“Дві істини, які допомагають мені зрозуміти смирення”, Ліягона, лип. 2024.
Дорослій молоді
Дві істини, які допомагають мені зрозуміти смирення
Смирення допомагає подолати як гордовитість, так і відчуття невідповідності.
Факт полягає в тому, що я — Боже дитя. І це дивовижна божественна істина.
Однаково важливим є й такий факт: оскільки кожна людна на цій землі також є дитям Бога, то всі є дивовижними й божественними творіннями.
Обидві ці істини, ймовірно, здаються очевидними, але мені знадобився час, щоб по-справжньому усвідомити їх та зрозуміти, що вони означають у моєму житті. Іноді я винний у тому, що піддаюся гордовитості в певних ситуаціях, вважаючи, що моя думка є виключно правильною або що я більш здібний за інших. Іншим разом я роблю протилежне, вважаючи, що менш гідний і менш цінний за людей навколо мене.
Відповідь на обидві ситуації однакова:
смирення.
Чи роблю я достатньо?
Один випадок, який по-справжньому навчив мене смиренню, стався на місії. Думаю, що більшість місіонерів борються з почуттям невідповідності, намагаючись приводити людей до Ісуса Христа. Під час місії одного дня я годинами намагався знайти когось, щоб навчати, а мені постійно відмовляли. Я не вважав себе успішним. Я не вважав, що докладав достатньо зусиль. Згодом виникло відчуття, що я недостатньо вмілий.
Хоча могло здаватися, що смирення — це не те, що мені потрібно, однак коли я пояcнив свої почуття президенту місії, він допоміг мені зрозуміти, що частково проблема полягає в моєму мисленні: я вважав, що мене не стосуються проблеми, які мають місіонери по всьому світу. Але я був не першим місіонером, якого не сприймали, і, звичайно ж, не буду останнім.
Однак певним чином мені вдалося переконати себе, що мої труднощі були лише моєю помилкою, попри той факт, що деякі з найкращих місіонерів в історії людства — наприклад, перші Дванадцять Апостолів, сини Мосії, Алма молодший — зазнавали ще більшого неприйняття і переслідувань, ніж це ставалося зі мною.
Замість того, щоб посипати голову порохом, я почав здобувати відчуття, що в труднощах зі мною пліч-о-пліч стоїть Ісус Христос. І коли я мав відчуття сорому за свої недосконалі спроби, то згадував, чого навчав президент Джеффрі Р. Холланд, діючий президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів: “Спокута [Христа] буде підтримувати місіонерів можливо навіть більше, ніж зацікавлених євангелією. Коли вам важко, коли вас зрікаються… тоді ви проживаєте найкраще життя, яке знає цей світ, — єдине чисте і досконале життя, яке коли-небудь було прожите”
Я й зараз згадую про той випадок, коли мені потрібне нагадування про те, що слід мати смирення і довіряти Господу.
Урок смирення
Я багато чого навчився про свою сутність дитини Бога, перебуваючи на місії. Але після повернення додому я зрозумів, що мені все ще треба працювати над тим, аби пам’ятати, що й інші люди також є дітьми Бога.
Невдовзі після повернення додому мені дали важке покликання й призначили бути відповідальним за важливий захід. Я був приголомшений, і не міг зв’язатися з людьми, які мали мені допомагати. Я послав електронного листа, який був, чесно кажучи, сформульований досить різко.
Правота була на моєму боці, бо покликання було важливим і я потребував більшої допомоги, однак я швидко зрозумів, що, можливо, то був не кращий спосіб мотивувати людей. Мені потрібне було смирення, мені потрібно було пам’ятати, що інші люди, можливо, мали інші справи, якими також переймалися.
Як навчав старійшина Стівен Е. Сноу, коли був сімдесятником: “Якщо ми будемо смиренними, то отримаємо відповіді на наші молитви, будемо насолоджуватися спокоєм розуму, більш ефективно служитимемо у наших покликаннях, і, якщо ми і надалі будемо вірними, то зрештою повернемося у присутність нашого Небесного Батька”.
Я дійсно отримав більше радості в своєму покликанні й у житті, коли навчився бути більш смиренним.
Урівноваження двох істин
Я вважаю, що ми навчаємося справжнього смирення, коли врівноважуємо ці дві істини:
я — Боже дитя; і мене оточують інші діти Бога.
Глибше осягнувши смирення, я зрозумів, що те, чого навчав старйшина Квентін Л. Кук, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, є істиною: “Смирення — це не якесь велике упізнаване досягнення або навіть подолання якогось значного виклику… Це спокійна впевненість в тому, що день за днем і годину за годиною ми можемо покладатися на Господа, служити Йому і досягати Його цілей”. Я зрозумів, що дійсно можу досягати Господніх цілей, але лише тоді, коли підкоряю свою волю Його волі і довіряю, що Він знає найкращий шлях.
Я знаю, що за наші намагання ставати більш смиренними і подібними до Христа Небесний Батько благословить нас.
Автор живе у Франкфурті, Німеччина.