Лише у цифровому форматі
Відвідування генеральної конференції — це ґілеадський бальзам для моєї душі
Автор живе в шт. Колорадо, США.
Після втрати моєї матері доброта, музика та мудрість, які я почув у виступах під час відвідування генеральної конференції, стали для мене благословенням.
У приязних обіймах: старійшина Метью Л. Карпентер, сімдесятник (праворуч) і рабин Джо Чарнс (ліворуч) на генеральній конференції у жовтні 2019 року.
Фото надано Майклом Лоу.
За півтора тижні до жовтневої генеральної конференції 2019 року мені разом із сім’єю та друзями довелося поховати мою чарівну маму, Юді Чарнс. Моє серце було розбите, сповнене скорботи й повністю спустошене. Красуні Юді, тієї красуні, ким була Юді, на превеликий жаль, більше не було. Її більше не було зі мною, щоб підтримувати, обіймати чи плекати — благословляти, співати, плакати чи молитися. Вона — життя і світло — яка дала мені життя, померла, її здатність благословляти тепер минулася назавжди. І тому частинка мене, десь глибоко в мені, також померла разом з нею, залишивши мене назавжди. Вона померла з благодаттю, сповнена віри, огорнута люблячими обіймами своєї дорогої родини: моєї дружини Сари; нашої доньки Яель; і моїми —її щойно осиротілого сина.
Ми всі були разом, але абсолютно самотні — кожен самотній у своїй особистій втраті, але пов’язані разом нашою спільною втратою. Тій крихкій єдності, яка у нас була одне з одним, сприяли, а часом навіть і єднали разом, доброта і присутність двох живих скарбів громади святих останніх днів, а саме: брата Майка Лоу та його вічної целестіальної супутниці, сестри Деббі Лоу з Колорадо, США. Їхні смиренні серця переповнювала любов, яку можна описати лише як таку, що прийшла через натхнення згори, і ми вічно вдячні за світло, яке давала їхня присутність під час нашої подорожі крізь темряву та відчай смерті.
Саме в цей час, лише через два дні після поховання моєї матері, на моє відчайдушне благання про благословення прийшла відповідь — а саме у формі простого телефонного дзвінка та пропозиції від мого дорогого друга, брата Майка Лоу. Він знову, як завжди, простягав мені руку допомоги, щоб дізнатися, як я живу й мандрую довгою і самотньою дорогою горя, переживаючи свою втрату.
Поки ми розмовляли, я помітив ледь помітну нотку невпевненості, що прозвучала у голосі Майка, коли він поставив мені таке запитання: “Джо, я знаю, що відповідь імовірно означатиме “ні”, але чи підеш ти на генеральну конференцію, якщо я зможу взяти квитки?” Моя відповідь була простою, негайною, прямою та переконливою: “Майку, насправді я з радістю піду туди”.
Це були мої слова, друзі; це були мої слова — слова, оспівані в урочистій пісні й урочистій скорботі. Я просто знав, що ця генеральна конференція стане тим освячуючим моментом благодатного піднесення для мого серця. Я знав, що щедрі руки кожного натхненного серця святих останніх днів були широко розпростерті, даруючи любов — руки їхніх люблячих сердець ніколи не опускаються.
На генеральній конференції люди просто сердечно усміхаються. Сердечно вітаються, сердечно сяють радістю. Є невимовна мова сердечної присутності. Їхня присутність виражає гостинність. Навіть просте перебування там виражає гостинність. Просто перебувати там означає бути прийнятим.
Це був той бальзам, якого потребувала моя наболіла душа — цей сердечний бальзам доброти генеральної конференції. Ось чому генеральна конференція справді стала цілющим ґілеадським бальзамом для моєї скорботної душі.
І це загальновідомий вияв вашої великої віри. Мудра, любляча, турботлива доброта — це гімн служіння громади святих останніх днів; це символічна ознака і спадщина вашої віри. Якщо правдива стара приказка, що “найвища форма мудрості — це доброта”, тоді генеральна конференція справді є місцем зібрання деяких із наймудріших людей на планеті.
Ти “світло для народів” і світло для мого серця. Хай Господь благословляє тебе, Майку, за те, що слідуєш спонуканням свого серця. Твоя віддана спроба допомогти мені відновити внутрішній мир, спонукає небесний хор співати: “Гаразд, рабе добрий і вірний” (Матвій 25:23).
Генеральна конференція славна ще й мудрістю своїх гімнів. І я наголошую на мудрості гімнів, а не лише на красі гімнів. Усі священні гімни є творами поетичної та мелодичної величі, які надихають наші душі злітати в пісні та завдяки їй. Але гімни також є ґрунтовними, глибокими роздумами, про які завжди слід щиро розмірковувати та молитися. Їхні тексти покликані скеровувати наше життя, бути для нас взірцем мудрості — святої та Божественної. Від уславлення мудрості гімнів, ми переходимо до уславлення самої мудрості, бо святі й мудреці звертаються до всіх, щоб просвітити наше життя справжнім душевним покликом. Те, що є послідовністю величних мудрих послань, чоловіки та жінки з розумним і святим серцем дарують людству у вигляді мальовничої подорожі священним, пропонуючи та відкриваючи всесвіт справжнього світла.
У довшій статті “Загальні роздуми: міркування рабина про генеральну конференцію” я поділився деякими посланнями, які мене вразили, а потім дав власні коментарі щодо кількох із цих святих моментів.
Зараз, на останок, я хочу зазначити про ще один славетний момент. Це стосується святої сестри і студентки Університету Бригама Янга (BYU), яка благословила мене словами вдячності з глибини душі. Я часто повторюю її слова і розмірковую над ними.
У чудовий понеділок після генеральної конференції я мав привілей відвідати урок професора Девіда Сілі про стародавній Ізраїль в УБЯ–Прово. Після вступної молитви, щоб допомогти відкрити наші серця небесам, як згори, так і зсередини, ми розпочали урок, ділячись своїми думками про генеральну конференцію та живильний дар, яким вона була. Після того, як я поділився своїми певними особистими роздумами про божественні моменти, наша сестра, свята останніх днів, відповіла: “Дякую, що нагадали мені про красу моєї віри”. До цього дня її слова все ще лунають усередині.
Дозвольте мені також подякувати вам, дорога сестро, чиє ім’я мені невідоме, а також усій спільноті святих останніх днів. Дякую за красу вашої віри. Дякую, що нагадали мені про красу віри. Дякую, що нагадуєте і надихаєте мене жити і виявляти свою віру красивіше. Дякую, що нагадали мені про прекрасний потенціал, якому віра може дати поштовх. Ваша віра справді є “світлом для народів” і яскравою сяючою зіркою в моєму серці.
Ваш шлях — це шлях мелодії, і шлях співучої благодаті. Це мелодія, яка надихає своїх вірних послідовників проводити життя у служінні, з любов’ю до служіння, виявляючи любов у служінні всім. Це ваш дар, це ваше благословення і це ваша слава святих останніх днів.
Генеральна конференція є загальною славою. Я благословляю вас у всьому, що ви робите, коли “віра вас веде у світ”1. “У розлуці хай веде Господь”2.
Шалом.