Покаяння

“Почнімо цього дня все спочатку і скажімо зараз же від усього свого серця, що полишимо свої гріхи і будемо праведними!”

З життя Джозефа Сміта

14 червня 1828 року Мартін Гарріс поїхав з Гармоні, шт. Пенсільванія, взявши 116 рукописних сторінок перекладу із золотих пластин, щоб показати своїм родичам у Пальмірі, шт. Нью-Йорк. Наступного ж дня народилася перша дитина Джозефа й Емми—син, якого назвали Алвін. Немовля померло того ж дня, а стан здоров’я Емми став погіршуватися, доки вона сама не опинилася на межі смерті. Мати пророка згодом писала: “Якийсь час [Емма] перебувала на межі, ледве не зійшовши у той безмовний дім, куди зійшло її немовля. Було настільки важко сказати, що з нею буде, що навіть її чоловік протягом двох тижнів не спав більше однієї години в непорушній тиші. Коли це закінчилося, він став настільки сильно переживати за той рукопис, що вирішив здійснити подорож до Нью-Йорка і знайти його, як тільки Емма трохи набереться сил, адже їй вже було дещо краще”¹.

У липні на пропозицію Емми пророк залишив її у піклування її матері і вирушив диліжансом до будинку своїх батьків у Манчестері, шт. Нью-Йорк. Пророк проїхав близько 125 миль за два чи три дні. Уражений втратою первородного сина, стурбований щодо дружини і надзвичайно схвильований долею рукопису, в дорозі Джозеф ні їв, ні спав. Його супутник, єдиний пасажир в диліжансі, бачив знесилений стан пророка і наполіг на тому, щоб супроводжувати його ті 20 миль, які йому треба було пройти від станції до будинку Смітів. Останні чотири милі, як згадувала мати пророка, “незнайомцеві довелося вести Джозефа під руку, бо він був надто виснажений, щоб триматися, і він міг би просто заснути на ходу”². Прийшовши до будинку батьків, пророк негайно послав за Мартіном Гаррісом.

Мартін прибув до Смітів пополудні, подавлений і нещасний. Він сказав, що в нього немає рукопису і що він не знає, де він є. Почувши це, Джозеф вигукнув: “О! Боже мій, Боже мій! … Все пропало, все пропало. Що мені тепер робити?! Я згрішив. Це тому, що я спокушав гнів Божий, просячи про те, про що не мав права просити. … Як я стоятиму перед Господом? Чи є щось, у чому ангел Всемогутнього не зміг би мене звинуватити?”

У той день пророк міряв кроками батьківський будинок, невимовно страждаючи душею, “плачучи і горюючи”. Наступного дня він вирушив назад до Гармоні, де, як він сказав, “я упокорив себе в могутній молитві перед Господом, … щоб, якщо можливо, я міг здобути милість з Його рук і бути прощеним за все, що я вчинив і що суперечило Його волі”³.

Господь суворо дорікав пророку за те, що той боявся людину більше Бога, але запевнив його, що він зможе бути прощеним. “Ось, ти є Джозеф,—сказав Господь,—і тебе було обрано виконати роботу Господа, але через провину, якщо ти не усвідомиш цього, ти впадеш. Але пам’ятай, Бог милостивий; отже, покайся в тому, що ти зробив і що протирічить заповіді, яку Я дав тобі, і ти все ще є обраним, і знову покликаний на цю роботу” (УЗ 3:9–10).

Господь забрав у Джозефа на якийсь час Урім і Туммім і пластини. Але невдовзі Він повернув все це йому. “Ангел радів, коли повернув мені Урім і Туммім,—пригадував пророк,—і сказав, що Бог задоволений моєю вірністю і смиренням і що Він уподобав мене за моє терпіння і старанність у молитві, в чому я виконав цей мій обов’язок настільки добре, … що зміг повернутися до роботи з перекладу”⁴. Коли Джозеф знову взявся за свою нелегку роботу, його підбадьорювало приємне відчуття Господнього прощення і підсилене бажання виконувати Його волю.

Учення Джозефа Сміта

Коли ми каємося у своїх гріхах, то наближаємося до Бога і стаємо більше подібними до Нього

Уілфорд Вудрафф, коли служив членом Кворуму дванадцятьох, записав: “Провидець Джозеф підвівся в силі Божій. В ім’я Господа Бога він засуджував злочестивість і дорікав людям за неї. Він сказав кілька слів, адресуючи потреби загалу, а тоді промовив:

“Я казатиму з повноваженням священства в ім’я Господа Бога. … Хоча ця громада називає себе святими, однак я стою серед різних типів характерів і класів людей. Якщо ви бажаєте дістатися туди, де Бог, ви повинні бути такими, як Бог, або прийняти принципи, які прийняв Бог, бо якщо ми не наближаємося до Бога у своїх принципах, то відходимо від Нього й наближаємося до диявола. Так, я стою серед різних типів людей.

Дослідіть свої серця і подумайте, чи є ви подібними до Бога. Я дослідив своє, і відчуваю потребу покаятися в усіх своїх гріхах.

Серед нас є крадії, перелюбники, брехуни, лицеміри. Якби Бог промовив зараз з небес, то повелів би вам не красти, не чинити перелюбу, не жадати, не обманювати, бути вірними в малому. Хіба Бог не є добрим? Тоді будьте й ви добрими. Якщо Він праведний, будьте й ви праведними. Додайте до віри чесноту, до чесноти знання і прагніть усього доброго. Церква має бути очищена, і я засуджую всю нечистивість”⁵.

“Ви мусите бути невинними, інакше не зможете стати перед Богом: якщо ми бажаємо стати перед Богом, то повинні тримати себе чистими, як чистий Він. Диявол чудово вміє обманювати. Він усе перекрутить так, що дехто з відкритим від здивування ротом дивитиметься на людей, які виконують волю Бога. Нечестивість мусить бути викоренена з-поміж святих. Тоді завіса розірветься, і благословення небес проллються—вони нестимуться, як води річки Міссісіпі”⁶.

“Нехай ніхто не виставлятиме на показ свою праведність, бо інші й так можуть бачити її. Нехай він краще зізнається у своїх гріхах і буде прощеним, і тоді принесе більше плодів”⁷.

“Усі серця мусять покаятися і бути чистими, і Бог зважить на них і благословить їх так, як вони не зможуть благословитися жодним іншим чином”⁸.

Бог воліє, щоб ми полишили свої гріхи і позбулися всього злого, що є в нашому середовищі

“Почуйте, всі ви, кінці землі,—всі священики, всі грішники і всі люди. Покайтеся! Покайтеся! Покоріться євангелії! Зверніться до Бога!”⁹

“Почнімо цього дня все спочатку і скажімо зараз же від усього свого серця, що полишимо свої гріхи і будемо праведними!”¹⁰

“Невіруючий хапатиметься за кожну соломинку доки смерть не загляне йому в вічі, і тоді його невір’я зникне, бо його з великою силою вразять реалії вічного світу. І коли будь-яка земна підтримка і підпора зрадить його, тоді він свідомо відчує вічні істини безсмертності душі. Ми повинні бути обережними і не чекати смертного одра, щоб покаятися. Коли ми бачимо, як немовля забирає смерть, то і молодь і люди середнього віку можуть бути раптово покликані у вічність—так само, як і те немовля. Тоді нехай це служить усім застереженням, щоб не зволікати з покаянням або чекати смертного одра, бо так воліє Бог, щоб людина каялася і служила Йому в здоров’ї, в силі і в моці розуму, щоб заслужити Його благословення, а не чекала, поки смерть покличе її”¹¹.

“[1 травня 1835 року] у Церкві прислужувалося причастя. До обряду я говорив про важливість цього започаткування в Церкві і наголошував на значущості участі в обряді з гідністю в очах Господа, і запитав: “Як ви гадаєте, як довго людина може брати участь у цьому обряді негідно і щоб при цьому Господь не забрав Свого Духа від неї? Скільки вона так бавитиметься із священним, а Господь не передаватиме її на биття Сатани до дня викуплення?! … Отже, наші серця мають бути смиренними, і ми повинні каятися у своїх гріхах і позбуватися злого в нашому оточенні”¹².

“Покаяння—не та річ, з якою можна бавитися щоденно. Щоденна провина і щоденне покаяння неприємні в очах Бога”¹³.

Пророк Джозеф Сміт написав це своєму братові Уільяму Сміту після того як Уільям розсердився на нього і неповажно ставився до нього: “[Я говорив з тобою] з певною метою: я намагався застерегти тебе, наставити, закликати і врятувати від дороги до труднощів і смутку, в які—як передбачав—ти міг потрапити, давши волю злому духові, якого називаєш своїми пристрастями і якого повинен приборкати і зломити, і розтоптати ногами. І якщо ти цього не зробиш, то, на мій погляд, ніколи не будеш спасенним в Царстві Бога. Бог вимагає, щоб воля Його створінь були поглинута Його волею”¹⁴.

Наш Небесний Батько з радістю прощає всіх, хто кається і повертається до Нього з щирим серцем

У 1835 році Джозеф Сміт отримав листа від Харві Уітлока, який відступив від Церкви і тепер бажав повернутися до повного товариства. Пророк відповів: “Я одержав твого листа від 28 вересня 1835 року і двічі прочитав його, і в мене склалося враження, яке легше відчути, ніж описати. Буде достатньо, якщо я скажу, що шлюзи мого серця прорвані—я не міг стримувати сліз. Я дякую Богові, що в твоє серце прийшло бажання повернутися до Господа і до цього народу, якщо буде так, що Він матиме милість до тебе. Я запитав у Господа стосовно тебе і до мене дійшли такі слова:

“Одкровення Харві Уітлоку.

Істинно, так каже Господь тобі: “Нехай той, хто був Моїм слугою Харві, повернеться до Мене і до лона Моєї Церкви, і полишить всі гріхи, якими він згрішив проти Мене, і віднині прагне чеснотного і праведного життя, і залишається під проводом тих, кому Я призначив бути стовпами і головами Моєї Церкви. І ось, каже Господь, твій Бог, його гріхи будуть змиті з піднебесся, і забуті серед людей, і не досягнуть Моїх вух, і не будуть записані в пам’ятній книзі проти нього, але Я піднесу його, немов з глибин боліт, і він буде піднесений на високі місця, і вважатиметься гідним стояти серед князів, і буде гладкою стрілою в Моєму сагайдаці, щоб повалити мури злочестивості серед тих, хто звеличують себе, щоб нараджуватися разом на Господа та Його помазанців в останні дні. Отже, нехай він поспішно підготується і приїде до тебе, так, до Кертленда. І наскільки він прислухатиметься до всіх твоїх порад віднині, настільки буде відновлений у своєму колишньому стані й отримає найвище спасіння, як живий Господь, твій Бог. Амінь”.

Отже, ти бачиш, мій любий брате, бажання нашого Небесного Батька пробачати гріхи і відновляти в милості всіх тих, хто готовий скорити себе перед Ним, зізнатися у своїх гріхах, і полишити їх, і повернутися до Нього з щирим серцем, без лицемірства, щоб служити Йому до кінця [див. 2 Нефій 31:13].

Не дивуйся, що Господь у Своїй поблажливості промовив з небес і дав тобі настанови, щоб ти міг дізнатися про свій обов’язок. Він почув твої молитви, і засвідчив твоє смирення, і простяг руку батьківської ніжності заради твого повернення. Ангели радіють тобі, а святі готові прийняти тебе назад у своє товариство”¹⁵.

“Немає такого часу, коли дух є занадто старим, щоб наблизитися до Бога. Всі охоплені милістю, що прощає, якщо не скоїли непростимого гріха”¹⁶.