Стережіться гірких плодів відступництва

“В усіх ваших випробуваннях, бідуваннях і нездужаннях, в усіх ваших стражданнях, навіть до смерті, будьте обережними, щоб не зрадити Бога, … будьте обережними, щоб не відступити”.

З життя Джозефа Сміта

У тижні до і після завершення будівництва Кертлендського храму навесні 1836 р. святі переживали часи гармонії та рясного проливу дарів Духа. Але пророк Джозеф Сміт застерігав святих, що якщо вони і надалі не будуть жити праведно, їхня радість та їхня єдність довго не протривають. Деніел Тайлер сказав про ті дні: “Усі відчували передчуття небес. Дійсно, було кілька тижнів, коли ми не були спокушувані дияволом; і ми думали, чи вже не розпочалося Тисячоліття. На зборах братів-носіїв священства пророк Джозеф звернувся до нас: “Брати, якийсь час Сатана не має сили спокушати вас. Дехто думає, що спокус більше не буде. Але буде навпаки; і якщо ви не наближатиметеся до Господа, вас подолають і ви відступите”¹.

Коли той рік добігав кінця, дух відступництва почав зростати серед деяких святих у Кертленді. Деякі члени Церкви стали гордовитими, жадібними і не виконували заповідей. Дехто звинувачував провідників Церкви у тих економічних проблемах, що виникли в результаті невдачі Кертлендської фінансової установи, заснованої членами Церкви. Ця невдача сталася у 1837 р., у той самий рік панічної банківської ситуації, що прокотилася Сполученими Штатами, ускладнюючи економічні проблеми святих. Не менше двохсот-трьохсот членів Церкви відпало від Церкви в Кертленді, іноді приєднуючись до тих, хто протистояв Церкві, щоб докучати святим і навіть погрожувати їм фізичною розправою. Деякі відступники відкрито заявляли, що пророк став занепалим, і намагалися поставити інших людей замість нього. Сестра Елайза Р. Сноу згадувала: “Багато з тих, хто раніше були смиренними й вірними у виконанні кожного обов’язку,—ті, хто готові були відгукнутися на будь-яке покликання у священстві,—ставали зарозумілими в дусі й підносилися у гордовитості своїх сердець. І коли святі упивалися любов’ю до світу цього і духом його, Дух Господа віддалявся від їхніх сердець”².

Пророк такими словами оплакував ситуацію, у якій Церква була в травні 1837 р.: “Здавалося, що всі сили землі та пекла об’єднували свій вплив якимсь особливим чином, щоби негайно повалити Церкву. … Вороги ззовні і відступники зсередини об’єднали свої плани, … і багато хто розчарувавися в мені, немовби я був єдиною причиною тих негараздів, проти яких я боровся так напружено”³.

Попри ці проблеми більшість провідників і членів Церкви залишилися вірними. Бригам Янг, який був членом Кворуму дванадцятьох протягом цього періоду непевності, згадував збори, на яких деякі члени Церкви обговорювали, як усунути пророка Джозефа: “Я підвівся і просто та з силою сказав їм, що Джозеф є пророком і що я це знаю, що вони можуть лаяти і обмовляти його стільки, скільки їм заманеться, [але] вони не можуть скасувати призначення Божого пророка; вони лише можуть знищити своє власне повноваження, перерізати нитку, що зв’язує їх з пророком і з Богом, і потонути в пеклі. Багато хто були надзвичайно розлюченими через мою рішучу відсіч їхнім діям. …

Ці збори завершилися, і відступники так і не змогли дійти згоди щодо конкретних кроків протистояння. Це була криза, коли земля і пекло, здавалося, об’єдналися, щоби повалити пророка і Церкву Бога. Коліна багатьох найсильніших мужів Церкви підігнулися. Протягом цієї облоги темряви я стояв близько до Джозефа і з усією мудрістю та силою, дарованими мені Богом, я докладав усі свої сили, підтримуючи слугу Божого і об’єднуючи кворуми Церкви”⁴.

Учення Джозефа Сміта

Втрата довіри до церковних провідників, критика на їхню адресу і нехтування будь-яким обов’язком, виконання якого вимагає Бог, веде до відступництва

“Я дам вам один з Ключів від таємниць Царства. Це вічний принцип, який існував у Бога від усієї вічності: що людина, яка підводиться, щоби засуджувати інших, вишукуючи помилки в Церкві, говорячи, що вони збилися з пуття, а вона сама праведна—тоді знайте напевно, що ця людина на прямому шляху до відступництва; і якщо вона не покається, вона відступить, як Бог живий”⁵.

Гебер Ч. Кімбол, служачи радником Президента Бригама Янга, казав: “Я дам вам ключову [ідею], яку брат Джозеф Сміт викладав нам, бувало, в Наву. Він казав, що перший крок до відступництва робиться, коли втрачають довіру до провідників цієї Церкви і царства, і що коли ви розпізнаєте цей дух, ви можете знати, що той, хто має цей дух, знаходиться на шляху до відступництва”⁶.

Уілфорд Вудрафф, служачи в Кворумі дванадцятьох, казав: “Брат Джозеф, бувало, радив нам з цього приводу: “У ту мить, коли ви дозволяєте собі відкладати будь-який обов’язок, виконувати який покликав вас Бог, аби задовольнити свої власні бажання; у ту мить, коли ви дозволяєте собі ставати безтурботним, ви закладаєте фундамент для відступництва. Будьте обережними; розумійте, що вас покликано на роботу, і коли Бог вимагає від вас виконувати цю роботу—виконуйте її”. Він також казав: “В усіх ваших випробуваннях, бідуваннях і нездужаннях, в усіх ваших стражданнях, навіть до смерті, будьте обережними, щоб не зрадити Бога, … будьте обережними, щоб не відступити”⁷.

Уілфорд Вудрафф також казав: “Я пам’ятаю, як брат Джозеф Сміт зустрівся зі мною, братом [Джоном] Тейлором, братом Бригамом Янгом і кількома іншими місіонерами, коли ми збиралися на місію в Англію. Ми були хворими і стражденними—багато хто з нас. У той самий час ми хотіли їхати. Пророк благословив нас, а також наших дружин і наші сім’ї. … Він навчав нас деяким важливим принципам, деякі з яких я тут називаю. Брат Тейлор, я, Джордж А. Сміт, Джон Е. Пейдж та інші були покликані зайняти місце тих [апостолів], які відпали. Брат Джозеф виклав перед нами причину того, чого ті люди відвернулися від заповідей Божих. Він сподівався, що ми навчимося мудрості з того, що бачили на власні очі і чули власними вухами, що ми зможемо розрізняти, який дух є в інших людях, таким чином, щоб не бути змушеними пізнавати це на сумному досвіді.

Тоді він зазначив, що будь-яка людина, будь-який старійшина в цій Церкві і царстві, який іде таким курсом, що ігнорує, або, інакше кажучи, відмовляється коритися будь-якому з відкритих законів або заповідей чи обов’язків—завжди, коли людина це робить, нехтуючи будь-яким обов’язком, що Бог вимагає з її рук у відвідуванні зборів, служінні на місії або прийнятті поради, вона закладає основу, яка веде її до відступництва і це є причиною того, що такі люди відпадають. Вони зловживають священством, запечатаним на їхніх головах. Вони нехтують тим, щоб звеличувати свої покликання апостолів, старійшин. Вони використовували це священство, щоб підносити самих себе і виконувати не розбудову царства Божого, а якусь іншу роботу”⁸.

У 1840 р. мала організована група членів Церкви продовжувала жити в Кертленді, шт. Огайо, хоча більшість святих зібралися в Наву, шт. Іллінойс. У відповідь на повідомлення, що члени Церкви в Кертленді намагалися зруйнувати впевненість святих у Першому Президентстві та інших провідниках Церкви, пророк написав одному церковному провідникові в Кертленді: “Для того, щоби вести справи Царства у праведності, надзвичайно важливо, щоби найдосконаліша гармонія, добрі почуття, добре розуміння і довіра існували в серцях усіх братів; і щоб істинне милосердя, любов одне до одного характеризували усі наші справи. Якщо є якісь немилосердні почуття, будь-який брак довіри, тоді гордість, пиха та заздрощі швидко проявляться; неминучо запанує непорозуміння, і чинів Церкви вважатимуть за ніщо. …

Якщо святі в Кертленді вважають мене не гідним їхніх молитов, коли вони збираються разом, і якщо вони нехтують тим, щоби підтримувати мене біля престолу небесної благодаті, це є сильним і переконливим доказом для мене, що вони не мають Духа Божого. Якщо одкровення, які ми отримали, є істинними, хто має вести людей? Якщо ключі Царства були ввірені в мої руки, хто має відкривати його таємниці?

Поки мої брати стоять біля мене і підтримують мене, я можу боротися із забобонами світу і можу виносити приниження і кривди з радістю; але коли мої брати стоять байдужі, коли вони починають слабшати і намагаються загальмувати мій прогрес та ініціативу, тоді мені хочеться плакати, але я не втрачаю рішучості продовжувати виконувати своє завдання, бо я впевнений, що навіть якщо мої земні друзі підведуть і навіть підуть проти мене, мій Небесний Батько підтримає мене, так щоб я вийшов переможцем.

Однак я сподіваюся, що навіть у Кертленді є люди, які не судять людину за слово одне [див. Ісая 29:21], але хочуть стояти на захисті праведності та істини і виконувати всі обов’язки, покладені на них, і які матимуть мудрість, що вестиме їх проти будь-якого руху або впливу, спрямованих на те, щоби принести плутанину та розбрат до табору Ізраїля, які розрізнятимуть дух істини від духа помилки.

Мені було б приємно побачити процвітання святих у Кертленді, але, думаю, цей час ще не настав; і я запевняю вас, що він ніколи не настане, доки інший порядок не буде встановлено та інший дух не буде явлено. Коли довіра буде відновлена, коли гордовитість впаде і кожний честолюбний розум буде зодягнено у смирення, наче в шати, а егоїзм відступить, щоби дати місце доброчесності і милосердю, коли запанує рішучість жити кожним словом, що виходить з вуст Господніх, тоді—і не раніше—зможуть запанувати мир, порядок і любов.

Саме через честолюбних людей Кертленд було залишено. Як часто вашому покірному слузі заздрили в його чині ті люди, які намагалися піднести себе до влади за його рахунок, і коли вони бачили, що не можуть цього зробити, вони вда валися до брудних наклепів і кривд, а також інших засобів, щоби повалити його. Такі типи були першими, хто волав проти Президентства і розносили їхні провини і слабкості на чотирьох вітрах небесних”⁹.

Ті, хто відступає, втрачають Духа Божого, порушують свої завіти і часто переслідують членів Церкви

“Хоч це може здатися дивним на перший погляд, але це є настільки ж істинним, наскільки воно є дивним—що попри всю проголошену рішучість жити праведно, відступники, після того, як вони відвертаються від віри Христової, (якщо вони швидко не покаються), раніше чи пізніше опиняються в пастках Злочестивого і залишаються позбавленими Духа Божого, щоб демонструвати свою злочестивість на очах людських спільнот. Відступники найжорстокішим чином переслідують вірних. Юді докорили, і він одразу зрадив свого Господа, віддавши Його в руки Його ворогів, тому що Сатана ввійшов в нього.

Тим, хто підкоряється євангелії із щирими намірами серця, даровано відмінний розум, і якщо проти [цього розуму] згрішити, то відступник залишається нагим і позбавленим Духа Божого, і він воістину близький до прокляття, і його кінець—бути спаленим. Коли це світло, що було в них, забрано в них, вони стають настільки ж затемненими, наскільки раніше вони були просвітленими, і тоді нема чого дивуватися, якщо уся їхня сила буде повернута проти істини і вони, наче Юда, прагнутимуть знищити тих, хто був їхніми найбільшими благодійниками.

Хто з друзів на землі або на небесах був ближчим для Юди, ніж Спаситель? А його найпершою метою було знищити Його. Хто серед усіх святих в ці останні дні може вважати себе таким же хорошим, як наш Господь? Хто досконалий? Хто чистий? Хто настільки ж святий, як Він? Чи є такі? Він жодного разу не згрішив і не порушив заповідь чи закон небес—в Його вустах не було лукавства, і не було в Його серці підступу. Але той, хто їв за одним столом з Ним, хто часто пив з однієї чаші з Ним, був першим, хто підняв на Нього п’яту. Де є такий, як Христос? Такого на землі немає. Тоді чому скаржитися Його послідовникам, якщо ті, кого вони колись звали братами і вважали найближчими товаришами у вічному завіті, переслідують їх?

З якого джерела походить принцип, [реалізацію якого] завжди демонстрували відступники від істинної Церкви, переслідуючи з подвоєною старанністю і з подвоєною старанністю прагнучи знищити тих, любов до кого вони колись проголошували, з ким вони колись спілкувалися і з ким вони колись уклали завіт—що докладатимуть усіх зусиль у праведності, щоби здобути покій Божий? Можливо наші брати скажуть, що це той самий принцип, який спонукав Сатану прагнути повалити царство Бога, бо він сам є злим, а Боже царство—святим”¹⁰.

“Завжди, у кожній епосі Церкви були ті, хто протидіяли принципам чесноти, любили прибутки цього нинішнього світу, йшли за принципами неправедності і були ворогами істини. … Ті, хто був з нами і давав найкрасномовніші клятви у дружбі, часто ставали нашими найбільшими і найзапеклішими ворогами; якщо вони ставали непопулярними, якщо зачіпали їхній інтерес чи гідність або якщо розкривалося їхнє нечестя, вони завжди були першими, що піднімали руку переслідування, обмовляли і очорняли своїх братів і шукали, як повалити і знищити своїх братів”¹¹.

“Мормонські” віровідступники й розкольники блукають по світу і розповсюджують брудні наклепи на нас, думаючи цим завоювати дружбу світу, бо вони знають, що ми не від світу, і що світ ненавидить нас; отже, вони, [що зі світу], використовують цих хлопців [розкольників] як знаряддя; і через них намагаються завдати нам максимальної шкоди, а після цього вони ненавидять їх ще більше, ніж нас, тому що вони починають бачити в них підлих зрадників і лизоблюдів”¹².

Уілфорд Вудрафф розповідав: “Я відвідав збори у Кертлендському храмі 19 лютого 1837 р. Президент Джозеф Сміт був відсутнім у церковних справах, але навіть не на половину того часу, який Мойсей провів на горі, віддалившись від Ізраїля [див. Вихід 32:1–8]; однак багато хто з Кертленду, хоч і не зробили собі теля для поклоніння, як Ізраїльтяни, відвернули свої серця від Господа і від Його слуги Джозефа, вдаючись до пересудів і відкриваючи шлях для облудних духів, аж доки їхній розум не затьмарився; і багато хто були проти Джозефа Сміта, а дехто бажав призначити Девіда Уітмера вести Церкву замість нього. У цю хмару темних духів і повернувся Джозеф до Кертленда, і того ранку підвівся на трибуну. Він виглядав дуже засмученим; але невдовзі Дух Божий почив на ньому, і він говорив з присутніми на зборах з великою ясністю протягом близько трьох годин, і він змусив замовкнути своїх ворогів.

Він підвівся і сказав: “Я все ще президент, пророк, провидець, одкровитель і керівник Церкви Ісуса Христа. Бог, а не людина, призначив і поставив мене на цю посаду, і жодна людина або група людей не мають влади усунути мене або призначити іншого замість мене, а ті, хто намагаються це зробити, обпечуть собі пальці й підуть до пекла, якщо вони швидко не покаються”. Він гостро дорікав людям за їхні гріхи, затьмареність і невіру; сила Божа почила на ньому і свідчила, що його слова—це слова істини”¹³

Уілфорд Вудрафф повідомляв: “Президент Сміт виступав пополудні [9 квітня 1837 р.], і він сказав у ім’я Господнє, що суди Божі будуть на тих людях, які проголошують себе його друзями і друзями людства, [підтримують] розбудову Кертленда як колу Сіону, але зрадили його та інтереси царства Божого і передали у ворожі руки силу проти нас; вони утискували бідних святих і приносили їм страждання, вони стали порушниками завіту, і за це вони відчують на собі гнів Божий”¹⁴.

Деніел Тайлер згадував: “Невдовзі після прибуття пророка до Коммерса (пізніше, Наву) з в’язниці Міссурі брат Айзек Бехунін і я відвідали його у нього вдома. Ми говорили про те, як його переслідували. Він згадував багато облудних, суперечливих, неузгоджених між собою тверджень, зроблених відступниками, переляканими членами Церкви та чужими людьми. Він також розповів, як більшість з тих урядовців, які б залюбки позбавили його життя, коли його арештовували, почали ставитися до нього з прихильністю, познайомившись із ним. Він поклав тягар провини на лжебратів.

Коли пророк закінчив розповідати, як з ним поводилися, брат Бехунін зазначив: “Якби я залишив цю Церкву, я б не робив того, що зробили ці люди. Я б відправився у якесь віддалене місце, де про мормонізм ніколи не чули, оселився там, і ніхто б ніколи не дізнався, що я знаю щось про це”.

Великий провидець одразу відповів: “Брате Бехунін, ти не знаєш, що б ти робив. Безсумнівно, ці люди колись думали так, як ти думаєш зараз. До того, як ти приєднався до цієї Церкви, ти стояв на нейтральній території. Коли тобі проповідували євангелію, перед тобою виклали добро і зло. Ти міг вибирати або те, або те. Було два протилежних господаря, кожний з яких запрошував тебе служити йому. Коли ти приєднався до цієї Церкви, ти став на службу Божу. Зробивши це, ти залишив нейтральну територію і на неї вже ніколи не повернешся. Якщо ти залишиш Господа, на службу до Якого ти пішов, це буде через підбурювання Злого, і ти будеш слідувати його керівництву і будеш його слугою”¹⁵.

Якщо ми слідуємо за пророками і апостолами та одкровеннями Церкви, нас не зведуть на манівці

Орсон Гайд, член Кворуму дванадцятьох, повідомляв: “Пророк Джозеф … казав: “Брати, пам’ятайте, що більшість з цих людей ніколи не піде на манівці; і поки ви будете триматися цієї більшості, ви безумовно ввійдете до целестіального царства”¹⁶.

Уільям Г. Нельсон згадував: “Я багато разів чув, як пророк виступав на людях. На одних зборах я почув, як він каже: “Я дам вам ключ, який ніколи не заіржавіє—якщо ви залишитеся з більшістю з Дванадцятьох Апостолів і членів Церкви, вас ніколи не зведуть на манівці”. Історія Церкви підтвердила, що це правда”¹⁷.

Езра Т. Кларк пригадував: “Я чув, як пророк Джозеф казав, що він дасть святим ключ, за допомогою якого вони ніколи не будуть зведені на манівці, або не будуть ошукані, і ось що це було: Господь ніколи не дозволить більшості цього народу бути зведеними з пуття або обманутими самозванцями, і він не дозволить, щоби члени цієї Церкви потрапили до рук ворога”¹⁸.