Жити з іншими в мирі й гармонії

“Ми хочемо жити в мирі з усіма людьми”.

З життя Джозефа Сміта

У 1833 р., лише через два роки після освячення місця для збирання в Міссурі, погромники змусили святих залишити округу Джексон, шт. Міссурі (див. сторінку 281). Члени Церкви знайшли тимчасовий притулок в окрузі Клей, шт. Міссурі, а пізніше, у 1835 р, почали переселятися на південь штату. Більшість з них оселялися в окрузі Колдуелл—новій окрузі, організованій законодавцями штату, щоби прийняти святих. Місто Фар-Уест, яке було центром округи, невдовзі стало процвітаючим поселенням святих останніх днів.

Пророк Джозеф Сміт продовжував жити в Кертленді, шт. Огайо, але в січні 1838 р. був змушений поїхати звідти, побоюючись за своє життя. Разом із сім’єю він проїхав 900 миль до Фар-Уеста, де приєднався до святих, що жили там. Пізніше у 1838 р. більшість кертлендських святих продали або просто залишили свої домівки і вирушили за пророком до Міссурі. Щоби прийняти членів Церкви, які у великій кількості прибували в цю місцевість, пророк визначив біля Фар-Уеста ті місця, де могли селитися святі. У липні 1838 р. були освячені наріжні камені для храму в Фар-Уесті, даючи святим надію на те, що вони зможуть постійно жити там і мати процвітання й мир. На жаль, тертя з місцевими жителями, подібні до тих, що вони мали в окрузі Джексон, невдовзі відділили їх від них, а восени 1838 р. чернь і міліція знову почали загрожувати святим останніх днів та нападати на них.

Одного дня пророк був у домі своїх батьків у Фар-Уесті, коли група озброєних міліціонерів ввійшла в дім і оголосила, що вони прийшли, щоби вбити його за якийсь вигаданий злочин. Люсі Мак Сміт, мати пророка, так описала його дар миротворця:

“[Джозеф] подивився на них з дуже приємною посмішкою, підійшов до них і потиснув кожному з них руку таким чином, що це переконало їх, що він не був ані винним злочинцем, ані загнаний у кут лицемір. Вони зупинилися та стали видивлятися на нього, неначе привід зустрівся на їхньому шляху.

Джозеф сів, і почав з ними говорити, і він пояснив їм погляди й почуття людей, яких назвали мормонами, і яким шляхом вони йшли по життю, а також те, як з ними поводилися їхні вороги з перших днів Церкви. Він розповів їм, що злі наміри й наклепи переслідували їх відтоді як вони прийшли до Міссурі, але вони є людьми, які ніколи, наскільки це йому відомо, не порушували закони. Але якщо порушували, вони готові стати в суді перед законом. …

Після цього він підвівся і сказав: “Мамо, я, думаю, мені час іти додому. Емма чекає на мене”. Двоє чоловіків хутко підвелися і сказали: “Ви не підете самі, бо це небезпечно. Ми підемо з вами й будемо охороняти вас”. Джозеф подякував їм, і вони пішли з ним.

Інші офіцери стояли біля дверей, коли їхні товариші були відсутні, і я почула, про що вони розмовляли:

“Перший офіцер: “Хіба ти не відчув щось дивне, коли Сміт потиснув тобі руку? Я ніколи в житті так не почувався”.

Другий офіцер: “Було так, немовби я не міг поворушитися. Я не пошкоджу і волосини з голови цієї людини навіть за всі [скарби] світу”.

Третій офіцер: “Це востаннє, коли ви мене взяли з собою убивати Джо Сміта або мормонів”. …

Ті чоловіки, що пішли з моїм сином, обіцяли розпустити [загони] міліції, що були під їхнім проводом і піти додому, і вони сказали, що якщо вони йому знадобляться, вони повернуться і підуть з ним будь-куди”¹.

Говорячи правду з добротою й прямотою, Джозеф Сміт долав забобони і ворожість та замирювався з багатьма тими, хто були його ворогами.

Учення Джозефа Сміта

Намагаючись бути миротворцями, ми можемо жити в більшій гармонії та любові з іншими людьми

“Ісус казав: “Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть” [Матвій 5:9]. Отже, якщо нація, окремий штат, місцева спільнота або сім’я і повинна бути вдячні за щось—так це за мир.

Мир, прекрасне дитя небес!—мир, наче світло з того самого великого джерела, задовольняє, оживлює і робить щасливими і праведних, і неправедних, і він є самою суттю щастя внизу і блаженства вгорі.

Той, хто не намагається, докладаючи всі свої зусилля— тілесні й розумові,—використовуючи весь свій вплив на батьківщині та за її межами, схиляючи інших людей чинити так само,—шукати мир і підтримувати його заради свого блага і зручності, а також заради шани свого штату, своєї нації і країни,—той не має права на милість людську; і йому не мати права на дружбу жінок або захист уряду.

Він наче червиця, що гризе власні нутрощі; наче гриф, що полює на власне тіло; і він, якщо казати про його перспективи і процвітання в житті, є [руйнівником] свого власного задоволення.

Суспільству, що складається з таких істот, недалеко до пекла на землі, і воно буде полишено самотнім, як таке, що не заслуговує на усмішку вільних і похвалу хоробрих.

Але миротворець, о, прислухайтеся до нього! Бо слова вуст його і його вчення падають, наче дощ, проступають, наче роса. Вони—наче ніжний серпанок над травою і як тихий дощ на траву.

Наснага, чеснота, любов, злагода, благодійність, доброчесність, співчуття, людяність і дружба підштовхують до блаженства; і люди, мало менші за ангелів, користуючись своїми силами, привілеями і знанням, у відповідності до порядку, правил і приписів одкровення, через Ісуса Христа, живуть разом у єдності; і солодкий запах, що пливе у подиху радості й задоволення від праведної спільноти—це як насичений аромат освяченої олії, пролитої на голову Аарона, або як розкішний запах, що йде від поля, де вирощують арабські прянощі. Так, і більше, голос миротворця—

“Це наче музика світів,
Що страх жене й тамує гнів;
І сердце людське робить він
Дорожче золота й перлин”2.

“Любі брати, не втрачайте братерської любові; ходіть у смиренні, з молитвою слідкуючи, щоби вас не перемогли. Пильнуймо про мир, як казав наш улюблений брат Павло, щоб ви могли бути дітьми нашого Небесного Батька [див. Римлянам 14:19]”³.

“Людяність у ставленні до всіх, розсудливість і очищення, щоби посилювати чесноту, добро у відповідь на зло, … задум цього, перш за все, в тому, щоби радше виправляти суспільні негаразди, а не хапатися за зброю чи вдаватися до недружнього спілкування. … Отже, наш девіз—мир з усіма! Якщо ми маємо радість в любові до Бога, спробуймо так пояснити цю радість, щоб увесь світ не міг сказати нічого проти цього чи противитися цьому”⁴.

“Ми хочемо жити в мирі з усіма людьми”⁵.

Ми можемо плекати мир, шануючи одне одного і не шукаючи одне в одному помилок

“Ми сподіваємося, що наші брати будуть уважними до почуттів одне одного і ходитимуть в любові, шануючи одне одного більше, ніж самих себе, як цього вимагає Господь”⁶.

“Людина, яка бажає творити добро,—ми маємо підносити її чесноти і не говорити за її спиною про її помилки”⁷.

“У цьому світі люди за своєю природою є егоїстами; вони амбіційні і намагаються піднестися одне над одним; але дехто хоче зміцнювати не тільки себе, але й інших”⁸.

“Нехай Дванадцятеро і всі святі прагнутимуть сповідати всі свої гріхи, не приховуючи нічого; і нехай вони будуть смиренними, нехай не підносяться й остерігатимуться пихи, і не прагнуть бути вищими одне за одного, але нехай чинять так, щоб іншим було добре, і моляться одне за одного, і шанують своїх братів, тобто шанобливо згадують їх імена, без лихослів’я і нищення”⁹.

“Якщо ви вилучите з вашого середовища усе лихослів’я, обмови і нешляхетні думки та почуття, якщо ви упокоритеся й плекатимете кожний принцип чесноти й любові, тоді благословення Єгови будуть на вас і ви ще побачите добрі й славетні дні; мир ввійде брамою у ваш дім, і процвітання буде на ваших кордонах”¹⁰.

Ми можемо плекати гармонію в наших місцевих громадах, поважаючи свободу всіх людей вірити за своїм сумлінням

Уложення віри 1:11: “Ми залишаємо за собою право вклонятися всемогутньому Богові так, як нам каже власна совість, і визнаємо за всіма людьми те саме право: нехай вони вклоняються як, де і чому вони хочуть”¹¹.

“Ми вважаємо це справедливим принципом, і це є одним з тих законів, до яких, ми віримо, має належним чином поставитися кожна людина,—що всі люди створені рівними і що всі мають привілей самостійно обдумувати все те, що має відношення до совісті. Отже, ми не налаштовані, якби у нас була влада, позбавляти будь-кого можливості використовувати цю незалежність розуму, яку небеса так милостиво дарували роду людському як один з найвибраніших дарів”¹².

“Я маю найбільш ліберальні почуття і милосердя до всіх сект, партій та деномінацій; і права й свободу совісті я вважаю священними й дорогоцінними, і я не ставлюся з презирством до жодної людини, точка зору якої не співпадає з моєю”¹³.

“Святі можуть свідчити, чи готовий я віддати життя за моїх братів. Якщо було продемонстровано, що я готовий померти за “мормона”, то я можу сміливо заявити перед Небесами, що я так само готовий померти, захищаючи права пресвітеріанина, баптиста або хорошої людини будь-якої іншої деномінації; бо той самий принцип, який може порушувати права святих останніх днів, може порушувати права католиків або представників будь-якої іншої деномінації, які можуть бути непопулярними і надто слабкими, щоби захищати себе.

Любов до свободи—ось що надихає мою душу—до світської та релігійної свободи для всього роду людського. Любов до свободи була вкладена в мою душу моїми прабатьками, ще коли я сидів у них на колінах. …

Якщо я вважаю, що людство помиляється, хіба я повинен нападати на них? Ні. Я буду піднімати їх, і в їхній власний спосіб також, якщо не зможу переконати їх, що мій шлях краще; я не буду прагнути примусити жодну людину вірувати так, як вірую я, але робитиму це, розмірковуючи з нею, бо істина знайде собі шлях”¹⁴.

“Ми завжди повинні пам’ятати про ті забобони, що є настільки характерними для людської природи і які іноді таким дивним чином проявляються в нас проти наших друзів, сусідів та братів у світі, чия точка зору відрізняється від нашої, і які вирішили відрізнятися від нас у питаннях віри. Наша релігія—між нами і нашим Богом. їхня релігія—між ними і їхнім Богом”¹⁵.

“Коли ми бачимо чесноти в людині, ми повинні завжди визнавати їх, і нехай їхнє розуміння буде яким завгодно, у відповідності до їхніх віровчень і доктрин; бо всі люди є вільними і мають бути вільними, маючи невідчужуване право (і високі й шляхетні обмеження законів природи і самозбереження) думати, і діяти, і казати, як їм хочеться, і в той самий час зберігаючи належну повагу до прав і привілеїв усіх інших створінь, не посягаючи на жодне з них. Я від усього серця підписуюсь під цим ученням і практикую його”¹⁶.

“Усі люди мають право на свободу власної волі, бо це Бог так установив. Він зробив людей вільними в моралі і дав їм силу вибирати добро або зло; тягнутися до того, що є добрим, ідучи шляхом святості в цьому житті, що приносить душевний спокій і радість у Святому Дусі в цьому житті, а також повноту радості і щастя по Його правицю в житті прийдешньому; або ж іти шляхом зла, ідучи в гріху та збунтувавшись проти Бога, цим приносячи засудження своїм душам у цьому світі, а також вічні втрати у світі прийдешньому. Оскільки Бог небес залишив ці речі на вибір кожній особі, ми не хочемо позбавляти їх цього. Ми тільки бажаємо виконувати роботу вірних вартових, у відповідності до слова Господнього, даного пророкові Єзекіїлю (Єзекіїль, розд. 33, вірші 2, 3, 4, 5), і нехай люди роблять те, що здається їм добрим”¹⁷.

“Це один з перших принципів мого життя, який я плекав з дитинства, навчений цьому своїм батьком—залишати за кожним його свободу совісті. … Я відчуваю, що ладен померти заради захисту слабких і тих, кому заважають користуватися своїми законними правами”¹⁸.

“Не втручайтеся в релігію жодної людини: усі уряди повинні дозволити кожній людині безперешкодно практикувати свою релігію. Ніхто не має повноваження забирати життя через відмінності в релігії, до якої всі закони і уряди повинні ставитися толерантно і захищати її—правильна вона чи ні”¹⁹.

“Ми будемо … плекати мир і дружбу з усіма, не будемо втручатися у чужі справи і будемо надзвичайно успішними, поважливими, тому що, поважаючи інших людей, ми поважаємо себе”²⁰.

“Хоч я ніколи не відчував бажання нав’язувати мої вчення жодній людині, я радію, коли забобони відступають, даючи дорогу істині, і традиції людські розсіюються чистими принципами євангелії Ісуса Христа”²¹.