Pозділ 10

Божественне покликання пророка Джозефа Сміта

У мене є неnохитне свідчення, що Батько і Син явилися пророку Джозефу Смішу і відкрили через нього євангелію Ісуса Христа, яка сnравді—«сила Божа на сnасіння» [Римлянам 1:16]¹.

Вступ

президент Девід О. Маккей говорив: «Мені з самого дитинства було дуже легко вірити в дійсність видіння пророка Джозефа Сміта»². Він говорив, що його свідчення про пророка Джозефа надзвичайно зміцнилося, коли він почув розповідь свого батька про випадок під час його служіння у Шотландії:

«Коли [мій батько] став проповідувати у рідній землі і свідчити про відновлення євангелії Ісуса Христа, він помітив, що люди відверталися від нього. Вони негативно ставилися до всього, що [стосувалося Церкви], а ім’я Джозефа Сміта, здавалося, викликало в їхніх серцях обурення. Одного дня він прийшов до висновку, що найкращий спосіб проповідувати—це навчати простих принципів, спокуті Господа Ісуса Христа, першим принципам євангелії, а не свідчити про відновлення. Приблизно через місяць його огорнули похмурі, сумні почуття, і він ніяк не міг налаштуватися на дух роботи. Він не знав, у чому причина, але з’явилися внутрішні перешкоди, духовне пригнічення, він був подавленим і скутим, і ця депресія тривала стільки і стала такою нестерпною, що він звернувся до Господа і сказав: «Якщо я не позбавлюся цього почуття, то поїду додому. Я не можу продовжувати працю в такому дусі».

Після цього почуття розчарування ще якийсь час тривало, а тоді одного ранку, ще до сходу сонця, переживши безсонну ніч, він вирішив усамітнитися у печері поблизу узбережжя, щоб повністю відділитися від світу, і там вилити душу Богові й запитати, чому він настільки пригноблений цими почуттями, що він зробив не так і що йому робити, аби позбутися страждань і продовжувати роботу. Ще затемна він вирушив до печери. Настільки йому хотілося вже дістатися її, що він став бігти. Коли він вибігав з міста, його окликнув полісмен і спитав у чому справа. Батько відповів щось невиразно, але це задовольнило офіцера і він дозволив батькові піти. Здавалося, що щось штовхало його вперед, і він мав знайти спокій. Він зайшов у печеру чи щось схоже на неї і сказав: «О, Батьку, що мені зробити, аби позбавитися цього почуття? Я мушу або спекатися його, або не зможу вести цю роботу». І він почув голос, настільки ж чіткий, як мій зараз, і цей голос сказав: «Свідчи, що Джозеф Сміт є пророком Бога». Згадавши вмить своє рішення, яке він прийняв більше шести тижнів тому, і приголомшений цією думкою, він усвідомив що опинився тут заради виконання особливої місії, якій не приділяв належної уваги. Тоді він вигукнув у серці: «Господи, цього достатньо!», і пішов з печери».

Президент Маккей пригадував: «Ще в юності я часто чув свідчення від людини, якою дорожив і яку шанував так, як жодну іншу в цілому світі, і його переконання запали в мою душу»³.

Учення Девіда О. Маккея

Перше видіння Джозефа Сміта явило славетні істини про Бога Батька та Ісуса Христа.

Нас приголомшували геніальні й ґрунтовні відкриття й винаходи другої половини [дев’ятнадцятого] століття… Але жодне з них не задовольнило найбільшої людської потреби та не відповіло найбільшому бажанню. Ніхто не відкрив того, чого людина прагнула століттями. Ця потреба—це одвічне прагнення людського серця—пізнати Бога і стосунки між людиною і Ним… Лише одна подія дев’ятнадцятого століття має потенціал дати людській душі відповіді на ці запитання. Якщо людина в цій події знаходить те, чого завжди прагнуло людство, тоді ця подія дійсно заслуговує почесного визнання як найвидатніша подія дев’ятнадцятого століття!

Подія ця—явлення двох небесних Істот хлопчику-пророку Джозефу Сміту, які представилися, відповідно, як Бог, Вічний Батько, та Його Син, Ісус Христос⁴.

Через 18 століть після смерті Ісуса на хресті пророк Джозеф Сміт проголосив, що воскреслий Господь явився йому. [Він говорив]: «Я побачив двох осіб, що стояли переді мною у повітрі, блиск і славу яких неможливо описати. Один із Них звернувся до мене, називаючи моє ім’я, і сказав, указуючи на іншого: «Це Мій улюблений Син, Слухай Його!» [Джозеф Сміт—Історія 1:17]⁵.

Його розповідь була простою, але переконливою, і він був здивований, коли люди не вірили в її істинність. Для Джозефа його свідчення було ствердженням факту, для християнського світу ж воно виявилося блискавицею, яка послабила його релігійні устої від шпилів до основи.

В його перших заявах були два важливі елементи: по-перше, Бог є Особистістю, яка передає Свою волю людині, а, по-друге, жодне християнське віровчення не мало істинного плану спасіння⁶.

Явлення Батька і Сина Джозефу Сміту є фундаментом цієї Церкви. В цьому секрет її сили й життєвості. Це правда, і я складаю свідчення про це. Те одне одкровення дає відповіді на всі питання науки щодо Бога та Його божественної особистості. Чи розумієте ви, що це означає? Знайшлася відповідь на запитання, хто такий Бог! Стало явним, які у Нього стосунки з Його дітьми. Він передав Свою владу людям, що доводить Його зацікавленість в них. Майбутнє цієї роботи визначено. Ці та інші прекрасні істини стали відомими завдяки славетному першому видінню⁷.

Світ і донині не розуміє значення цієї події, але явлення Батька і Сина Джозефу Сміту, подальше відновлення священства і встановлення Церкви Ісуса Христа в її повноті буде визнано не тільки як найвеличніша подія дев’ятнадцятого століття, а як найвеличніша подія за всі віки з огляду на те, яке знання вона дала щодо стосунків між Божеством і людиною та місцем людини у всесвіті; як сприяє налагодженню добрих стосунків між окремими людьми та цілими народами; з огляду на те, що вона вказала шлях до щастя і миру на землі, а також у прийдешніх вічностях⁸.

Через пророка Джозефа Сміта Господь відновив євангелію.

Я хочу говорити про Джозефа Сміта не тільки як про видатну людину, а як про натхненного слугу Господа… Справді, велич Джозефа Сміта полягає в його небесному натхненні…

Жодна людина не може заглиблено і вдумливо вивчати відновлену євангелію Ісуса Христа і не помітити, наскільки вона гармонійна з ученням Самого Господа і Спасителя, коли Він був на землі разом з учнями. Зверніть увагу, наприклад, на одкровення пророка стосовно Творця—Бога, розумну Істоту, яка є, як учив Ісус, «Батьком нашим, що на небесах» [Див. Матвій 6:9].

Учення Джозефа Сміта, що Ісус Христос є Єдинона родженим від Батька, Спасителем світу, абсолютно ідентичне з ученнями Самого Ісуса та Його апостолів.

Подивіться також на вчення про життя людини після смерті…

Таке ж повне узгодження простежується між вченнями про інші принципи євангелії, зокрема, віру, покаяння, хрищення, покладання рук для надання дару Святого Духа, висвячення у священство, Його вчення про «пізнання, терпеливість, благочестя, братерство, любов» тощо [Див. 2 Петра 1:5–7; УЗ 4:6]…

Прибічники практики хрищення немовлят учили: «Діти, які народжуються в цьому світі, не тільки позбавлені знання, праведності та святості, а й мають природну схильність до зла, тільки до зла і ні до чого, крім зла».

Сміливо й безстрашно пророк Джозеф Сміт, упевнений у своїй правоті, проголошував: «Маленькі діти святі й освячені через спокуту Ісуса Христа» [Див. УЗ 74:7]⁹.

У славетному проголошенні [Джозефа Сміта] про вічну суть завітів і церемоній, а також про можливість спастися кожній людині проявлялося божественне натхнення. Церква не робить винятків, а пропонує прийняти її принципи кожній людині… Усі люди будуть спасенні завдяки дотриманню законів та обрядів євангелії. Навіть померлі, які не знали закону, будуть суджені без закону. Для цього були явлені обряди для спасіння померлих.

Вічність шлюбного завіту є славетним одкровенням, яке дає серцям, скріпленим золотими узами любові й запечатаним владою святого священства, впевненість, що їхній союз триватиме вічно.

Інші завіти також залишаються дійсними у нескінченному розвитку у віках вічності.

Джозеф Сміт не зміг би тільки власною мудрістю, інтелектом та силою звершити цього. Він не зміг би зробити це¹⁰.

Господь у наш час відкрив план спасіння, який є нічим іншим, як шляхом до духовного життя, способом створити особистість, гідну увійти в Його царство. Цей план—євангелія Ісуса Христа, відновлена пророком Джозефом Смітом, —досконалий і всеосяжний¹¹.

Відновлена Церква Ісуса Христа є доказом того, що Джозеф був натхненним пророком.

Приблизно в 1820 році релігійне пожвавлення змусило Джозефа Сміта шукати справжню церкву, правильний порядок поклоніння Богу, правильний шлях у житті. Ця жага до знання спонукала юнака палко молитися Господу. Однією з відповідей на його молитву було те, що … 6 квітня 1830 року в будинку Пітера Уітмера була організована Церква. В цій організації можна знайти всю повноту плану спасіння людей.

Хочу звернути вашу увагу на те, що ця організація є одним з доказів його натхненності… [Вона] пережила фінансові катаклізми, соціальні потрясіння та релігійні безпорядки і сьогодні стоїть як засіб задоволення найвищих потреб людства…

«Церква Ісуса Христа була організована відповідно до порядку Церкви, що описаний у Новому Завіті», —сказав Джозеф Сміт [див. History of the Church, 1:79]. Практична й благотворна діяльність цієї організації доводить її божественну автентичність¹².

Багато років тому Джозеф Сміт, всього-на-всього хлопчик 14-15 років, проголосив, що у відповідь на молитву отримав одкровення від Бога… Релігійний світ негайно відреагував на це проголошення остракізмом. У дуже короткий час він опинився зовсім самотнім.

Самотнім і незнайомим з вченням й філософією свого часу!

Самотнім і неосвіченим в мистецтві й науці!

Самотній, без допомоги вченої людини, без напучування наставника! У своїй простоті й доброті він поспішив до них зі своєю славетною новиною; з презирством і глузуванням вони відвернулися від нього, кажучи, що все це від диявола, що в ці дні не існує ніяких видінь чи одкровень, що все це припинилося з апостолами і що апостолів більше ніколи не буде [див. Джозеф Сміт—Історія 1:21].

Так він був залишений на самоті посеред хвиль релігійної думки, відмовившись від всіх відомих йому човнів, він ніколи не будував їх сам і навіть не бачив, як це робиться. Якби він був самозванцем, його барка [або човен] були б надзвичайно неоковирної роботи.

З іншого боку, якщо те, що він змайстрував, має прекрасний вигляд і переваги над тим, що дали світу за попередні сотні років навчені професори й філософи, то людям нічого не залишається, як, щонайменше, у здивуванні вигукнути: «Звідки ж у цього чоловіка стільки мудрості?!»

Тоді стає зрозуміло, що хоч він виглядав самотнім, він був настільки ж самотнім, як Мойсей на горі Синай або як Ісус на Оливній горі. Як було із Господарем, так і з пророком—настанови приходили до нього не через людські канали, а прямо від Бога—джерела всього розуму. Він каже: «Я був невідшліфованим каменем. Наді мною ніколи не лунали звуки молота й долота, доки у Свою руку мене не взяв Господь. Я бажаю самого тільки навчання й мудрості небес». [History of the Church, 5:423].

Його заяви про одкровення від Бога, якщо прислухатися до них, не залишають тіні сумніву щодо його вповноваження організувати Церкву Ісуса Христа на землі з владою прислужувати її принципи та обряди. Отже, в самому зачатку величної роботи останніх днів було покладено нерухомий камінь Христової Церкви цього розподілу часів, [а саме] повноваження служити в ім’я Ісуса Христа в тому, що стосується Його Церкви¹³.

Розмірковуючи над досягненнями [Джозефа Сміта] в короткий 14-річний період між заснуванням Церкви та його вбивством, замислюючись над повною гармонією між відновленою євангелією та євангелією первинної Церкви, встановленої Ісусом та Його апостолами, звертаючи увагу на його глибоке розуміння принципів та обрядів і зважуючи на незрівнянний план й силу Церкви, організованої під натхненням Христа, чиє ім’я вона носить, відповідь на запитання: «Звідки у цього чоловіка стільки мудрості?» ми можемо знайти у зворушливій поезії:

Слава людині, що чула Сгову!
Бог нам Провидця й Пророка nослав.
Він розnочав найостанню віднову
Царства, що стане сильніш всіх держав.

[Див. Гімни і дитячі пісні, с. 50] ¹⁴.

Пророк Джозеф жив і помер, захищаючи відкриті йому істини.

Великі мужі мають хист дивитися глибокого в суть речей. Вони розпізнають істину. Вони незалежні в поглядах. Вони чинять благородно. Вони надихають сильних мужів іти за ними. Слабаки глузують з них, знущаються над ними, переслідують їх, однак, критикани помруть, і ніхто про них не згадає, а великі люди живуть у віках.

Деякі сучасники Джозефа Сміта глузували над ним, інші— захоплювалися, а його послідовники схилялися перед ним …

Жодна людина, неупереджено досліджуючи життя цього релігійного провідника, не може не бути враженою тим, що він мав багато якостей істинної величі, джерелом яких є бажання пізнати волю Бога і рішучість, раз дізнавшись, прийняти її¹⁵.

У всі віки істина спочатку пізнавалася лише декількома героїчними провідниками, які часто жертвували власним життям, захищаючи її. Завдяки чистому сприйняттю та мужності цих безстрашних провідників людей ми спостерігаємо прогрес людства. Рано чи пізно, їм доводилося вирішувати: або зректися істини, або змінити її, або ж захищати—вибір між легким шляхом і високим становищем або остракізмом, покаранням чи навіть смертю. Перед таким вибором поставали ув’язнені Петро та Іван, приведені до Анни-первосвященика. Вони проявили справжню мужність, складаючи свідчення в присутності тих, хто засудив їх до смерті. [Див. Дії 4].

Павлу—скутому в’язневі, що стояв перед царем Агриппою та його придворними, —потрібна була відвага, щоб свідчити, що Христос насправді страждав і що Він перший воскрес із мертвих, що Він явить світло людям, навіть іновірцям. [Див. Дії 26].

Джозефу Сміту потрібна була відвага, щоб свідчити невіруючому і злому світові про істину, що Бог і Його Улюблений Син дійсно явилися йому у видінні¹⁶.

Усі, хто рухав світ, були людьми, вірними голосу своєї совісті, і серед таких Петро, Яків та Павло, їхні брати—давні апостоли, а також інші. Коли духовні провідники в Пальмірі, штат Нью-Йорк, ополчилися супроти юного Джозефа Сміта за те, що він бачив і чув у священному гаї, він сказав, маючи в серці свідчення про Господа Ісуса: «Я бачив видіння, я знаю це і знаю, що Бог це знає, і я не можу та й не смію зрікатися цього …» [Джозеф Сміт—Історія 1:25].

Джозеф Сміт був вірний своєму свідченню до самого кінця¹⁷.

Джозеф Сміт отримував настанови з небес, і результатом цього була впевненість в правильності того, чого він навчав, а також безстрашність, з якою він це робив. Коли Джозеф Сміт викладав якусь доктрину, він учив із владою. Його не цікавило, узгоджується це з уявленнями людей чи ні, в гармонії це з ученнями традиційних церков чи повністю суперечить їм. Що було дано йому, те він віддав світові, незважаючи на те, приймав світ це чи ні, відповідає це чи ні ученням церков і найбільш поширеним серед людей стандартам. І сьогодні, поглядаючи у минуле на більше ніж сто років назад, у нас є прекрасна нагода оцінити вагомість його вчень та подумати, що ж було джерелом його настанов…

Він не тільки отримував вказівки й настанови від небесного Глави, а й, отримавши, захищав їх з незламною рішучістю¹⁸.

Попри перепони, глузування, знущання, арешти, ув’язнення, переслідування, що зрештою призвели до його загибелі, Джозеф Сміт, як і Петро та Павло до нього, завжди щосили прагнув іти за світлом, яке зробило його «учасник[ом] Божої Істоти». [Див. 2 Петра 1:4]¹⁹.

Найкраща кров цієї країни пролилася невинною. [Пророк Джозеф] знав, що був невинним. Він знав свої права. Знав це і його брат Гайрум, Джон Тейлор і Уіллард Річардс, які були з ним. Але через брехню, чорну і підлу, пророк Джозеф і його брат Гайрум були вбиті.

І яким був настрій пророка при всьому цьому? Він був спокійний, як Христос. Коли того зловісного вечора він вирушав до Картеджа, то сказав:

«Я йду, як ягня на заклання; але я спокійний, наче літній ранок. Моя совість чиста від провин перед Богом і перед усіма людьми. Якщо вони заберуть у мене життя, я помру безвинним, і про мене ще скажуть—його було вбито холоднокровно ». [Див. УЗ 135:4]²⁰.

Життя пророка та його брата, патріарха Гайрума, а також сотень тисяч інших, хто прийняв істину [першого видіння], доводять, що план спасіння, який, як відомо, відкрив Ісус Христос, найвірогідніше зробить людину більш схожою на Христа. Одкровення пророку та його брату Гайруму були настільки реальними, що вони, безстрашно запечатали своє свідчення власною кров’ю²¹.