.
По-перше, було важко зносити розлуку з іншими членами Церкви та моєю сім’єю, але іншою проблемою було перебування в оточенні того, що суперечить нашим стандартам. Наприклад, у Південній Кореї алкоголь присутній повсюди, особливо в армії. Після муштрування було звичайною справою, щоб усі збиралися разом випити. Коли вони дізналися, що я не вживаю алкоголю, вони зробили все можливе, щоб змусити мене це зробити. В їхніх очах я не просто дотримувався своїх цінностей — я йшов проти культури.
На жаль, для оточуючих мене солдат також було звичним говорити про жінок у світській та сексуальній манері, що змушувало мене почуватися незручно. Чути щодня їхню нецензурну мову було випробуванням. Крім того, у цей час я не міг відвідувати Церкву, причащатися, ходити в храм або робити багато чого, що пов’язано з євангелією.
Якийсь час я відчував себе дуже самотнім і розмірковував про те, що я можу зробити, аби відчувати Дух і підтримувати силу своєї віри. Як я міг стояти на святих місцях, коли у мене не було вибору?
Маленькі речі
Після якогось часу таких переживань, я вирішив, що мені потрібно взяти на себе відповідальність, щоб відчувати Дух, навіть у мирському середовищі. Мені допомогло те, що я взяв із собою мої Писання, якими користувався на місії під час служіння. Насправді, маленькі звички, які ми щодня застосовуємо — читання Писань, молитва та пошук можливостей служити і бути більш схожими на Спасителя — допомагають нам підтримувати зв’язок з Духом.
Одного разу я натрапив на 1 Коринтянам 10:13, де сказано:“Вірний Бог, [і] не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете; але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її”.
Читаючи цей уривок з Писань, я зрозумів, що, незважаючи на відчуття самотності, Небесний Батько був зі мною. Якщо я буду продовжувати тягнутися до Нього і свого Спасителя, Вони допоможуть мені знайти спосіб вірно витримати військову службу і повернутися додому зі свідченням, сильнішим, ніж раніше.
Пам’ятати, ким я є
Писання стали для мене порятунком у той час, коли я був далеко від Церкви та інших її членів. Щоденні розмови з Небесним Батьком і читання Писань підтримували зв’язок із Ним і нагадували мені про мою божественну сутність, що було ще одним ключем до духовного виживання.
Пам’ятаючи, що я є улюбленою дитиною небесних батьків, я міг зберегти основу моєї віри міцною, особливо коли стикався зі спокусою.
Старійшина Алан Т. Філліпс, сімдесятник, нещодавно навчав: “Ісус Христос хоче, щоб ви знали про свій звʼязок з вашим Небесним Батьком і мали його з Ним…
Ви — Його дитина. Якщо ви почуваєтеся розгубленими, якщо у вас є запитання або вам не вистачає мудрості, якщо у вас важкі обставини чи ви хочете позбутися духовного дисонансу, зверніться до Нього. Моліться до Нього про розраду, любов, відповіді та скерування. У чому б не була у вас потреба і де б ви не були, вилийте своє серце своєму Небесному Батькові”1.
Навіть якщо ви не можете з будь-якої причини відвідувати храм, церкву або причащатися, пам’ятаючи про свою божественну ідентичність, ви завжди можете відновити зв’язок із Духом і поглибити свої стосунки з Небесним Батьком та Ісусом Христом.
Ми завжди маємо доступ до святості
Коли я закінчив військову службу, я віддавав пріоритетне місце духовним звичкам, як ніколи. Можливість відвідувати храм, причащатися і бути повністю зануреним у євангелію було таким контрастом до середовища, в якому я перебував протягом попередніх двох років. Зараз я відчуваю всю повноту благословень, утіхи та радості, які пропонує нам євангелія Ісуса Христа. І я радий, що залишався вірним, поки все це не стало доступним.
Якщо ви коли-небудь опинитеся в обставинах, які вимагають від вас стояти на місцях, що не зовсім є святими, тримайтеся своєї віри. Я багато дізнався про те, як сіяти зерна нашої віри в твердий ґрунт і як дати цьому корінню можливість закріпитися, аби ми могли протистояти спокусам та викликам світу.
Яким би темним іноді не здавалися ваше оточення чи ваші труднощі, не забувайте, що ви маєте постійний доступ до небес через молитву, Писання та через дар Святого Духа.
Як нещодавно навчав старійшина Жоакін Е. Коста, сімдесятник: “Що дає [нам] силу проходити через усі ці страждання? Що дає [нам] додаткову силу, щоб продовжувати жити далі, коли здається, що все втрачено?
Я зрозумів, що джерело цієї сили — це віра в Ісуса Христа, яку ми виявляємо, коли свідомо наближаємося до Нього кожного дня”2.
Де б ви не були, якщо ви прагнете наслідувати Ісуса Христа і тримаєтеся своєї віри, будь-яке місце може стати святим місцем, де ви можете отримати Його світло та поділитися ним.