Розділ 24
Керувати так, як цього хоче Господь
“Я навчаю їх правильних принципів, а вони управляють собою”.
З життя Джозефа Сміта
поки святі в Кертленді починали працювати і жертвувати для будівництва храму, святі в окрузі Джексон, шт. Міссурі, зазнавали жорстоких утисків. Переїзд дедалі більшої кількості членів Церкви до Міссурі спричинив напруження стосунків з давніми поселенцями. Міссурійці боялися втратити політичний контроль, недовірливо ставилися до незвичних релігійних вірувань Церкви, і їм не подобалося те, що святі торгували переважно між собою. Погромники ставали дедалі жорстокішими в утискуванні святих, і в листопаді 1833 р. силою вигнали їх з власних домівок. Покинувши більшість худоби й хатнього начиння, святі втекли на північ, в основному до округи Клей, шт. Міссурі, де знайшли тимчасовий притулок.
Пророк Джозеф Сміт, який жив у Кертленді, був глибоко стурбований стражданнями святих у Міссурі і прагнув допомогти. У лютому 1834 р. Господь відкрив, що він повинен організувати групу святих, щоб вирушити маршем до округи Джексон. Ця група, названа Табір Сіону, мала допомогти відновити землі і власність, незаконно відібрані у членів Церкви. (Див. УЗ 103:21–40). Офіційно Табір був організований 6 травня 1834 р., і до нього зрештою увійшло 200 осіб. Учасники маршу, озброєні й організовані як військовий загін, прибули до околиць округи Джексон в середині червня, подолавши відстань у понад 900 миль.
Учасники Табору щодня проходили пішки величезні відстані, часто під палючим сонцем, з одним скромним прийомом їжі і поганою водою, щоб підтримати життєздатність. Через тісне буденне спілкування людей протягом тижнів подорожі, супроводжуване втомою і голодом, деякі брати стали сваритися одне з одним і критикувати пророка.
Попри всі труднощі цього небезпечного і важкого походу, Джозеф Сміт навчав учасників Табору важливих принципів провідництва, керуючи ними день у день. Уілфорд Вудрафф, один з учасників Табору Сіону, який згодом став четвертим Президентом Церкви, казав: “Ми здобули досвід, який би ніколи не отримали жодним іншим чином. У нас була можливість бачити обличчя пророка і у нас був привілей пройти з ним тисячу миль і спостерігати діяння Божого Духа з ним, одкровення Ісуса Христа для нього і виповнення цих одкровень”1.
Коли загін прибув у Міссурі, вони почали переговори з владою штату, але ці спроби мирного врегулювання провалилися. Коли збройний конфлікт здавався неминучим, пророк молився про провід і 22 червня 1834 р. отримав одкровення, яке розпускало Табір і проголошувало, що у цей час Сіон не буде викуплено (див. УЗ 105). Стосовно учасників Табору Господь сказав: “Я почув їхні молитви, і прийму їхні пожертвування, і доцільно Мені, щоб їх і досі піддавали випробуванню їхньої віри” (УЗ 105:19).
Табір Сіону не досягнув своїх цілей політичного характеру, але приніс довготривалі духовні результати. У лютому 1835 р., коли пророк організував Кворум Дванадцятьох Апостолів і Кворум сімдесятників, 9 з Дванадцятьох апостолів і всі сімдесятники брали участь у Таборі Сіону. Як пригадував Джозеф Янг, один з перших членів Кворуму сімдесятників, пророк сказав групі цих братів: “Бог не хотів, щоб ви билися. Він не міг би зорганізувати Своє царство з дванадцятьма мужами, які відкриватимуть двері євангелії народам землі, і з сімдесятьма мужами, які йтимуть їхніми стопами під їхнім проводом, якби не взяв їх із числа мужів, які запропонували свої життя і які принесли таку ж велику жертву, як і Авраам”2.
Саме в Таборі Сіону Бригам Янг, Гебер Ч. Кімбол, Уілфорд Вудрафф та інші здобули практичні навички, що допомогли їм вести святих з Міссурі до Іллінойсу в 1839 р. і згодом у Долину Солоного озера. На своєму досвіді спілкування з пророком ці брати навчилися провідництву у Господній спосіб.
Учення Джозефа Сміта
Провідники вчать правильним принципам і допомагають підопічним керувати собою
Джон Тейлозр, третій Президент Церкви, казав: “Колись у Наву один джентльмен, представник законодавчого органу, при мені запитав Джозефа Сміта, яким чином йому вдається керувати такою кількістю людей і при цьому підтримувати ідеальний порядок, зауваживши також, що їм таке ніде не вдається. Пан Сміт відповів, що це дуже легко зробити. “Як же?—вигукнув той джентльмен.—Нам це дуже важко”. Пан Сміт відповів: “Я навчаю їх правильних принципів, а вони керують собою”3.
Бригам Янг, другий Президент Церкви, казав: “Безліч разів ті джентльмени, що приходили подивитися на нього і на його народ, ставили Джозефу Сміту таке питання: “Як це вам вдається з такою легкістю керувати своїми людьми? Складається враження, що вони не роблять нічого іншого, крім того, що ви їм говорите; як це вам вдається правити ними з такою легкістю?” На що він відповідав: “Я зовсім не керую ними. Господь відкрив з небес певні принципи, за якими ми повинні жити в ці останні дні. Наближається час, коли Господь почне збирати своїх людей, відділяючи їх від злочестивих, і Він збирається скоротити роботу свою у праведності, а ті принципи, що їх Він відкриває, я проповідую людям, а вони намагаються жити згідно з ними, і вони керують самі собою”4.
У відповідь на звинувачення Джозефа Сміта в тому, що він прагне влади, пророк відповів: “Стосовно своєї влади над розумами людей, я скажу так: це наслідок сили істини в ученнях, у явлені яких я був знаряддям в руках Бога, а не будьякого ступеню примусу з мого боку. … Я запитую: чи я коли-небудь застосовував якийсь примус до будь-якої людини? Хіба я не давав їм волю не вірити в будь-яке вчення, що його я проповідував, якщо людина так бажала? Чому мої вороги не наносять удар по вченню? Не можуть, бо це істина, і я кидаю виклик усім людям: спробуйте спростувати її!”5
“Один брат, який працює у виданні St. Louis Gazette, … хотів знати, як я здобув таку владу. … Я сказав йому, що отримав владу за принципами істини й чеснотності, які залишаться й тоді, коли я помру і мене не стане”6.
Провідники здобувають необхідну мудрість від Духа і визнають Господні благословення, дані їм
“Людина Божа має бути обдарована мудрістю, знанням і розумом, щоб навчати і вести народ Бога”7.
Джозеф Сміт писав членам Кворуму дванадцятьох та іншим провідникам священства, які служили на місії у Великій Британії: “Можу сказати, що наскільки мені відомо про ваші діяння, я повністю задоволений тим, що вони чиняться з мудрістю, і я не маю жодного сумніву, що Дух Господа направляв вас, і це доводить мені, що ви були смиренними і що ваші бажання стосувалися спасіння ваших ближніх, а не власної кар’єри й егоїстичних інтересів. Поки святі будуть проявляти таку схильність, їхні поради будуть схвалені, а їхні повчання— увінчані успіхом.
Є багато всього важливого, про що ви питаєте поради, але, я гадаю, ви чудово зможете самі прийняти рішення, оскільки краще обізнані з деталями обставин, ніж я, і я відчуваю велику впевненість у вашій спільній мудрості. …
Улюблені браття, ви повинні певною мірою знати про мої почуття, коли я розмірковую про ту велику роботу, що нині розгортається, і мій стосунок до неї, хоча вона просувається в далеких землях і тисячі приймають її. Я певною мірою усвідомлюю мій обов’язок і свою потребу в підтримці згори і мудрості з висот, щоб я міг навчати цей народ, який нині став великим народом, принципам праведності і вести їх відповідно до волі Небес, щоб вони могли бути вдосконалені й готові зустріти Господа Ісуса Христа, коли Він прийде у великій славі. Чи можу я покластися на ваші молитви нашому небесному Батькові заради мене і на молитви всіх моїх братів і сестер в Англії (яких я не бачив, але яких люблю), щоб я міг уникнути всіх викрутасів Сатани, здолати всі труднощі і привести цей народ до радості в тих благословеннях, які прибережені для праведних? Я прошу вас про це в ім’я Господа Ісуса Христа”8.
У 1833 р. пророк та інші провідники Церкви написали членам Церкви в Томпсоні, шт. Огайо, повідомляючи, що їхнім голоувою було призначено брата Селмона Джі: “Наш дорогий брат Селмон … був висвячений нами, … щоб вести вас і навчати того, що відповідає благочестю, і в ньому ми маємо велику впевненість, так само, сподіваємося, як і ви. Тому ми кажемо вам—так, не лише ми, але й Господь також: прийміть його як такого, знаючи, що Господь призначив його на цей чин задля вашого блага, підтримуйте його своїми молитвами, моліться за нього постійно, щоб він був обдарований мудрістю і розумом у знанні Господа, щоб через нього ви були збережені від злих духів і всіх суперечок і розбіжностей і зростали в благодаті і знанні нашого Господа і Спасителя, Ісуса Христа. …
Зрештою, брати, моліться за нас, щоб ми могли виконувати роботу, на яку покликані, щоб ви могли мати таємниці Божі, так, саме у повноті”9.
Пророк дав таку пораду групі провідників священства, навчаючи їх вести обговорення: “Кожен має говорити у свою чергу, на своєму місці, і у свій час і свою пору, щоб в усьому був досконалий порядок; і … кожна людина … повинна переконатися, що вона може пролити світло, а не поширити темряву на певне питання, … що можуть зробити люди, які глибоко вивчають розум і волю Господа, Чий Дух завжди являє і представляє істину для розуміння всіма, хто має Дух”10.
“Коли Дванадцятеро або будь-які інші свідки стоять перед громадами цього світу і проповідують в силі й проявах Духа Божого, і люди вражені і збентежені доктриною, і кажуть: “Цей чоловік виголосив могутню проповідь, чудову лекцію”, тоді нехай цей чоловік або ці люди будуть уважними, щоб не приписати всю славу собі, але бути смиренними і віддати хвалу і славу Богу і Агнцю, бо саме силою Святого Священства і Святого Духа вони мають могуть так промовляти. Що ти є, людино, окрім праху? І від кого отримуєш свою силу і благословення, окрім як від Бога?”11
Провідники в царстві Бога люблять тих, кому служать
“Чим старшим я стаю, тим ніжнішим стає моє серце до вас. Я завжди готовий позбутися всього, що є неправильним, бо я бажаю, щоб у цього народу був чеснотливий провідник. Я звільнив ваш розум, давши вам знання про те, що від Христа Ісуса. … У моєму серці є самі тільки хороші почуття”12.
“Сектантські священики кричать у мій бік і питають: “Чому цей базіка збирає стількох послідовників і вони не відходять?” Я відповім: тому що я володію принципом любові. Все, що я можу запропонувати світові, це добре серце і добру руку”13.
За кілька днів до свого від’їзду до Картеджської в’язниці пророк так виразив свою любов до святих: “Бог випробував вас. Ви хороший народ, тому я люблю вас усім своїм серцем. Ніхто більшої любові не має над ту, як хто своє життя поклав би за друзів своїх [див. Іван 15:13]. Ви стояли поряд мене в годину лиху, і я готовий пожертвувати своїм життям заради вашого збереження”14.
Провідники в Господньому царстві навчають своїм служінням і прикладом
Коли учасники Табору Сіону просувалися від Кертленда, шт. Огайо, до Міссурі, завдяки спілкуванню з Джозефом Смітозм вони навчилися багатьох принципів провідництва. Джордж А Сміт, учасник Табору Сіону, пригадував: “Пророк Джозеф був так само знесилений і втомлений, як і кожен з тих, хто пройшов тим шляхом. Крім того, що він турбувався про забезпечення табору і керував ним, він ще й більшість часу проводив на ногах, а тому часто його ноги боліли і були вкриті кривавими пухирями, що було й не дивно, адже йому доводилося проходити від 25 до 40 миль щоденно у спекотну пору року. Проте за весь час подорожі він ніколи не ремствував і не скаржився, тоді як більшість чоловіків з табору скаржилися йому на рани на пальцях, пухирі на ступнях, довгі переходи, на убоге забезпечення провізією, погану якість хліба, погані кукурудзяні коржі, тухле зіпсоване масло, нудотний мед, червиві м’ясо та сир і т.д. Навіть собака не міг гавкнути на деяких чоловіків, щоб ті через це не починали ремствувати на Джозефа. Якщо їм доводилося розбивати табір біля поганої води, це ледь не спричиняло повстання. Хоч ми і були Табором Сіону, та багато хто з нас не молилися, були нерозсудливими, легковажними, неуважними, нерозумними або злими, однак ми не знали цього. Джозефу довелося терпіти нас і вчити нас, як маленьких дітей. Однак у таборі було багато таких, які ніколи не ремствували і які завжди були готові охоче виконати те, що хотіли від них керівники”15.
Далі наведено кілька витягів з історії пророка, травень 1834р.: “Щовечора, перед тим як лягати відпочивати на звук труби, ми схилялися перед Господом у кількох наметах і виливали свою подяку в молитві й воланні, і на звук ранкової труби, приблизно о четвертій ранку, кожен чоловік знову стояв на колінах перед Господом, благаючи про Його благословення на цей день”16.
27 травня 1834 р.: “Попри те, що наші вороги постійно дихали на нас погрозами про розправу, ми не боялися і не сумнівалися в необхідності продовжувати нашу ходу, бо Бог був з нами і Його ангели йшли перед нами, і віра нашого маленького загону була непохитною. Ми знаємо, що ангели були нашими супутниками, бо ми бачили їх”17.
29 травня 1834 р.: “Я дізнався, що частині нашого загону подали кислий хліб, хоча я отримав хороший солодкий хліб, спечений тим же кухарем. Я дорікнув братові Зебеді Колтріну за таку небезсторонність, бо я хотів, щоб з моїми братами обходилися так само, як зі мною”18.
Джон М. Чайдестер, учасник Табору Сіону, пригадував: “Табір Сіону, перетинаючи штат Індіану, мав пройти дуже небезпечними болотами; відповідно, ми були змушені прив’язати мотузки до повозок, щоб протягнути їх, і пророк босоніж був першим на мотузці. Це було так типово для нього в усі часи труднощів.
Ми продовжували подорож, доки не підійшли до річки [Уакенда], подолавши 25 миль без відпочинку і привалу на обід. Нам довелося переправлятися через цей потік, і на протилежному його боці ми побачили надзвичайно приємне місце для привалу, що стало великою радістю для втомлених і голодних чоловіків. Дійшовши до того місця, пророк оголосив Табору, що відчув натхнення йти далі, і, вирушивши першим, запросив братів іти за ним.
Це спричинило розділення в таборі. Лайман Уайт та інші спочатку відмовилися йти за пророком, але зрештою наздогнали його. Подальші події показали, що пророк був натхнений іти далі ще на сім миль. Потім нам повідомили, що милях у восьми вниз від того місця, де ми перетинали річку, загін чоловіків підготувався напасти на нас уночі”19.
У ході маршу Табору Сіону деякі його учасники ремствували і скаржилися. Пророк дорікав таким і попереджав, що якщо вони не покаються, їх спіткає лихо. Деякі прислухалися до цієї поради, але інші ні. Невдовзі виникла епідемія холери, і деякі учасники Табору померли. Орсон Гайд, який потім служив у Кворумі Дванадцятьох Апостолів, пригадував: “Чи зменшилась стурбованість пророка щодо благополуччя табору? Чи віддалився він у своїх почуттях від друзів у годину кари і страждання? Чи виявився він їхнім ворогом через те, що суворо говорив із ними? Ні! Його серце тануло від співчуття, його груди палали любов’ю, співчуттям і добротою, і з завзяттям і відданістю, притаманними вірному другові в лиху годину, він особисто прислужував хворим і тим, хто помирав, і допомагав ховати мертвих. Кожний його вчинок у період цього страшного випробування додавав упевненості табору, що він досі любить їх попри всі їхні недоліки”20.
Рекомендації для вивчення і викладання
Візьміть до уваги ці ідеї, вивчаючи розділ або готуючись до викладання. По додаткову допомогу звертайтеся до сторінок v–xii.
-
Прочитайте другий абзац на сторінці 286. Які сильні сторони ви вбачаєте в підході пророка Джозефа Сміта до провідництва? Як ви гадаєте, як більшість людей відгукуються на таке провідництво?
-
Продивіться вчення пророка про те, що провідникам необхідно здобувати мудрість від Духа (сторінки 287–289). Що може допомогти провідникам отримати необхідну мудрість?
-
Продивіться повністю третій абзац на сторінці 287. Чому смирення і безкорисливість є невід’ємними рисами провідників? Які інші риси, на вашу думку, повинні мати провідники?
-
Джозеф Сміт відкрито говорив про свою любов і ніжні почуття до святих (сторінка 289). З чого ви знаєте, що якийсь провідник по-справжньому любить вас? Чи були ви благословенні любов’ю когось із провідників?
-
Прочитайте уважно розповіді про Табір Сіону, що містяться на сторінках 283–285 та 289–292. Які якості провідника продемонстрував пророк?
-
Згадайте про свої обов’язки керівника в сім’ї, Церкві, на роботі, в школі, суспільстві чи десь іще. Поміркуйте, як ви можете брати в цьому приклад з Джозефа Сміта.
Відповідні уривки з Писань: Вихід 18:13–26; Приповісті 29:2; Матвій 20:25–28; Алма 1:26; УЗ 107:99–100