Pозділ 6

«Кожен член Церкви—місіонер»

Світ nрагне nочути істину… Вона є у нас. Чи готові ми виконати цю роботу—цей обов’язок, nокладений на нас Богом? ¹

Вступ

Батьки Президента Девіда О. Маккея були наверненими до Церкви завдяки проповідницькій роботі місіонерів, покликаних служити у Великобританії. Сім’я його батька Девіда Маккея приєдналася до Церкви в Шотландії в 1850 році однією з найперших в тій місцевості. Сім’я матері Дженетт Еванс приєдналася до Церкви в Уельсі приблизно в той самий час, незважаючи на протести близьких родичів.

Завдяки тому спадку праведності, що його батьки передали йому, Президент Маккей мав непохитне свідчення про важливість та далекосяжні наслідки місіонерської роботи. У 1953 році, подорожуючи Європою, Президент Маккей побував у скромному будинку в Шотландії, де провів своє дитинство його батько. Син Президента Маккея Левелін, який був з ним під час подорожі, так писав про цей випадок:

«[Коли ми підійшли до будинку], крізь хмари пробилися промені сонця і воно наче посміхнулося нам, відображаючи радість і почуття щастя, що було в серці батька. Коли всі ми стали перед будинком, і коли батько дивився на двері, на його очі нахлинули сльози. «Якби не двоє місіонерів, які постукали в ці двері в 1850 році, я б не стояв тут сьогодні!»².

Учення Девіда О. Маккея

Члени Церкви уповноважені виконувати місіонерську роботу.

«Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа,

навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Матвій 28:19-20).

Таку настанову було дано першим дванадцятьом. Так само було закликано людей у цю добу—бути світлом для світу, про що говориться в Ученні і Завітах: «І саме так Я послав Мій вічний завіт у світ, щоб бути світлом світові, і бути прапором Моєму народові, щоб Іновірці прагнули його, і щоб бути посланцем перед Моїм лицем, щоб приготувати шлях переді Мною» [див. УЗ 45:9].

Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів ще не було й року, коли пророку Джозефу Сміту було дано це проголошення через одкровення. Йому самому було тільки 26. Яке це дивовижне проголошення, величне за потенціалом, всеохо плююче за масштабами…

Так званий мормонізм підняв прапор народам, як про це цілком зрозуміло сказано словами прочитаного мною одкровення, і запрошує світ прийти до миру, спокою і впевненості³.

Звернення … «ідіть до всього світу» насправді є місіонерським наказом воскреслого Христа Своїм апостолам. Насправді він каже:

«Вважайте цю роботу незавершеною, аж доки всі народи не приймуть євангелію і їхні імена не будуть серед імен моїх учнів…»

За таким же чітким дорученням з вуст воскреслого Господа, який явив Себе разом з Батьком у тілі на початку дев’ятнадцятого сторіччя, Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів проголошує євангелію «кожному народу, коліну і язику» так швидко, як тільки дозволяють кошти і можливості членів Церкви⁴.

Кожен святий останніх днів має бути залученим до місіонерської роботи.

Якби мені треба було висловити два найбільш сильні почуття у серці святих останніх днів, то назвав би: По-перше, абсолютну впевненість у тому, що євангелію, якої навчав Викупитесь, коли жив серед людей, і яку згодом змінили, переробили і спотворили люди, було відновлено Ним же в чистоті й повноті; а, по-друге, що є наслідком першого, щире переконання кожного члена цієї Церкви в тому, що на ньому лежить обов’язок проповідувати відновлену євангелію кожному народу, коліну, язику і роду⁵.

Пригадаймо, як Христос, перебуваючи на землі, сказав декому з чоловіків, які також знали про Його божественність, що на кожному, хто має знання про існування Бога та про істини євангелії Христа, лежить обов’язок. «Хто ж не знав, а вчинив каригідне, буде мало він битий. Тож від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть». [Лука 12:48]. Тож, на святих останніх днів, які мають це важливе знання, лягає величезна відповідальність. Про народ Божий в давніх і сучасних Писаннях говориться як про вибраний рід, царське священство, народ святий, як про світло, що на вершині гори. «Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, —і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі». [Див. Матвій 5:14-16]⁶.

Яка це відповідальність … вести хороших чоловіків і жінок цього світу до пізнання Бога і до розуміння їхньої місії на землі! Батьки і матері, товариші мої, чи повністю ви усвідомлюєте, що означає взяти на себе відповідальність нести послання миру й доброї волі всім людям?⁷

Світ прагне почути істину, прагне так, як ніколи раніше. Вона є у нас. Чи готові ми виконати цю роботу—цей обов’язок, покладений на нас Богом?⁸

Кожен член Церкви має стати наверненим і мати розуміння євангелії, що включає в себе знання Священних Писань. Як чудово було б, якби кожен член Церкви, як і Петро в давні часи, міг «Господа Христа свят[ити] у ваших серцях, і завжди готовими бу[ти] на відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію, що в вас». (1 Петра 3:15).

Обов’язок Церкви—проголошувати євангелію Ісуса Христа, відновлену через пророка Джозефа Сміта, і робити це не тільки словом, роздаючи літературу, а й, що набагато важливіше, живучи за євангелією вдома, дотримуючись її у ділових стосунках, маючи віру і свідчення в серці і випромі-нюючи їх скрізь, куди йдемо… Ніщо не зможе зупинити поширення істини, крім нашої слабкості або нездатності виконати свій обов’язок⁹.

Кожен член Церкви—місіонер. На ньому лежить обов’язок привести когось ще: матір, батька, сусіда, співпрацівника, друга—будь-кого до посланців євангелії. Якщо кожен член Церкви виконуватиме цей обов’язок і якщо зробить так, аби ця мати, батько чи хтось іще зустрівся з офіційними представниками Церкви, жодна сила на землі не зупинить зростання цієї Церкви. І саме особистий контакт вплине на зацікавлених. Цей особистий контакт, його суть, його ефект залежать від вас. І саме на цьому я хотів би наголосити. Є обов’язок, якого жодна людина не може уникнути, і цей обов’язок—впливати особисто на людей. Саме те, які ви насправді є, а не ким себе удаєте, заохотить людей досліджувати євангелію¹⁰.

Кожен член Церкви повинен бути місіонером. Можливо, його й не уповноважено ходити від будинку до будинку, але його вповноважено завдяки членству в цій Церкві бути хорошим прикладом для сусідів. Сусіди спостерігають за ним. Сусіди спостерігатимуть за його дітьми. Він є світлом і не повинен ставити світильник під посудину, але підняти на верхівку гори, щоб усі люди бачили його і знаходили собі дорогу…

Якщо ви будете жити у злагоді з тими простими принципами, з яких складаються завіти, що їх ви уклали, ввійшовши у води [хрищення], і відтоді—на причасних зборах, а для багатьох з вас—у Домі Бога, то здійсните величну місію, і Бог нагородить вас.

Нехай кожен член Церкви переживе переміну в житті й живе так, щоб інші, дивлячись на його праведні діла, славили нашого Батька Небесного¹¹.

Євангелія—наш якір. Ми знаємо, що за цим стоїть. Якщо ми живемо за нею, відчуваємо її і славимо євангелію, священство, його чини, добре говоримо навіть про наших ворогів, то будемо щасливішими і будемо проголошувати євангелію Ісуса Христа. Це всім під силу. Це можливо. Бог не став би нас про це просити, не давши для цього сили, потрібної для виконання цієї роботи¹².

Місіонери ПОВНОГО ДНЯ повинні бути гідними служити.

У розділі 4 книги Учення і Завіти описується одкровення, яке отримав Джозеф Сміт, що «ось, дивовижна робота має скоро розпочатися серед дітей людських.

Отже, о ви, хто починає служіння Богу, дивіться, щоб ви служили Йому всім своїм серцем, могутністю, розумом і силою, щоб могли ви стояти безвинними перед Богом в останній день». (УЗ 4:1-2).

Характерною рисою цього одкровення, як і інших, отриманих приблизно в цей самий період, є перелік необхідних якостей для тих, хто мав брати участь у виконанні цієї дивовижної роботи. Серед цих якостей не було міри заможності, соціального статусу, політичних уподобань, досягнень на військовій царині, знатності роду; але бажання служити Богу з усім «серцем, могутністю, розумом і силою»—це духовні якості, які облагороджують душу. Я повторюю: ні популярність, ні заможність, ні ступінь в богослов’ї—але «дивовижна робота [мала] скоро розпочатися серед дітей людських»¹³.

Існують певні стандарти, якими [єпископи і президенти колів] повинні керуватися при покликанні наших місіонерів. По-перше, не покликайте [місіонера] заради того, щоб врятувати його чи її. Юнак може сходити з вірного шляху, і ви думаєте, що місія допоможе йому. Може й так. Але не тому ви посилаєте його. Вибирайте [місіонерів], які гідні представляти Церкву; дивіться, щоб вони були достатньо зрілими і, найважливіше, щоб мали волю¹⁴.

Нам корисно не стільки думати про благополуччя тих представників, скільки про їхню підготовку і відповідність для виконання обов’язків, покладених на них місіонерським покликанням. Вибираючи місіонера, добре подумати про такі питання:

Чи гідний він представляти Церкву?

Чи достатньо у нього сили волі, щоб опиратися спокусам?

Чи зберігав він себе чистим ще вдома і цим довів, щоб зможе протистояти можливій спокусі на місії?

Чи брав він активну участь у житті Церкви вдома?

Чи має він хоч якусь уяву про те, що Церква пропонує світові?

Чи розуміє він, що Церква—це найвеличніша річ на світі, єдина організація, вповноважена представляти Господа Ісуса Христа у спасінні людства?

Чи відчував він через молитву або життєві події, що Бог поруч, щоб він міг приходити до Господа, як приходив би до свого земного батька?¹⁵

Тому кожен старійшина, який їде в інші країни проповідувати євангелію, спочатку сам повинен щосили намагатися жити за євангелією і мати в серці переконання, що він проголошує істину. Справді, це свідчення на початку може бути дещо невизначеним, але у всіх наших дітей воно є в тій чи іншій мірі… Завдяки навчанню, служінню, смиренню і молитві це свідчення зміцниться.

Є ще одна вимога: кожен старійшина повинен завжди бути джентльменом і християнином. Хто такий джентльмен? «Той, хто відкритий»—кому нема чого приховувати, хто не опускає із соромом винуватий погляд; «той, хто відданий»—відданий істині, доброчесності, Слову мудрості—«вірний, поводиться по-людськи, люб’язно, викликає до себе повагу і з повагою ставиться до інших, дотримується свого слова, як закону, а також вірний Богу і людям—отака людина є справжнім джентльменом», і таким має бути старійшина цієї Церкви, який іде у світ, щоб навернути його до християнства¹⁶.

Кожен диякон, учитель і священик, кожен старійшина Церкви розуміє, що він має бути стриманим у поведінці та чистим морально, аби бути гідним служити представником Церкви Христа. їх навчено, що не існує подвійного стандарту цнотливості, що кожний молодий чоловік, а також кожна молода жінка, повинні утримати себе незаплямованими статевою нечистотою…

Цих юнаків навчено, що на місії вони представляють Церкву і що представник будь-якої організації, підприємницька вона чи релігійна, повинен мати щонайменше одну важливу якість— бути гідним довіри. Правий був той, хто сказав: «Якщо тобі довіряють, то це більша похвала, ніж якби тебе любили». А кого представляють ці місіонери? По-перше, своїх батьків, маючи обов’язок не заплямувати їхнє добре ім’я. По-друге, Церкву, а точніше рідний приход. І, по-третє, вони представляють Господа Ісуса Христа, уповноваженими слугами якого є.

Ці посланці, адже вони є такими, представляють ці три групи і тим самим виконують один з найважливіших обов’язків у своєму житті¹⁷.

Місіонерське служіння приносить багато благословень.

Якщо ви хочете зміцнити своє свідчення, хочете, щоб вам особисто було явлено, що Христос допомагає вам у вашій роботі, веде Свою Церкву, то найкращий спосіб зробити це—виконувати свій обов’язок, … приділяючи час місіонерській роботі¹⁸.

Служити … на місії для кожного є благословенням. Це визнають тисячі батьків у всій Церкві, які визнають цінність такої роботи своїх синів і доньок, в яких місія пробуджує вдячність за дім і за євангелію. Батьки також знають, що місіонерська діяльність дає пізнання істинності євангелії, яку молодь, можливо, відчувала, але не виражала¹⁹.

Багато хто з нас не розуміє цінності й потенціалу цієї величної гілки роботи Церкви[—місіонерської роботи].

1—Вона є неперевершеним прикладом добровільного служіння в роботі Господаря.

2—Вона спонукає молодь вести чисте життя, розвиває характер, і в цьому її неоціненний вплив.

3—Вона є рушійною силою до навчання, вона духовно підносить наших людей, ефект від чого видно неозброєним оком.

4—Вона сприяє кращому порозумінню різних народів, зав’язує дружні стосунки між країнами.

5—Вона, за задумом Всемогутнього, спасає людей, … адже місіонерське служіння найбільш гармонійно сприяє здійсненню цього вічного плану!

«Пам’ятайте, що цінність душ є великою в очах Бога…

І якщо буде так, що вам доведеться трудитися всі ваші дні, сповіщаючи покаяння цьому народові, і ви приведете тільки одну душу до Мене, якою великою буде ваша радість з нею в царстві Мого Батька!

І ось, якщо ваша радість буде великою з однією душею, яку ви привели до Мене в царство Мого Батька, якою великою буде ваша радість, якщо ви приведете багато душ до Мене!» (УЗ 18:10, 15-16)²⁰.

Серця людей повинні змінитися. Заради цього і прийшов Христос у світ. Основна мета проповідування євангелії—змінити серця і життя людей, і ви, брати, хто подорожує від колу до колу і хто чує розповіді і свідчення людей, які нещодавно були навернені, … можете свідчити, наскільки навернення змінило їхнє життя, про що вони самі говорили. Завдяки перемінам вони несуть у світ мир і добру волю, а не ненависть [і] страждання²¹.

Наші місіонери … проголошують стурбованому світові, що послання, яке було передано при народженні Ісуса—«на землі мир, у людях добра воля» [див. Лука 2:14], —може стати реальністю прямо зараз за умови дотримання принципів євангелії²².