“Сімейна розмова про самогубство”, Ліягона, лип. 2024.
Сімейна розмова про самогубство
Ми, батьки, хочемо підготувати своїх дітей до будь-якої потенційної загрози, яка перед ними може виникнути. Хоча, можливо, не дуже зручно говорити про самогубство, однак воно є однією з тих загроз.
Сімейне життя можна порівняти з рафтингом. Якщо члени сім’ї мають рятівні жилети й шоломи, батьків можна порівняти з провідниками, які вже долали цей шлях раніше. Ми потрібні дітям, аби застерегти їх про сильну течію або про пороги, які чекають попереду. Якби внизу по течії був небезпечний водоспад, чи застерегли б ми про це своїх дітей? Чи навчали б ми їх, як веслувати і куди повернути, щоб змінити маршрут, або чекали б, коли вони будуть на краю скелі, щоб тоді попередити їх?
Нам, батькам, може бути незручно обговорювати таку неприємну тему як самогубство, але ми можемо захистити й підготувати дітей до того, як у них з’являться небезпечні думки.
Батьки можуть допомогти дітям стати емоційно витривалими й знати, куди їм звернутися по емоційну допомогу. Рейна І. Абурто, колишня друга радниця в генеральному президентстві Товариства допомоги, навчала, що “це, можливо, також і дізнатися про психічні хвороби, знайти джерела, до яких може бути корисно звернутися у таких випадках, і, зрештою, привести самих себе та інших до Христа, Який є Головним Цілителем”.
Важливе питання для розмови
Деякі самогубства стаються без якихось очевидних попереджень. Іноді бувають ледь помітні ознаки, а в деяких випадках ознаки є безпомилковими. Ми не знаємо напевно, про що думають наші діти, тож нам необхідно готувати їх змалку на той випадок, коли у них виникнуть думки про самогубство.
Сестра Абурто стверджує: “Важливо говорити на ці теми зі своїми дітьми, сімʼями та друзями у себе вдома, у приходах і громадах”.
Старійшина Дейл Г. Ренлунд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав: “У кожного з нас є члени сім’ї, близькі друзі або знайомі, у яких виникали суїцидальні думки, хто робив спробу самогубства або покінчив життя самогубством… У багатьох приходах, колах [і сім’ях] проводилися обговорення, присвячені самогубству після того, як хтось позбавив себе життя. Моє запитання таке: навіщо чекати? Чому не зробити це зараз? Тому що у когось в приході або колі вже зараз є суїцидальні думки”.
Кілька років тому я сіла разом з дітьми після того, як у нашій місцевості сталася трагедія. Я відчула спонукання поговорити про те, що завдяки Ісусу Христу завжди є вихід. Немає нічого, що вони могли б зробити або не зробити, що стало б причиною для самогубства. Мої діти були ще зовсім малі, аби я могла вважати, що вони потрапляють у зону ризику, однак я знала, що можу зробити більше, аби підготувати їх до того, щоб справлятися з небезпечними, потенційно суїцилаьними думками.
Розмова про самогубство запобігає самогубству
У церковних матеріалах із запобігання самогубству зазначається: “Розмова про самогубство не підштовхує людину до спроби вчинити самогубство. Насправді відверте обговорення теми самогубства є ефективним способом його запобігання”.
Як вважає Джон Акерман, доктор філософії, клінічний менеджер із запобігання суїцидів у Національній дитячій клінічній лікарні: “Створення безпечної атмосфери для розмови про самогубство може врятувати дитині життя”. Далі він продовжує, що “якщо дитина, яка бореться з думками про самогубство, знає, що є небайдужа доросла людина, готова до відкритої розмови, то, дуже часто, це вже є допомогою”.
“Коли належним чином розмовляєш про самогубство, то це насправді допомагає запобігти йому, а не підштовхує до нього”, — навчала сестра Абурто. Її батько загинув внаслідок самогубства. Багато років вона уникала розмов про його смерть у своїй сім’ї. Утім з того часу вона зрозуміла, як важливо говорити про це чесно і просто. “Я тепер відверто говорю зі своїми дітьми про батькову смерть і свідчу про зцілення, яке Спаситель може дати по обидва боки завіси”.
Відверта розмова про самогубство може дати дітям силу прийти до батьків чи іншої дорослої людини, якій вони довіряють, замість того, щоб намагатися самотужки справлятися із суїцидальними думками, якщо вони виникають.
Діти шести- семирічного віку повідомляли про виникнення у них суїцидальних думок. “Раніше… лікарі, учені й батьки не вірили, що в дітей, молодших 10 чи 11 років, навіть можуть виникати суїцидальні думки, — каже доктор Акерман. — Але тепер ми знаємо реальну картину”. Він вказує, що навіть у малих дітей може виникати суїцидальна ідеація, що супроводжується відчуттям тягаря, емоційного болю або безнадії .
Сестра Абурто запевняє: “Уміння розпізнати ознаки і симптоми в собі та в інших може бути корисним. Ми також можемо навчитися виявляти неправильні чи патологічні моделі мислення і як замінювати їх більш правильними і менш патологічними”.
Самогубство стається частіше, ніж ми думаємо
На планеті приблизно кожні 40 секунд стається смерть через самогубство, і це друга з основних причин смерті в світі серед людей віком від 15 до 24 років. Під час нещодавніх досліджень, проведених серед тисяч підлітків у Юті, США, учені з Університету Бригама Янга виявили, що приблизно 12 відсотків молодих святих останніх днів серйозно обдумували самогубство, і 4 відсотки робили спроби вкоротити собі життя.
Конкретніше, у групі з 25 підлітків троє з них, за статистикою, серйозно обдумували самогубство, а один — спробував це зробити.
Якщо ми зможемо допомогти дітям знайти необхідну їм підтримку до того, як настане кризова ситуація — коли думки перетворяться на план — ми зможемо допомогти їм змінити курс до того, як стане надто пізно.
З чого почати
У дуже юному віці діти починають усвідомлювати почуття, але ми можемо навчати їх тому, якою мовою правильно описувати свої почуття. Цей перший крок допоможе малій дитині створювати свій емоційний словник. Ми можемо навчати дітей розуміти різницю між злістю, сумом, розчаруванням тощо. Коли дитина зможе пояснювати, що відчуває, з цього моменту ми можемо працювати разом. Починаючи з шести років, ми можемо обговорювати, у спосіб, що відповідає віку дитини, її сильні почуття і допомагати їй визначити їх та знати, як з ними справлятися.
Ці розмови у ранньому віці також допоможуть батькам краще знати типовий спектр емоцій їхніх дітей. У більшості дітей бувають злети й падіння в їх емоційному стані. Це — норма. Завдяки частим розмовам з малими дітьми на ранніх етапах батьки матимуть емоційний термометр, що допоможе їм бачити різницю між типовими злетами і падіннями й небезпечними думками.
Запобіжні розмови про самогубство можна порівняти з іншими видами попереднього навчання, яке проводять батьки. Ми можемо готувати дітей та молодь до можливості появи суїцидальних думок так само, як і вчити їх керувати автівкою та що робити в разі аварії. “Ми хочемо підготувати своїх дітей до розуміння того, що може статися емоційно і що вони можуть помічати в своїх друзях”, — каже доктор Акерман.
Продовження розмови
Коли діти дорослішають, розмови, які ми з ними проводимо, також стають більш зрілими. Ми можемо ставити запитання, які потребують пояснення, а потім давати дітям можливість відверто на них відповідати. Заохочуйте дітей чесно розповідати про свої важкі почуття. Дослідження показують, що коли діти розповідають про свої важкі почуття, інтенсивність і тривалість цих почуттів зменшуються.
Відверта розмова про депресію, самогубство або відчуття зневіри допомагає дітям зрозуміти, що вони можуть ділитися своїми щирими думками і що з нами вони перебувають в емоційній безпеці. Як сказав один фахівець з питань психічного здоров’я: “Вони також отримують безпомилкове послання, що ви про них щиро піклуєтеся, що їхнє щастя і благополуччя вам не байдужі”.
Наша любов і підтримка дітей може бути прикладом любові, яку має Небесний Батько до кожного з нас. “Ваш Небесний Батько любить вас — кожного з вас, — навчав Президент Томас С. Монсон. — Та любов ніколи не змінюється… Вона відкрита для вас, коли вам сумно чи радісно, коли ви відчуваєте розпач або безнадію. Божа любов відкрита для вас незалежно від того, чи, на вашу думку, ви заслуговуєте на неї, чи ні. Вона просто завжди є”.
Відразу ж після того як я поговорила про самогубство зі своїми дітьми, мій дев’ятирічний син попросив, щоб ми поговорили з ним наодинці. Він розповів мені, що іноді він уявляє, що вчиняє самогубство і як він це зробить. Я ніколи навіть не підозрювала, що у нього бувають такі думки. Я обняла його і подякувала, що він сміливо мені про це розповів. Я сказала, що незалежно від того, що він може зробити чи навіть подумати, він дуже важливий і потрібний у нашій сім’ї. І я вирішила, що буду стежити за ним, спостерігаючи за будь-якими ознаками суїцидальних думок чи психічного захворювання.
Самогубство — це не вихід
Деякі молоді люди можуть думати, що самогубство — це єдиний вихід з їхньої безнадії. Президент Джеффрі Р. Холланд, діючий президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, запевняє: “Скількох би помилок, як ви відчуваєте, не припустилися… чи як далеко від дому, від сім’ї та від Бога ви не віддалилися б, я свідчу, що ви не зайшли далі тієї відстані, куди сягає божественна любов. Ви не можете зійти нижче тієї глибини, до якої сяє нескінченне світло Спокути Христа”.
Ми можемо розмовляти не лише зі своїми малими дітьми, але й зі старшими, використовуючи модель, запропоновану президентом Холландом: “Усій нашій молоді, яка стикнулась з проблемами, якими б не були ваші занепокоєння чи труднощі, кажу, що померти, вчинивши самогубство, — це однозначно не вихід. Це не зменшить біль, який ви відчуваєте, чи який, як вам здається, ви спричиняєте. У світі, який так відчайдушно потребує усього світла, яке тільки може отримати, будь ласка, не затьмарюйте те вічне світло, яке Бог помістив у вашій душі до заснування цього світу… Не знищуйте життя, заради збереження якого Христос пожертвував Своїм життям. Ви в змозі долати труднощі в цьому земному житті, оскільки ми допоможемо вам їх здолати. Ви сильніші, ніж це собі уявляєте. Вам можуть допомогти інші люди і, особливо, Бог. Вас люблять і цінують, і ви потрібні! Ви потрібні нам!”
Разом з подружжям ви можете вирішити, коли найкраще розпочати про це розмову — задовго до кризи, якщо така настане. Ви можете з молитвою прагнути допомоги Духа, перш ніж вирішите, коли почати розмову і що сказати своїм дітям.
Ми ніколи не несемо відповідальності за рішення іншої людини покінчити життя самогубством, але є те, що ми можемо зробити, аби запобігти цьому. Як навчав президент Холланд:
“Єдинонароджений Син Божий прийшов, щоб дати нам життя, подолавши смерть.
Ми повинні якнайбільше цінувати дар життя і бігти на допомогу тим, кому загрожує ризик позбавити себе цього священного дару”.