Pозділ 23

Розвинути Христовий характер

Головною метою людини в житті не має бути здобуття золота, слави чи матеріальних речей. Не nовинно нею бути сnортивне молодецтвой інтелектуальний розвиток. Її метою, найбільшою в житті, nовинно бути розвинення Христового характеру¹.

Вступ

Президент Девід О. Маккей розумів, наскільки важливо розвивати праведний характер—такий, який був у Спасителя. Це було очевидно і в його громадському, і приватному житті. Його син Роберт якось говорив про нього: «Я можу сказати це і виступати особистим свідком, тому що протягом усіх років спілкування з ним вдома, на фермі, в бізнесі, в Церкві, я ніколи не бачив жодної дії, ані чув жодного слова, навіть коли він тренував норовливого коня, що могло б закласти якийсь сумнів у мій розум щодо того, чи може він бути представником і пророком нашого Небесного Батька»².

Президент Маккей учив, що розвинення Христового характеру є постійним, щоденним процесом, за що усі ми несемо відповідальність. Щоб проілюструвати цей принцип молоді, він розповів про випадок, коли побував у дворі скульптора у Флоренції (Італія): «Скрізь валялися цілі, не-оброблені брили граніту, з якого скульптор витісував те, що бачив своєю уявою …

Якби ви стояли в тому дворі і якби хтось дав у руки долото і молоток, чи наважилися б ви взяти одну з безформних камінних глиб і витесати з неї постать людини? Ви не змогли б. Або якби хтось поставив перед вами полотно, дав фарби і вклав у руку пензеля, чи ризикнули б ви зобразити на полотні ідеальний образ? Ви скоріш за все сказали б: «Я не скульптор» або «Я не художник. У мене нічого не вийде».

І все ж таки кожен з нас в цю саму мить витісує душу—свою душу. Чи вийде або щось потворне або щось прекрасне?

Вирішувати вам. Ніхто, крім вас, не висіче її. Батьки можуть наставляти і вчителі можуть пропонувати, але кожен з вас, молоді чоловіки і молоді жінки, несе відповідальність за те, щоб висікти власний характер».

Президент Маккей описував, що станеться, якщо висікати праведний характер: «Якщо ваш характер бездоганний, що б не подумали про вас інші або як би не звинувачували, ви можете високо тримати голову, відчувати в серці легкість і безстрашно постати перед світом, бо ви самі знаєте, що ваша душа незаплямована»³.

Учення Девіда О. Маккея

Ми повинні прагнути наслідувати неперевершений приклад Спасителя.

У світі жила лише одна людина з ідеальним характером—незрівнянний Ісус з Назарета, Син Бога, Викупитель світу. Жодна людина не може зробити кращого вчинку, ніж прийняти Христа як Взірця та найвірнішого Провідника⁴.

Якщо ми хочемо пізнати ідеали життя, щоб жити так з ближніми, то можемо знайти довершений приклад цього в житті Ісуса. Чого б не стосувалися наші благородні бажання, високі прагнення, наші ідеали на будь-якій стадії життя, ми можемо звернутися до Христа й побачити довершеність…

Ці чесноти, що разом можуть зробити особистість ідеальною, —істина, справедливість, мудрість, доброта і самоконтроль. Кожна Його думка, кожне слово і кожен вчинок не суперечать небесному закону, а, отже, істині. Канал спілкування між Ним і Батьком був завжди вільний, аби він завжди знав істину, яка передається через одкровення.

Його ідеальне правосуддя підсумовується його запрошенням: «Робіть людям те, що хотіли б, щоб вони робили вам». (Див. Матвій 7:12).Його мудрість була настільки всеосяжною і глибокою, що охоплювала дороги людські та цілі Божі… Кожен вчинок з Його короткого, але насиченого життя був проявом доброзичливості, що розуміється як милосердя і любов. Його самоконтроль, проявлений і в подоланні бажань та захоплень, і в Його гідності й самовладанні, коли постав перед катами, був ідеальним—він був божественним⁵.

Є картини, на які мені завжди подобається дивитися. Першою з них є картина Христа перед Пилатом, коли римський намісник каже обуреній юрбі: «Оце Чоловік!» (Іван 19:5).Сказавши це, він показав на Ісуса, увінчаного тернями й зодягненого у багряницю. Він показав на Того, над ким натовп сміявся, кого засуджував як злочинця і богохульника, і коли він сказав: «Оце Чоловік!», він описав людину з досконалим характером, яка здолала слабкості та спокуси і яка могла сказати, як сказала Своїм друзям: «Це Я вам розповів, щоб мали ви мир… будьте відважні: Я світ переміг!» (Іван 16:33).Він—наш взірець⁶.

Ми повинні бути такими, як Ісус Христос, бо Він мав божественний характер… При всьому тому, як християни шанують Його, вони шанують Його не через те, що Він був талановитим поетом, видатним вченим, відомим першопрохідцем, визначним винахідником, природженим політиком чи великим генералом. Вони шанують Його тому, що Він був великою людиною. У плані характеру—Він був неперевершений⁷.

Щоб розвивати праведний характер, необхідно мати праведні думки.

Ваш спосіб життя, ваші схильності, сама ваша природа визначається вашими думками, зовнішнім проявом яких є ваші вчинки. Думка—це насіння вчинку⁸.

Характер виникає з глибин душі. Скажіть мені, про що ви думаєте, коли нема про що думати, і я скажу, хто ви⁹.

Такими, як ми є, нас роблять думки. Це так само, як ткач утворює квіти і образи за допомогою ниток основи та човника, тож кожну мить човник думок, рухаючись туди-сюди, формує характер і навіть його риси. Думки підносять душу до неба або тягнуть до пекла¹⁰.

На жодному з принципів життя так не наголошував Великий Учитель, як на необхідності правильного мислення. Для Нього людина була не тим, чим виглядала ззовні, і не тим, що про себе казала, — саме думки людини завжди визначали її як особу. Жоден учитель не підкреслював сильніше, ніж Він, істину, що «як у душі своїй людина обраховує, така є» [див. Приповісті 23:7] …

Його вчення про обов’язок людини перед собою, а також перед своїм ближнім, підкреслювали істину, що думки завжди визначають право людини на щастя або її засудження за гріх …

Чи викрили їх, чи ні, всі, хто чинять гріх, несуть покарання за гріх і нерозсудливість. Намір людини, який передує певному вчинку, накладає незгладимий відбиток на її характер. І хоча порушник закону може втішати себе, запевняючи, … що цей гріх—нічого страшного, все ж таки десь дуже глибоко у нервовій тканині він все одно закарбується як гріх, і зарубки на характері свідчитимуть проти нього в день останнього суду. Ніхто не може сховатися від своїх думок або втекти від їхніх неминучих наслідків¹¹.

Спаситель знав, що якщо розум спрямувати в праведному напрямку, якщо чинити опір нечистим думкам і намірам, тоді наслідки поганого вчинку можуть бути мінімальними. Ісус не применшує серйозності таких вчинків і не каже, що ми не будемо покарані за них, але наголошує на більшій необхідності тримати думки й розум у чистоті. Погане дерево при- носитиме поганий плід, добре дерево приноситиме добрий плід. Зберігайте чистим дерево, чистими свої думки, і тоді чистими будуть плід і життя¹².

Праведний характер є результатом постійної роботи над собою та праведного мислення, наслідком тривалого плекання божественних думок. Той наближається до Христового духу, хто ставить в центрі своїх думок Бога; і той, хто може в серці сказати: «Не Моя, а Твоя нехай станеться воля» [див. Лука 22:42], найбільше близький до Христового ідеалу¹³.

З часом «дрібниці» шліфують наш характер.

Як соломинка вказує напрямок вітру, так і дрібниці вказують на напрямок почуттів та думок людини¹⁴.

Дрібниці є частиною великих справ. Трава не виростає повністю за мить. Вона проростає і росте так тихо і повільно, що ангел не почує і, мабуть, не побачить. Дощ не ллє суцільною стіною, а падає краплями; планети не перестрибують з орбіти на орбіту, а рухаються по орбіті дюйм за дюймом, оберт за обертом. Інтелект, почуття, звичка, характер—все це формується завдяки впливу дрібниць, а в моральних цінностях і релігії саме завдяки дрібницям, дрібним вчинкам кожен з нас просувається або до вічного життя, або до вічної смерті—не стрибками, а дюйм за дюймом.

Світ повинен засвоїти величний урок—як у дрібних вчинках та виконанні життєвих обов’язків керуватися славетними принципами євангелії. Не треба думати, що дрібні та буденні речі є незначними. Зрештою, з дрібниць складається наше життя. Наше життя, наше фізичне існування підтримується непомітним биттям серця. Зупинись це маленьке серце, і життя в цьому світі припиняється. Величезне сонце є могутньою силою у всесвіті, але ми отримуємо це благословення грітися у його променях тому, що воно доходить до нас у вигляді маленьких променів, які у сукупності наповнюють весь світ сонячним світлом. Темну ніч прикрашає мерехтіння, здається, маленьких зірок; і так само життя християнина складається з маленьких добрих вчинків, що робляться зараз, в цю мить вдома, у кворумі, в організації, в місті—де б ми не опинилися по волі життя¹⁵.

Те, якою людина є сьогодні, багато в чому визначатиме, якою вона буде завтра. Те, якою вона була останній рік, доволі достовірно вказуватиме на курс, якого вона трималася у попередній рік. День за днем, година за годиною людина будує характер, що визначить у віках її місце та репутацію серед знайомих¹⁶.

Ми розвиваємо Христовий характер, коли проявляємо слухняність і самоконтроль.

Характер формується суворим дотриманням принципів. Характер розвивається зсередини—так, як росте дерево, як росте все живе. Не існує нічого, чим ви можете прикрасити себе настільки, щоб стати прекрасними; [продукція] косметичних магазинів, так, але тільки зовні і зовсім ненадовго. Справжня краса, краса характеру, береться зсередини, і те, що зміцнює характер, відповідає принципам, сформульованими пророком Джозефом Смітом, а також Самим Спасителем: вірність, праведність, святість—дотримання заповідей Бога [див. History of the Church, 5:134–35]¹⁷.

У формуванні характеру завжди діють закони миру й щастя, саме як у зміні ландшафту визначальними є закони природи. Зусилля, самопожертва та змістовна робота є дорогою прогресу. Потурання собі і гріх псують і нищать характер. їхніми слідами підуть тільки жаль і докори сумління¹⁸.

Самоконтроль передбачає керування й управління своїми природними бажаннями, пристрастями, схильностями й емоціями, і ніщо не зміцнює характер людини, як почуття перемоги над собою, усвідомлення того, що вона може підкорити собі бажання й емоції, а не служити їм. Для цього необхідні поміркованість, стриманість, помірність, мужність, сміливість, надія, тверезість думок, цнотливість, незалежність, толерантність, терпіння, покора, самовладання, чистота¹⁹.

Що є найвищою славою людини на цій землі стосовно її особистих досягнень? Це характер—характер, розвинутий завдяки дотриманню законів життя, відкритих через Євангелію Ісуса Христа, який прийшов, щоб ми могли мати життя і жити повніше [див. Іван 10:10]. Головною метою людини в житті не має бути здобуття золота, слави чи матеріальних речей. Не повинно нею бути спортивне молодецтво й інтелектуальний розвиток. її метою, найбільшою в житті, повинно бути розвинення Христового характеру²⁰.

Через вплив і повчання ми можемо допомогти дітям і молоді розвинути подібний до Христового характер.

Новонароджені діти є найбільш залежними і безпорадними, і в той же час найпрекраснішими і милішими істотами на землі… їхні душі білосніжні, мов чистий аркуш, на якому напишуться прагнення або досягнення життя»²¹.

Як дитина зростає фізично, регулярно харчуючись через певні проміжки часу, дихаючи постійно свіжим повітрям, відпочиваючи, так і її характер формується з малого, із щоденних стосунків, впливу на неї тут, факту або істини там²².

Основа характеру закладається вдома. Сім’я—це небесний інститут. Найголовніший обов’язок людини щодо своєї сім’ї—виховувати хлопчиків і дівчат, здорових тілом, жвавих розумом і, більше того, подібних до Христа за характером. Домівка є фабрикою цієї продукції²³.

Наскільки цінні для міст учителі й керівники молоді, які створюють і формують атмосферу моралі, в якій живуть люди. Квіти сяють красою і пахнуть лише якийсь час, а потім в’януть і навіки зникають; але діти, які завдяки повчанням благородних учителів пройнялися вічними принципами істини, випромінюють добрий вплив, який існуватиме вічно, як і їхні душі²⁴.