Pозділ 5

Благословення єдності

Єдність та її синоніми—гармонія, доброзичливість, мир, згуртованість, взаєморозуміння—оnисують стан душі, до якого завжди nрагнуло людське серце ¹.

Вступ

З жовтня 1934 року по квітень 1951 президенти Дж. Рубен Кларк молодший та Девід О. Маккей разом служили радниками в Першому Президентстві—спочатку радниками Президента Гебера Дж. Гранта, а потім—Президента Джорджа Альберта Сміта. Весь цей час президент Кларк служив першим радником, а президент Маккей—другим.

9 квітня 1951 року, через п’ять днів після смерті Президента Сміта, святі останніх днів зібралися на Генеральній конференції і підтримали Девіда О. Маккея як Президента Церкви. На ній же вони дізналися, що президент Кларк, який вже 17 років віддано служив першим радником, був покликаний другим радником. Першим радником покликали президента Стівена Л Річардса.

Відчуваючи, що така зміна може викликати у членів Церкви здивування, Президент Маккей кілька хвилин виступу на конференції присвятив темі покликання двох своїх радників. Він сказав, що президент Річардс був покликаний першим радником, тому що в чині апостола він служив довше, ніж президент Кларк. Наголошуючи на тому, що такі дії не є «встановленим правилом», Президент Маккей просто сказав, що покликати президентів Річардса та Кларка таким чином «здалося доцільним».

Продовжуючи свій виступ, Президент Маккей розповів про єдність, що існує між ним та його радниками: «Ми не хочемо, щоб будь-який член цієї Церкви, щоб жодний чоловік або жодна жінка, які чують мене, навіть подумали, що між двома радниками, які підтримували Президента Сміта в Кворумі Першого Президентства і Президента Гранта в ті роки, які ми провели разом з цим натхненним керівником, були якісь розбіжності. Вам також не слід дивитися на це як на якесь пониження. Президент Кларк є прекрасним слугою…

Ви повинні зрозуміти і те, що робота цих двох чоловіків у Кворумі Першого Президентства базується на засадах повноваження, любові та довіри, свободи подавати пропозиції та рекомендації, а також їхньої відповідальності не тільки перед Кворумом, а й перед Господом Ісусом Христом і всіма людьми.

Обидва вони—великі мужі. Я обох їх дуже люблю і кажу: нехай благословить їх Бог і нехай Він дасть вам розуміння, що в Кворумі Першого Президентства, який ви сьогодні підтримали, буде гармонія, любов і довіра»².

Невдовзі після того, як Президент Маккей промовив ці слова, президент Кларк, звертаючись до святих, висловив бажання працювати в гармонії з братами-служителями: «У служінні Господу важливо не те, де ти служиш, а як ти це робиш. У Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів людина приймає посаду, на яку її належним чином покликають, а не якої вона прагне або якої уникає. Я обіцяю Президенту Маккею та президенту Річардсу, що буду віддано служити для виконання всіх завдань, що можуть бути доручені мені, і робитиму це з усією силою і всіма здібностями, що знадобляться для цього, хоч я можу й відчувати, що нездатний виконувати їх»³.

Через три роки Президент Маккей знову виступав на Генеральній конференції і говорив про єдність у стосунках з іншими церковними провідниками: «Я бажаю, щоб усі, хто чують мене в цю хвилину, у кого в серці затаїлася упередженість, могли б побачити Генеральних авторитетів у домі Господньому в ранок минулого четверга, коли вони зібралися в пості й молитві, щоб духовно підготуватися до виконання своїх обов’язків на цій Генеральній конференції. Тоді ви б побачили єдність Першого Президентства, і тоді б серце передало серцю, а душа передала б душі те почуття любові, яке я маю до своїх радників за їхнє ясне бачення, мудре судження і терпіння, яке їм час від часу доводиться проявляти до свого керівника. Ви б побачили єдність та любов цих дванадцятьох чоловіків [Кворум Дванадцятьох Апостолів], … сімдесятників, … та Верховного єпископату. Ми молимося, щоб любов і єдність, які панували на тих зборах, могли поширитися на кожне президентство колу, місії, кожен єпископат, кворум і на кожну допоміжну організацію по всій Церкві. Якщо буде така єдність і така любов, жодна сила на землі не зупинить розгортання Божої роботи»⁴.

Учення Девіда О. Маккея

Господь бажає, щоб Його послідовники були єдиними.

Святий Отче, —заховай в Ім’я Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були!

Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене,

щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я—у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, — щоб увірував світ, що Мене Ти послав» (Іван 17:11, 20-21).

Так в одній з найвеличніших молитов, що були піднесені з цієї землі, Ісус говорить про єдність серед Своїх послідовників як про найважливіше.

Єдність та її синоніми—гармонія, доброзичливість, мир, згуртованість, взаєморозуміння—описують стан душі, до якого завжди прагнуло людське серце. Антонімами є розбрат, суперечки, змагання, непорозуміння…

Нехай благання нашого Господа під час заступницької молитви про єдність знайде собі відповідь в наших домах, у приходах і колах, а також у нашій підтримці основних принципів свободи!⁵

Для звершення Божої роботи єдність у меті, коли всі працюють в гармонії, є просто необхідною. В одкровенні пророку Джозефу Сміту приблизно через рік після організації Церкви Господь у широкому розумінні описує, чому ця велична робота була відновлена на благо людству і для підготовки землі для Його Другого пришестя. Він сказав:

«І саме так Я послав Мій вічний завіт у світ, щоб бути світлом світові, і бути прапором Моєму народові, і щоб Іновірці прагнули його, і щоб бути посланцем перед Моїм лицем, щоб приготувати шлях переді Мною» (УЗ 45:9).

Звідси ми бачимо, які серйозні обов’язки покладено на цей народ—допомагати Господу здійснити все це серед людей. Для цього потрібна єдність і відданість цілям цієї роботи. Стосовно цього Господь застерігав:

«Кожне царство, поділене супроти себе, запустіє. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втримаються». (Матвій 12:25)⁶.

Ми повинні уникати поведінки і вчинків, що руйнують єдність.

Перша причина, яка поселяє розбрат, є егоїзм; друга—заздрість. «Брат такий-то пройшов повз мене і нічого мені не сказав». «Єпископат обрав таку-то сестру органісткою, хоча вона грає набагато гірше за мене». «Я більше ніколи не при ходитиму на збори священства, бо єпископат призначив то го-то бути порадником у кворумі священиків». «Того-то вибрали вчителем в Недільній школі». «Президентство колу ніколи не помічало мене, і це мене ображає». «Генеральні авторитети не завжди погоджуються зі мною». О! Таких дрібниць можуть бути сотні—дрібниць, які насправді неважливі, якщо порівняти їх з величнішими і більш змістовними речами в житті. Все ж таки, мені з досвіду відомо, що ворог може настільки роздути ці дрібниці, що вони стають у нашому житті горами, і ми спокушаємося, і, давши волю цим почуттям, ми тим самим моримо голодом свою духовність.

Є ще одна річ, що стосується духу заздрості—вишукування недоліків. Ми шукаємо недоліки в ближніх. Ми погано говоримо одне про одного. Коли з’являється таке почуття, корисно просто заспівати коротенький [церковний] гімн «Nay, Speak No I11» (Не говори погане).

«Не говори погане; добре слово
Ніколи не заподіє рани;
І розпускання злих пліток
Не варто людської пошани.
Насіння плід кращим є тоді, 
Коли добрішим обираєш бути ти, 
І, як хорошого нема сказать тобі, 
Все ж про найкраще подумай собі.

Не говори погане, будь терплячим
 До слабостей інших, як до своїх, 
Побачити помилку можеш ти першим, 
Але не спіши сурмить її всім.
Життя бо—якийсь лише день, 
Не скаже ніхто чи тривале воно, 
Тож цей день, що залишивсь лишень, 
Словами своїми несімо добро!

[Hymns, no. 233.]⁷

Нехай у нас буде більше бажання допомагати одне одному бути праведними, оберігати Церкву, не говорити погано ні про ближніх, ні про чинів Церкви—місцевих, у колі чи генеральних. Не говорімо лихого, уникаймо наклепів та пліток! Вони отрута для душі тих, хто дозволяє собі їх поширювати. Злослів’я шкодить кривдникові більше, ніж тому, кого скривдили⁸.

У сім’ях, як і в будинках, живуть терміти, що знищують їх, і деякі з цих термітів звуться наклепом, злослів’ям, вишукуванням недоліків, і це проявляється з боку і батьків, і дітей. Наклеп є отрутою для душі. «Наклепники подібні до мух, які пролітають над здоровими частинами тіла людини і сідають тільки на рани». В ідеальній сім’ї немає місця критиканству стосовно … вчителів, громадських діячів або церковних чинів. Тепер, коли пройшли роки, я все більше і більше вдячний своєму батькові, який вчив: «Ні слова критики на вчителя чи будь-кого іншого!»⁹.

Єдність у сім’ї робить домівку місцем притулку і захисту.

Дитина має право на те, щоб відчувати свій дім притулком, місцем захисту від небезпеки та зла зовнішнього світу. Щоб було саме так, необхідні єдність та цілісність у сім’ї¹⁰.

Я можу згадати лише кілька речей, якщо взагалі такі є, що настільки ж небажані в домівці, як відсутність єдності й гармонії. З іншого боку, я знаю, що домівка, де панує єдність, взаємодопомога і любов, є справжньою частинкою небес на землі. Я припускаю, що майже кожен з вас може свідчити про те, яким радісним є життя в домівці, де ці чесноти посідають чільне місце. Я з безмежною вдячністю і смиренням плекаю спогади про своє юнацтво в батьківському домі, де жодного разу не бачив сварки між татом і мамою, і ці доброзичливість і взаєморозуміння були узами, що тримали разом щасливу сім’ю братів і сестер. Єдність, гармонія, доброзичливість—це чесноти, що повинні підтримуватися і плекатися в кожній домівці¹¹.

Суперечки вдома часто виникають через те, що чоловіки бажають зберегти почуття власної гідності і наполягають на своєму рішенні, вважаючи, що слід робити так, як вважають вони. Дружини бажають того ж. Дехто використовує своє право останнього слова. Чоловіки, як правило, більше схильні до цього, ніж дружини. Кожен намагається зберегти своє обличчя, і замість гармонії і миру в домівці розростається розбрат. Замість того, щоб зберігати гармонійне життя вдома, ви втрачаєте цю гармонію лише тому, що боїтеся зрадити своєму егоїзму, або зійти зі шляху егоїстичного життя. Краще позбутися цього бажання. Промовчіть, і, позбувшись бажання зробити наперекір та почуття ворожості, зверхності, власної значущості, промовчавши, ви повернете в сім’ю повноцінне життя¹².

Нехай Бог благословить усіх вас, нехай веде і допомагає вам, щоб праведність, гармонія і любов одне до одного панували в кожній домівці¹³.

Єдність у Церкві веде до розвитку і духовності.

Місія Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів—установити мир. Живий Христос є її Главою. Під Його керівництвом десятки тисяч чоловіків у Церкві божественним чином уповноважені представляти Його на різних посадах. Обов’язком таких представників є проявляти братерську любов спочатку одне до одного, а тоді й до всього людства, прагнути єдності, гармонії і миру в організаціях всередині Церкви, а також поширювати словом і прикладом ці чесноти по всьому світу¹⁴.

Не існує чесноти, яка б сприяла більшому прогресу й духовності у філіях і приходах Церкви, ніж цей принцип. Коли заздрість, наклепи і злослів’я витісняють взаємодовіру, єдність і гармонію, розвиток в організації припиняється.

Слабкість усередині організації небезпечніша і фатальніша за зовнішній опір їй. Церква немало постраждала від переслідувань і наклепів [або фальшивих звинувачень] нетямущих, обдурених чи злісних її ворогів; більшість перешкод на шляху її розвитку ставлять ті, хто вишукують людські слабкості, ухиляються від обов’язків, порушують заповіді, а також відступницькі групи¹⁵.

Саме принцип єдності дозволив приходам, колам, філіям та місіям Церкви розвиватися й досягати цілей, заради яких Церкву було встановлено. Із суперечками та ненавистю ми б такого не досягли. Були труднощі. У кожного члена Церкви є власні погляди. Інколи вони не співпадають з поглядами єпископатів, не співпадають з поглядами президентств колів чи Президентством Церкви, але кожен має підкорити свої погляди заради загального блага, і, маючи цю мету, що єднає всіх, ми досягли чудових результатів.

Коли я думаю про майбутнє цієї Церкви та благополуччя юнаків і дівчат, а також їхніх матерів і батьків, то відчуваю, що немає важливішого заклику, ніж заклик бути єдиними й уникати всього того, що може спричинити розкол серед членів Церкви. Я знаю, що у ворога праведності немає потужнішої зброї проти груп чоловіків або жінок цієї Церкви, ніж клин розбрату, сумнівів та ворожості…

Перед нами стоїть завдання, і ми не можемо не виконати божественні накази, дані цьому народу. Єдність у меті в гармонії із спільною роботою в цій Церкві, як було явлено Господом, — ось до чого ми прагнемо. Нехай кожен член Церкви, вчитель і керівник відчує важливість роботи, яку він виконує. Усі важливі для успішного виконання Божої роботи, яка є і нашою роботою¹⁶.

Найкраща гарантія єдності і сили в Церкві криється у священстві—у повазі й шануванні його. О, брати мої, президенти колів, єпископи приходів і всі, хто має священство! Нехай Бог благословляє вас у вашому керівництві, в обов’язку направляти, благословляти, втішати людей, над якими вам призначено головувати і з якими спілкуєтеся. Кажіть їм приходити до Господа і прагнути жити відповідно, щоб вони могли піднятися над усім низьким та злим і жити духом.

Визнавайте тих, хто головує над вами, і, якщо необхідно, запитуйте в них поради¹⁷.

Нехай церковні [організації] будуть благословенні духом єдності й гармонією. Нехай дух ворожнечі, наклепу та злослів’я облишить їхні серця, і нехай вони зберігають в серці істину, яку проголосив Ісус: «Якщо ви не єдині, ви не Мої». (УЗ 38:27)¹⁸.

Нехай цей дух єдності та згуртованості, про який наш Господь і Спаситель молився в ніч, коли Його зрадили, буде визначальною рисою цієї Церкви: Батьку, зроби їх єдиними, як єдині Ти і Я [див. Іван 17:11]¹⁹.

Відданість євангельським ідеалам є вірним шляхом до єдності.

Один видатний письменник … [сказав]: «У сучасному світі живе дуже багато хороших людей, і тих, які готові повірити, більше, ніж будь-коли; але у цих людей немає спільних ідеалів, узгоджених принципів, гармонії у поглядах на життя, єдиної програми дій. Суспільство потрошку усвідомлює своє становище і починає помічати свої труднощі й потреби, але не має чіткого бачення напрямку дій, організаційного руху, загальних ідеалів, достатнього поштовху… Чи є щось таке, завдяки чому ми можемо об’єднатися, завдяки чому людство усвідомить свою належність до однієї сім’ї, що дасть змогу людям привести до ладу всі свої справи?»

Ми відповідаємо: «Так!», і єднаючою силою такого об’єднання, цим ідеалом, є євангелія Ісуса Христа, відновлена через пророка Джозефа Сміта. Вона пояснює суть життя людини та його мету і містить в собі життєво важливі рятівні елементи, благородні ідеали та духовне натхнення, яких сьогодні прагне людське серце²⁰.

«Благовіщення радості великої» [див. Лука 2:10]—євангелія Ісуса Христа є цим благовіщенням. «Євангелія» буквально означає «добра новина», і саме такою є новина, що проливається з неба… Завжди, в кожному розподілі часів у людей була можливість отримати цю хорошу новину, і пророки, які були у спілкуванні з Вічним і які першими й безпосередньо від Нього отримали цю добру новину, взяли на себе відповідальність передати її іншим людям, щоб вони, зосереджені на скарбах цього світу могли отримати радісне послання і знову відчути мир, гармонію та добру волю²¹.

Чи на морських островах, чи в Японії, чи в Сирії, чи в скандинавських країнах, чи в Англії, Німеччині, Франції, Голландії—де б людина не знайшла групу святих останніх днів, чия віра в євангелію Ісуса Христа непохитна, там вона знайде дух єдності, дух любові, дух бажання жертвувати заради блага людства. Нехай Бог благословить святих останніх днів у всьому світі, щоб вони завжди перебували в такому дусі²².