Милосердя, чиста любов Христова

“Любов є однією з найвищих рис Божества, і її мають виявляти ті, хто прагне бути синами Бога”.

З життя Джозефа Сміта

Β одкровенні, даному через пророка Джозефа Сміта в 1841 р., Господь визначив кіл у Наву, шт. Іллінойс, “як наріжний камінь Сіону, який буде витесано з витонченістю на зразок палацу” (УЗ 124:2). Під проводом пророка Наву став процвітаючим центром комерції, освіти й мистецтва. Багато людей працювало на власних фермах, а ті, хто мали акр землі в місті, вирощували фрукти й овочі на своїх городах. У місті, мов гриби, виростали лісопильні, цеглярні, друкарні, млини і пекарні, а також майстерні теслярів, гончарів, жерстяників, ювелірів, ковалів і червонодеревців. У Наву святі могли відвідувати театр, бали і концерти. Сотні учнів пішли до шкіл по всьому місту, а в планах було відкрити університет.

Місто Наву швидко розросталося. Кілька цеглярень виготовляли червону цеглу, що придавало спорудам у Наву свій характерний вигляд. Однією з таких споруд була червоноцегляна крамниця пророка. Її було зведено, щоб слугувати і офісом пророка й Першого Президентства, і підприємством, яке б допомагало пророку забезпечувати свою сім’ю. Випадок, який стався одного разу в цій червоноцегляній крамниці, показує милосердний характер пророка, за який його так любили.

Джеймс Ліч, виходець з Англії, приїхав до Наву зі своєю наверненою сестрою Агнес та її чоловіком Генрі Найтінгейлом. Безуспішно шукаючи працевлаштування, Джеймс і його зять вирішили звернутися по допомогу до пророка. Джеймс пригадував:

“Ми … зустріли [пророка] в маленькій крамниці, де він продавав жінці товари. Тоді я вперше в житті опинився близько до нього і міг добре розгледіти його. Я відчув, що в ньому якийсь надприродний дух. Він відрізнявся від усіх, кого я в житті зустрічав; і я сказав у своєму серці, що він справжній пророк Всемогутнього Бога.

Оскільки я не був членом Церкви, то хотів, щоб Генрі запитав у нього про роботу, але він відмовився, тож я мусив зробити це сам. Я сказав: “Пане Сміт, вибачте, чи не має у вас якоїсь роботи для нас двох, аби ми могли заробити трохи продуктів?” Він подивився на нас із щирою радістю і з дивовижним почуттям доброти сказав: “Що ж, хлопці, що ви умієте?” Ми сказали йому про те, чим займалися до від’їзду з батьківщини.

Він сказав: “Можете викопати рів?” Я відповів, що зробимо все, що в наших силах. “Гаразд, хлопці,—сказав він, підхоплюючи рулетку.—Ходімо зі мною”.

Він відвів нас на кілька метрів від крамниці, дав мені кільце рулетки, розмотав її і позначив лінію, на якій ми мусимо працювати. “Отже, хлопці,—сказав він,—зможете викопати яму три фути завширшки і два з половиною фути завглибшки?”

Ми сказали, що зробимо все якнайкраще, і він залишив нас. Ми взялися до роботи, і коли ми закінчили її, я пішов доповісти йому про це. Він вийшов, подивився на яму і сказав: “Хлопці, якби я навіть сам копав яму, то не викопав би кращої. Ходімо зі мною”.

Він повів нас назад до крамниці і сказав самим вибрати найкращу шинку чи шматок свинини. Будучи доволі соромливим, я сказав, що нехай краще він дасть їх нам. Тож він вибрав два найбільші і найкращі шматки м’яса і мішок борошна для кожного з нас, і запитав, чи цього вистачить. Ми відповіли, що готові ще працювати за це, але він сказав: “Якщо ви, хлопці, задоволені, я теж”.

Ми сердечно подякували йому і пішли додому, радіючи добросердечності пророка Божого”.

Джеймс Ліч охристився того ж року і записав, що “часто мав привілей бачити благородний лик [пророка], запалений Духом і силою Божою”¹.

Учення Джозефа Сміта

Людина, сповнена любові Божої, бажає благословляти інших

“Любов є однією з найвищих рис Божества і мусить виявлятися тими, хто прагне бути синами Бога. Людина, сповнена любові Божої, не задовольняється благословенням тільки своєї сім’ї, але ходить по всьому світу з бажанням благословити все людство”².

Люсі Мезерв Сміт записала: “[Джозеф Сміт] сказав: “Брати і сестри, любіть одне одного; любіть одне одного і будьте милостивими до ваших ворогів”. Він повторив ці слова дуже настійливим тоном і закінчив гучним “амінь”³.

У липні 1839 р. пророк звернувся до групи провідників Церкви: “Я потім звернувся до них і багато навчав, … торкаючись багатьох важливих і цінних тем для всіх, хто бажає ходити смиренно перед Господом, а особливо навчаючи їх проявляти милосердя, мудрість і турботу про ближніх, з любов’ю одне до одного в усьому і за будь-яких умов”⁴.

На нас лежить особливий обов’язок любити нужденних і дбати про них

“Це обов’язок, який кожний святий має виконувати вільно щодо своїх братів—завжди любити їх і завжди допомагати їм. Щоб бути виправданими перед Богом, ми повинні любити одне одного: ми мусимо здолати зло, ми мусимо відвідувати сиріт і вдів у їхній скруті, ми мусимо тримати себе незаплямованими від світу, бо ці чесноти витікають з великого джерела чистої релігії [див. Яків 1:27]”⁵.

“Член Церкви має нагодувати голодного, одягти нагого, допомогти вдові, витерти сльози сироті, втішити засмученого, чи то в цій церкві, чи будь-якій іншій, чи взагалі не в церкві—де б він таких не знайшов”⁶.

“Багаті не можуть бути спасенні без милостині, даючи, щоб нагодувати бідних, коли і як цього вимагатиме Бог”⁷.

“Зважайте на стан нещасних і намагайтеся полегшити їхні страждання. Нехай вашим хлібом наситяться голодні, а ваш одяг прикриє нагих, нехай ваша щедрість висушить сльози сироти і підбадьорить невтішну вдову, нехай ваші молитви, присутність і доброта полегшать біль тих, хто у відчаї, і нехай ваша щедрість забезпечить їх необхідним. Чиніть добро всім людям, а найбільше одновірцям, щоб ви були безвинними і незаплямованими, бездоганними синами Божими. Виконуйте заповіді Бога—всі, що були дані, даються нині чи будуть дані, і ореол слави осяюватиме ваш шлях; бідні піднімуться і назвуть вас благословенними, вас шануватимуть і поважатимуть усі добрі люди, і ваш шлях буде шляхом праведних, який сяє яскравіше і яскравіше аж до дня досконалого [див. Приповісті 4:18]”⁸.

“Святий Дух … завжди проливатиметься на ваші голови, якщо ви будете жити за тими принципами праведності, що відповідають задуму Божому, і якщо ви будете ставитися з належною добротою одне до одного й усіма способами згадуватимете невільних, тих, кому важко, хто сильно страждає заради вас. І якщо серед вас є хтось, хто прагне особистого благополуччя, хто шукає власних розкошів, поки ваші брати стогнуть у бідності, зносять тяжкі випробування і спокуси, то за таких не може заступитися Святий Дух, Який клопоче за нас удень і вночі невимовними зідханнями [див. Римлянам 8:26].

Ми мусимо завжди бути надзвичайно уважними, щоб така зарозумілість ніколи не мала місця в нашому серці, а щоб ми були поблажливими до людей низького статку і з усім довготерпінням несли немочі слабких”⁹.

Милосердя довготерпить, є милостивим і добрим

Елайза Р. Сноу розповідала про виступ пророка: “Потім він зачитав 13-й розділ [1 Коринтянам]: “Коли я говорю мовами людськими й ангельськими, та любови не маю,—то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!”, і далі сказав: “Не будьте скромні у своїх поглядах на чесноти ближнього, але стережіться фарисейства, і дивіться скромно на свої власні чесноти, і не вважайте себе праведнішими за інших. Ви повинні відкривати свою душу одне до одного, якщо хочете чинити, як Ісус, і вести своїх ближніх до лона Авраамового”. Він сказав, що проявляє довгостраждання, терпіння і стриманість щодо Церкви і щодо своїх ворогів, і ми мусимо терпіти недоліки одне одного, як батько, що плекає свою дитину, терпить її недоліки.

Якщо ви підніметеся в невинності й чеснотності, якщо зростете в милості, нехай ваші серця відкриються, нехай стануть великими у стосунках одне з одним. Ви мусите бути довготерпеливими і зносити недоліки й помилки людей. Які безцінні душі людей!

Не заздріть розкішному вбранню та швидкоплинній показусі грішників, бо вони перебувають у жалюгідному становищі. Але, наскільки це можливо, будьте милостивими до них, бо незабаром Бог знищить їх, якщо вони не покаються і не повернуться до Нього”¹⁰.

“Мудрі люди мають бути достатньо тямущими, щоб перемагати людей добротою. “Лагідна відповідь гнів відвертає”,— каже мудрець [Приповісті 15:1]; і святим останніх днів буде похвалою виказувати любов Божу, по-доброму ставлячись до тих, хто, можливо, несвідомо вчинив погано; бо істинно сказав Ісус: “Моліться за ворогів ваших” [див. Матвій 5:44]”¹¹.

“Я не загострюю увагу на ваших слабкостях, а ви—на моїх. Милосердя, що є любов’ю, покриває багато гріхів [див. 1 Петра 4:8], і я часто покривав усі промахи, що були поміж вами, але найкраще—не мати промахів узагалі. Ми маємо прищеплювати своєму духові лагідність, смирення і мир”¹².

Елайза Р. Сноу розповідала про інший виступ пророка: “Коли люди проявляють щодо мене хоч якусь доброту і любов, о, яку силу це має над моїм розумом, в той час як протилежний підхід схильний здіймати всі неприємні почуття й придушувати людський розум.

Доказом того, що люди незнайомі з принципами побожності, є їхня обмеженість ніжних почуттів і брак милосердя у світі. Сила і слава побожності передається за щедрим принципом розкриття мантії милосердя. Бог не дивиться на гріх з найменшим допущенням, але, якщо люди згрішили, для них мусить бути поблажливість. … Чим ближче ми до нашого Небесного Батька, тим більше схильні дивитися зі співчуттям на душі, що гинуть; ми відчуваємо, що хочемо підняти їх на своїх плечах і полишити їхні гріхи у себе за спиною. …

Як часто мудрі чоловіки і жінки намагалися диктувати Брату Джозефу, кажучи: “О, якби я був Братом Джозефом, я б зроби це і це”; та якби вони опинилися на місці Брата Джозефа, то зрозуміли б, що чоловіків чи жінок не можна примусом привести в царство Боже, але необхідно проявляти довготерпіння, і тоді зрештою ми спасемо їх. Шлях, щоб зберегти всіх святих разом і просувати далі роботу,—чекати з довготерпінням, доки Бог не приведе такі душі до правосуддя. Не повинно бути дозволу грішити, але з докором рука об руку має йти милість”¹³.

Ми проявляємо милосердя простими вчинками служіння і доброти

“Я—ваш слуга, і тільки силою Святого Духа я можу чинити вам добро. Ми не представляємо вам себе як щось більше, ніж смиренні слуги, готові жертвувати на служіння вам і бути пожертвуваними в ньому”¹⁴.

Едвін Холден пригадував: “У 1838 році Джозеф і кілька юних братів грали в різні ігри у дворі, в тому числі в м’яч. Вони потроху почали втомлюватися. Він побачив це і, скликавши їх разом, сказав: “Побудуймо будиночок з колод!” Тож вони пішли, Джозеф і ті юнаки, і побудували невеличкий будинок для вдови. Таким був Джозеф, він завжди допомагав, чим міг”¹⁵.

Люсі Мак Сміт, мати пророка Джозефа Сміта, розповідала про час, коли святі тільки оселилися в Коммерсі, шт. Іллінойс, згодом перейменованому в Наву: “Коли наближалася пора, брати, які оселилися там, почали відчувати наслідки труднощів, які на додачу до нездорового клімату так скосили їх малярією і лихоманкою, що були цілі сім’ї, в яких не було жодного, хто міг би дати іншому ковток холодної води чи навіть собі допомогти. Майже вся сім’я Гайрума захворіла. Моя молодша дочка Люсі також була дуже хворою, і, чесно кажучи, в усьому місті були лічені здорові люди.

Джозеф і Емма сказали приносити хворих до їхнього будинку і там дбали про них. І до них все приносили і приносили всіх, хто захворював, доки їхній будинок, у якому було чотири кімнати, не став настільки заповнений, що їм довелося поставити навіс у дворі, щоб під ним приймала та частина сім’ї, яка ще трималася на ногах. У цей важкий період Джозеф і Емма віддавали весь свій час і увагу піклуванню про хворих”¹⁶.

Джон Л. Сміт, двоюрідний брат пророка, пригадував випадок, який стався у той же період: “До нас прийшли Пророк Джозеф і кузен Гайрум, його брат. Усі ми, крім мами, були хворі лихоманкою і малярією, і батько майже весь час марив. Джозеф зняв з ніг взуття, коли побачив наш жахливий стан, і одягнув його на батька, оскільки він був босий, а сам поїхав додому без взуття. Він прислав по батька і забрав його до себе додому, і так врятував йому життя і забезпечив нас багатьма зручностями, так що ми одужали”¹⁷.

Елізабет Енн Уітні пригадувала: “Ранньої весни 1840 року ми поїхали до Коммерса, як тоді ще називалася верхня частина Наву. Ми зняли будинок, що належав Хайраму Кімболу. … Усі ми стали жертвами малярії, ознобу і лихоманки і ледве могли повзати, щоб дбати одне про одного. За таких тяжких умов народилася моя дев’ята дитина. Джозеф, відвідавши нас і побачивши переміну обстановки, одразу запросив нас прийти і розділити його помешкання. Ми відчували, що більше не здатні зносити клімат, воду і нестатки, тому ми скористалися його пропозицією і переселилися до подвір’я пророка біля маленького будинку. Невдовзі ми набралися здоров’я і діти стали більше схожими на самих себе. Мій чоловік отримав роботу в крамниці, побудованій і наповненій Джозефом такими товарами, які дійсно були необхідні людям.

Одного дня, коли я виходила з будинку на подвір’я, мене, мов електричний струм, вразила згадка про пророцтво Джозефа Сміта для мене, коли він жив у нашому будинку в Кертленді. Воно було таким: як ми вчинили йому, відчинивши наші двері для нього і його сім’ї, коли в нього не було дому, так і він у майбутньому прийме нас у своєму домі”¹⁸.

Мосая Л. Хенкок розповідав про такий випадок, що стався у Наву, коли він ще був зовсім юним: “Цього літа [1841 р.] я вперше грав у м’яч з пророком. Ми по черзі били по м’ячу і гналися за ним, і коли ми закінчили грати, пророк сказав: “Брати, запрягайте повозки”, і так ми і зробили і вирушили до лісу. Я правив повозкою, упряженою одним конем, стоячи на передній балці, а брат Джозеф з батьком їхали на задніх підпорках [балка і підпорки є елементами конструкції візка]. З нами було 39 упряжок і ми збирали дрова, доки візки не були повністю навантажені. Коли візки були навантажені, брат Джозеф запропонував позмагатися з ним у перетягуванні палиці, і він всіх поперетягував, одного за одним,—всіх, хто визвався позмагатися з ним.

Після того пророк повідправляв візки в різні місця—до людей, яким була потрібна допомога, і він сказав їм нарубати дрова для святих, яким це було потрібно. Всім подобалося робити те, що сказав пророк, і навіть якщо ми хворіли і скрізь навколо нас була смерть, хлопці посміхалися і намагалися підбадьорити всіх”¹⁹.

5 січня 1842 р. пророк написав у листі до Едварда Хантера, який згодом служив Верховним єпископом: “Наш асортимент у червоноцегляній крамниці був достатньо хороший, навіть дуже хороший з огляду на різні покупки різних людей в різний час і на обставини, які певною мірою впливали на їхній вибір; але я задоволений тим, що ми змогли впоратися так добре, бо серця багатьох бідних братів і сестер зрадіють тим благам, що нині доступні їм.

Крамниця була переповнена, і я був змушений весь день стояти за прилавком, видаючи товари як справжній продавець, щоб дати тим, хто був змушений залишитися без звичної Різдвяної чи новорічної вечері, трохи цукру, меляси, родзинок, і так далі, і тому подібне; і щоб самому собі принести радість, бо я люблю служити святим, і бути слугою всім, сподіваючись, що буду піднесений у належний для Господа час”²⁰.