Pозділ 12

Священство—обов’язок представляти Бога

Священство—це вічний nринциn, що існував у Бога з nочатку й існуватиме всю вічність. Ключі, які було дано у користування священству, ідуть з небес, і ця влада священства діє в цій Церкві в наш час, nоширюючись nо землі¹.

Вступ

Виступаючи на сесії священства на Генеральній конференції, Президент Маккей розповів про випадок, який стався з ним у 1898 році під час служіння на місії в Шотландії. Він зі своїм напарником, старійшиною Пітером Джонстоном, проходив повз будинок, який привернув їхню увагу кам’яною аркою на вході та написом на ній. Президент Маккей згадував:

«Я сказав напарникові: «Цікаво… Схожу подивлюся, що там написано». Коли я підійшов ближче, то зрозумів ці слова—не просто прочитав з каменя, а наче розуміння прийшло від Того, до служіння кому я був залучений:

«Ким би ти не був і що б ти не робив, роби якнайкраще».

Боже, допоможи нам керуватися цим гаслом! Воно є перефразуванням слів Христа: «Коли хоче хто волю чинити Його, той довідається про науку, чи від Бога вона, чи від Себе Самого кажу Я» [див. Іван 7:17], і це свідчення приносить всім нам в житті керівництво Святого Духа. Я смиренно молюся, щоб носії священства, які зібралися разом цього вечора, … взяли на себе обов’язки, дані Богом, і виконували свій обов’язок, яким би він не був»².

Праведне застосування сили священства кількох носіїв священства благословило життя Президента Маккея. У березні 1916 року річка Огден вийшла з берегів, і її потоки похитнули опори мосту біля входу в каньйон. Він згадував: «Ми [він і його брат Томас] сіли в наш маленький «Форд» і вирушили в дощ, пробираючись крізь багнюку… Я побачив на мосту купу каміння, вона була, здавалося, такою ж, як і за день до цього. Тож я [це був жарт] сказав: «Я поїду через міст! Ти плавати вмієш?» З цим я втиснув у підлогу педаль газу і ми рвонули на міст, як раптом я почув Томаса: «A-а! Обережно! Там канат!» Сторож, який пішов у сьомій додому, натягнув через дорогу канат, а його змінник, денний сторож, не прийшов. Я потягнув за «ручник», але було надто пізно. Канатом розбило лобове скло, зірвало дах машини, від удару ним у підборіддя мені розбило губу, вибило нижні зуби і розтрощило верхню щелепу. Томас пригнув голову й уникнув травм, а я залишився частково непритомним.

Близько 9-ої того ж ранку я лежав на операційному столі… Лікарі зібрали мою верхню щелепу, наклали чотирнадцять швів на нижню губу та розідрану щоку. Один з лікарів проронив: «Біда, обличчя так і залишиться спотвореним». І справді, мене було важко впізнати. Коли мене привезли назад в лікарняну палату, одна з медсестер, намагаючись сказати щось втішливе, зауважила: «Брате Маккей, ви можете носити бороду», натякаючи, що нею я міг би сховати від очей шрами… Мені подзвонили троє дуже близьких друзів … і дали мені благословення. Запечатуючи помазання, [один з них] сказав: «Ми благословляємо тебе, щоб твоє обличчя не було спотвореним і щоб ти не відчував болю».

У суботу ввечері мене покликав до себе лікар Уільям X. Петті, щоб подивитися, чи можна ще врятувати верхні зуби, які залишилися. Він сказав: «Я припускаю, що вам дуже боляче». Я відповів: «Ні, мені зовсім не боляче». В неділю вранці мене відвідав Президент Гебер Дж. Грант, який прибув із Солт-Лейк-Сіті… Він увійшов і сказав: «Девіде, не розмовляй. Я дам тобі благословення».

Наступного жовтня … я сидів за столом поруч з Президентом Грантом. Я помітив, що він впритул дивиться на мене, а тоді він сказав: «Девіде, з цього місця я не бачу шраму на твоєму обличчі!» Я відповів: «Так, Президенте Грант, там його і нема»³.

Учення Девіда О. Маккея

Священство—це сича і влада представляти Бога.

Коли священство делегується людині, то воно дарується не як відзнака для людини (хоча стає нею, якщо його шанувати), а як повноваження представляти Божество й обов’язок допомагати Господу у здійсненні безсмертя і вічного життя людини [див. Мойсей 1:39]⁴.

Ви—чоловіки, які мають священство Бога, які несуть божественне повноваження представляти Божество у будь-якому чині чи покликанні. Коли чоловіка, звичайного чоловіка, призначають шерифом у своєму містечку, його чимось наділяють. Коли полісмен на перехресті піднімає руку, ви зупиняєтеся. Він чимось відрізняється від звичайних людей, у нього є певна влада. І так скрізь, в кожному аспекті життя. Жодна людина не може працювати на посаді, якщо не наділена повноваженням. Так воно є. Так само і з силою священства⁵.

Священство належить Божеству. Це влада і сила, джерелом яких є Вічний Батько та Його Син, Ісус Христос…

У пошуках цього джерела священства … ми не можемо уявити ним нікого іншого, крім Самого Бога. Воно—в Ньому. Від Нього воно має йти. Священство належить Батькові, тож і може бути передано іншим тільки Ним. Отже, священство, яке тримає людина, має завжди делегуватися через повноваження. На світі не жило жодної людини, яка б мала право [взяти] на себе силу і владу священства. Були такі, хто [брали] на себе це право, але Господь ніколи не визнавав його. Як посол будь-якого уряду застосовує тільки ту владу, яку надав йому уряд його країни, так і чоловік, уповноважений представляти Божество, робить це тільки силою і правами, делегованими йому. Однак, коли дається таке повноваження, то воно, в певних межах, дає і всі привілеї законного доручення, за яким людина отримує право від іншої людини діяти замість неї. Будь-яка дія, виконана за цим законним дорученням, є такою ж зобов’язуючою, якби її виконала та людина, яка дала це доручення…

Усвідомлюючи, що Творець є вічним і нескінченним джерелом цієї влади, що Він і тільки Він може розпоряджатися нею і що володіти нею означає мати право як уповноваженому представнику спілкуватися напряму з Богом, то якими обґрунтованими і навіть грандіозними є привілеї та благословення, які отримуються завдяки і через отримання влади і повноваження Мелхиседекового священства, —вони найславетніші з тих, які може уявити людський розум.

Людина, яка в таких стосунках зі своїм Богом, побачить, що її життя стало радіснішим, проникливість розуму—гострішою, щоб швидко розрізняти між правильним і неправильним, її почуття—ніжнішими і лагіднішими, а дух—міцнішим і відважнішим на захист істини. Вона побачить, що священство—це нескінченне джерело щастя, криниця живої води, що тече у вічне життя⁶.

Сича священства проявляється через роботу кворумів, а також окремих людей.

Якщо бути точним, священство як делегована влада дається індивідуально. Але за божественним наказом чоловіки, призначені служити в певному чині священства, об’єднуються у кворуми. Таким чином, сила священства проявляється через роботу кворумів, а також окремих людей. Кворум дає носіям священства, які мають схожі цілі, можливість краще познайомитися один з одним, з любов’ю ставитися один до одного, допомагати один одному⁷.

Якби священство передбачало тільки особисту честь, особисте благословення чи індивідуальне піднесення, не було б потреби у групах або кворумах. Саме існування таких груп, установлених за божественним уповноваженням, говорить про нашу залежність один від одного, про велику потребу у спільній допомозі й підтримці. Ми, за божественним правом, не можемо жити без спілкування⁸.

[Господь] розумів, що цим [носіям священства] потрібне напарництво, дружба, сила групи, і тому Він організував кворуми і призначив кількість членів у кожному, починаючи від дияконів і до сімдесятників.

Ці групи збираються разом, щоб, по-перше, навчатися і збагачуватися духовно, взагалі вдосконалюватися у знанні, а особливо набувати духовного і релігійного знання, віри, святості, а також зміцнюватися спільно, щоб діяти в праведності. У цих групах задовольняється потреба, що відчувається в усьому людстві… Кворуми священства … допоможуть зміцнитися у дружбі, братерстві та служінні за умови, що члени кворумів виконуватимуть свої обов’язки⁹.

Члени Церкви з Аароновим священством і члени кворумів Мелхиседекового священства, ми маємо обов’язок зміцнювати свої кворуми. Не вповільнюватимемо роботи своєю відсутністю на зборах [священства], своєю неготовністю чи нехтуванням обов’язку! Відчуймо, кожен з нас, … що наш обов’язок—робити щось для будівництва Церкви, так само як обов’язком Церкви є будувати на істині й викупити людство з гріха. Мужі у священстві, будьмо єдиними в цій роботі будівництва! Робімо добро! І нехай жоден чоловік від первосвященика до диякона у цьому величному русі священства … не чинить зла і не ремствує¹⁰.

Носій священства повинен слідкувати за своїми ділами і словами за будь-яких обставин.

Священство—це повноваження представляти Бога. Чоловік, якому дано священство, вповноважений представляти Господа у певній сфері діяльності, куди його було призначено. Він як представник будь-якої конкретної групи чи організації має обов’язок робити це з честю. Найкращий спосіб бути гідними представниками—це жити так, щоб бути чутливими до підказок Господа, якого представляєте. Подумайте, яким доброчесним має бути це життя.

«Мій Дух не завжди буде боротися з людиною» (УЗ 1:33), — каже Господь. Отже, кожен, хто має це священство, повинен жити так, щоб його праведність дала йому право на натхнення від Господа. І дозвольте щодо цього зауважити, що спілкування зі Святим Духом є настільки ж реальним, як ваш радіозв’язок, який передає голоси і музику, що наповнюють простір. Існують такі хвилі.

Так само і з Духом Божим. Він завжди готовий вести і наставляти тих, хто настроєний на Його «хвилю» завдяки праведному життю і хто щиро прагне Його. Я повторюю, обов’язок кожного чоловіка, вповноваженого представляти Його, —жити так, щоб бути чутливим до Цього Духа¹¹.

Мати священство Бога, передане з божественного дозволу, —один з найвеличніших дарів, які може отримати людина, тому гідність тут на першому плані. Сама суть священства має вічний характер. Чоловік, який відчуває відповідальність, представляючи Божество, буде рясно благословенний. Він повинен достатньо добре це відчувати, щоб контролювати свої діла і слова за будь-яких обставин. Жоден носій Святого Священства не повинен з неповагою ставитися до своєї дружини. Жоден носій цього священства не повинен забувати про благословення їжі чи про те, щоб стати з дружиною і дітьми на коліна і просити у Бога керівництва. Коли чоловік має священство і шанує його, його домівка змінюється. Ми не повинні застосовувати його диктаторським способом, адже Господь сказав, що «якщо ми починаємо приховувати свої гріхи, чи потурати своїй гордовитості, своєму суєтному честолюбству, чи контролювати душі дітей людських, чи панувати над ними, чи примушувати їх у будь-якій мірі неправедності, ось, небеса віддаляються; Дух Господа засмучується, а коли він віддалився, —амінь священству чи повноваженню того чоловіка» (Див. УЗ 121:37).

Це одкровення, дане Господом пророку Джозефу Сміту, є одним з найпрекрасніших уроків з педагогіки, психології та управління, викладених будь-коли, і ми повинні знов і знов перечитувати 121-й розділ книги Учення і Завіти¹².

Жоден член цієї Церкви, жоден чоловік або батько, не має права богохульствувати у своєму домі або сказати грубе слово дружині чи дітям. Згідно з вашим висвяченням та обов’язками ви, носій священства, не можете робити цього й при цьому бути вірним духові, що в вас. Своєю поведінкою ви робите внесок в розбудову ідеальної домівки, контролюючи свої пристрасті, свої емоції, слідкуючи за мовою, адже все це визначатиме атмосферу у вашій сім’ї, і це бачитимуть сусіди. Робіть все, що можете, щоб нести мир і гармонію, чого б вам це не коштувало¹³.

Я молюся, щоб ми … відчували цінність священства і щоб кожен диякон у цій Церкві усвідомив, що коли йому дарували Ааронове священство, він виділився з-поміж однолітків, він став відрізнятися від інших. Він не може лаятися, як це можуть робити інші хлопці, він не може пустувати у кварталі з іншими хлопчиками, він не такий. Ось, що це означає для дванадцятирічного хлопчика, і, єпископи, саме це ви повинні пояснити їм, коли вирішуєте висвятити у диякони. Не просто покличте і висвятіть, а поговоріть з ними, і нехай вони зрозуміють, що означає отримати Ааронове священство. Ще в дитинстві ці хлопчики, так обрані і навчені, мусять стати силою, яка впливає на добро…

Коли ми отримуємо священство, то зобов’язані подавати приклад, гідний наслідування нашими ближніми. Не наші слова звершать в них якусь зміну. А наші діла. Те, ким ми є¹⁴.

Доки носії священства заслуговуватимуть на Христове провідництво своєю чесністю та сумлінністю у стосунках із ближніми, опираючись злу в будь-якій його формі, віддано виконуючи свій обов’язок, доти жодна супротивна сила в цьому світі не зможе зупинити прогрес Церкви Ісуса Христа¹⁵.

Сича священства діє тільки тоді, коли її застосовують для служіння людям.

Ми можемо представити собі силу священства як таку собі запруду. Вся її сила проявляється і приносить добро тільки тоді, коли вода із запруди розливається по долинах, полях, городах і поступає у щасливі домівки. Так само і зі священством, яке стосовно людства є силою тільки тоді, коли активізується в житті людей, повертаючи їхні серця й бажання до Бога і надихаючи служити ближнім¹⁶.

Наше життя оточене життям інших людей. Найбільше радості ми отримуємо від покращення життя інших. Я говорю про це тому, що священство, яке ви маєте, зобов’язує вас до служіння іншим. Ви представляєте Бога в тому, до чого вас призначили. «Хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її» (Матвій 16:25)¹⁷.

Хтось із вас, старійшини, можливо захворів, а комусь треба збирати врожай. Домовтеся і разом зберіть його. У когось із вашого кворуму син служить на місії і йому не вистачає коштів. Просто запитайте, чим можете йому допомогти. Він ніколи не забуде вашого піклування. Саме про такі вчинки говорив Спаситель: «Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх оцих, —те Мені ви вчинили» (див. Матвій 25:40). По-іншому ви ніяк не зможете служити Христу. Ви можете стати на коліна й молитися Йому, і це добре. Ви можете благати Його направляти вас Святим Духом—так, миробимо це і повинні робити. Ми зобов’язані робити це. Але саме справжнє, щоденне спілкування, саме контроль за тим, щоб не говорити погано, а добре про свого брата, саме це Спаситель визнає як істинне служіння¹⁸.

«Ким би ти не був і що б ти не робив, роби якнайкраще». Якщо ви диякон, добре виконуйте обов’язки диякона. Якщо ви учитель, добре виконуйте свою роботу. Священик наглядає за Церквою, відвідує її членів. Молоді чоловіки цієї Церкви, якби тільки ми могли виконувати обов’язки учителя і священика, навчаючи людей їхнім обов’язкам, то якою б це було силою на добро для наших 18- та 19-річних юнаків. Вони не були б безнадійними, не були б малодушними, але були б керівниками. Брати, на світі немає нічого більш дійового у спрямуванні молоді, ніж виконання ними їхнього обов’язку у священстві¹⁹.

Носії священства мають обов’язок представляти Бога в ролі домашніх учителів.

У посланні до Ефесян, розділ четвертий, сказано, що Христос поставив одних апостолами, одних за пророків, одних благовісниками, а одних пасторами та вчителями, «щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового». [Ефесянам 4:12]. [Домашні] вчителі Церкви, маючи святе священство, несуть на своїх плечах великий обов’язок nідготувати святих і збудувати тіло Христове; отже, я не помилюся, якщо скажу, що їхній обов’язок—принести в кожну домівку такий самий божественний дух, який ми відчували на сесіях цієї конференції. Жодна людина не може мати більшої відповідальності, ніж бути вчителем Божих дітей.

Деякі [домашні вчителі] думають, що їхнє покликання незначне, що його виконання не приносить особливої честі, хоча насправді, у Церкві немає важливішої роботи. Ми не можемо сказати про жодне покликання в Церкві, що воно важливіше за інше, адже всі вони направлені на розвиток, на навчання, на спасіння Божих дітей. Те ж саме і з покликанням учителя. Якщо вже комусь і надавати перевагу, так це перш за все носіям священства Бога, які безпосередньо спілкуються з конкретними членами Церкви, бо здебільшого вони ведуть цих людей до спасіння…

Найперше, брати, що ми повинні зробити, так це зазирнути в себе й подивитися, чи готові ви навчати. Жодна людина не може вчити того, чого не знає сама. Ваш обов’язок навчати, що Ісус Христос є викупителем світу, що Джозеф Сміт був пророком Бога і що в останній розподіл часів йому особисто явилися Бог Батько та Його Син. Ви самі вірите в це? Ви знаєте, що це правда? Чи свідчення про це променить від вас, коли ви входите в дім? Якщо так, ці проміні дадуть життя людям, яких ви навчаєте. Якщо ні, прийде голод, посуха, брак тієї духовної атмосфери, в якій зростають святі…

Брати, уроки, а особливо манера викладання уроку, для людини, яка все своє життя провела у відданому служінні в Церкві, і для людини, яка була щойно навернена, мають відрізнятися. Наскільки одна сім’я відрізняється від іншої, … настільки ж різними мають бути наші уроки і методи, особливо методи викладання. Я говорю про це лише для того, щоб ми запам’ятали цю думку, що ми зобов’язані знати тих, кого йдемо навчати²⁰.

[Домашній] учитель не виконує свого обов’язку, лише якщо раз на місяць відвідує кожну сім’ю. Я пригадую, коли один єпископ зобов’язав [домашнього] учителя сходити додому до людини, яка втратила когось із близьких, щоб принести заспокоєння засмученим і допомогти підготуватися до похорону. [Домашній] учитель має обов’язок пильнувати, щоб сім’я не була в нужді; якщо там є хворі, піти і дати благословення; завжди пильнувати за цими сім’ями²¹.

Я вважаю, що [домашнє] вчителювання надає одну з найкращих можливостей на світі пробудити бажання знов стати активними в Церкві Ісуса Христа в тих, кому нецікаво, хто розгубився, хто в розпачі й смутку. Завдяки йому вони можуть повернутися до життя в атмосфері духовності, що піднесе їхні душі і дасть силу подолати слабкості, які нині сковують їх.

Допомагати, підбадьорювати і надихати кожного є величним обов’язком і привілеєм [домашніх] учителів²².