“Історія місіонерського успіху тривалістю в 60 років”, Ліягона, лип. 2024.
Історія місіонерського успіху тривалістю в 60 років
Як радісно було мені почути, що зерно євангелії, посіяне багато років тому, принесло плід.
Ілюстрація Керолін Вібберт
Мені завжди подобався цей уривок з Учення і Завітів 18:10: “Цінність душ є великою в очах Бога”. Іноді багатьом з нас доводиться працювати разом і ділитися свідченням, щоб приводити душі до Спасителя (див. 2 Коринтянам 13:1).
Одного разу лист, отриманий електронною поштою, нагадав мені про цей чудовий принцип колективної місіонерської роботи. Один брат, який сказав, що є сином президента місії у Вічіті, шт. Канзас, запитав, чи я дружина Роберта Монсона. Далі той брат повідомляв, що він шукає старійшину Роберта Монсона, який служив у Місії центральних штатів у 1959 році. То був мій чоловік.
Той брат розповів мені про двох молодих старійшин, які нещодавно відчули натхнення зайти у багатоквартирний будинок. Вони постукали у перші двері й знайшли літню жінку, яка запросила їх прийти наступного дня. Вони призначили час зустрічі.
Повернувшись наступного дня в призначений час, старійшини дізналися, що ця літня сестра має старе трикнижне видання Писань (Книгу Мормона, Учення і Завіти та Дорогоцінну Перлину), яке подарували їй місіонери в 1959 році. Вона багато разів перечитувала книгу і знала, що вчення, вміщені в ній, істинні. Вона не приєднувалася до Церкви, тому що її чоловік не хотів, аби вона ходила до Церкви чи охристилися. Її чоловік нещодавно помер, а вона молилася, щоб знову знайти місіонерів. У її трикнижному виданні були імена двох старійшин, які подарували книгу в 1959 році: Роберт Монсон і Гренейд Каррен — мій чоловік і його напарник.
Упродовж наступних кількох тижнів цю жінку навчали про план спасіння і про благословення храму. Її син помер у віці 22-х років, і вона раділа можливості об’єднатися з ним. Коли місіонери запропонували їй охриститися, вона з радістю погодилася.
І мій чоловік, і його напарник уже пішли з життя, але я уявляю, що й вони були присутні на тому чудовому хрищенні, вже перебуваючи за завісою.
Коли син президента місії розповів мені цю історію, вона стала для мене нагадуванням про те, що Спаситель не забуває про жодного з нас. Він завжди з нами, якщо ми впускаємо Його в своє життя. У Новому Завіті є історія про Закхея, який виліз на фіґове дерево, щоб побачити Спасителя (див. Лука 19:1–10). Спаситель помітив його навіть там, на дереві, і попросив Закхея прийняти Його в своєму домі. Так само й літня сестра молилася і чекала, коли місіонери постукають у її двері. І вони постукали. Спаситель знає всіх нас. “Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло” (Лука 19:10).
Два напарництва місіонерів — одне 60 років тому, а інше нещодавно — привели цю сестру до Ісуса Христа і в той же час зміцнили власні свідчення та отримали радість у Господі. Я відчуваю смирення, що змогла побачити, як розгортається ця історія, та радіти за всіх, хто привів цю сестру до Спасителя (див. Учення і Завіти 18:15).
Авторка живе у штаті Юта, США.