Pозділ 13

Важливість святих храмів

Я молюся від усієї душі, щоб усі члени Церкви та їхні діти, і діти їхніх дітей розуміли величні істини, явлені в домі Госnодньому¹.

Вступ

Koли Девід О. Маккей у 1951 році став Президентом Церкви, в її розпорядженні було вісім діючих храмів. Чотири з них у Юті, а інші, відповідно, в Арізоні, на Гавайях, в Айдахо та в Альберті. Літом 1952 року Президент Маккей здійснював подорож дев’ятьма європейськими країнами. Під час неї він вибрав ділянки для будівництва храмів у Швейцарії та Англії, відкриваючи добу, коли храмові благословення стали доступними поза межами Сполучених Штатів і Канади².

У процесі вибору й придбання ділянок для храму, Президент Маккей керувався божественним натхненням. Коли він вибирав ділянку для Лондонського храму, інженери були проти, наполягаючи на тому, що ґрунт на тій ділянці надто болотистий. Однак після ретельніших дослідницьких робіт на відповідній глибині було знайдено шар кам’яних порід, які мали підтримувати фундамент храму. У Швейцарії, коли Президент Маккей та інші церковні провідники не могли придбати першу обрану ділянку, вони молилися Господу про допомогу. Незабаром вони знайшли іншу ділянку, навіть більшу та вдвічі дешевшу. Приблизно в той самий час через першу ділянку несподівано було прокладено шосейну дорогу, що довело вдалість придбання нової ділянки³.

Президент Маккей освятив Бернський храм (Швейцарія) в 1955 році, а Лондонський (Англія)—в 1958-му. Він також освятив Лос-Анджелеський храм, штат Каліфорнія (1956), Гамільтонський (Нова Зеландія; 1958) та Оуклендський, штат Каліфорнія (1964). Ініціатива Президента Маккея щодо поширення храмів по всьому світу благословила життя незліченної кількості членів Церкви, їхніх предків та нащадків. Фраза з його щоденника віддзеркалює його свідчення про важливість храмової роботи. В день освячення ділянки для Бернського храму він написав: «Я хочу принести храм до людей»⁴.

Учення Девіда О. Маккея

Храмовий ендаумент веде нас до царства Божого.

Існує храмовий «ендаумент», який … є обрядом, що стосується вічної подорожі людини її безмежними можливостями та прогресом, спланованими справедливим і люблячим Батьком для дітей, яких створив за власною подобою, —для всієї людської сім’ї. Тому будуються храми⁵.

Боже, допоможи нам оцінити всеохоплюючу відновлену євангелію Ісуса Христа! В ній міститься філософія життя, і в наших храмах проводитиметься ендаумент, слухняність якому піднесе людину (і я свідчу про це, бо знаю про це) з найбільш егоїстичних, заздрісних, ворожнечих, ненависницьких характеристик тваринного рівня до найвищого духовного рівня та до царства Божого⁶.

У храмах подружні пари та сім’ї можуть запечататися на вічність.

Одним з основних запитань, що їх ставлять репортери, газетярі та люди взагалі, є таке: «Чим відрізняються ваші храми від інших споруд вашої Церкви?» Як усі члени Церкви знають, відповідь у тому, що храми побудовані для виконання священних обрядів—це не таємниця, а таїнство. Храм не є звичайним місцем проведення богослужінь. Він побудований для спеціальних потреб. Це правда, що коли храм освячено, то тільки гідні члени Церкви можуть увійти в нього.

Однією з характерних рис відновленої Церкви Ісуса Христа є вічна суть її обрядів та церемоній. Наприклад, як правило, в цивільних і в релігійних церемоніях подружні пари одружуються «на час» або «доки смерть не розлучить вас». Але любов настільки ж вічна, як і душа людини, і якщо людина живе після смерті, в чому немає сумніву, то житиме й любов.

Це є предметом зацікавлення майже кожного розумного шукача й дослідника істини, особливо, якщо він розуміє істину, що любов—найбільш божественна риса людської душі—є настільки ж вічною, як дух людини. Тож, коли людина помирає, любов і надалі існуватиме, і якщо шукач істини вірить у безсмертя душі, або в життя після смерті, він має визнати, що любов також продовжуватиме існувати …

Спаситель дав заповідь любити своїх ближніх, як самих себе. Та, якщо земне є прообразом небесного, у духовному світі ми впізнаємо своїх близьких і любитимемо так, як любили тут. Я люблю свою дружину більше, ніж будь-яку іншу людину. Я люблю своїх дітей. Я можу мати співчуття, можу мати бажання допомогти всьому людству, але я люблю ту, на краю ліжка якої сидів і дивився на неї хвору, на те, як вона помирала. Такі переживання зближують серця, і як приємно думати, що смерть не розлучить такі близькі серця; бо кожен з вас, чоловіки, впізнає свою дружину в наступному світі, і ви її любитимете там, як любите тут, і разом у воскресінні підніметеся у нове, вічне життя. Чому смерть повинна Pозділяти вас, якщо любов долає її перешкоди?

Такого не може бути, і не має бути, бо коли Ісус жив на землі, Він сказав Своїм апостолам: «І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що на землі ти зв’яжеш, те зв’язане буде на небі, а що на землі ти розв’яжеш, те розв’язане буде на небі!» (Матвій 16:19). І Церква стверджує, що з відновленням на землі Святого Священства ця сила знову була передана обраним чоловікам, що в домі Господа, де шлюбна церемонія виконується тими, хто має відповідне повноваження представляти нашого Господа і Спасителя, Ісуса Христа, шлюб між чоловіком і дружиною і єдність батьків з дітьми запечатується на час і всю вічність і що для одружених таким чином сім’я існуватиме цілі вічності⁷.

Джозеф [Сміт], провидець, … відкрив вічну суть шлюбного завіту—учення настільки прекрасного, послідовного, далекосяжного за своєю значимістю, що якби воно було прийнято в повноті, багато лихого пішло б з нашого суспільства⁸.

Храмова робота пропонує спасіння тим, хто помер без знання євангелії.

Один студент з Китаю, повертаючись додому після завершення навчання в одному з наших провідних коледжів, завів розмову з християнським священиком, який також направлявся до Китаю. Коли цей священик розповів йому про істину, що людина може спастися тільки завдяки прийняттю учень Христа, [студент] сказав: «А як тоді щодо моїх предків, які ніколи не мали можливості навіть почути ім’я Ісуса?» Священик відповів: «Вони пропащі». Студент сказав: «Я не хотів би мати нічого спільного з релігією, яка так несправедливо засуджує до вічного покарання чоловіків і жінок настільки ж благородних, як ми, а, може, й кращих, які просто не мали можливості почути про Ісуса».

Людина, яка розуміє істину, відкриту пророку Джозефу Сміту, стосовно цього вчення, відповіла б: «У них буде можливість почути євангелію і дотримуватися всіх її принципів і обрядів, виконаних через повірника. Кожна людина в цьому чи прийдешньому житті буде суджена й нагороджена відповідно до її вчинків»⁹.

Оскільки покаяння та хрищення водою і Духом є необхідними умовами спасіння, як тоді увійдуть в царство Боже мільйони тих, хто ніколи не чув євангелії, хто не мав можливості покаятися чи христитися? Звісно, що Бог любові не може бути задоволеним, коли більшість Його дітей перебувають поза межами Його царства, живучи вічно в незнанні, нещасті або пеклі. Така думка огидна для розумної людини. З іншого боку, якщо ці мільйони померлих без знання про євангелію можуть увійти в царство Бога, не дотримуючись принципів та обрядів євангелії, тоді слова Христа Никодиму [див. Іван 3:2–5] не були ствердженням всеосяжної та вічної істини, і слова Петра в день П’ятидесятниці [див. Дії 2:38] не мали б загального застосування, хоч він ясно сказав: «Бо для вас ця обітниця, і для ваших дітей, і для всіх, що «далеко знаходяться, кого б тільки покликав Господь, Бог наш». [Див. Дії 2:39].

Євангелія Ісуса Христа учить нас, що все людство може бути спасенним через дотримання її законів та обрядів. [Див. Уложення віри 1:3]. Слово «все» означає, що сюди включено не тільки кількох обраних, тобто йдеться про кожну дитину люблячого і божественного Батька. Однак сотні мільйонів померли, навіть не почувши, що існує така річ як євангельський план.

Усі народи і раси мають рівне право на Божу милість. Оскільки існує лише один план спасіння, відповідно має бути все підготовлено так, щоб «сонми померлих» почули про нього і мали можливість або прийняти його, або відкинути. Такий план дано через принцип спасіння померлих …

Павло згадував про хрищення [за померлих] як про довід реальності воскресіння. Він сказав: «Коли мертві не воскресають зовсім, то нащо вони ради мертвих і христяться?» (1 Коринтянам 15:29) … Немало авторів намагалося розтлумачити справжнє значення [цього уривку]; але контекст прямо доводить існування в дні апостолів практики хрищення за померлих, тобто, живі люди занурювалися у воду заради тих, хто вже помер, —не тих, хто «поховали себе під гріхами», а хто «перейшов по той бік».

3 квітня 1836 року пророк Ілля явився Джозефу Сміту та Оліверу Каудері в Кертлендському храмі і вручив їм «сили священства», що вповноважують живих виконувати роботу за померлих. Ці «ключі» були відновлені у справдження слів пророка Малахії:

«Ось Я пошлю вам пророка Іллю, перше ніж день Господній настане, великий й страшний! І приверне він серце батьків до синів, і серце синівське до їхніх батьків, щоб Я не прийшов і не вразив цей Край прокляттям!» (Малахія 4:5–6). Серця батьків та синів будуть повернені одне до одного, коли батьки, почувши в духовному світі євангелію та усвідомивши, що повинні дотримуватися її обрядів, дізнаються, що їхні діти на землі виконують за них ці обряди.

Уся ця «робота за померлих» виконується у храмах, освячених і призначених для таких цілей, де ретельно ведуться записи і де все вважається святим.

Святі останніх днів, маючи обов’язок виконувати цю важливу частину євангельського служіння, стали народом, який будує храми¹⁰.

Ви можете збирати імена своїх предків, які хрищенням через повірника можуть стати членами царства Божого в іншому світі, як ми є членами його в цьому світі.

З моменту відновлення цього принципу і цієї практики члени Церкви із завзяттям розшукують існуючі в цьому світі записи, що містять історію їхніх предків, щоб їхні прабатьки могли отримати благословення євангелії Христа через посередництво. У зв’язку з веденням такої роботи Церква утримує велику генеалогічну організацію¹¹.

У цьому принципі спасіння померлих проявлено всеосяжність спасительної сили євангелії та можливості застосувати вчення Спасителя до всього людства. Дійсно, «під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали». [Дії 4:12]. Усі обряди, виконані священством Всевишнього, є такими ж вічними, як любов, такими ж всеосяжними і нескінченними, як життя, і завдяки слухняності їм все людство, живі й померлі, можуть увійти до царства Бога і вічно перебувати в ньому¹².

Ми повинні приходити до храму гідними й вірними завітам, які уклали в ньому.

Ті, хто йдуть до храму, йдуть з перепустками, які свідчать, що вони є справжніми християнами, що вони є відданими членами Церкви Христа, що вони чесні у стосунках з ближніми, що вони живуть у злагоді з ідеалами євангелії Ісуса Христа¹³.

Щоб укласти [храмовий] шлюб, юнак і дівчина повинні спочатку отримати перепустку від єпископа… Там, в присутності священства, перед тим, як взяти на себе обов’язки шлюбу, молоді отримують настанови стосовно святості цього обов’язку, і, більше того, визначають, чи готові вони підійти у святості й чистоті до олтаря Божого і запечатати біля нього свої обітницю й любов¹⁴.

Шлюб у храмі є однією з найпрекрасніших речей на всьому світі. Подружню пару приводить туди любов—найбоже-ственніша риса людської душі… У домі Господа вони стають разом, щоб свідчити і вступити в завіт перед Ним, що вони будуть віддані завітам, які укладають цього дня, кожен присвятивши себе супутнику і нікому іншому. Це є найвищим ідеалом шлюбу, будь-коли даним людині. Якщо дотримуватися цих завітів зі святістю, з якою вони повинні дотримуватися, буде все менше розбитих сердець жінок і чоловіків. Завіт—це священна річ… Дотримуйтеся його, будьте вірні йому¹⁵.

Ті, хто укладають завіти із коханими і стають співучасниками найвищого ідеалу шлюбу, будь-коли даного людині, ходитимуть у дусі і не піддаватимуться плоті. Ви будете віддані завітам, укладеним у Домі Бога¹⁶.

«Мій Дух не завжди буде боротися з людиною» (УЗ 1:33), — каже Господь. «Мій дух не перебуватиме в нечистій скинії». Той, хто намагається жити подвійним життям, хто живе подвійним життям всупереч укладеним завітам, як казав один автор, «або шахрай, або дурень». Часто він є і тим, і іншим, бо він сам, користуючись свободою волі задовольняє свої примхи, марнує засоби на буйне життя, порушуючи завіти, укладені в домі Бога¹⁷.

На нас лежить обов’язок зробити храмові благословення доступними для інших.

Наші храми, зведені заради спасіння й піднесення людської сім’ї, беруть участь у здійсненні вічного плану спасіння. Ті ж закони вічного прогресу стосуються всіх дітей нашого Батька, живуть вони на землі чи в духовному світі. Однакові для всіх вимоги говорять про божественну справедливість …

Відновлена Церква Ісуса Христа є планом, даним нашим Небесним Батьком, завдяки якому кожна свідома людина може працювати разом з Богом заради щастя і спасіння своєї душі. Розум і справедливість вимагають повсюдного застосування вічних принципів та обрядів до людей, які живуть на землі, і тих, хто живе у духовному світі.

Тільки так робота і слава Бога можуть звершитися—через безсмертя і життя вічне людини.

Вічний план спасіння, даний через одкровення безпосередньо від Батька і Його Сина пророку Джозефу Сміту, і божественне повноваження виконувати його принципи та прислужувати обряди лежить на чоловіках, які зараз направляють долю відновленої Церкви¹⁸.

Одним з наших обов’язків є принести відповідні доми Господа вірним членам Церкви у далеких країнах. Десятки тисяч таких не можуть дістатися існуючих храмів, де вони можуть отримати благословення ендаументу, де можуть запечататися з дружинами і дітьми на час і на всю вічність. Ми зобов’язані принести їм храм¹⁹.

Якою прекрасною є євангелія! Яким великим є наш обов’язок—показати світові її велич, її повноту, її божественність! Я молюся від усієї душі, щоб наші храми викликали в серцях тисяч і десятків тисяч благородних людей, які прагнуть пізнати істину, ще більше інтересу й бажання прийти до Бога. Нехай Бог допоможе всім нам мати можливість поширювати істину й допомогти людству дізнатися про неї²⁰.