“Що ми маємо на увазі, коли кажемо, що Церква істинна?”, Ліягона, черв. 2024.
Що ми маємо на увазі, коли кажемо, що Церква істинна?
Очолювана Самим Спасителем Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів має вчення, повноваження священства, обряди і завіти, які спрямовують нас назад у наш небесний дім.
Наші серця сповнюються теплими почуттями, коли ми чуємо, як хтось свідчить: “Я знаю, що Церква істинна”. Також дуже важливо мати засвідчення від Духа про цю істину.
Утім складається враження, що сучасні культурні тенденції принесли з собою поширену недовіру до інституцій загалом і до релігійних організацій зокрема. На противагу, святі останніх днів укладають завіт підтримувати Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів у її фундаментальній місії будувати царство Бога на землі та встановлювати Сіон, радісно готуючись до Другого пришестя Ісуса Христа. Цим ми визнаємо, що лише через офіційну інституцію відновленої Господньої Церкви можна досягнути тих священних цілей.
У Новому Завіті недвозначно описується, що під час Свого земного служіння Господь Ісус Христос не лише надихав громаду віруючих, але також організував Свою Церкву, яка мала покликаних, підготовлених і висвячених провідників (див. Eфесянам 4:11–16). Церква мала для Нього важливе значення. Церкву у наш час, як і тоді, збудовано “на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос” (Eфесянам 2:20; див. також Maтвій 16:17–18). У Біблії сказано, що після Воскресіння “щоденно до Церкви Господь додавав тих, що спасалися” (Дії 2:47).
А що, коли провідники Церкви не є досконалими?
Можливо деякі люди вагаються свідчити про істинність Церкви через те, що вважають Церкву та її провідників недосконалими. Насправді ні Церква, ні її провідники не є досконалими і ніколи на це не претендували! Важливо зазначити, що ніде в Писаннях або вченнях церковних провідників не йшлося про те, що мета Господа полягала в удосконаленні Церкви. Натомість апостол Павло писав:
“І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів,
щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового,
аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти” (Ефесянам 4:11–13; курсив додано).
Тож метою Господа є вдосконалення святих, а не вдосконалення Церкви. Цей принцип може нас по-справжньому втішати, бо він означає те, що в Господній Церкві є місце для всіх нас, недосконалих людей!
Насправді, на генеральній конференції в жовтні 2013 року старійшина Дітер Ф. Ухтдорф, тодішній другий радник у Першому Президентстві, сказав:
“І якщо вже бути зовсім чесним, то були часи, коли члени або провідники Церкви просто помилялися. Могло бути сказано або зроблено те, що не відповідає нашим цінностям, принципам чи доктрині.
Я думаю, що Церква була б досконалою лише тоді, коли вона скеровувалася б досконалими людьми. Бог — досконалий, і Його вчення є чистим. Але Він діє через нас — Його недосконалих дітей, — а недосконалі люди припускаються помилок…
Дуже шкода, що хтось спіткнувся через помилки, допущені людьми. Але, незважаючи на це, вічна істина відновленої євангелії, що є у Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів, не потьмяніла, не ослабла і не зникла.
Як апостол Господа Ісуса Христа і як той, хто з власного досвіду знає ради і діяння цієї Церкви, я складаю урочисте свідчення, що кожне рішення, яке впливає на цю Церкву та її членів, отримується за натхненням від Небесного Батька, за Його скеруванням і з Його схвалення. Це — Церква Ісуса Христа. Бог не дозволить, щоб Його Церква зійшла з наміченого курсу або не досягнула своєї божественної мети”1.
Іноді ми відстоюємо ідею того, що Господь має якось по-особливому поводитися з провідниками та членами Своєї Церкви, які не служить нам дуже добре. Ми можемо вважати, що Господу слід контролювати все, що роблять у Церкві провідники та адміністративні працівники, аби вони не припустилися жодної помилки. Натомість корисніше було б зрозуміти, що Господь дає скерування тим служителям, коли вони з молитвою докладають найкращих зусиль у призначених їм сферах, щоб спрямовувати Його роботу. Саме так люблячі батьки навчають своїх дітей.
Господь дає нам скерування, але не здійснює загальний контроль, окрім як у питаннях, що безпосередньо стосуються нашого спасіння. Знову ж таки, Його мета не полягає в тому, щоб мати досконалу Церкву, а натомість — удосконалювати Його дітей, зокрема провідників Церкви і адміністративних працівників. Ця модель натхненної діяльності головного управління Церкви суттєво не відрізняється від тієї, яка застосовується в колах, приходах і домівках.
Хоча Господь час від часу дає безпосереднє одкровення тим, кого ми підтримуємо як пророків, провидців та одкровителів, Він також сподівається, що ми будемо вивчати питання в своєму розумі (див. Учення і Завіти 9:8–9) та “вершити багато праведності” (Учення і Завіти 58:27) і не чекати на все наказів (див. вірш 26).
Ми можемо довіряти, що Господь скерує нас на шляху нашого спасіння, якщо ми йдемо за апостолами Його Церкви. І нас може великою мірою втішати Господнє обіцяння, що Він підтвердить кожному з нас істину про все, якщо кожен з нас буде її шукати (див. Moроній 10:5).
Благословення в Церкві Ісуса Христа
То що ж ми маємо на увазі, коли кажемо, що Церква істинна, якщо не маємо на увазі те, що вона є досконалою?
-
Перше і головне, ми маємо на увазі, що її очолює Сам Ісус Христос через живих пророків та апостолів.
-
Ми маємо на увазі, що в ній є всі Писання, які Бог відкрив, і кожна важлива доктрина та істина для нашого спасіння.
-
Ми маємо на увазі, що в ній є влада священства, щоб скеровувати Церкву і виконувати важливі обряди; і ми маємо на увазі, що ті обряди будуть дійсними як у цьому житті, так і у вічностях.
-
Ми маємо на увазі, що ті, хто виконує приписи цієї Церкви, матимуть тривалу радість у цьому житті й завжди.
-
Ми маємо на увазі, що ті, хто отримує спасительні обряди й дотримується пов’язаних з ними завітів, щиро кається, коли це необхідно, обов’язково здобудуть піднесення в целестіальному царстві Бога.
-
І, найголовніше, ми маємо на увазі, що Святий Дух буде свідчити про все те щирим шукачам істини.
Життя за вченнями, що містяться в церковних трудах, робить нас кращими людьми, приносить мир і радість та готує до повернення до нашого Небесного Батька.
“Церква — це те царство останніх днів, про яке було пророковано; і його встановлено не людиною, а Богом небес”, — навчав старійшина Д. Тодд Крістофферсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів2. Як же важливо, щоб люди, які щиро вірять в істини, відновлені Ісусом Христом, вставали й сміливо свідчили, що Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів є “єдин[ою] істин[ною] і жив[ою] церкв[ою] ” (Учення і Завіти 1:30).
Ми щиро любимо і поважаємо всіх, хто вірує і йде за істиною, де б вони її не знайшли. Ми поважаємо і цінуємо все хороше, що, як ми спостерігаємо, випромінює багато інших церков, і ми не критикуємо вірування будь-якої групи або людини. Але безглуздо вважати, що ми можемо вірити в Ісуса Христа і заповіді, яких Він навчав, та отримувати всі переваги благословень і обрядів, доступних лише у відновленій Церкві, й не вірити в цю Церкву, не відстоювати і не захищати її.
Звичайно, нам слід свідчити, що євангелія Ісуса Христа, пророк Джозеф Сміт, Книга Мормона та інші фундаментальні поняття є істинними, але також важливо свідчити про істинність Церкви як інституції. У храмі ми дізнаємося, що саме їй ми себе посвячуємо. Якщо ми відчуваємо, що ця організація, яку скеровує Сам Господь, є істинною, тоді ми відчуватимемо відповідальність бути відданими вченню та практиці, яких навчає Церква.
Бути відданими Церкві
Існування євангельських істини не потребує захисту і вірності святих. Вони є істинними самі по собі. Але коли ми просто “взагалі” віримо, це може зробити нашу віру настільки невизначеною, що вона не матиме ні мотивуючої, ні спасительної сили, й тоді майже невіруючі можуть претендувати на те, що мають її (див. Якова 2:19–20). На противагу, переконаність у тому, що Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів є істинною і скеровується Господом спонукає відвідувати збори, сплачувати десятину та пожертвування, служити в покликаннях, отримувати обряди і дотримуватися пов’язаних з ними завітів. З чіткою вірою та переконанням приходить чітка й умотивована відповідальність. Іншими словами, якщо ми знаємо, що вона істинна, ми відчуваємо моральний обов’язок діяти відповідно до цього.
Я свідчу, що завдяки особистому досвіду й непохитному свідченню від Святого Духа я знаю, що Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів є істинною і живою Церквою, якою керує Господь Ісус Христос через сучасних пророків і апостолів. То давайте не лише знати, що Церква є істинною, але також своїми словами й діями залишатися вірними Церкві.