Яке щастя—мати відданих, правдивих і справжніх друзів!

“Дружба є одним з великих і фундаментальних принципів “Мормонізму”. … Вона об’єднує людську сім’ю своїм благосним впливом”.

З життя Джозефа Сміта

Усерпні 1842 р. представники владних структур штату Міссурі неодноразово намагалися схопити пророка Джозефа Сміта. Побоюючись того, що якщо його заарештують і відправлять до Міссурі, то можуть убити, пророк переховувався. 11 серпня він надіслав звістку кільком вірним членам сім’ї та друзям, щоб вони зустріли його на острові на р. Міссісіпі, недалеко від Наву. Тієї ночі Емма Сміт, Гайрум Сміт, Ньюел К. Уїтні та інші зібралися на березі річки і маленьким човном дісталися призначеного місця. Пророк з радістю потиснув кожному руку, вдячний за допомогу і підтримку від справжніх друзів. Потім він багато описував у своєму щоденнику почуття вдячності за своїх близьких і друзів. Кілька таких записів з його щоденника вміщено в цьому розділі. Через декілька тижнів після того пророк написав святим листа, завершивши його словами, що висловили його почуття до них: “Як завжди, ваш смиренний слуга і незмінний друг, Джозеф Сміт” (УЗ 128:25).

Святі відплачували пророку взаємністю, вважаючи його не тільки своїм пророком, але й другом. Близький друг і особистий секретар Джозефа Сміта Бенджамін Ф. Джонсон пригадував: “Пророк Джозеф—як друг він був відданим, терплячим, благородним і цілісним. … Як у товариша у стосунках у нього була надзвичайно широка натура—він був добрим, щедрим, життєрадісним. … Забавляючись, він іноді боровся з кимось із друзів або часто мірявся силою з іншими, сидячи на підлозі чи землі і перетягуючи руками палицю. Але так і не знайшлося рівні йому в цьому. Жарти, ребуси, складання рими тощо—все було, і було часто. А ще частіше він просив когось заспівати одну чи кілька його улюблених пісень. … Однак попри всю свою комунікабельність і навіть інколи безтурботність, він не допускав ніякої зверхності чи непристойних вільностей”¹.

Джозеф Сміт був настільки ж чуйним, наскільки і товариським, як про це згадував один юнак: “Я був у Джозефа; він був у будинку, і ще кілька чоловіків сиділи на паркані. Джозеф вийшов і розмовляв з нами. Незабаром прийшов чоловік і сказав, що в одного брата, який живе неподалік від міста, тієї ночі спалили будинок. Майже всі сказали, як їм шкода того чоловіка. Джозеф опустив руку в кишеню, витягнув 5 доларів і сказав: “Мені шкода цього брата на 5 доларів; а на скільки вам усім його шкода?”²

Можливо, саме через велику любов Джозефа Сміта до своїх друзів йому було особливо важко перенести зраду тих друзів. Друзі пророка, яким він довіряв, повернулися в Наву проти нього. Але багато друзів повернули довіру пророка до себе, залишившись із ним до кінця.

Одним з таких був Уіллард Річардс, член Кворуму дванадцятьох, який був ув’язнений разом з Джозефом і Гайрумом Смітами та Джоном Тейлором в Картеджі, шт. Іллінойс. У в’язниці чоловікам дозволили перейти з камери на першому поверсі до зручнішої кімнати на другому поверсі. Потім, незадовго до вбивства, наглядач запропонував в’язням з міркувань безпеки перебратися до камери з ґратами, яка була поруч з кімнатою. Джозеф запитав старійшину Річардса, якого друзі називали “доктором”, адже він займався лікарською справою: “Якщо ми підемо в камеру, ви підете з нами?” Доктор відповів: “Брате Джозефе, ви не просили мене іти за річку з вами, ви не просили мене їхати до Картеджа, ви не просили мене іти у в’язницю за вами, і невже ви гадаєте, що я полишу вас зараз? А я скажу вам, що я зроблю: якщо вас засудять до повішання за зраду, радше мене повісять замість вас, а ви підете собі вільний”. Джозеф сказав: “Ви не посмієте”. Доктор відповів: “Посмію!”³

Учення Джозефа Сміта

Справжні друзі полегшують смуток одне одного і залишаються відданими навіть у лихі часи

Джозеф Сміт так писав про близьких і друзів, які відвідали його 11 серпня 1842 р., коли він переховувався: “Яким прекрасним і славетним це здалося мені—знайти чистих і святих друзів, відданих, цілісних і вірних, чиї серця не холодіють, чиї коліна міцні і не слабшають, поки вони чекають Господа, друзів, які попіклувалися про мої потреби в день, коли гнів моїх ворогів проливався на мене. …

Які прекрасні були мої почуття, коли я зустрівся з тією відданою і дружньою групою в ніч на 11-те, в четвер, на острові в гирлі драговини [боліт], між Зарагемлею і Наву; яким невимовним задоволенням і якою радістю наповнилися мої груди, коли тієї ночі я взяв за руку свою любу Емму—ту, хто є моєю дружиною, дружиною з моєї молодості й вибором мого серця. У розумі пронеслося безліч спогадів, коли я замислився на мить про все те, через що нам довелося разом пройти: тяготи й нестачі, смуток і страждання, а також, час від часу, радості й утіху, які осипали наші стежки й вінчали нашу долю. О, як сплуталися мої думки на мить—вона знову тут, … безстрашна, тверда й непохитна—незмінна, ніжна Емма!

Там був брат Гайрум, і він наступний взяв мене за руку—мій рідний брат. Я подумав собі: брате Гайрум, яке в тебе віддане серце! О, нехай Вічний Єгова увінчає твою голову вічними благословеннями як нагородою за твою турботу про мою душу! О, скільки страждань ми розділили з тобою, і ми знов опинилися затиснутими безжальною рукою гноблення. Гайруме, твоє ім’я буде записане в Господній Книзі Життя, бо ті, хто прийдуть за тобою, дивитимуться на тебе, щоб чинити, як ти чинив.

Я сказав собі: а ось і брат Ньюел К. Уітні. Скільки разів миті страждання зводили наші стежки, але ми знов зустрічаємося, щоб знов розділити його. Ти—вірний друг, на якого можуть покластися стражденні сини людські, аніскільки не сумніваючись. Нехай благословення Вічного також увінчають твою голову. Яке велике це серце, яка турботлива ця душа до того, кого було зроблено вигнанцем і кого ненавидять майже всі люди! Брат Уітні, ти знаєш, які міцні ті узи, що зв’язують мою душу і моє серце з тобою. …

Я не згадуватиму деталі подій тієї священної ночі, яку назавжди запам’ятаю; але саме імена тих відданих я хотів би записати тут. Я зустрічав їх за часів процвітання, і вони були моїми друзями; і зараз я зустрічаюся з ними в тривозі, і вони все ще мої найближчі друзі. Вони люблять Бога, Якому я служу; вони люблять істини, які я поширюю; вони люблять ті чесноти і ті святі вчення, які дорогі моєму лону, усім своїм серцем і з беззаперечним захопленням. …

Сподіваюся, що знову побачу моїх друзів, що працюватиму пліч-о-пліч з ними і служитиму їхнім інтересам. Їм не бракуватиме друга, доки я житиму; моє серце любитиме їх, а мої руки працюватимуть для тих, хто любить мене і старається для мене, і вони завжди будуть відданими моїм друзям. Чи буду я невдячним? Звісно ж ні! Борони Боже!”⁴

23 серпня 1842 р. пророк продовжував: “Мої почуття … до друзів відроджуються, коли я дивлюся на чесноти, і добрі риси, і якості цих декількох відданих, про яких я нині роблю запис у книзі Закону Господнього,—про тих, хто стояв поруч зі мною в кожну годину небезпеки в останні довгі п’ятнадцять років; наприклад, мій літній любий брат Джозеф Найт старший, хто одним з перших допоміг мені, коли я потребував, коли я тільки-но починав відкривати роботу Господню і закладати підвалини Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. П’ятнадцять років він залишався відданим і вірним, безстороннім, взірцем, чеснотливим і добрим, він ніколи не відхилявся вправо чи вліво. Ось, він є праведним чоловіком, і нехай Бог Всемогутній подовжить старому дні його життя, і нехай його слабке, вимучене й зламане тіло буде відновлене, і нехай енергія і здоров’я повертатимуться до нього, якщо на те Твоя воля, о Боже; і буде сказано про нього синами Сіону, доки хоч один з них залишатиметься, що цей чоловік був праведною людиною в Ізраїлі; отже, його ім’я ніколи не буде забуте. …

Хоч я пам’ятаю відданих, які живуть і зараз, я також хочу згадати відданих своїх друзів, які померли, бо таких багато; і численні їхні добрі вчинки—батьківської та братерської доброзичливості,—які вони здійснили щодо мене; й оскільки зараз за мною женуться міссурійці, мені пригадалося багато таких їхніх учинків. …

Є багато душ, яких я любив любов’ю, міцнішою за смерть. Я довів свою відданість їм, і їм я доводитиму свою відданість, доки Бог не покличе мене випустити дух”⁵.

Дружба єднає людську сім’ю, розсіює ненависть і непорозуміння

“Мені байдуже, якого характеру є людина; якщо вона є моїм другом, справжнім другом, я буду другом для неї і проповідуватиму їй євангелію спасіння, і дам їй хорошу пораду, як вийти зі складного становища.

Дружба є одним із засадних принципів “мормонізму”; [її мета—]рішучо перетворити й цивілізувати світ, зробити так, щоб припинилися війни й суперечки і щоб люди стали друзями і братами. …

Дружба, це як брат Теодор Терлі у своїй кузні, який зварює залізо із залізом; вона об’єднує людську сім’ю своїм благосним впливом”⁶.

“Та дружба, яку розсудливі істоти сприймають як щиру, мусить походити з любові, а та любов іде від чеснотності, яка настільки ж укорінена в нашій релігії, як і світло вкорінене в Єгові. Тому Ісус і казав: “Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх”. [Іван 15:13]”⁷.

У березні 1839 р., коли пророк Джозеф Сміт та кілька його супутників перебували у в’язниці в Ліберті, шт. Міссурі, пророк писав членам Церкви: “Учора ввечері ми одержали кілька листів: один від Емми, один від Дона К. Сміта [брата Джозефа] й один від єпископа [Едварда] Партриджа—всі вони випромінюють дух доброти й втішення. Ми були надзвичайно задоволені змістом листів. Ми вже довго не мали звістки; і коли ми прочитали ті листи, для наших душ вони були немов ковток свіжого повітря, але радість наша була порушена смутком через страждання бідних й уражених святих. І нам зайве казати вам, що шлюзи наших сердець були підняті, і з наших очей струменіли сльози, але ті, кого не було ув’язнено в стінах тюрми без причини чи підстав, навряд чи зрозуміють, яким прекрасним є голос друга; єдиний прояв дружби з будь-якого джерела пробуджує і запускає кожне доброзичливе відчуття; він умить пробуджує спогади про минуле; він фіксує теперішнє зі швидкістю блискавки; він дає осягнути майбутнє із стрімкістю тигра; він підштовхує розум то туди, то сюди, переводить з одного на інше, доки зрештою вся ворожість, злоба, ненависть і колишні розбіжності, непорозуміння і незгоди не падуть у ногах надії”⁸.

Святі Божі є відданими друзями одне для одного

У серпні 1835 р. пророк написав таку записку одному з членів Церкви: “Ми пам’ятаємо вашу сім’ю, як і всі перші сім’ї Церкви, які першими прийняли істину. Ми пам’ятаємо про ваші втрати і журбу. Наші перші узи не розірвано; ми з вами у ваших незгодах і добрі, в стражданнях, як і в радостях. Наш союз, ми гадаємо, сильніший за силу смерті, і він ніколи не буде розірваний”⁹.

Пророк говорив про бенкет, на якому побував у січні 1836 р. в Кертленді: “Відвідав розкішний бенкет у єпископа Ньюела К. Уітні. Цей бенкет був за образом бенкету Сина Божого: були запрошені кульгаві, каліки і сліпі, відповідно до настанов Спасителя [див. Лука 14:12–13]. Присутніх було багато, і перш ніж ми сіли їсти, ми заспівали кілька пісень Сіону; і наші серця звеселилися в передчутті тієї радості, яку буде пролито на голови святих, коли вони зберуться разом на Горі Сіон, щоб вічно насолоджуватися товариством одне одного, так, всіма благословеннями небесними, коли більше не буде кому докучати їм чи залякувати”¹⁰.

Сестра Презендая Хантінгтон Бюел намагалася відвідати Джозефа Сміта у в’язниці м. Ліберті в 1839 р., але наглядач не дозволив їй зробити цього. Пророк згодом писав їй: “О, яка б то для нас була радість—побачитися з друзями! Скільки задоволення принесла б у моє серце нагода поспілкуватися з тобою, але на нас рука тиранії. … Я хочу, щоб ви з чоловіком знали, що я є вашим вірним другом. … Ніякими словами не виразити невимовну радість людини, коли вона бачиться зі своїм другом після 5-місячного ув’язнення в стінах тюрми. Мені здається, що після цього моє серце буде набагато ніжнішим, ніж раніше. Моє серце стікає кров’ю, коли я роздумую над жалюгідним станом Церкви. О, якби ж то я міг бути з ними! Я б не соромився тяжкої праці і незгод, щоб принести їм затишок і заспокоєння. Я прагну благословення ще раз піднести свій голос у середовищі святих. Я б вилив душу перед Богом для їхніх настанов”¹¹.

Виступаючи в Наву, шт. Іллінойс, куди багато членів Церкви прибували з мізерними запасами майна, пророк учив: “Ми повинні розвивати співчуття до стражденних, що є серед нас. Якщо і є таке місце на землі, де люди повинні розвивати цей дух і лити оливу й вино на серце стражденних, так ось воно, це місце; і цей дух відчувається тут; і хоча [людина], яка прибуває сюди, почувається незнайомцем і стражденним, вона знаходить тут брата і друга, які готові допомогти їй в її нужді.

Я вважав би це одним з найбільших благословень, якби був стражденним у цьому світі, щоб мій жереб наздогнав мене там, де я можу опинитися серед братів і друзів”¹².

Джордж А Сміт, двоюрідний брат пророка, пригадував: “На кінець розмови Джозеф обійняв мене, притиснув до грудей і сказав: “Джордже, я люблю тебе, як власне життя”. Я так розчулився, що ледве міг говорити”¹³.