Свідки золотих пластин Книги Мормона
Окрім трьох і восьми свідків, чиї свідчення наведені у вступі до Книги Мормона, було кілька інших людей, які бачили золоті пластини чи відчували їх на дотик.
У 1823 році, коли ангел Мороній уперше явився Джозефу Сміту, він розповів Джозефу про золоті пластини, сказавши, що “існує схована книга, написана на золотих пластинах… Він сказав також, що ця книга вміщує повноту вічної євангелії, в тому вигляді, як Спаситель дав її давнім жителям” (Джозеф Сміт ― Історія 1:34).
Через чотири роки, 22 вересня 1827 року, Мороній передав ці пластини під його відповідальність. Пізніше Джозеф пояснював: “Він сказав мені, що коли я одержу ті пластини, про які він говорив… я повинен нікому не показувати їх… хіба тільки тим, кому буде наказано показати їх” (Джозеф Сміт ― Історія 1:42).
Пагорб Кумора, де Джозеф Сміт отримав золоті пластини від Моронія.
Пластини були священними, і Джозеф не показував їх іншим без дозволу; однак багато людей торкалися пластин, коли вони були накриті, і навіть чули металеві звуки від пластин. Коли переклад було закінчено, троє і восьмеро свідків побачили пластини відкритими, і восьмеро свідків тримали нічим не накриті пластини в руках. Таким чином, пластини були засвідчені трьома відчуттями: на зір, на дотик і на слух.
-
Свідки бачили весь стос пластин, а також кільця, якими вони були поєднані; запечатану та незапечатану частини, а також печатку, що скріплювала запечатану частину; кожну з окремих пластин незапечатаної частини і вигравіювані написи на обох сторонах кожного аркуша.
-
Свідки торкалися пластин, коли тримали весь стос у руках, щоб визначити його вагу, проводили пальцями по боковій стороні стосу, перебираючи сторінки книги, і обмацували кожну окрему пластину в незапечатаній частині, перегортаючи листи один за одним.
-
Свідки чули, як металеві пластини шурхотіли, дзвеніли та дзенькотіли, коли їх перегортали.
Місцевості, починаючи зверху: Манчестер, шт. Нью-Йорк; Фейєтт, шт. Нью-Йорк; Гармоні, шт. Пенсільванія.
Згодом про пластини свідчили в трьох місцях: Манчестері, шт. Нью-Йорк; Гармоні, шт. Пенсільванія; і Фейєтті, шт. Нью-Йорк.
Свідки в Манчестері
Дім Джозефа Сміта старшого та Люсі Мак Сміт біля Священного гаю. Джозеф і Емма жили там у 1827 році, коли Джозеф вперше отримав золоті пластини.
Сім’я Смітів та інші жителі їхньої місцевості мали можливості потримати в руках старовинний літопис і доторкнутися до його окремих пластин в будинку сім’ї Смітів у містечку Манчестер, шт. Нью-Йорк. Молодший брат Джозефа, Вільям, якому в 1827 році було 16 років, мав яскраві спогади про те, що бачив пластини. Пізніше він говорив про це у проповіді: “Коли пластини принесли, вони були загорнуті в грубу тканину. Потім мій батько поклав їх у наволочку. Батько сказав: “Слухай, Джозефе, а ми не можемо на них подивитися? [Джозеф відповів]: “Ні… Мені заборонили показувати їх, поки вони не будуть перекладені, але їх можна було помацати”. Ми потримали їх і могли сказати, якими вони були… Могли визначити, круглі вони чи квадратні. Могли підняти листи таким чином (для прикладу він підняв кілька аркушів Біблії, яка лежала перед ним). Можна було легко сказати, що вони не були вирізьбленою підробкою з каменя чи просто дерев’яним бруском”1.
Іншого разу Вільям надав додаткову інформацію: “Я міг сказати, що це були пластини, і збоку вони були скріплені між собою кільцями”2. Він також писав, що окрім того, що він обмацав окремі пластини та кільця, він піднімав весь стос пластин: “Мені дозволили їх підняти… На мою думку, вони важили близько 60 фунтів”3. Молодша сестра Джозефа, Кетрін, 14 років, також тримала пластини в той день, коли Джозеф приніс їх додому. Вона “проводила пальцями по краю пластин і відчувала, що це окремі металеві пластини, та чула, що вони дзенькотіли”4.
Мати Джозефа, Люсі Мак Сміт
Пізніше мати Люсі розповіла про те, що відбулося, сусідці, Саллі Бредфорд Паркер, і написала: “Я запитала її, чи бачила вона пластини. Вона відповіла заперечно, бо їй не було призначено бачити їх, однак вона піднімала їх і відчувала на дотик; проте я вірю всім її словам, бо я жила з нею вісім місяців, і вона є однією з найкращих жінок”5. Хоча Люсі ніколи не бачила відкритих пластин, вона була впевнена в їхній автентичності та достовірності їхнього перекладу. Вона пригадала, як її відвідав диякон однієї з місцевих церков і попросив показати пластини. Коли вона відмовилася показати літопис, він попросив більше не говорити про нього іншим. Люсі відповіла: “Якби ви… спалили мене на вогнищі, я б заявила, що Джозеф має цей літопис”6.
Іншим людям у районі Пальміри та Манчестера, де жила родина Смітів, було дозволено підняти й зважити в руках ці пластини, поки вони зберігалися в ящику чи іншій ємності. Мартін Гарріс розповідав, що його дружина, Люсі Гарріс, і одна з їхніх доньок — ймовірно, Люсі або Дьюті — відвідували Смітів і їм дозволили потримати в руках пластини. Обидві сказали Мартіну, що вони досить важкі7. Потім сам Мартін Гарріс відвідав Смітів і здобув такий самий досвід8.
Він розповів, що Алваху Біману, який жив у цій місцевості, також було дозволено потримати пластини в коробці, і він “сказав, що чув, як вони дзенькотять”9. Ймовірно, пластини зсунулися і почали дзенькати, коли коробку передавали Алваху.
Свідки в Гармоні
До грудня 1827 року було кілька спроб викрасти пластини, тому Джозеф вирішив переїхати з Еммою до дому її батьків у містечку Гармоні, шт. Пенсільванія.
Емма Сміт
Коли Джозеф і Емма прибули, Джозеф дозволив Ісааку Гейлу, батькові Емми, потримати пластини в коробці. Ісаак пізніше зазначав: “Мені дозволили відчути вагу коробки і дали зрозуміти, що книга з пластин була тоді в коробці”. Проте це його не переконало і був незадоволений ситуацією. Він сказав Джозефу, аби той або показав йому пластини, або забрав їх із його дому. Джозеф ховав пластини в сусідньому лісі, поки вони з Еммою не переїхали у свій власний дім, що знаходився на ділянці Гейлів10.
Сусідньою фермою володіли Джозеф і Сара Мак-Кун. Пізніше їхня онука розповідала, що Джозефу Мак-Куну дозволили “взяти в руки наволочку, в яку було загорнуто, як припускалося, священний скарб, і відчути крізь тканину, що в ній були листи”11.
В Гармоні даром і силою Божою Пророк Джозеф Сміт почав перекладати Книгу Мормона. Його першими писарями були його дружина Емма та його друг Мартін Гарріс12. Подібно до членів сімей Гарріс і Сміт, Емма брала листи до рук, оскільки “підіймала і пересувала їх” під час прибирання13. Вона також обмацувала окремі листки та чула звук, який вони видавали під час руху, описуючи їх так: “Одного разу я торкалася листів, коли вони лежали на столі, відчуваючи їхні контури та форму. Здавалося, вони були гнучкими, як цупкий папір і шурхотіли, видаючи металевий звук, коли по їхніх краях проводили великим пальцем, як іноді це роблять, коли великим пальцем гортають край сторінок книги”14.
Свідки у Фейєтті
Наприкінці травня 1829 року такі ж переслідування, які Джозеф зазнав у Манчестері, почали відбуватися в Гармоні, і Джозеф зрозумів, що йому доведеться переїхати знову, аби завершити переклад. Разом зі своєю дружиною Еммою та писарем Олівером Каудері Джозефа прийняли вдома його знайомі: Пітер і Мері Уітмери з містечка Фейєтт, шт. Нью-Йорк.
Мері Уітмер показав пластини небесний посланець. Наскільки нам відомо, вона не зробила жодного запису про цей випадок. Але Мері розповідала про нього своїм дітям та онукам, які пізніше розповіли про це іншим. Її онук Джон С. Уітмер згадував: “Я чув, як моя бабуся (Мері М. Уітмер) неодноразово казала, що святий ангел показав їй пластини Книги Мормона”15.
Її син Девід говорив, що “біля двору її зустрів [якийсь] старий чоловік”. Онук Джон сказав, що цей чоловік “ніс щось на спині, схоже на заплічний мішок”, і що “спочатку вона трохи боялася його”. Проте, “коли він заговорив з нею люб’язним, дружнім тоном і почав пояснювати їй характер роботи, яка відбувалася в її домі, вона була сповнена невимовної радості та задоволення”.
Джон надав додаткові подробиці чудового свідчення про священний літопис, яке Мері отримала в той час: “Тоді він розв’язав свій мішок і показав їй стос пластин… Ця дивна особа перегортала листи книги, що складалася з пластин, аркуш за аркушем, а також показувала їй гравіювання на них; потім та особа раптово зникла разом із пластинами, і куди він подівся, вона не могла сказати”.
Джон сказав: “Я знаю, що моя бабуся була доброю, благородною і правдивою жінкою, і я не маю найменших сумнівів стосовно абсолютної правдивості її твердження про те, що вона бачила ті пластини. Вона твердо вірила в Книгу Мормона аж до дня своєї смерті”16.
Син Мері, Девід, стане одним із трьох свідків, яким ангел показав пластини, коли переклад було завершено. Більше того, інші сини Мері будуть серед Восьми свідків, яким Джозеф Сміт покаже пластини; вони тримали в руках і гортали нічим не накриті пластини та переглядали їхні стародавні гравіювання17.
Наші власні свідчення
У питаннях віри та історії багато людей хочуть більше доказів. Хтось може побажати, щоб золоті пластини були доступні для всіх у всесвітньо відомому музеї. Хоча Джозеф Сміт повернув золоті пластини ангелу Моронію, і ми не можемо особисто оглянути їх, у нас є свідчення тих, хто це зробив.
Історія пластин втілює божественний закон свідчень: “Господь Бог продовжить відкривати слова книги; і вустами стількох свідків, скільки Він вважатиме за доцільне, Він установить Своє слово” (2 Нефій 27:14). Чоловіки і жінки, які бачили пластини, торкалися їх і чули їхній звук, свідчили про матеріальну реальність пластин і написів на них, їх давній вигляд і небесне схвалення їх божественного перекладу.
Як і у випадку з трьома і вісьмома свідками, свідчення інших свідків не мають на меті навернути нас до життя за євангелією. Натомість свідчення всіх цих різноманітних свідків надає нам причину серйозно поставитися до Книги Мормона, щоб читати її і діяти згідно з обіцянням Моронія: “І коли ви отримаєте їх, я б хотів закликати вас, щоб ви запитали у Бога, Вічного Батька, в ім’я Христа, чи не істинні вони; і якщо ви питатимете з щирим серцем, із справжнім наміром, маючи віру в Христа, Він явить вам правду про це силою Святого Духа” (Мороній 10:4).
Це обіцяння стосується кожної людини в останні дні. Воно для вас! Можливо, це обіцяння вже здійснилося у вашому житті. Можливо, слова тих, хто бачив золоті пластини, зараз закликають вас читати священний літопис, перекладений з гравіювань. Чоловіки та жінки, які бачили та тримали пластини, залишалися вірними своєму свідченню, і ми можемо робити те саме. Ми можемо зберігати наші священні свідчення і ділитися ними з іншими.