Pозділ 20

Навчати—благородна праця

Боже, доnоможи нашим учителям усвідомлювати свою відnовідальність і nам’ятати, що вона nолягає не тільки в тому, що вони кажуть, а і в тому, що вони роблять!.. Якою великою є відповідальність учителя!¹

Вступ

Президент Девід О. Маккей більшість свого життя був учителем. Учив він тоді, коли був місіонером, шкільним учителем, управлінцем, апостолом, Президентом Церкви та батьком.

У зверненні до носіїв священства він поділився випадком, який стосується всіх, хто так чи інакше вчить:

«Одного дня у мене була нагода проїхатися полями навколо міста, в якому я виріс. Я проїхав повз дві ферми, що поблизу гірського каналу. На одній дозрівав надзвичайно хороший врожай вівса. Незважаючи на посуху, пізню весну та інші несприятливі фактори, фермерові вдалося [виростити] прекрасний врожай. Через огорожу було сусіднє поле вівса, але, образно кажучи, це була суцільна невдача. Я сказав господареві: «Чому так сталося? Ви, мабуть, засіяли поганим насінням».

«Ні, таким же, як і у сусіда».

«Тоді, мабуть засіяли надто пізно, і в землі було замало вологи, щоб зійшли паростки».

«Я сіяв у той же день, що і він».

Після подальших розпитувань я дізнався, що перший чоловік восени зорав поле. Навесні він пройшовся культиватором, розкидав по ньому перегній, і тим самим зберіг в землі вологу. З іншого боку, його сусід обробив поле пізньої весни, не заборонував його, і волога випарувалася. Після засіву чотири чи шість тижнів панувала [посуха], і для проростання насіння не вистачило вологи. Перший чоловік підготувався, підготувався як слід, і природа винагородила його—зерно зійшло добре. Другий теж багато працював, але підготувався погано. Так, він недостатньо підготувався».

Цією історією Президент Маккей хотів проілюструвати вплив учителів. Він говорив: «У прекрасному Божому саду поставлено наглядачів, що звуться вчителями, і їх попросили підживлювати і надихати Божих дітей. Я наважуюся припустити, що Великий Садівник, дивлячись на Свої землі, бачить одних, які розквітають завдяки праведному догляду, та інших, які засихають від посухи невиконаного обов’язку, холоду марнославства або хвороб нестриманості. Чому? Можливо, тому що садівники, наглядачі, не підготувалися належним чином або недобросовісно виконували свій обов’язок»².

Звертаючись до батьків, учителів класів або домашніх і візитних учителів, Президент Маккей велику увагу упродовж свого служіння приділяв тому, щоб допомогти членам Церкви усвідомити важливість та вплив ефективного навчання.

Учення Девіда О. Маккея

У Церкві є багато можливостей для навчання інших та особистого зміцнення.

Ми—Церква вчителів. У домівці святих останніх днів батько і мати повинні бути вчителями слова, що вимагається від них, згідно з одкровенням Господа. Кожна допоміжна організація, кожен кворум складається з чоловіків і жінок, … які є вчителям у найвищому розумінні цього слова³.

Я вдячний членам Церкви, чия релігія готує людей до битви із силами світу і яка дає їм силу вижити в цій боротьбі. Однією з таких сил є відповідальність учити, а в цій Церкві така можливість доступна багатьом …

Ми даємо стільком людям можливість розвиватися в ролі справжнього вчителя, і подумайте, що робить Церква, щоб особисто допомогти цій армії вчителів стати непереможними в битві проти сил світу!

По-перше, вона покладає на них обов’язок навчати своїх ближніх прикладом, і не існує ніякого надійнішого захисту для чесного чоловіка або щирої жінки.

По-друге, вона розвиває небесну якість—любов до інших. Ісус сказав одному із Своїх апостолів: «Симоне, сину Йонин, —чи ти любиш Мене більше цих?» Так, Тебе, Господь, люблю… «Паси ягнята Мої!» (Іван 21:15). Обов’язку годувати цих ягнят передує любов. І ці десятки тисяч учителів повинні мати в серці любов до навчання, любов до ближніх і бажання прийняти цей обов’язок, виходячи з божественної якості—любові.

І є ще третя вимога, а саме чистота життя. Я не можу уявити, щоб людина, яка заплямувала себе, успішно вчила хлопчиків чистоті. Я не можу уявити собі, щоб людина, яка сумнівається в існуванні Бога, вчила з натхненням юнаків і дівчат про існування Божества. Вона не здатна на це. Якщо вона лицемірить і при цьому хоче чомусь навчити, яскравішим за її слова буде її приклад, і в цьому небезпека навчання дітей тим, хто сам сумнівається. Отрута потрапляє глибоко всередину, і діти, не підозрюючи, хворіють духовно, хворіють через те, що людина, якій вони довіряли, підступно отруїла їхні душі. Ідея, що вчитель може прищепити молоді віру в Бога, при цьому не маючи її, є абсолютно непослідовною, якщо не безглуздою. Тож, по-третє, вчителі мають вести чисте життя і вірити в євангелію Ісуса Христа.

Нарешті, вона дає їм можливість служити своїм ближнім і в цьому звеличувати покликання, надане їм, й довести, що вони є справжніми учнями Христа⁴.

У формуванні характеру дитини та її вихованні найбільший ефект має вплив батьків, а тоді—вчителів… «Істинно благородною є душа того чоловіка або тієї жінки, які щиро бажають і прагнуть вивести дітей із забрудненої атмосфери до оточення вищих ідеалів та високих прагнень»⁵.

Справжні вчителі готуються через навчання, віру та молитву.

На вчителеві лежить великий обов’язок—бути готовим до викладання. Жоден учитель не може вчити того, чого не знає сам. Він не може змусити учнів відчути те, чого не відчуває сам. Він не може направляти молодого чоловіка або молоду жінку до здобуття свідчення про євангелію Бога, якщо сам не має цього свідчення.

Є три принципи, якими повинні керуватися всі вчителі: поперше, увійти в тему; по-друге, передати цю тему вам; потретє, допомогти учням самим увійти в цю тему —не нашпигувати їх інформацією, а привести, щоб вони побачили те, що бачите ви, знали те, що знаєте ви, і відчували те, що відчуваєте ви.

Кожен учитель повинен бути готовим до свого уроку, коли стає перед тими хлопчиками і дівчатками в класній кімнаті, бо, пам’ятайте, спосіб викладення уроку, ставлення до істини, що вивчається на цьому уроці, суттєво визначатиме ставлення до неї хлопчиків і дівчаток і їхнє ставлення до діяльності Церкви взагалі. Якщо після уроку ви відпустите їх з відчуттям у їхніх молодих серцях, що вони, прийшовши, нічого не отримали, вам важко буде запросити їх прийти наступного тижня. Але, з іншого боку, якщо ви викликали в них захоплення або, не змігши зробити цього, представили їм думку, яка привабила їх, ви побачите, що їхнє бажання і намір повернутися проявиться в їхній присутності за тиждень…

Недостатньо просто прочитати до заняття урок з посібника. Це ще не зробить урок моїм, і поки він не буде моїм, поки я не відчую, що маю дещо передати своїм учням, я не готовий настільки, наскільки бути готовим просив Господь, коли покликав мене проголошувати Його слово. Він мусить бути моїм. Я хочу дати хлопчикам і дівчаткам те, що залишиться з ними. Цей урок з посібника я можу зробити своїм через вивчення, віру й молитву⁶.

Викладення добре підготовленого уроку схоже на милостиню—це благословляє і того, хто дає, і того, хто бере. В навчанні так само, як у житті—«віддавай світові найкраще, і найкраще повернеться до тебе» …

Учителі, починайте підготовку до уроку з молитвою. Викладайте уроки з молитвою в серці. Потім моліться, щоб Бог збагатив ваше послання в душах дітей через вплив Святого Духа⁷.

Порядок та благоговіння в церковних класних кімнатах допомагають молоді вчитися повазі та самоконтролю.

Я вважаю, що дисципліна в класі, яка означає самовладання й увагу до інших, є найважливішою частиною навчання…

Найкращий урок, який може засвоїти дитина, це урок самоконтролю, і вона може відчути, що у ставленні до інших вона повинна поважати їхні почуття…

Безлад у класі, одним з проявів якого є неповага до вчителя та інших учнів, подавляє розвиток найважливіших рис характеру⁸.

Інколи наші класи нагадують базар. Саме тут нам потрібні хороші вчителі. У класі вчителя, який може цікаво викласти урок, пануватиме порядок, і коли вчитель помічає, що учні погано поводяться, кидають одне в одного паперовими кульками, не звертають уваги на урок, смикають одне одного або б’ються, це означає, що він погано викладає свій урок. Можливо, він навіть не старанно готувався до нього…

У класі дітей треба навчати, давати можливість вільно ділитися думками, вільно висловлюватися, вільно брати участь у занятті, але жоден член класу не має права відволікати іншого учня штовханами або легкодумними і фривольними зауваженнями. І я думаю, що в цій Церкві, у її кворумах священства, класах та допоміжних організаціях, учителі та [провідники] не повинні допускати цього. Безлад шкодить дитині, яка вчиняє його. Вона повинна зрозуміти, що в товаристві інших вона не може робити певні речі, що пройдуть безкарно. Вона не може порушувати права своїх друзів.

Нехай діти зрозуміють це ще в дитинстві, бо коли вони вийдуть у життя і якщо стануть порушувати закон, то відчують на собі його обмеження і, можливо, отримають покарання.

Порядок у класі необхідний для того, щоб прищепити молодим чоловікам та молодим жінкам принципи самоконтролю. їм хочеться побалакати і пошепотітися, але цього робити не можна, адже це може комусь заважати. Навчіть силі та важливості самоконтролю⁹.

Недільна школа з нетерпінням чекає часу, коли в кожному її класі запанує атмосфера пунктуальності, люб’язності, самоконтролю, поваги до старшого, старанності в навчанні, чуйності, а особливо, благоговіння та духу поклоніння¹⁰.

Ісус Христос є величним Взірцем в навчанні істині.

У плані особистості, в царстві людського характеру Христос був неперевершеним. Під особистістю я маю на увазі все те, що включає в себе індивідуальність. Особистість— це дар від Бога. Це справді є дорогоцінною перлиною, вічним благословенням.

Мої друзі вчителі, ми з вами не можемо сподіватися навіть найменшою мірою мати таку ж особистість, як наш величний Учитель, Ісус Христос. Особистість кожного з нас, якщо порівняти з Його, є малесеньким променем на фоні могутнього сонця, і все ж таки, незважаючи на таку малість, особистість кожного вчителя має нагадувати Його особистість. У плані характеру кожен учитель може бути неперевершеним, бути магнітом, який надзвичайним чином притягуватиме до нього тих, кого він навчає.

Але, якою би привабливою для членів класу не була особистість, учитель, який притягує любов дитини тільки до своєї особистості, не матиме успіху у своїй роботі. Обов’язок вчителя навчати дитину любити—не тільки вчителя, а й істину. Завжди і скрізь ми бачимо, що Христос підкоряв Себе волі Батька, так і вчитель, як би він себе не цінував, має підкорити себе істині, якій він хоче навчати¹¹.

Учителька повинна знати, кого навчає, розрізняти хоча б трохи рівень інтелекту і здібності членів свого класу. Вона повинна вміти прочитати, що сказано на обличчі людини, і бути чуйною до душевного і духовного стану тих, кого навчає. Величний Учитель досконало вмів робити це. Він міг побачити приховані думки і тлумачити кожне почуття людей, яких Він навчав. Щирий учитель може набути тільки якусь частку такої здібності. Надто небагато вчителів розвивають цей дар хоча б до необхідного мінімуму, незважаючи на те, що кожний учитель зобов’язаний знайти найкращий підхід до кожного члену класу, щоб справляти тривалий вплив на них¹².

Використовуйте те, що оточує вас. Візьміть приклад з Великого Вчителя, який сидів разом з учнями і дивився, як люди повесні вийшли сіяти. Він сказав: «Одне упало на добру землю, друге ж упало на ґрунт кам’янистий». [Див. Марк 4:3–8]. В цьому крився урок життя. Самарянка, яка прийшла до криниці втамувати спрагу, ось інший приклад. Ісус сказав їй, що вода, яку Він дасть їй, буде джерелом, що тече у вічне життя [див. Іван 4:14]. Збирайте історії і завдяки ним ілюструйте повчання. На мій погляд, це урок для кожного вчителя—вам, кому треба підготувати урок, —що урок не є промовою, але зверненням¹³.

Ви—гідні слуги Христа! Вчителі! Послідовники справжнього Вчителя, величного Взірця для всіх! Продовжуйте свій благородний труд! Немає роботи величнішої, роботи праведнішої! Вашою буде радість, обіцяна Спасителем¹⁴.