Pозділ 2

Двоїста природа людини

Тоді виникає заnитання: що зробить наше життя більш насиченим—nотурання собі nлотському чи розвиток себе духовного? Чи не існує такої nроблеми?¹

Вступ

Hа Генеральній конференцій 1949 року Президент Маккей розповів таку історію.

«Ходить старий переказ … про талановитого художника, якого найняли створити фреску для собору в одному з містечок Сицилії. Темою було життя Христа. Художник багато років працював над роботою, і нарешті розпис було завершено, залишилося тільки додати дві найважливіші постаті—Ісуса в дитинстві та Юди Іскаріота. Він довго шукав натурщиків для цих двох персонажів.

Одного дня він йшов через старий район міста і побачив дітей, які гралися на вулиці. Там був дванадцятирічний хлопчик, риси обличчя якого зворушили серце майстра. То було обличчя ангела; і нехай воно було брудне, але саме те, що треба.

Художник забрав дитину до себе додому, і хлопчик день за днем терпляче позував, поки обличчя Христа в дитинстві не було завершено.

Але майстрові не вдавалося знайти натурщика для образу Юди. Цілі роки він вів пошук, боячись, що шедевр так і залишиться незакінченим.

Одного дня він був у таверні й побачив похмурого обшарпанця, який, хитаючись, протиснувся крізь двері і звалився на підлогу, благаючи дати йому вина. Художник підвів його на ноги і подивився в обличчя; воно вразило його. Здавалося, що на ньому відбитий кожен людський гріх.

«Ходімо зі мною, —сказав художник, —я дам тобі вина, їжі та одягу».

Нарешті він знайшов натурщика для образу Юди! Багато днів, а часто й ночей художник у захваті працював, щоб завершити розпис.

Робота йшла, і той чоловік став змінюватися. Безжиттєвий вираз обличчя змінився дивною напруженістю, а налиті кров’ю очі з жахом дивилися на його образ на фресці. Одного дня, відчувши сум’яття в душі чоловіка, художник відклав роботу і сказав: «Сину мій, я бажаю допомогти тобі. Що бентежить тебе?»

Чоловік заридав і закрив обличчя долонями. Через якийсь час він підвів до літнього митця сповнений мольби погляд.

«Невже ви мене не пам’ятаєте? Колись я позував вам, коли ви малювали малого Христа!»

Розповівши цю історію, Президент Маккей сказав: «Знаєте, історія може бути правдивою або вигаданою, але те, чому вона навчає, актуально в житті. Занепад чоловіка почався з невірно прийнятих у молодості рішень, і в гонитві за вдоволенням власних примх він падав усе нижче і нижче, доки опустився далі нема куди»².

Учення Девіда О. Маккея

У кожному з нас живе два протилежних єства: фізичне й духовне.

Людина є двоїстою істотою, і її життя—то план Бога. Це найперше, що нам завжди слід пам’ятати. У людини є природне тіло і духовне тіло. Писання дуже ясно заявляють про це:

«І Боги сформували чоловіка з пороху земного, і взяли дух його (тобто, дух чоловіка) і вклали його в нього; і вдихнули в його ніздрі дихання життя, і людина стала живою душею». [Авраам 5:7.]

Отже, людське тіло—це всього лише скинія, пристановище для духа. Надто багато, надто вже багато людей схильні думати, що людина—це її тіло, а отже, вони всі свої сили спрямовують на те, щоб задовольнити примхи, бажання, пристрасті свого тіла. Надто мало людей усвідомлюють, що справжня людина—це безсмертний дух, який є «розумом, або світлом істини» [див. УЗ 93:29], створеним як особистість ще до народження тіла, і що ця духовна особистість з усіма її неповторними рисами житиме після того, як тіло перестане відповідати земним вимогам. Спаситель сказав:

«Від Отця вийшов Я, і на світ Я прийшов. І знов покидаю Я світ та й іду до Отця». (Іван 16:28).

Як Христовий доземний Дух оживив тіло з плоті й кісток, так і доземний дух кожної людини, народженої на цій землі, оживив її тіло. Не забувайте цю найпершу істину життя!

Тоді виникає запитання: що зробить наше життя більш насиченим—потурання собі плотському чи розвиток себе духовного? Чи не існує такої проблеми?³.

Потурання пристрастям і бажанням фізичної частини себе приносить задоволення лише на мить і зрештою може повести до нещастя, страждання і, можливо, занепаду. Духовні досягнення приносять «радість, про яку не пошкодуєш».

У Посланні до галатів Павло конкретно перелічує «учинки тіла», як він їх називає, і «плоди Духа». Зверніть увагу на цю класифікацію. «Учинки тіла» можуть бути такими:

«перелюб, нечистість, розпуста,

ідолослужіння, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі,

завидки, п’янство, гулянки й подібне до цього. Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!

А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра,

лагідність, здержливість: Закону немає на таких!

А ті, що Христові Ісусові, розп’яли вони тіло з пожадливостями та з похотями.

Коли духом живемо, то й духом ходімо!» (Галатам 5:19–25)⁴.

Існує дещо вище, ніж життя за інстинктами, це—духовність, де панує любов, найбожественніша риса людської душі. Є також співчуття, доброта й інші якості⁵.

В [людині] є щось, що спонукає її піднятися над собою, контролювати своє оточення, опанувати власне тіло і все тілесне та жити в кращому і прекраснішому світі⁶.

Доля людини в більшому, ніж у лише тваринному животінні. Це доторк духа! Кожен чоловік, який відчув це, має власне свідчення, і також кожна жінка має власне свідчення, що людина—це двоїста істота. Вона має тіло, як мають його всі тварини. Але в неї є дещо, що дається лише Батьком Небесним—на що вона має право, і це чутливість до нашіптувань, чутливість до натхнення від її Божественного Батька через Святого Духа, посередника між нами та Богом Батьком і Його Сином Ісусом Христом⁷.

Життя—це іспит, який покаже, за яким з двох єств ми підемо i яке будемо розвивати.

Життя людини на землі—це всього-на-всього іспит, який покаже, чи зосередить вона свої зусилля, розум, душу на тому, що принесе втіху й задоволення її тілесному єству, або ж на тому, щоб зробити життя часом набуття духовних якостей.

«Кожне благородне бажання, кожен вияв любові, кожна мить страждання за правду, кожне зусилля, щоб підкорити себе кращому, кожна вірність ідеалу, кожна хвилина відданості принципу, кожен добрий вчинок людству, кожна спроба опанувати себе, кожен прояв душевної відваги, непереможений удаваністю чи поглядами інших, а добре життя і добра праця заради добра—ось, що таке духовність»⁸.

В кожній людині є щось божественне, що постійно рухає її вперед і вгору. Ми віримо, що ця внутрішня сила в людині—це дух, що приходить від Бога. Людина жила до того, як прийти на цю землю, і тут вона для того, щоб удосконалювати той дух, що в ній. У певну мить життя кожна людина усвідомлює бажання доторкнутися до Нескінченного. Її дух прагне до Бога. Це відчуття всезагальне, і всі люди повинні бути залучені до однієї величної роботи—пошуку і прагнення духовного спокою і свободи⁹.

Нам дано вибирати: жити у фізичному світі як тварини або користуватися тим, що дає нам земне існування, як знаряддям для життя у світі духовності, що приведе нас назад до присутності Бога.

Якщо конкретно, то це означає:

Чи виберемо ми егоїзм, чи будемо поступатися своїм заради блага інших;

Чи плекатимемо свої бажання і пристрасті, чи вчитимемося бути стриманими і контролювати себе.

Чи виберемо хтивість, чи цнотливість;

Чи будемо підтримувати злобу, чи зміцнюватимемося в любові;

Чи будемо поводитися жорстоко, чи по-доброму;

Чи будемо песимістами, чи сповненими надії оптимістами;

Чи будемо зраджувати—будемо невідданими близьким, країні, Церкві або Богові, чи будемо вірними;

Чи будемо обманювати, чи поводитися чесно, відповідаючи за кожне слово;

Чи будемо розпускати язика, чи контролювати його¹⁰.

Чи задовольниться людина тим, що ми називаємо тваринним світом, чи задовольниться тим, що цей світ дасть їй, і вона, покірливо підкоривши себе власним пристрастям і бажанням, все більше й більше потуратиме собі, чи ж силою самоконтролю вона сягне інтелектуальних, моральних та духовних благословень, —все це залежить від того, які рішення вона приймає день за днем, ні—кожну мить життя!¹¹

Яка це пародія на людське єство, коли людина або група людей, нехай і обдарованих свідомістю про власну здібність сягнути в людській гідності висот, невідомих нижчим створінням, задовольняється життям за тваринними інстинктами, не докладаючи зусиль, щоб відчути радість, яку приносить доброта, чи стота, самоконтроль та віра, дотримання моральних норм! Яка це трагедія, коли чоловік, створений «мало меншим від Бога, і славою й величчю Ти коронуєш його» (Псалми 8:6), ладний плазувати на рівні тварини¹².

Земля в усій своїй величі й красі не є кінцем і метою створіння. «Моя слава, —каже Сам Господь, —здійснювати безсмертя і вічне життя людини». (Мойсей 1:39). І людина за допомогою божественного дару свободи волі має відчувати себе зобов’язаною, має усвідомлювати свій обов’язок допомагати Творцеві у досягненні Його божественної цілі.

Справжньою метою життя не є лише існування, задоволення, слава чи багатство. Справжньою метою життя є вдосконалення людства завдяки особистим зусиллям людей і натхненній підтримці від Бога.

Справжнє життя—це відгук на найкраще, що є всередині нас. Жити тільки заради пристрасті, задоволення, гордині, заробляння грошей, а не заради доброти й доброзичливості, чистоти й любові, поезії, музики, квітів, зірок, Бога та вічних надій—це обкрадати себе у справжній радості життя¹³.

Духовність вимагає самоконтролюі спілкування з Богом.

Духовність, наша справжня мета, полягає у свідомій перемозі над собою та у спілкуванні з Безмежним¹⁴.

Духовність спонукає людину долати труднощі і здобувати все більше сили. Відчути, як розкриваються здібності і як іcтина насичує душу, —ось це є дорогоцінним у життєвому досвіді людини. Духовність розвивається завдяки вірності собі та відданості високим ідеалам. Найкращою перевіркою для будь-якої релігії є те, якою вона робить людину. Бути «чесними, вірними, цнотливими, доброзичливими, чеснотними і творити добро всім людям» [див. Уложення віри 1:13] означає мати якості, які приносять надбання душі. Саме це «божественне в людині—найвищий, вінцевий дар, —і дає їй бути царем усього створіння»¹⁵.

Людина, яка … думає про те, як зробити світ, в якому вона живе, трохи кращим, яка бажає приносити радість своїй сім’ї та близьким і яка робить все на славу Бога, розвине свою духовність настільки, наскільки вона готова зректися себе заради цих ідеалів. Дійсно, саме настільки, наскільки вона робить це, вона зможе піднятися над рівнем тваринного світу¹⁶.

Духовність і моральність у викладенні святих останніх днів міцно заякорені на фундаментальних принципах—принципах, яких світ не міг би позбутися, навіть якби дуже хотів, і першим таким фундаментальним принципом є вірування, відповідно до знання святих останніх днів, в існування особистіс- ного Бога. Дітей святих останніх днів навчено визнавати Його і молитися Йому; вони знають, що Він слухає, чує і розуміє їх так само, як слухає, чує і розуміє земний батько, і вони всотали в себе від матерів і батьків справжнє свідчення про те, що цей особистіший Бог промовив у цьому розподілі часів. Так воно і є. Воно так і є¹⁷.

Я свідчу, що канал зв’язку вільний і що Господь готовий вести Свій народ і Він веде його. Чи не варто це того, щоб ми опиралися спокусі, ніж шукали можливості потурати своїм пристрастям або марнославству, як це дехто робить, а, зробивши так, наразитися на відлучення від Церкви, і все лише через те, що хотілося вдовольнити примху або пристрасть? Все залежить від вас—перед вами дві дороги. Одна веде до Духа, свідчення Духа, що перебуває в гармонії з духом сотворіння—Святим Духом. Дух Господа оживлює і дає силу кожному духові, в Церкві чи поза нею. Завдяки Йому ми живемо, рухаємося і існуємо, але свідчення від Святого Духа—це особливий привілей. Це все одно, що увімкнути радіо й почути голос з іншої півкулі. Ті, кого не досягають радіохвилі, не можуть слухати радіо, а ви можете—ви чуєте цей голос, у вас є право чути його і бути веденими ним, і якщо ви робитимете все залежне від вас, то почуєте цей голос. А якщо здастеся власним інстинктам, пристрастям і пишатиметеся, думаючи про них, плануючи і задовольняючи їх, вважаючи, що вам це зійде з рук, темрява огорне вас. Ви можете задовольнити свої пристрасті й бажання, але ви зрікаєтеся Духа; ви перекрили канал спілкування вашого духа зі Святим Духом¹⁸.

Мені на думку не спадає вищого і благословеннішого ідеалу, ніж життя у Дусі, щоб спілкуватися з Вічним¹⁹.

Коли ми ставимо Бога в центр свого існування, то бачимо нову мету життя—духовні досягнення. Матеріальні блага перестають бути головним у житті. Потурати собі, задовольняти потреби і тілесні бажання, як це робить тварина—це вже перестає бути головною метою земного існування. Ми вже дивимося на Бога, думаючи, не що можемо від Нього отримати, а що можемо для Нього зробити.

Тільки якщо ми повністю підкоримо своє внутрішнє єство, ми можемо піднятися над егоїстичністю, низьким природним потягом. Чим для тіла є дух, тим для духу є Бог. Коли дух залишає тіло, воно стає безжиттєвим, а коли ми зрікаємося Бога в житті, духовність чахне…

Вирішимо ж зараз і назавжди, що будемо чоловіками і жінками з вищою, більш досконалою особистістю, які повністю усвідомлюють свої слабкості, які добрі й милосердні до помилок інших! Вирішимо, що вдома будемо більше тримати себе в руках, що будемо контролювати емоції, почуття і язик, аби не перетнути межу дозволеного і чистого, що будемо старанніше прагнути розвивати своє духовне життя і розуміти, наскільки залежить від Бога наш успіх у цьому житті!²⁰.

Реальність Бога Батька, реальність Ісуса Христа, воскрес- лого Господа, —це істини, що їх має прийняти кожна людська душа. Бог є центром людського розуму, як сонце є центром всесвіту, і як тільки ми відчуємо Його батьківську любов, Його близькість, божественність Спасителя, то відчуємо істини євангелії Ісуса Христа, які приходять з цим знанням так само природно, як день приходить за ніччю, або ніч—за днем²¹.