“Як навчати дітей про силу встановлення стосунків і служіння”, Ліягона, черв. 2024.
Як навчати дітей про силу встановлення стосунків і служіння
Допомагаючи нашим дітям служити іншим людям у сім’ї, у Церкві та в громаді, ми закладаємо основи майбутнього щастя і допомагаємо їм відчути справжнє щастя вже зараз.
Я завжди називав свою семирічну дочку моєю таємною зброєю. Коли я служив єпископом, то хотів залучити своїх дітей до служіння. Я брав її з собою, коли провідував членів Церкви, і це давало мені можливість не лише проводити більше часу з нею, але часто відкривати ті двері, які раніше були закритими. Важко відмовити єпископу, коли вам усміхається його мила семирічна дочка. І я впевнений, що це приносило користь не тільки членам нашого приходу, але і моїй маленькій дівчинці. Вона не лише бачила, що її тато любить людей і служить їм, але змалку навчалася любити інших людей і служити їм, отримуючи в той же час благословення радості.
Ми всі хочемо, щоб наші діти були успішними. Ми хочемо, щоб їхнє життя було щасливим, щоб вони відчували любов, спілкуючись з іншими людьми. Утім це дуже нелегко у світі, в якому ми живемо. Багато сучасних тенденцій у світі схиляють дітей бути більше зосередженими “на собі”. Діти часто чують, що щастя можна досягти лише зосереджуючись на тому, що є корисним для них.
Однак наука соціологія доводить, що ключем до успіху є просоціальна поведінка. “Просоціальна” — це сучасний спосіб описати таке вчення Спасителя: ми знаходимо себе (і справжнє щастя), гублячи себе у сповненому любові служінні (див. Матвій 10:39).
Однак у нашому суспільстві спостерігається епідемія самотності: починаючи з дітей та молоді і закінчуючи людьми старшого віку. Багато людей більше спілкується в соціальних медіа, ніж будь-коли раніше. Утім, як не сумно, вони більш віддалені від справжніх стосунків, ніж будь-коли раніше1.
То як же ми можемо допомагати своїм дітям дізнаватися, що суттєві змістовні стосунки і цілеспрямоване служіння принесуть їм більше радості?
Поєднати служіння з їхньою основоположною сутністю
Найважливіше завдання для батьків полягає в тому, щоб допомагати дітям зрозуміти, ким вони є. Багато людей у наш час зосереджуються на своїй сутності у такий спосіб, що поділяє і віддаляє нас. Замість того, щоб зосереджуватися на нашій сутності як членів Божої сім’ї, багато людей обирають ярлики, які заважають їм співчувати іншим та піклуватися про них.
Не дивно, що Президент Рассел М. Нельсон наголошував на тому, як важливо знати основні аспекти своєї ідентичності та надавати їм пріоритетне значення:
“Хто ви?
Перше й найголовніше, ви — дитина Бога.
Друге, як член Церкви, ви — дитя завіту. І третє, ви є учнем або ученицею Ісуса Христа”2.
Якщо ми дивимося на себе як на дітей Бога, то розуміємо, що кожен з нас “має божественну природу і долю”3. Тобто основа нашої природи є божественною, і ми маємо потенціал стати такими, як Бог. Він каже нам: “Це є Моя робота і Моя слава — здійснювати безсмертя і вічне життя людини” (Moйсей 1:39). Усе, що робить Бог — це любить, благословляє і веде нас до піднесення. “Він не робить нічого, крім того, що на благо світові” (2 Нефій 26:24).
Як ви бачите, Бог набагато краще за нас самих знає, як зробити нас щасливими. Тож немає нічого дивного в тому, що коли ми живемо егоцентричним життям, це суперечить нашій вічній природі. Ми втрачаємо відчуття мети і щастя. Ті, хто “пішли проти природи Бога… перебувають у стані, протилежному станові щастя” (Алма 41:11). Завдяки нашій вічній природі ми неспроможні знайти щастя в егоцентричному, неправедному житті (див. Геламан 13:38).
Зосереджуючись на нашій справжній сутності — дітей Бога, ми дізнаємося, що насправді ми брати і сестри. Знаючи свою справжню сутність, ми більше цінуємо служіння і стосунки з людьми. Ми починаємо усвідомлювати, що ми “співпрацюємо зі Всемогутнім у досягненні мети вічного плану спасіння”, як навчав старійшина Джон А. Відсоу4. Ми “суму[ємо] з тими, хто сумує; так, і співчува[ємо] тим, хто потребує співчуття, і… [є] свідками Бога в усі часи і в усьому, і в усіх місцях” (Moсія 18:9).
Допомагати нашим дітям цінувати стосунки і служіння
Ми, батьки, можемо допомагати своїм дітям жити щасливо, допомагаючи їм цінувати стосунки. Ніхто не може бути успішним, не маючи позитивних стосунків. Бог це знав, тому за Його досконалим планом ми маємо сім’ї, приходи або філії та громади. Він знає, що нам це потрібно, аби навчитися любити і служити, як Він. Старійшина Квентін Л. Кук, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, нагадував нам: “Президент Рассел М. Нельсон попросив нас “бути більш ввічливими, сприяти злагоді між різними расами та етнічними групами та виявляти взаємоповагу”. Це означає з любов’ю ставитися одне до одного, любити Бога та приймати всіх людей як братів і сестер, а також дійсно бути народом Сіону”5.
Поміркуйте, як сильно вплине на наших дітей усвідомлення того, що Бог не лише дає заповідь дбати одне про одного, але також пропонує допомагати нам у цих зусиллях. Бог не залишає нас на самоті в цьому служінні. Він обіцяє іти з нами: “Ти житимеш у Мені, а Я в тобі; тож, іди зі Мною” (Moйсей 6:34). Якщо ми ідемо з Богом у сповненому любові служінні, це змінить наше життя. Лише прочитайте, чого зміг досягнути Енох з Божою допомогою, зосередивши свої зусилля на створенні Сіону. Це могутній приклад, на який ми можемо рівнятися. (Див. Мойсей 6–7.)
Допомагаючи нашим дітям служити іншим людям у сім’ї, у Церкві та в громаді, ми закладаємо основи майбутнього щастя і допомагаємо їм відчути справжнє щастя вже зараз. Ми допомагаємо їм більше уподібнюватися до Бога і завдяки цьому відчувати радість, яку отримуємо, наслідуючи Бога в житті.
Старійшина Девід А. Беднар, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснював, що, розвиваючи характер Христа, ми природним чином спрямовуємо свої зусилля назовні у сповненому любові служінні людям6. Сатана знає це і хотів би, щоб ми спрямовували свої зусилля на себе і зосереджувалися на собі. Однак ми можемо допомагати нашим дітям зрозуміти, що сповнене любові служіння набагато швидше приносить щастя, ніж зосередженість на собі. Стара приказка все ще актуальна: “Добро роби і добре буде”7.
Як? Звертайтеся до Бога і “піднімайте, де стоїте”
Щоб допомогти нашим дітям навчитися вбачати в інших людях братів і сестер, ми можемо почати з сімейних молитов. Упродовж років наша сім’я просила Бога в сімейних молитвах благословити нашу сім’ю. Під “сім’єю” ми мали на увазі (й конкретно молилися) за нашу безпосередню сім’ю (батьків і дітей), наших родичів, нашу приходську сім’ю та нашу громадську сім’ю. Ми хотіли, аби наші діти ставилися до тих людей, які нас оточують, як до своєї сім’ї.
Потім ми вставали з колін і намагалися служити тим, за кого молилися. Ми допомагали своїм дітям розвивати сповнені любові стосунки з дядечками, тітоньками, двоюрідними братами і сестрами, дідусями й бабусями. Наприклад, наші діти допомагали нам, коли дбали про мою подібну до ангела матусю останні кілька років її життя. Найвірогідніше, ми не робили це досконало, але наші зусилля мали велике значення.
Багато в чому виконання таких завдань полягає в тому, щоб “піднімати, де стоїте”, як казав старійшина Дітер Ф. Ухтдорф, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів8. Часто важкі цілі стають досяжними, якщо ми починаємо з того місця, де знаходимося, і робимо те, що можемо. Наші сім’ї, церква, громада надають багато можливостей допомагати дітям відчувати радість змістовного служіння.
Радість від поєднання в завіті
Ви мабуть помітили, що наші церковні провідники часто кажуть про те, як важливо залишатися на шляху завітів. Шлях завітів — це не просто набір правил. Обряди, які ми проходимо, і завіти, які укладаємо, — це Божий спосіб поєднати нас з Ним та одне з одним таким чином, щоб допомогти нам ставати такими, як Він. Цьому сприяє виконання не лише першої великої заповіді любити Бога, але і другої великої заповіді — любити одне одного. Дійсно, коли ми втрачаємо себе в служінні, ми й наші діти знаходимо свою справжню сутність.