Дочки Бога
В житті не існує ролі більш важливої і вічної, ніж материнство.
Брати і сестри, недавно моїй дружині, Барбарі, зробили операцію на хребті, і вона не могла ні встати, ні повернутися, ні зігнутися. Тому мені довелося більше вставати, повертатися й нагинатися більше, ніж раніше, і це дало мені відчути більшу вдячність за те, що роблять жінки, особливо ви, матері, у наших сім’ях.
І хоч жінки у своїх сім’ях живуть у найрізноманітніших обставинах: одружені, одинокі, вдови чи розлучені, дехто з дітьми, а дехто без них—усі вони любі Богу і Він має план для Своїх праведних дочок, щоб вони отримали найвищі благословення вічності.
Тепер мені б хотілося звернутися безпосередньо до матерів, особливо молодих матерів.
Ще бувши молодим батьком, я дізнався, яка складна роль у матерів. Я 10 років служив спочатку радником єпископа, а потім єпископом. Упродовж цього часу ми були благословенні шістьма з наших семи дітей. Часто бувало, що повертаючись увечері в неділю додому, я заставав Барбару геть змореною. Вона намагалася розказати мені, що то значить сидіти на останньому ряді на причасних зборах із нашою молодою сім’єю. І ось настав день, коли мене відкликали. Просидівши 10 років у президії, тепер я сидів зі своєю сім’єю на останньому ряду.
Співав приходський хор матерів, і виявилося, що я залишився сидіти з нашими шістьма дітьми сам. За все своє життя я ще ніколи не був таким зайнятим! На обох руках у мене були ляльки-маріонетки, але це не дуже допомагало. Пластівці розсипалися, і це ускладнило мою ситуацію. Книжки-розмальовки займали дітей не настільки, як я на те розраховував.
Я ледь давав раду дітям під час зборів і все поглядав на Барбару, а вона, спостерігаючи за мною, посміхалася. І я набагато більше оцінив те, що всі ви, дорогі наші матері, робите так добре і з такою відданістю!
Через покоління, вже ставши дідусем, я спостерігав, чого коштувало моїм дочкам ростити своїх дітей. І тепер, ще через одне покоління, я спостерігаю із трепетом, яке велике навантаження мають мої онуки, направляючи своїх дітей у цьому зайнятому й вимогливому світі.
Спостерігаючи за трьома поколіннями матерів та співчуваючи їм і думаючи про свою дорогу матусю, я переконався, що в житті не існує ролі більш важливої і вічної, ніж материнство.
Не існує єдиного досконалого способу бути хорошою матір’ю. Кожна ситуація неповторна. У кожної матері різні труднощі, вміння й здібності і, безсумнівно, різні діти. Для кожної матері і кожної сім’ї вибір свій і він неповторний. Деякі можуть бути “тільки мамою”, принаймні у період, коли їхні діти формуються, і багато інших хотіли б теж цього. Одні, можливо, мають працювати повний або неповний день; інші, можливо, працюють вдома; деякі, можливо, розділяють своє життя на періоди: для дому та сім’ї і для роботи. Але важливим є те, що зберігаючи свою відданість Богу і чоловіку, мати дуже любить своїх дітей і ставить їх понад усе.
Мене вражає, що величезна кількість матерів знають, як важливо зосереджуватися на тому, що може бути зроблено тільки в певну пору життя. Якщо дитина живе з батьками до 18 чи 19 років, то цей відтинок часу є лише чвертю життя її батьків. А найважливіший з усіх період—формування дитини у її ранні роки—є лише однією десятою нормальної тривалості їхнього життя. Надзвичайно важливо зосередитися на своїх дітях у цей короткий період, коли вони з нами, і прагнути, з Божою допомогою, перш ніж вони вилетять з рідного гнізда, навчати їх усього, що ми можемо. Ця вічно важлива робота лягає на плечі матерів і батьків як рівних партнерів. Я дуже радію, що багато батьків тепер більше займаються своїми дітьми. Однак вірю, що природне чуття й участь матерів у вихованні своїх дітей будуть завжди ключовим фактором їхнього благополуччя. У проголошенні про сім’ю сказано: “Мати в першу чергу відповідальна за виховання своїх дітей” (Сім’я: Проголошення світові, Ліягона, жовт. 2004, с. 49).
Нам слід пам’ятати, що повноцінно виконувати роль матері і ставити дітей на перше місце в житті може бути нелегкою справою. З досвіду, який я набув за чотири покоління у нашій сім’ї, і з розмов з матерями малих дітей по всій Церкві я зрозумів, що відчувають матері, які виконують своє зобов’язання бути вдома з малими дітьми. Бувають моменти великої радості і неймовірних досягнень, але бувають і моменти, коли вона відчуває свою непридатність, томиться від монотонності й розчарування. Матері можуть відчувати, що вибір, який вони зробили, мало або й зовсім не цінується. Трапляється, що навіть чоловіки не уявляють собі, скільки всього треба зробити їхнім дружинам.
Як Церква, ми надзвичайно цінуємо і вдячні вам, матері малих дітей. Ми хочемо, щоб ви були щасливі та успішні у своїх сім’ях і мали визнання та підтримку, які вам потрібні і на які ви заслуговуєте. Тож сьогодні дозвольте мені запитати і відповісти на чотири запитання. І хоч мої відповіді можуть здатися надзвичайно простими, але якщо зосередитися на цих простих речах, життя матері може стати найбільш винагородженим.
Питання перше: Що ви, як молода мати, можете зробити, аби зменшити своє навантаження і більше радіти своїй сім’ї?
По-перше, усвідомте, що радість материнства приходить в якісь моменти. Будуть важкі часи і часи розчарувань. Але серед цих випробувань будуть яскраві моменти радості й задоволення.
Письменниця Анна Квіндлен нагадує нам, що не слід пробігати повз ці скороминучі моменти. Вона сказала: “Найбільша помилка, яку я зробила (як мати), є та, яку роблять більшість із нас. … Я не жила достатньою мірою моментом. Це особливо стає ясно тепер, коли той момент минув, і його збережено лише на фотографіях. На одній з них троє моїх дітей, … що сидять на розстеленій на траві ковдрі у мінливій тіні літнього дня, їм шість, чотири і один рік. І мені хотілося б згадати, що ми тоді їли і про що говорили, як вони виглядали, коли поснули тієї ночі. Я б хотіла, не так тоді поспішати, турбуючись про обід, купання, книжку, ліжко. Мені хотілося б трошки більше цінувати те, що я тоді робила, і трошки менше цьому віддаватися” (Anna Quindlen, Loud and Clear, Ballantine Books, 2004, p. 10–11).
По-друге, не переобтяжуйте ні себе, ні своїх дітей. Ми живемо у світі, де є з чого вибирати. Якщо ми недбайливі, то виявимо, що кожна хвилина переповнена якимось соціальними подіями, заняттями, тренуваннями, книжковими клубами, оформленням альбомів з вирізками, церковними покликаннями, музикою, спортом, Інтернетом і нашими улюбленими телепрограмами. Одна мати розповіла мені, що був час, коли її діти мали бути щотижня на 29 запланованих заходах, це були: уроки з музики, скаутська програма, танці, бейсбол, одноденні табори, футбол і т.п. Вона відчувала тоді себе просто таксистом. Урешті-решт вона скликала всю сім’ю і оголосила: “Так далі тривати не може; у нас немає часу ні для себе, ні для одне одного”. Сім’ям потрібен вільний час, коли б можна було поглиблювати стосунки і по-справжньому займатися вихованням. Виділіть час, щоб вислухати, посміятися і погратися разом.
По-третє, навіть намагаючись зменшити кількість різних занять, ви, сестри, знаходьте час для себе, розвивайте свої дари та інтереси. Виберіть одну чи дві справи—те, про що вам хотілося б дізнатися або що вам хотілося б зробити і що збагатило б ваше життя, і виділіть для цього час. Не можна витягти води із порожнього колодязя, і якщо ви не будете виділяти хоч трошки часу для того, що може наповнити вас, у вас його буде все менше й менше, щоб віддавати іншим, навіть своїм дітям. Уникайте будь-яких шкідливих речовин; не обманюйтесь, думаючи, що вони допоможуть вам встигнути більше. Але й не дозволяйте собі марнувати час, потрапивши у полон, наприклад, телевізійних мильних опер, від яких люди тільки тупіють, або ж блукання Інтернетом. Поверніться до Господа у вірі, і ви знатимете, що і як робити.
По-четверте, моліться, вивчайте євангелію та навчайте їй. Палко моліться про своїх дітей і про вашу роль матері. Батьки можуть неповторно й чудово молитися, бо вони моляться Вічному Родителю усіх нас. Є могутня сила в молитві, в якій ми кажемо: “Ти, Батьку, дав нам на виховання Своїх дітей; будь ласка, допоможи нам виростити їх так, як би Ти цього хотів”.
Друге запитання: Що може більше робити чоловік, щоб допомогти своїй дружині, матері їхніх дітей?
По-перше, більше цінувати все, що робить ваша дружина щодня, і підтримувати її в цьому. Усе помічати і часто казати “дякую”. Виділяти час, щоб інколи провести разом вечір, лише удвох.
По-друге, регулярно виділяти час, щоб поговорити зі своєю дружиною про потреби кожної дитини і те, чим ви можете допомогти.
По-третє, давати тепер і потім “вихідний” своїй дружині. Просто візьміть на себе виконання хатньої роботи і дайте дружині перепочити від її повсякденних обов’язків. Після виконання її обов’язків ви будете більше цінувати те, що робить ваша дружина. Вам, можливо, доведеться більше підніматися, повертатися і згинатися!
По-четверте, з роботи йдіть додому і активно включайтесь у життя своєї сім’ї. Не ставте роботу, друзів чи спорт вище за вислуховування своїх дітей, гру з ними чи їхнє навчання.
Третє запитання: Що можуть робити діти, навіть маленькі? Тепер ви, дітки, будь ласка, послухайте мене, бо є прості речі, роблячи які, ви допоможете своїй матері.
Ви можете, закінчивши гратися з іграшками, зібрати їх; а коли вже трошки підростете, можете прибирати своє ліжко, допомагати мити посуд та робити іншу хатню роботу—без прохання зробити це.
Ви можете частіше казати “дякую”, коли з’їли смачну їжу, коли вам на ніч прочитали цікаву історію або коли у вашу шафу поклали випраний одяг.
А найбільше, що ви можете зробити,—це часто обнімати свою маму і казати, як ви її любите.
Останнє запитання: Що може зробити Церква?
Церква може запропонувати матерям і сім’ям багато чого, але моєю метою сьогодні є закликати, щоб єпископат і члени ради приходу були особливо уважними і враховували, скільки часу є у молодих матерів та їхніх сімей і скільки всього їм треба зробити. Дізнайтеся більше про них і будьте мудрими в тому, що просите їх зробити у цей час їхнього життя. Порада Алми своєму сину Геламану слушна і для нас сьогодні: “Але знай, я кажу тобі, що через мале і просте відбувається велике” (Алма 37:6).
Я сподіваюся, що всі ви, наші дорогі сестри—одружені ви чи одинокі, ніколи не сумніваєтеся у своїй гідності в очах Господа і провідників Церкви. Ми любимо вас. Ми поважаємо вас і високо цінуємо вашу роль у збереженні сім’ї і допомогу у зростанні й духовному зміцненні Церкви. Пам’ятаймо ж, що “сім’я є центральною частиною Творцевого плану для вічної долі Його дітей” (“Сім’я: Проголошення світові”). Писання і вчення пророків та апостолів допомагають всім членам сім’ї підготуватися разом зараз, щоб бути разом усю вічність. Я молюся, щоб Бог постійно благословляв жінок Церкви знаходити радість і щастя у їхній священній ролі матерів у Сіоні.
І на завершення я хочу додати своє свідчення про пророче покликання Президента Монсона. Я знаю його відтоді, як йому було 22, а мені 21. Упродовж 58 років я спостерігав, як рука Господа готувала його до цього дня, щоб йому головувати у Церкві як пророку і Президенту. І я приєдную своє свідчення до всіх свідчень, що лунали на цій конференції, про його особливе покликання бути Президентом Церкви, і я додаю своє свідчення до свідчень усіх про те, що Ісус є Христос і що це Його Церква. Ми виконуємо Його роботу, про що я свідчу в ім’я Господа Ісуса Христа, амінь.