“Вище”, Ліягона, черв. 2024.
Голоси святих останніх днів
Вище
Я не міг зрозуміти, чому Емілі зупинилася на шляху, поки не побачив, як вона допомагає молодій жінці, що йшла за нею.
Фотографія надана автором
Коли моя дружина служила президентом Товариства молодих жінок у нашому приході, кожного літа вона запрошувала мене до табору Товариства молодих жінок, щоб допомагати під час проведення заходів просто неба. Під час проведення останнього табору я допомагав молодим жінкам подолати перехід уздовж мотузок, який вони здійснювали із зав’язаними очима.
Учасниці переходу мали триматися за тонку мотузку, яку було натягнуто від одного дерева до іншого. Після того як вони доходили до дерева, вони намацували навколо дерева наступну мотузку, яка вела до іншого дерева. Під час переходу було кілька важких місць, зокрема глухий кут. Я допомагав учасницям, якщо вони спотикалися або їм було важко в одному дуже складному місці, що знаходилося посередині переходу.
У тому місці мотузка була зав’язана навколо дерева, як і скрізь. Однак мотузка, яка вела до наступного дерева, розміщувалася на певній відстані вище від тієї, що привела до цього дерева. До того місця молоді жінки просто обмацували стовбур дерева, щоб знайти наступну мотузку. Коли їм було важко знайти мотузку, що знаходилася вище, я казав їм: “Вище”.
Подібно до інших молодих жінок, одна молода жінка на ім’я Емілі дуже швидко засмутилася, намагаючись знайти мотузку, зав’язану вище. Приблизно через 20 секунд я прошепотів: “Вище”. Невдовзі Емілі знайшла мотузку, але потім зупинилася.
Замість того, щоб іти далі, Емілі повернулася і дотягнулася до молодої жінки на ім’я Гвен, що йшла за нею. Тоді Емілі легенько підняла руку Гвен до мотузки, розміщеної вище, аби та знала, де її знайти. Після того Емілі пішла своїм шляхом, а Гвен пішла за нею.
Жест допомоги, виявлений Емілі, був маленьким, однак нагадав мені про наш важливий обов’язок послідовників Ісуса Христа допомагати іншим на шляху завітів, допомагати Божим дітям іти вищими шляхами і “підніма[ти] руки, що опустилися” (Учення і Завіти 81:5).
“Коли ми піднімаємо людей, то й самі піднімаємося трохи вище”, — навчав старійшина Дітер Ф. Ухтдорф, у той час другий радник у Першому Президентстві. Він також сказав: “Коли ми тягнемося до людей, щоби благословити їхнє життя, то й наші життя благословляються. Служіння й жертовність відкривають отвори небесні, дозволяючи вибраним благословенням проливатися на нас” (“Щастя, ваш спадок”, Ліягона, лист. 2008, с. 119).