Спасіння і Піднесення
Згідно з Божим вічним планом, спасіння є справою індивідуальною; піднесення є справою сімейною.
З почуттям вдячності ми вітаємо старійшину Д. Тодда Крістофферсона в Кворумі Дванадцятьох Апостолів. Від усього серця ми підтримуємо це чудове Перше Президентство і всіх, кого було покликано.
Брати і сестри, коли нам повідомили про смерть Президента Гордона Б. Хінклі, кожен з нас одразу мав глибоке відчуття втрати. Однак, знаючи, що його доля в руках Господа, ми відчули, як наше горе відступає, даючи шлях вдячності. Ми дуже вдячні за те, чого навчилися від цього великого Божого пророка.
Сьогодні, на цьому урочистому зібранні, ми коримося волі Господа, Який сказав, що “не буде дано нікому йти, щоб проповідувати Мою євангелію, або розбудовувати Мою Церкву, якщо його не буде висвячено тим, хто має повноваження, і Церкві не буде відомо, що він має повноваження і що його було належним чином висвячено главами Церкви”1. Цей закон загальної згоди2 діє, і Церква рухатиметься вперед своїм визначеним курсом.
Члени Церкви по всьому світу підтримують Президента Томаса С. Монсона і його здібних радників. Ми більше не “чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога,
збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос”3.
Господь відкрив, чому “Він… настановив одних за апостолів, одних за пророків”. Це було зроблено, “щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового,
Аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого”4.
Таким чином, священнослужіння апостолів—Першого Президентства і Дванадцятьох—полягає в тому, щоби забезпечувати єдність віри і проголошувати наше знання про Господаря. Наше священнослужіння—благословляти життя всіх, хто пізнаватиме “путь іще кращу”—[путь] Господа5—і йтиме нею. Ми маємо допомагати людям підготуватися до спасіння й піднесення, яких вони можуть досягти.
Третє уложення віри проголошує, що “завдяки Спокуті Христа все людство може бути спасенним через послушність законам і обрядам євангелії”.
Бути спасенним—або здобути спасіння—означає бути спасенним від фізичної й духовної смерті. Завдяки Воскресінню Ісуса Христа усі люди будуть воскрешені і спасенні від фізичної смерті. Люди також можуть бути спасенні від особистої духовної смерті через Спокуту Ісуса Христа, віруючи в Нього, живучи в послушності до законів і обрядів Його євангелії і служачи Йому.
Бути піднесеним—або здобути піднесення—означає здобуття найвищого стану щастя і слави в целестіальному царстві. Ці благословення можуть прийти до нас після того, як ми залишимо це недосконале й смертне життя. Час підготуватися до нашого остаточного спасіння і піднесення—зараз6.
Частиною цієї підготовки є те, щоби спочатку почути і зрозуміти євангелію. Для цього євангелію Ісуса Христа несуть “кожному людові, і племені, і язику, і народові”7.
Особиста відповідальність
Кілька років тому я мав зустріч з вождем одного племені в Африці. Коли він усвідомив, що його навчає апостол Господа, це глибоко зворушило його. Він сказав, що багато його людей будуть охрищені, якщо він накаже їм зробити це. Я подякував йому за його доброту, але пояснив, що Господь таким чином не працює.
Розвиток віри в Господа—це особиста справа. Покаяння—це також особиста справа. Охриститися й прийняти Святого Духа може тільки кожна людина окремо. Кожний з нас народжується [у світ] індивідуально; так само, кожен з нас “народжується знову”8 індивідуально. Спасіння—це особиста справа.
Сімейні обов’язки
До особистого розвитку заохочують у сім’ї, яка є “центральною в Творцевому плані для вічної долі Його дітей”9. Дім має бути Божою лабораторією любові й служіння. Там чоловік має любити свою дружину, дружина має любити свого чоловіка, а батьки й діти мають любити одне одного.
По всьому світу сім’ї зазнають на собі все сильніших атак. Якщо сім’ї зазнають невдачі, багато з наших політичних, економічних і соціальних систем також зазнають невдачі. І якщо сім’ї зазнають невдачі, їхній славетний, вічний потенціал не зможе бути реалізованим.
Наш Небесний Батько хоче, щоби чоловіки й дружини були вірними одне одному, щоб вони цінували своїх дітей і поводилися з ними як зі спадком від Господа10. У такій сім’ї ми вивчаємо Писання і молимося разом. І в центрі нашої уваги—храм. Там ми отримуємо найвищі благословення, які Бог має для Своїх вірних дітей.
Дякуючи Божому великому планові щастя11, сім’ї можуть бути разом вічно—як піднесені істоти. Наш Небесний Батько проголосив: “Це Моя робота і Моя слава—здійснювати безсмертя і вічне життя людини”12. Реалізація цих двох Його цілей стала можливою через Спокуту Його Улюбленого Сина, Ісуса Христа. Його Спокута зробила воскресіння реальністю, а вічне життя—можливістю для всіх, хто жив, живе й буде ще жити на землі.
Воскресіння, або безсмертя, приходять до кожної людини як безумовний дар.
Вічне життя, або целестіальна слава, або піднесення—це дар обумовлений. Умови цього дару були встановлені Господом, Який сказав: “Якщо ти виконуватимеш Мої заповіді і витерпиш до кінця, ти матимеш вічне життя—дар, найвеличніший з усіх дарів Бога”13. Серед цих визначальних умов—віра в Господа, покаяння, хрищення, отримання Святого Духа і збереження вірності обрядам і завітам храму.
Жодний чоловік в цій Церкві не зможе отримати найвищу ступінь целестіальної слави без гідної жінки, запечатаної до нього14. Цей храмовий обряд уможливлює остаточне піднесення для них обох.
У Церкві нам дають покликання і відкликають нас. Але ми не можемо бути відкликані як батьки. З перших днів історії людства Господь заповідав батькам навчати євангелії своїх дітей15. Мойсей писав: “І пильно навчиш… синів своїх, і будеш говорити про [Боже слово], як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш”16.
У наші часи Господь додав: “Виховуй своїх дітей в світлі та істині”17. Церква має допомагати батькам, але не замінювати їх у їхньому обов’язку навчати своїх дітей.
У ці дні шаленої аморальності та затягуючої порнографії батьки мають священний обов’язок—навчати своїх дітей важливості Бога в їхньому житті18. Від цих проявів зла, настільки руйнівних для божественного потенціалу, діти Бога мають відвертатися беззастережно.
Ми також маємо навчати дітей шанувати своїх батьків. П’ята заповідь каже: “Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі”19.
Як нам найкраще навчати своїх дітей? Господь дав нам чітку настанову:
“Жодна влада чи жодний вплив не можуть і не повинні підтримуватися через священство інакше, як тільки через переконання, довготерпіння, м’якість, і лагідність, і любов нелицемірну;
Добротою і чистим знанням, що вельми звеличує душу без лицемірства і без підступності—
Докоряючи вимогливо в належний час, коли спонукає Святий Дух; а потім виявляючи більше любові до того, кому ти докоряв, щоб він не ставився до тебе, як до свого ворога”20.
Коли дитину необхідно виправити, ви можете спитати себе: “Що я можу сказати або зробити, що спонукало б його (або її) обрати кращий шлях?” Виправляючи, коли це необхідно, робіть це спокійно, в приватній обстановці, з любов’ю і не публічно. Якщо слід докорити, одразу після цього виявляйте більшу любов, щоби не залишилося насіння образи. Щоби бути переконливим, ваша любов має бути щирою, а ваше вчення має базуватися на божественній доктрині й правильних принципах.
Не намагайтеся контролювати своїх дітей. Замість цього вислуховуйте їх, допомагайте їм пізнавати євангелію, надихайте їх і ведіть до вічного життя. Ви є розпорядниками Бога у справі опіки над дітьми, яких Він довірив вам. Нехай Його божественний вплив залишається у ваших серцях, коли ви навчаєте або переконуєте.
Предки
Будь-яке обговорення сімейних обов’язків у зв’язку з підготовкою до піднесення було б неповним, якби воно обмежувалося лише матір’ю, батьком і дітьми. А дідусі й бабусі? А інші предки? Господь відкрив, що ми не можемо стати досконалими без них; і вони не можуть без нас одержати досконалості21. Запечатувальні обряди є життєво необхідними для піднесення. Дружина має бути запечатаною до чоловіка; діти мають бути запечатані до своїх батьків; і ми всі маємо бути з’єднані зі своїми предками22.
А як бути з тими, хто не може одружитися в цьому житті, або з тими, хто не може запечататися до своїх батьків у цьому житті? Ми знаємо, що Господь судитиме нас згідно з прагненнями наших сердець, як і згідно з нашими трудами23, і що благословення піднесення буде дано всім, хто є гідними цього24.
Ми, як діти завіту, є надзвичайно уподобаними. У наших серцях посаджені обіцяння, дані Батькам—Аврааму, Ісаку та Якову. Господь сказав:
“Ви є законними спадкоємцями по плоті, і вас було приховано від світу з Христом у Богові…
Отже, благословенні ви, якщо залишитеся в Моїй доброті світлом для іновірців, а через це священство—спасителем для Мого народу, Ізраїля”25.
Це життя є часом підготовки до спасіння й піднесення26. Згідно з Божим вічним планом, спасіння є справою індивідуальною; піднесення є справою сімейною.
Як діти завіту, ми зібралися на ці ранкові урочисті збори. Увага [всіх] була прикута до священних титулів пророків і апостолів. Але остаточна відповідальність за підготовку до спасіння і піднесення залишається на кожній особі, що має відповідальність за використання особистої свободи волі, хто діє у своїй власній сім’ї, маючи священний титул матері, батька, дочки, сина, бабусі або дідуся.
У виконанні цих відповідальних ролей, просуваймося вперед з вірою, ведені Ісусом Христом, Кому належить ця Церква, і пророком, через якого Він промовляє; я молюся про це в ім’я Ісуса Христа, амінь.