Турбуйтеся про кожного
Ісус Христос—найкращий приклад для нас. Його оточували людні натовпи, і Він говорив до тисяч, але Він завжди турбувався про загублених.
Я вдячний за можливість бути сьогодні з вами у цьому величному Конференц-центрі. Яким би велелюдним не було це зібрання, та мене упокорює думка, що це— лише маленька частка з тих мільйонів, які будуть дивитися, слухати і читати слова, промовлені на цій великій конференції.
Звичайно, нам буде не вистачати любого Президента Гордона Б. Хінклі. Але завдяки його впливу ми всі стали кращими. Завдяки його керівництву Церква зміцніла. Справді, і світ став кращим через те, що був такий провідник як Гордон Б. Хінклі.
Я хотів би сказати кілька слів про наше нове Перше Президентство.
Я знайомий з Президентом Монсоном уже довгий час. Він могутній лицар Ізраїля, якого було передвисвячено головувати у цій Церкві. Він добре відомий своїми чарівними історіями та притчами, але ми, хто знає його, найкраще розуміємо, що його життя є практичною і взірцевою моделлю застосування цих історій. І хоч про його визнання свідчить те, що багато видатних і могутніх цього світу знають і шанують його, та, можливо, ще більшим свідченням цього є те, що багато звичайних людей найскромнішого становища називають його другом.
Президент Монсон—це сама доброта і співчутливість. Його слова і вчинки відображають турботу про кожного.
Президент Айрінг—мудра, вчена і духовна людина. Він відомий і шанований не лише в Церкві, але й серед тих, хто сповідує іншу віру. Він та людина, яка коли говорить, то її слухає кожний. Він додав висоти прізвищу Айрінг.
Я знаю президента Ухтдорфа з часів, коли я служив ще президентом території в Європі. При першій же зустрічі з ним я помітив, що він людина безмірної духовної глибини і дивовижних здібностей. Я знав, що він на думці у Господа. Двадцять три роки тому я мав честь передати йому Господнє покликання служити президентом колу у Франкфурті, Німеччина. Згадуючи всі ті роки, я помітив, що все під його керівництвом мало успіх. Господь був з ним. Коли я думаю про президента Ухтдорфа, мені на думку приходять два слова: Аллєс воль, що німецькою означає “Все добре”.
Справжні послідовники Ісуса Христа завжди турбувалися про загублених. Ісус Христос—найкращий приклад для нас. Його оточували людні натовпи, і Він говорив до тисяч, але Він завжди турбувався про загублених. “Син бо Людський прийшов, щоб спасти загинуле”1,— сказав Він. “Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев’ятидесяти й дев’яти, та й не піде шукати загинулої, аж поки не знайде її?”2.
Це настанова для всіх, хто слідує за Ним. Нам наказано знаходити загублених. Ми маємо бути сторожем своєму брату. Ми не можемо нехтувати дорученням, яке дав наш Спаситель. Ми повинні турбуватися про кожного.
Сьогодні я хотів би говорити про тих, хто загубився—дехто з них загубився, бо вони відрізняються від нас, дехто через те, що вони знесилені, і дехто тому, що збилися з дороги.
Дехто загубився, бо вони відрізняються від нас. Вони відчувають, наче не належать до нас. Можливо, через свою відмінність, вони бачать, що поступово відбиваються від отари. Вони можуть виглядати, діяти, думати і говорити не так, як оточуючі, і це іноді викликає у них почуття, що їм тут нічого робити. Вони приходять до висновку, що вони тут не потрібні.
Але це помилка—думати, що всі члени Церкви повинні виглядати, говорити і бути однаковими. Господь не створював людей землі як той живий оркестр, в якому цінувалася б лише флейта-піккало. Кожний інструмент цінний і додає свого звучання до складної краси симфонії. Усі діти Небесного Батька певною мірою різняться між собою, але кожний має свій власний прекрасний звук, який додає глибини і яскравості всьому звучанню.
Це розмаїття творінь вже само по собі є свідченням того, як Господь цінує всіх Своїх дітей. Він не поважає одну плоть більше за іншу, але Він “запрошує їх усіх прийти до Нього і скуштувати від Його доброти; і Він ні від кого не відмовиться, хто прийде до Нього, від чорного і білого, зв’язаного і вільного, чоловічої статі і жіночої; … всі є однаковими для Бога”3.
Пам’ятаю, коли я ще був малим, у нас був один старший хлопець, фізично й розумово відсталий. Він заїкався і погано ходив. Хлопці піднімали його на сміх. Вони дражнили його, насміхалися з нього доти, поки він, бувало, не розплачеться.
Я й зараз можу чути його голос: “Ви такі недобрі зі мною”,—казав він. А вони все висміювали його, штовхали і робили з нього посміховище.
Одного дня я цього вже не міг стерпіти. Мені тоді було лише сім років, але Господь дав мені сміливість виступити проти своїх друзів.
“Не чіпайте його,—сказав я їм.—Досить дражнити його. Будьте добрими. Він—дитина Бога!”
Мої друзі відступили від нього і пішли собі.
Я думав тоді, чи не зашкодить ця сміливість моїм стосункам з ними. Але відбулося зворотне. З того дня й надалі вони і я здружилися ще більше. Вони виявляли більше співчуття до того хлопця. Вони стали кращими людьми. Як я знаю, вони вже більше ніколи не насміхалися з нього.
Брати і сестри, якби ми мали більше співчуття до тих, хто відрізняється від нас, це полегшило б розв’язання багатьох проблем і зменшило б страждання сьогодні у світі. Це безсумнівно зробило б наші сім’ї та Церкву більш священним і небесним місцем.
Деякі втрачені, бо знесилились. Знесилитися легко. Якщо зважити на всі навантаження й вимоги нашого часу, на щоденний стрес, то й не дивно, що ми стомлюємося. У багатьох опускаються руки, бо вони не реалізували свій потенціал. Інші відчувають себе надто слабкими, аби щось зробити. Так і трапляється: отара йде вперед, і поступово—майже непомітно—деякі залишаються у неї позаду.
Кожна людина в той чи інший час відчувала себе стомленою і змученою. Мені здається, що тепер я томлюся більше, ніж у молодості. Джозеф Сміт, Бригам Янг, навіть Сам Ісус Христос знали, що означає бути стомленим. Я не хочу ні оцінювати вантаж, який члени Церкви несуть на своїх плечах, ні применшувати емоційні та духовні труднощі, з якими вони стикаються. Часто усе це перенести буває нестерпно важко.
Але я маю свідчення про відновлюючу силу євангелії Ісуса Христа. Пророк Ісая проголосив, що Господь “змученому дає силу, а безсилому—міць”4. Коли я відчуваю себе знесиленим, то згадую слова пророка Джозефа Сміта:
“Хіба не підемо ми далі у такій величній справі? Рушаймо вперед, а не назад. Сміливіше, браття; і вперед, вперед до перемоги! Нехай звеселяються ваші серця і радіють надзвичайно. Нехай земля зрине у співі.
… Нехай ліси і всі дерева полів вихваляють Господа… І нехай усі сини Бога радісний окрик здіймають!”5.
Я звертаюсь до вас, члени Церкви, які відійшли, бо відчували себе непридатними, і благаю вас: рушайте вперед, наляжте своїм плечем на колесо і штовхайте його. Навіть якщо ви відчуваєте, що мало чим допоможете, знайте, ви потрібні Церкві. Ви потрібні Господу. Пам’ятайте, що Господь для досягнення Своїх цілей часто вибирає “немічне світу”6.
Усі ви, знеможені, нехай заспокоять вас слова Спасителя, якими Він втішає вас: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені,—і Я вас заспокою!”7. Повірте цьому обіцянню. Могуть Бога може додати нашим духам і тілам сили та енергійності. Я настійливо раджу вам шукати цього благословення від Господа.
Наближайтеся до Нього, і Він наближатиметься до вас, бо Він пообіцяв, що “ті, хто надію складає на Господа, силу відновлять, крила підіймуть, немов ті орли, будуть бігати—і не потомляться, будуть ходити—і не помучаться”8.
Виявляючи турботу про знесилених, ми “допомага[ємо] слабким, підніма[ємо] руки, що опустилися, і зміцню[ємо] ослаблі коліна”9. Турботливі церковні провідники хоч і пам’ятають про обмеження тієї чи іншої людини, усе ж хочуть дати членам Церкви можливість збільшити їхні здібності та силу. Провідники навчають і підтримують, а не змушують “бігти швидше або робити більше”, ніж дозволяють сили10.
Пам’ятайте: іноді той, хто розпочинає найповільніше, біжить якнайдалі.
Деякі губляться, бо збилися з дороги. За винятком Господа, усі ми робили помилки. Питання не в тому, чи будемо ми йти далі і падати, а скоріше в тому, як ми будемо до цього ставитися. Дехто, зробивши помилку, відбивається від отари. Оце і є нещастям. Чи знаєте ви, що Церква—це місце для недосконалих людей, щоб вони збиралися разом—навіть маючи всі свої слабкості—і ставали кращими? Щонеділі в кожному з домів зборів по всьому світі ми знаходимо звичайних, недосконалих смертних, які припускаються помилок—чоловіків, жінок, дітей, які збираються разом в братерстві і милосерді, намагаючись стати кращими людьми, навчатися від Духа і підбадьорювати та підтримувати інших. Я не знаю такого, щоб на дверях наших домів зборів був напис: “Вхід лише для досконалих людей”.
Оскільки ми недосконалі, нам потрібна Господня Церква. Саме в ній навчають Його викупительних доктрин і виконують Його рятівні обряди. Церква заохочує і спонукає нас ставати кращими й щасливішими людьми. Вона також є місцем, де ми можемо віддавати себе служінню іншим.
Господь знає, що ми будемо помилятися. Тому Він і страждав за наші гріхи. Він хоче, щоб ми знову ставали на ноги і намагалися бути кращими. Великою є радість в Божих ангелів за одного грішника, який кається.
Звертаюся до тих, хто збився з дороги через образу: чи можете ви відсторонитися від своєї кривди й гніву? Чи не можете ви сповнити своє серце любов’ю? Тут є для вас місце. Приходьте, приєднайтеся до отари, віддавайте свої здібності, таланти і вміння. Це допоможе вам ставати кращими, а інші будуть благословлятися через ваш приклад.
Тим, хто збилися з дороги через доктринальні питання, кажу: ми не можемо вибачатися за істину. Ми не можемо відкидати вчення, дане нам Самим Господом. У цьому принципі ми не можемо йти на компроміс.
Розумію, іноді люди не погоджуються з ученням. Вони навіть заходять настільки далеко, що називають його глупотою. Але я повторюю слова апостола Павла, який сказав, що іноді духовні речі можуть видаватися людям немудрими. Але “Боже й немудре—розумніше воно від людей”11.
Дійсно, духовне відкривається через Духа. “А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно”12.
Ми свідчимо, що сьогодні на землі існує євангелія Ісуса Христа. Він навчав ученню Свого Батька: “Коли хоче хто волю чинити Його, той довідається про науку, чи від Бога вона, чи від Себе Самого кажу”13.
Я знаю, що кожний з вас турбується про дорогих вам людей. Підбадьорюйте й підтримуйте їх, служіть їм. Любіть їх. Будьте добрими з ними. В одних випадках вони повернуться. А в інших ні. Але у всіх випадках давайте будемо гідні імені, яке ми взяли на себе, імені Самого Ісуса Христа.
До всіх, хто населяє цю прекрасну землю, я піднімаю свій голос і приношу урочисте свідчення, що Бог живий і що Ісус є Христос, наш Спаситель і Цар! Він відновив Свою істину і Свою євангелію через пророка Джозефа Сміта. Він промовляє до Своїх пророків та апостолів. Президент Томас С. Монсон—це помазаник Господній і він веде сьогодні Його Церкву; я про це свідчу в ім’я Ісуса Христа, амінь.