“Яке добре та гарне яке,—щоб жити … однокупно”

“Витривала, міцна, об’ єднана тяглова сила”.

З життя Джозефа Сміта

27 грудня 1832 р. пророк Джозеф Сміт отримав від Господа повеління, що святі мають почати будівництво храму в Кертленді (див. УЗ 88:119). 1 червня 1833 р. Господь дав подальші настанови пророку: “Отже, ось мудрість і розум Господа— нехай дім буде збудовано не як у світі…; нехай його буде збудовано, як Я покажу трьом з вас” (УЗ 95:13–14).

Через кілька днів Господь виконав Своє обіцяння: він дав Джозефу Сміту і його радникам у Першому Президентстві дивовижне видіння, в якому вони побачили детальні плани храму. Фредерік Дж. Уільямс, другий радник у Першому Президентстві, потім пригадував: “Джозеф [Сміт] отримав слово Господа до нього: взяти двох своїх радників [Фредеріка Дж.] Уільямса і [Сідні] Рігдона, і предстати перед Господом, і Він покаже їм план, або модель, будівництва дому. Ми стали навколішки, прикликали Господа, і в полі нашого зору з’явилася будівля,—я перший побачив її. Тоді всі ми побачили її разом. Коли ми добре роздивилися екстер’єр, споруда немовби зійшла просто на нас”¹.

Коли Джозеф Сміт пояснював раді первосвящеників славетний план, відкритий Першому Президентству, брати зраділи й одразу вирушили обирати ділянку—місце на пшеничному полі, яке брати Сміт засіяли минулої осені. Гайрум негайно побіг за косою, щоб розчистити майданчик для будівництва, збуджено кажучи: “Ми готуємося будувати дім для Господа, і я таки хочу бути першим у цій роботі”².

Це почуття ентузіазму стало єднальним духом для святих, які працювали і жертвували для будівництва першого храму в цьому розподілі. Під проводом Емми Сміт жінки шили панчохи, штани і жакети будівельникам храму. Жінки також виготовляли штори й килими для храму, а організацію роботи над храмовим інтер’єром поклали на Бригама Янга. Брат Джон Теннер продав свою ферму (2200 акрів) у Нью-Йорку, і прибув до Кертленда саме вчасно, щоб позичити пророку 2 тис. доларів для викупу застави храмового кварталу, яка була майже прострочена. Щоб захистити храм від вандалізму погромників, чоловіки охороняли храм уночі і спали в тому ж одязі, в якому працювали на будівництві наступного дня.

Пророк казав: “Масштабна підготовка передувала будівництву дому Господнього. І незважаючи на те, що Церква була бідною, рясність єдності, узгодженості й милосердя дали нам сили виконувати повеління Божі”³.

Гебер Ч. Кімбол, який став членом Кворуму дванадцятьох за рік до освячення храму, описував цю надзвичайну роботу: “Вся церква об’єдналася в цьому починанні, і кожна людина подавала руку допомоги. У кого не було волів, ішов працювати в каменоломню, готувати камені для перевезення до споруди”⁴. Старійшина Кімбол також пригадував: “Джозеф сказав: “Нумо, браття, ходімо до каменоломні і попрацюймо для Господа!” І пророк сам ішов у кужільній верхній сорочці і кужільних штанях [льняний одяг] і працював на видобутку каміння, як і решта з нас. Потім кожної суботи ми привозили всі упряжки, щоб відвезти каміння до Храму, і так ми робили це, доки дім не був завершений. І наші дружини весь час в’язали, пряли, шили і … виконували всяку роботу”⁵.

Зусилля кертлендських святих були зразком єдності, жертвування і відданості, завдяки яким у подальші роки були здійснені Господні задуми. То був один з багатьох випадків, коли святі об’єднувалися в зусиллях, прислухаючись до гасла пророка Джозефа Сміта: “Витривала, міцна, об’єднана тяглова сила”⁶.

Учення Джозефа Сміта

Коли ми у єдності працюємо разом, то можемо краще досягати цілей Бога

“[Ми] з радістю зустрічаємося зі святими на ще одній генеральній конференції [жовтень 1840 р.]. … Святі такі ж завзяті, невтомні й енергійні, як завжди, в цій великій роботі останніх днів, і [це] приносить нам радість і задоволення і надзвичайно підбадьорює нас, коли ми долаємо труднощі, що обов’язково трапляються на нашому шляху.

Нехай брати завжди проявляють такий дух і підтримують наші руки, і ми мусимо йти вперед, ми йтимемо вперед. Робота Господа розгортатиметься по землі, Храм Господа буде зведено, старійшини Ізраїля будуть піднесені духом, Сіон буде побудовано і стане хвалою, радістю і славою всієї землі. І пісня хвали, слави, честі й величі Тому, Хто сидить на престолі, і Агнцю вічно буде лунати від пагорба до пагорба, з гори до гори, з острова до острова і з континенту до континенту, і царства цього світу стануть царством нашого Бога і Його Христа [див. Об’явлення 11:15].

Ми воістину радіємо знанню, що по всіх церквах, вдома і за кордоном, на цьому континенті і на островах морських, панує дух такої єдності, бо за цим принципом і завдяки зосередженню зусиль ми зможемо здійснити задуми нашого Бога”⁷.

“Храм у Наву будується дуже швидкими темпами. З усіх боків докладаються величезні зусилля, щоб сприяти його спорудженню, всілякі матеріали готуються з великою старанністю, і ми сподіваємося до наступної осені побачити будівлю вже під дахом. … Часто бувало цією зимою, що аж сотні рук видобували каміння, а в той час численна кількість інших перетягувала його і виконувала багато іншої роботи. …

Поки одні були зайняті на деяких роботах, щоденно виконуючи свою працю і відпрацьовуючи десяту частину їхнього часу, інші були не менш завзяті в принесенні своєї десятини і пожертвувань заради тієї ж високої мети. Ніколи ще від заснування цієї Церкви ми не бачили проявів більшої готовності виконувати вимоги Єгови, більш палкого бажання чинити волю Бога, більших зусиль чи більших жертв, ніж відтоді, як Господь сказав: “Нехай храм буде збудовано десятиною Мого народу”. [Див. УЗ 97:10–11]. Складалося враження, що дух працьовитості, благочинства і слухняності одночасно почив на літніх і молодих, і брати і сестри, хлопчики і дівчата, і навіть незнайомці, які не є членами Церкви, з безпрецедентною готовністю приєднувалися до нас у здійсненні цієї великої роботи. І часто неможливо було відговорити вдову кидати лепту з її жалюгідного статку.

Ми бажаємо сьогодні передати всім, літнім і молодим, тим, хто з Церкви і хто поза нею, нашу неудавану подяку за безпрецедентну готовність, доброту, старанність і слухняність, яку вони проявили так своєчасно за нинішніх умов. Ми особисто нічого не виграли з точки зору матеріальних інтересів, але коли брати, як у цьому випадку, проявляють єдність в меті й прагннях і всі разом підпирають плечем колесо, наша стурбованість, труди, зусилля і побоювання суттєво зменшуються, ярмо стає любим і тягар—легким [див. Матвій 11:30]”⁸.

“Отже, дозвольте мені сказати раз і назавжди, як древній Псалмоспівець: “Оце яке добре та гарне яке,—щоб жити братам однокупно”. “Як та добра олива на голову, що спливає на бороду, Ааронову бороду, що спливає на кінці одежі його! … Як хермонська роса, що спадає на гори Сіону”, така єдність; “бо там наказав Господь благословення, повіквічне життя!” Єдність—це сила. [Див. Псалом 133:1–3]”⁹.

Ми заохочуємо єдність, коли прагнемо бути слухняними Божим законам і долати егоїстичні почуття й упередженість

У грудні 1840 р. пророк писав членам Кворуму дванадцятьох та іншим провідникам священства, які служили на місії у Великій Британії: “Мій розум надзвичайно тішить те, що між вами існує таке чудове взаєморозуміння і що святі з такою радістю прислухалися до поради і змагалися одне з одним у праці любові та поширенні істини й праведності. Так і має бути в Церкві Ісуса Христа. Єдність—це сила. “Яке добре та гарне яке,—щоб жити братам однокупно!” [Псалми 133:1]. Нехай святі Всевишнього завжди плекають цей принцип, і результатом цього мусять бути найбільш славетні благословення, не тільки їм особисто, але і всій Церкві: порядок царства буде збережено, його чини матимуть повагу і його вимоги будуть виконуватися з готовністю і радістю. …

Нехай святі пам’ятають, що велике залежить від їхніх особистих зусиль і що вони покликані бути співпрацівниками з нами і Святим Духом у звершенні великої роботи останніх днів; і в світлі її розмаху, благословень і слав, нехай кожне егоїстичне почуття буде не тільки поховано, але й знищено, і нехай любов до Бога і людей домінує і царює в кожному розумі, щоб їхні серця могли стати як у Еноха в давнину і розуміти все: теперішнє, минуле і майбутнє, і не мати нестачі в жоднім дарі, очікуючи з’явлення Господа Ісуса Христа [див. 1 Коринтянам 1:7].

Робота, до якої ми в єдності залучені, не є звичайною роботою. Вороги, яким нам доводиться протистояти, підступні й добре обізнані в тактиці війни. Нам слід бути бадьорими, щоб зосередити свою енергію і щоб найкращі з почуттів існували поміж нами, і тоді з допомогою Всемогутнього ми підемо від перемоги до перемоги, від завоювання до завоювання. Наші нечисті пристрасті будуть підкорені, упередження піде, ми не знайдемо місця у своїх грудях для ненависті, жовч сховає свою огидну голову і ми стоятимемо вподобаними в очах небес і будемо визнаними синами Бога.

Зрозуміймо, що ми маємо жити не заради себе, а заради Бога, і в такому разі найвеличніші благословення проллються на нас і в часі, і в вічності!”¹⁰

Ми скажемо святим, які прибувають сюди до Наву, що ми заклали основу для збирання Божого народу в цьому місті, і ми очікуємо, що коли святі приходитимуть, вони приймуть пораду, призначену Богом. … Ми намагаємося тут підперезати свої стегна і вичистити з-поміж нас творців нечестя, і ми сподіваємося, що коли наші брати прибудуть з-за кордону, вони допоможуть нам просувати цю прекрасну роботу і виконати цей високий задум, щоб “Сіон міг бути побудований в праведності і всі народи стікалися під його прапор”, щоб як народ Божий під Його керівництвом, слухняний Його закону, ми могли зростати в праведності й істині, щоб, коли Його цілі будуть досягнуті, ми могли отримати спадок серед освячених”¹¹.

“Ми всі маємо друзів, знайомих, родичів і товаришів, і ми бачимо, що узи дружби … і братерства об’єднали нас нерозривно тисячами ніжних зв’язків; ми прийняли спільну віру, саме ту, “раз дану святим” [Юда 1:3]. Ми отримали привілей почути вічну євангелію, дану нам через дух пророцтва, через відкриття небес, через дар Святого Духа, через служіння ангелів і через силу Бога. … Родинна спільність пронизує все тіло, саме тіло Христа, яке, згідно з твердженням Павла, є Його церквою; і жоден член тіла не зазнає травми, щоб інші не відчували болю, бо Павло каже, що коли терпить один член, то всі члени з ним терплять; і коли один член пошанований, то всі члени з ним тішаться [див. 1 Коринтянам 12:12–27]”¹².

Найбільші мирські і духовні благословення завжди походять від єдності зусиль

У січні 1841 р. пророк Джозеф Сміт і його радники у Першому Президентстві дали такі настанови святим, які прибували до Наву з різних куточків світу: “Лише зосередженими діями і єдністю зусиль ми можемо виконати величну роботу останніх днів, … і одночасно наші справи, і мирські, і духовні, будуть надзвичайно підтримані, і благословення небес мають пролитися на нас безперервним потоком; у цьому, ми гадаємо, не може бути сумнівів.

Найбільші мирські і духовні благословення, які даються завдяки вірності й спільним зусиллям, ніколи не супроводжують індивідуальні зусилля чи починання. Історія всіх минулих віків рясніє підтвердженнями цього факту.

Ми хотіли б, щоб святі розуміли, що коли вони прибувають сюди, то не повинні розраховувати на досконалість або те, що скрізь буде гармонія, мир і любов. Якщо вони плекають ці думки, то неодмінно будуть обмануті, бо тут є особи не тільки з різних штатів, але й з різних народів, які, хоча і відчувають суттєву причетність до справи істини, мають свої упередженості, зумовлені вихованням, отже, необхідний якийсь час, щоб все це можна було подолати. Знову ж таки, є багато таких, які крадькома повходили і намагаються сіяти поміж нами суперечки, розбрат і ворожнечу, і цим приносять зло святим. … Тому нехай ті, хто прибувають у це місто, будуть рішучими у виконанні заповідей Бога і не розчаровуються через те, про що ми згадали, і тоді вони будуть процвітати: розум небесний буде передаватися їм, і вони врештірешт побачать на власні очі і радітимуть повному розквіту тієї слави, що прибережена для праведних.

Щоб побудувати Храм Господа, потрібні будуть значні зусилля з боку святих, щоб вони могли побудувати дім, який буде прийнятий Всемогутнім і в якому буде явлена Його сила і слава. Отже, нехай ті, хто може вільно пожертвувати своїм часом, здібностями і своєю власністю на процвітання царства і зі своєї любові до справи істини, … об’єднаються з нами в цій величній роботі останніх днів і розділять з нами випробування, щоб зрештою вони могли розділити з нами славу і тріумф”¹³.