Зважайте на слово пророка
Як носії священства Церкви, ми маємо урочисту відповідальність слідувати за нашим пророком.
Мої дорогі брати у священстві, я вдячний за те, що зараз з вами на цій сесії генеральної конференції в цей історичний день.
Ми в захопленні від тих людей, що ризикують життям, рятуючи тих, хто потрапив у небезпеку1. Я був у південній Каліфорнії в кінці минулого року, коли поблизу Санта-Ани лютувала пожежа, і дві речі вразили мене. Перше– це те, як члени Церкви надавали допомогу тим, хто її потребував. Друге— це те, наскільки вдячними вони були пожежникам. Один з місцевих жителів розповідав про те, що на його очах робили пожежники. Як він зазначив, що напрямок вітру був від спекотної пустелі до океану. Коли пожежа почалася, ті гарячі пустельні вітри понесли пожежу зі швидкістю від 60 до 70 миль (97–113 км) за годину. Той житель описував свою вдячність і захоплення, які він відчував, спостерігаючи за тим, як пожежники стояли з брандспойтами за розчищеною зоною, просто перед десятифутовою (триметровою) стіною вогню, що рухалася на них з цією шаленою швидкістю. Ці хоробрі чоловіки й жінки змогли врятувати людей і будинки, а самі перебували в постійній небезпеці.
Час від часу, як окремі люди і як Церква, ми переживаємо періоди криз і небезпек. Деякі виникають швидко, неначе пожежа. Інші є підступними і підкрадаються непомітно, аж доки не вражають нас. Деякі ситуації вимагають героїчних дій, але більшість є не такими видовищними. Важливо те, як ми на них реагуємо. Цього вечора, звертаючись до носіїв священства, я хочу ще раз підкреслити, як важливо зважати на слова пророків. Це єдиний надійний спосіб реагування на фізичні та духовні небезпеки будь-якого виду. Корисно буде проілюструвати це.
Багато хто з вас брав участь у походах, щоби пережити та оцінити драматичну рятування загонів з ручними візками Уіллі та Мартіна. Вперше я почув про ту подію, коли був підлітком. Мати дала мені книгу Орсона Ф. Уітні, який пізніше став апостолом2. Книга старійшини Уітні познайомила мене зі скерованими Бригамом Янгом героїчними зусиллями з порятунку тих загонів з ручними візками. Їх застали зненацька зимові заметілі на високогір’ях Вайомінгу. Деякі померли, а багато інших були на межі смерті. Бригам Янг дізнався про їхню біду і на жовтневій генеральній конференції 1856 р. звелів святим відкласти всі справи і врятувати тих, хто опинився в цьому полоні на рівнинах3.
Реакція на цей заклик була вражаючою. Старійшина Уітні писав: “Хоробрі чоловіки своїм героїзмом,—ризикуючи власним життя в зимових заметілях на рівнинах,—обезсмертили себе і заслужили вічну вдячність сотень тих, кого вони своїми вчасними діями, безсумнівно, врятували від загибелі”4.
Мати дала мені ту книгу ще й тому, що старійшина Уітні згадував у ній про мого прадіда, Девіда Петтена Кімбола, який сімнадцятирічним юнаком брав участь у тій рятувальній операції. Усі рятувальники, більшу частину рятувальної операції мали долати глибокий сніг і морози. Ціною великої особистої жертви Девід і його товариші допомогли багатьом піонерам перетнути замерзаючу, наповнену крижинами річку Світуотер5. Цей документальний звіт глибоко зворушив мене. Я хотів довести мою відданість Господу через якийсь подвиг. Однак, коли ми розмовляли з моїм дідусем, він пояснив, що коли Президент Бригам Янг послав його батька— Девіда, й інших молодих чоловіків на цю рятувальну місію, він сказав їм зробити все можливе, щоби врятувати ці загони з ручними візками, навіть якщо доведеться ризикнути своїм життям6. Їхні хоробрі дії були здійсненням наміру “слідувати за пророком Бригамом Янгом” і в цьому виявити свою віру в Господа Ісуса Христа. Дідусь розповів мені, що постійна й неухильна відданість порадам пророка є дійсним уроком, який я маю винести з історії служіння мого прадіда. Для Девіда і його товаришів допомога в порятунку піонерів була актом героїзму, але й сьогодні слідування порадам нашого пророка вимагає доблесті.
Популярна історія зі Старого Завіту ілюструє цей принцип. Нааман, впливовий урядовець з Сирії, був уражений проказою. Він дізнався, що в Ізраїлі є пророк Єлисей, який, вірогідно, зцілить його. Єлисей передав йому через посланця, що той має сім разів омитися в Йордані. Спочатку Нааману не сподобалася ця порада. Однак його слуги сказали: “Коли б велику річ говорив тобі той пророк, чи ж ти не зробив би?” Тоді Нааман послухався поради пророка Єлисея— і очистився [від прокази]7.
Подібно до Наамана, ви, молоді носії священства, можете прагнути “зробити велику річ” або взяти участь у чомусь драматичному, такому, як рятування піонерів з візками. Однак ваша рішучість має бути спрямована на те, щоби слідувати пораді пророка. Перше Президентство підтвердило свою рішучість підвищувати гідність молодих людей, рекомендованих для місіонерського служіння. Збереження свободи від гріхів цього світу і відповідність високим нормам місіонерського служіння має стати однією метою. Підготовка до проголошення євангелії і духовного спасіння дітей Небесного Батька буде і значущою, і героїчною подією. Ви можете прийняти цей виклик.
В усі часи люблячий Небесний Батько і Його Син Ісус Христос, Який є Главою Церкви, благословляли нас пророками, які радили й застерігали про майбутні небезпеки8. В Ученні і Завітах, розділ 21, говорячи про пророка, Господь проголосив:
“Ви повинні прислухатися до всіх його слів і наказів, які він даватиме вам, коли отримуватиме їх, ходячи у всій святості переді Мною;
Бо його слово ви повинні отримувати, як з Моїх власних уст, з усім терпінням і вірою”9.
Цього ранку в урочистому зібранні ми мали привілей підтримати Президента Томаса С. Монсона як нашого пророка, провидця і одкровителя, а також як 16-го президента Церкви в цьому розподілі євангелії. Пізніше на цій сесії священства ми будемо благословенні тим, що почуємо його першу промову на генеральній конференції як Президента Церкви. Ми прагнемо підтримати його серцем і ділом, уважно прислухаючись до його повчань і до того, що ми відчуватимемо.
Моя любов і вдячність до нашого попереднього пророка, Президента Гордона Б. Хінклі, глибоко вкоренилася в моєму серці і залишиться зі мною протягом усіх вічностей. Але так само, як в наших серцях є місце для всіх дітей, які приходять в наші сім’ї, ми маємо ту саму любов і відданість кожному пророкові, якого Господь покликає вести Його Церкву.
Пророки отримують пророче натхнення роз’яснювати нам пріоритети, які захистять нас від небезпек. Наприклад, Президент Гебер Дж. Грант, пророк з 1918 по 1945 р., отримав натхнення наголосити важливість дотримання Слова мудрості10, принципу з обіцянням, що його було відкрито Господом пророкові Джозефу11. Він наголосив на важливості відмови від паління й алкогольних напоїв і наставляв єпископів, щоб ті розглядали ці принципи під час співбесід з визначення храмової гідності.
У ті часи паління було прийнятним у суспільстві як доречна, навіть стильна практика. Медицина не дуже переймалася проблемами паління, тому що наукові дослідження, що відкриють зв’язок паління з деякими видами раку, почнуться лише через багато років. Президент Грант виголошував ці поради з великою силою, і ми стали відомі як народ, що не п’є й не палить.
З кінця 1960-х років вживання наркотиків у світі набуло масштабу епідемії. І хоча були деякі бунтівні члени Церкви, більшість мормонської молоді спромоглася уникнути наркотичної руйнації.
Дотримання Слова мудрості стало для членів нашої Церкви, особливо для молоді, запобіжним щепленням і проти наркотиків, і пов’язаних з ними проблем зі здоров’ям, і моральних небезпек. На жаль, вживання наркотиків в наші дні знову збільшується. Дотримання Слова мудрості сьогодні звільнить вас від деяких найсерйозніших небезпек, які ви можете зустріти в цьому житті.
Іноді пророки пояснюють нам пріоритети, прийняття яких дає нам захист і тепер, і в майбутньому. Наприклад, Президент Девід О. Мак-Кей був пророком з 1951 р. по 1970 р. Одним з питань, на яких він серйозно зосереджував увагу, були проблеми сім’ї. Він навчав, що жодний успіх в житті не зможе компенсувати невдачу в сім’ї12. Він закликав членів Церкви зміцнювати сім’ї через більш віддане слідування своїй релігії. Його повчання були захистом від розпаду інституту шлюбу, який почався вже після його смерті13. Завдяки ученням Президента Мак-Кея святі останніх днів зміцнили свою відданість сім’ї і вічному шлюбу.
Як носії священства Церкви, ми маємо урочисту відповідальність слідувати за нашим пророком. Ми підтримуємо Президента Монсона і його радників, президента Айрінга і президента Ухтдорфа.
Ми хочемо, щоб ви, молоді люди, знали, що Президента Томаса С. Монсона, Господь готував до пророчого покликання з юних років14. Після служби на флоті в кінці Другої світової війни він був висвячений на єпископа у віці 22 років, а пізніше служив у президентстві колу. У віці 32 років він служив президентом місії в Канаді разом зі своєю любою супутницею Френсіс Монсон. Його покликав бути апостолом Президент Мак-Кей, коли йому було лише 36 років. Він є наймолодшим на момент апостольського покликання чоловіком за останні 98 років, і нині він вже служить у цьому чині більше 44 років. Протягом останніх 22 років він служив радником Президента Езри Тефта Бенсона, Говарда В. Хантера і Гордона Б. Хінклі15.
У розділі 81 Учення і Завітів викладено настанови для радника у Першому Президентстві. Там є важливі принципи священства. Перша настанова—“вірно радити”. Президент Монсон вірно радив кожному з трьох пророків, під проводом яких він служив. Єдність Першого Президентства в усіх їхніх важливих рішеннях була прикладом для всіх нас як носіїв священства у здійсненні керівництва в Церкві.
Друга настанова—“проголошення євангелії”. Президент Монсон був великим місіонером протягом усього життя. Його особисті місіонерські зусилля, керівні обов’язки в місіонерському відділі і те, що він покликав і навчав президентів місій, робилися з ентузіазмом. Він зробив вагомий внесок у новий місіонерський посібник Проповідуйте Мою євангелію. Крім його цінного матеріалу, що увійшов до посібника, він був ініціатором включення до видання історій з реального життя, щоби він став живою книгою. Маючи досвід видавця, він покращив дизайн видання. Він справді великий місіонер.
Третє повчання—“Отже, будь вірним; стій у чині, який Я призначив тобі; допомагай слабким, піднімай руки, що опустилися, і зміцнюй ослаблі коліна”16. Багато наших братів і сестер стикаються з руйнівними проблемами. І якщо ми, слідуючи за Христом, будемо протягувати їм руку допомоги як провідники священства, батьки, друзі і домашні вчителі, то ми будемо подібні до тих рятівників піонерських загонів з візками.
Рятівні зусилля Президента Монсона в цій площині були особливо помітними. Як єпископ він навчився служити членам свого приходу. Він підтримував зв’язок з їхніми дітьми й онуками і служив їм. Незважаючи на напружений робочий графік, він знаходив можливість виступити з промовою на похоронах усіх 84 вдів, які жили на території його приходу, коли він був там єпископом.
Він завжди простягав руку допомоги тим, хто потребував її, і робив це у надзвичайно особливий і людяний спосіб. Довгі роки його керування гуманітарною програмою стали благословенням для людей по всьому світу—і членів Церкви, і тих, хто не належали до нашої віри. Його особисте священнослужіння було подібним Христовому і принесло втіху і мир незліченному числу людей. Один мій друг, який втратив онука у трагічній аварії, розповідав мені, що його горе було неосяжним. Священнослужіння Президента Монсона перетворило майже всепоглинаюче горе на мир, що перевершує розуміння. Його прагнення особисто священнослужити тим, хто є хворим і враженим долею, було надзвичайним.
Президент Монсон докладав найбільші зусилля, щоби “допомага[ти] слабким, підніма[ти] руки, що опустилися, і зміцню[вати] ослаблі коліна”. Він звеличував своє покликання радника в Першому Президентстві у надзвичайний спосіб. Він доблесно свідчив про ім’я Ісуса Христа в усьому світі, що є першим обов’язком усіх апостолів.
Як молодший член Кворуму Дванадцятьох на той час, беручи участь у першій в моєму житті реорганізації Першого Президентства у Верхній кімнаті Солт-Лейкського храму в лютому цього року, я відчував підтвердження Духа, коли Дванадцятеро кожний окремо і всі разом підтримували Президента Монсона як Господнього пророка і Президента Церкви.
Я вдячний за нашого Небесного Батька, Який любить нас, і за Його Сина, Ісуса Христа. Він є нашим Спасителем і, через Спокуту, нашим головним рятівником від фізичних і духовних небезпек цього життя. Він є нашим оборонцем перед Батьком. Про це я свідчу в ім’я Ісуса Христа, амінь.