Учення Президентів
Pозділ 4: Складові поклоніння


Pозділ 4

Складові поклоніння

я молюся, щоб у нас було достатньо сили жити так, щоб ми заслужили божественний nровід та натхнення, щоб завдяки nоклонінню, розмірковуванню, сnілкуванню і благоговінню могли відчути, наскільки реальні та близькі наші стосунки з Небесним Батьком. Я свідчу вам, що вони реальні, що ми можемо сnілкуватися з нашим Небесним Батьком1.

Вступ

З самого дитинства Девід О. Маккей відчував той спокій, що приходить від спілкування з Богом. «Я пригадую, як одного вечора лежав [у ліжку], —розповідав він, —і тремтів від страху. В дитинстві я, як і всі, або майже всі, боявся темряви, тому часто лежав і уявляв собі бандитів, «бабаїв» та невидимі сили. Тож я тоді лежав, заціпенілий від переляку; але мене вчили, що Бог відповідає на молитви. Зібравши всі сили, я піднявся з ліжка, став у темряві на коліна й помолився Богу, щоб Він позбавив мене почуття страху, і я почув голос так чітко, як ви чуєте зараз мій: «Не бійся, ніхто не заподіє тобі зла». Звісно, дехто може сказати: «Та то причулося». Кажіть, що хочете, але я знаю, що в мою душу завдяки відповіді на дитячу молитву прийшло почуття спокою. Така віра є в душі [дітей] в кожній домівці святих останніх днів по всій землі. Я впевнений, що в тій домівці, де діти виховані у тісному спілкуванні з нашим Вічним Батьком, не може бути багато гріха або багато зла»2.

Крім того, що Президент Маккей прагнув «спілкування з Вічним»3 на самоті, він радів можливості вклонятися разом з іншими святими останніх днів. Він розповідав про незабутній епізод на одному з церковних зборів:

«Одним з найбільш пам’ятних богослужінь, які я коли-небудь відвідував, було зібрання з понад 800 чоловік, яким прислужувалося причастя, і під час обряду не було чутно ні звуку, крім хіба що цокання годинника—вісім сотень душ, у кожної з яких принаймні була нагода поспілкуватися з Господом. Ніщо не відволікало, ніякої музики, ніякого співу, жодних розмов. У кожного була можливість зазирнути в себе і поміркувати над своєю гідністю чи негідністю приймати причастя. У кожного був привілей наблизитися до Батька Небесного. Це—ідеал!»4

Президент Маккей заохочував усіх святих останніх днів прагнути цього ідеалу під час богослужінь та в особистому житті. Він сказав: «Спілкування з Богом через Святого Духа є одним з найвеличніших прагнень в житті»5.

Учення Девіда О. Маккея

Благоговіння—це глибоке почуття поваги, поєднане з любов’ю.

3 прийняттям Бога нерозривно пов’язано благоговійне ставлення, до якого я прагну звернути увагу всієї Церкви. Благоговіння—це найбільший прояв духовності; в дійсності, благоговіння і є самою духовністю. Благоговіння—це глибоке почуття поваги, поєднаної з любов’ю. Це «складне почуття, що є поєднанням душевних переживань». [Один автор] каже, що це «найвище з людських почуттів». Я завжди говорив, що якщо благоговіння є найвищим почуттям, то небла гоговіння—найнижчим станом, в якому може жити людина в цьому світі…

Благоговіння включає в себе повагу, шанобливе ставлення, пошану, високе цінування. Без певної міри благоговіння не буде ні люб’язності, ні доброзичливості, ні розуміння почуттів інших та поваги до їхніх прав. Благоговіння в релігії є фундаментальною чеснотою. Це «одна з ознак сили, а відсутність благоговіння—один з явних доказів слабкості. Жодна людина не досягне висот, —сказав один чоловік, —яка насміхається із святого. Найвищі цінності життя повинні шануватися, або ж люди, які цього не роблять, будуть відкинуті в день суду».

Батьки! Благоговіння, як і милосердя, бере свій початок удома. З самого дитинства діти повинні вчитися повазі й шанобливості—повазі одне до одного, до незнайомців та гостей, шанувати літніх і хворих, благоговійно ставитися до святого, до батьків і їхньої любові.

В сім’ї три фактори сприяють виникненню і розвитку благоговіння в дитячій душі. Ось вони: по-перше, рішуче і в той же час лагідне наставляння, по-друге, прояв ніжності батьків одне до одного і дітей, і, по-третє, молитва за участю дітей. У кожній домівці в цій Церкві батьки повинні діяти розумно, щоб залишити в серцях дітей ці основи6.

Благоговіння направляє думки до Бога. Без цього релігії бути не може7.

Для мене благоговіння є однією з найвищих якостей душі. Неблагоговійна людина—це людина невіруюча…

Благоговіння є ознакою високої культури і справжньої віри в Божество і Його праведність8.

Я відчуваю натхнення поставити благоговіння поруч з любов’ю. Ісус у Своїй молитві сказав про благоговіння з самого початку: «Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє…» [Матвій 6:9]. Святити—це ставитися благоговійно9.

Якби в серцях людей було більше благоговіння, залишилося б менше місця для гріха і смутку, і більше—для радості й щастя. Щоб зробити бажанішим, доступнішим і привабливішим цей самоцвіт, найцінніший серед чеснот, кожний служитель в Церкві, кожний батько і кожний член Церкви повинні бути єдиними в дусі й молитві10.

Розмірковування робить можливим духовне спілкування з Богом через Святого Духа.

Ми занадто мало уваги приділяємо цінності розмірковування—принципу набожності. У нашому поклонінні є два елементи: перший—це духовне спілкування, що проявляється в особистому розмірковуванні, а друге—навчання від інших, особливо від тих, хто вповноважений вести нас і наставляти. З цих двох більш корисним для самоаналізу є розмірковування. Розмірковування—мова душі. Його визначають як «форму особистого поклоніння або духовні дії, що полягають у глибокому, тривалому міркуванні на якусь релігійну тему». Розмірковування є формою молитви…

Розмірковування є одними з найбільш потаємних і священних дверей, якими ми проходимо у присутність Господа. Ісус подав нам у цьому приклад. Коли Він охристився і отримав схвалення Батька: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!» [Матвій 3:17], Він пішов у місце, яке зараз називають горою спокушання. Мені ж більше подобається думати про цю гору, як про гору роздумування, де упродовж 40 днів посту Він спілкувався з Собою і Своїм Батьком і розмірковував над величезною відповідальністю Своєї місії. Одним з результатів цього духовного спілкування була сила, завдяки якій Він зміг наказати спокусникові:

«Відійди, сатано! Бо ж написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!» (Матвій 4:10).

До Своєї … прекрасної Проповіді на горі Він перебував на самоті, у розмірковуванні. Так Він зробив і того напруженого Суботнього дня, коли, гостюючи у Петра, встав дуже рано. Петро побачив, що кімната для гостей порожня, і коли вони стали шукати [Ісуса], то знайшли Його на самоті. Саме того ранку Петро сказав:

«Усі шукають Тебе». (Марк 1:37).

І ще потім, коли Ісус нагодував п’ять тисяч, Він сказав дванадцятьом розпустити натовп, а Сам піднявся на гору, щоб побути одному. Літописець каже: «Як вечір настав, був там Сам». (Матвій 14:23). Розмірковування! Молитва!11

Зробімо Бога центром нашого життя!.. Спілкування з Богом через Святого Духа є одним з найвеличніших прагнень у житті. Так мир і любов Бога наповнюють душу, служіння Йому стає рушійною силою в житті людини12.

Ми приходимо в дім Господа, щоб спілкуватися з Ним у дусі.

Ми приходимо в приход, щоб поклонятися Господу. Ми бажаємо відчути Його Дух, і, відчуваючи Його, ми зміцнюємося духовно13.

Церковні будівлі освячені як будинки для поклоніння. Це, зрозуміло, означає, що всі, хто входять в них, роблять це або ж принаймні удають, що роблять це, з наміром наблизитися до присутності Господа, що неможливо зробити у вуличній метушні або суєті буденного життя. Іншими словами, ми приходимо в дім Господа, щоб зустрітися з Ним і спілкуватися з Ним у дусі. Тому такі місця зборів повинні у всьому відповідати й підходити для того, щоб запрошеним гостем вважати Бога або вважати гостями тих, хто прийшов Йому поклонятися.

Чи місце для зборів є скромною каплицею, чи «витвором мистецтва», зведеним з білого мармуру та оздобленим цінними породами каменю—це майже, а то й зовсім не має значення для нашого наближення й ставлення до Присутності Безкінечного. Знання, що Бог присутній там, має бути достатньо, щоб спонукати нас поводитися спокійно й благоговійно.

У цьому плані у нас, членів Церкви, які приходять на богослужіння, є багато простору для вдосконалення. Головуючі чини на зборах у колі, приході та кворумі, а особливо вчителі в класах, повинні докласти всіх зусиль, щоб під час богослужіння та занять краще підтримувалися порядок і благоговіння. Якщо між тими, хто сидить поза трибуною, буде менше розмов, це благотворно впливатиме на тих, хто сидить в залі. Прикладом і повчанням діти мають бути навчені, що на богослужіннях недоречно поводити себе галасливо і метушливо. їх слід навчати в дитинстві й наголошувати на цьому в юності, що розмовляти чи навіть перешіптуватися під час проповіді—це прояв неповаги і що піти з богослужіння до його завершення, за виключенням термінових випадків, —це прояв вищого ступеня нечемності14.

Кожна каплиця будується для двох цілей: по-перше, щоб бути місцем, де всі люди навчатимуться шляхам Бога, а по-друге, щоб у них люди могли славити нашого Батька Небесного, який просить Своїх дітей, щоб вони могли бути чоловіками і жінками такого благородного характеру, аби повернутися до Його присутності15.

Коли ви переступаєте поріг церковної споруди, то входите в присутність нашого Батька Небесного; і цієї думки має бути достатньо, щоб ви підготували своє серце, розум і навіть одяг, щоб достойно і належно могли перебувати в Його присутності16.

Нехай неділя не буде для нас просто вихідним днем. Це— святий день, і в цей день ми повинні приходити в дім поклоніння і наближатися до нашого Бога. Якщо ми будемо прагнути Його в Суботній день, входити в цей день в Його присутність, то побачимо, як легше буде перебувати в Його присутності решту днів тижня17.

Причастя надає можливість спілкування з Господом.

Найбільшу втіху в житті приносить впевненість, що у тебе тісні стосунки з Богом… Час причастя має спонукати до пробудження цього почуття.

«Господь Ісус ночі тієї, як виданий був, узяв хліб,

подяку віддав, і переломив, і сказав: «Прийміть, споживайте, це тіло Моє, що за вас ломається. Це робіть на спомин про Мене!»

Так само і чашу взяв Він по Вечері й сказав: «Ця чаша— Новий Заповіт у Моїй крові. Це робіть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене!»

Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, —смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде.

Тому-то, хто їстиме хліб цей чи питиме чашу Господню негідно, —буде винний супроти тіла та крови Господньої!

Нехай же людина випробовує себе, і так нехай хліб їсть і з чаші хай п’є». [1 Коринтянам 11:23-28].

У Церкві Христа не прислужується більш священного обряду, ніж причастя…

Є три надзвичайно важливих поняття, що стосуються прислужування причастя. Перше—це пізнання себе. Інтроспекція. «Це робіть на спомин про Мене», але причащатися ми повинні з гідністю, кожен має дослідити свою гідність.

Друге те, що ми укладаємо завіт, а завіт набагато більше за обіцяння… В житті немає нічого важливішого за це… Завіт, обіцяння, має триматися в такій же святості, як і життя. Цей принцип працює кожної неділі, коли ми причащаємося.

Третє: є ще інше благословення—відчуття близьких стосунків з Господом. Причастя дає людині можливість поспілкуватися із собою та з Господом. Ми зустрічаємося в будинку, що посвячений Йому, ми віддали його Йому, ми називаємо його Його домом. Отже, ви можете бути впевнені, що Він буде поруч, аби надихнути нас, якщо ми прийдемо на зустріч до Нього у відповідному настрої. Ми не готові зустрітися з Ним, якщо приносимо із собою думки про свої справи і, особливо, якщо приносимо в будинок, де поклоняємося, почуття ненависті до ближніх, ворожнечі та заздрості до чинів Церкви. Очевидно, що жодна людина не зможе спілкуватися з Батьком, якщо вона плекає одне з цих почуттів. Вони далекі від духу поклоніння, і особливо далекі від того, щоб причаститися…

Я вважаю, що той короткий проміжок часу, в який прислужується причастя, є однією з найкращих нагод для … глибокого розмірковування, і в ці священні хвилини ніщо не повинно відвертати нашу увагу від мети цього обряду…

Ми [повинні] наповнити цей священний обряд духом благоговіння, зробити так, щоб під час нього панував ідеальний порядок, щоб кожен, хто приходить у дім Бога, зміг подумати про Його благодать і тихенько, молитвою виразити свою вдячність за Божу милість. Нехай причасна година буде такою подією, щоб під час неї віруюча людина щонайменше спробувала усвідомити, що з її Богом спілкуватися цілком можливо.

Завдяки такому спілкуванню і завдяки готовності душі відгукнутися на натхнення Всемогутнього в цій Церкві відбувалися величні події. Я знаю, що це правда. Президент Уілфорд Вудрафф прекрасно вмів користуватися цим даром. Він завжди відгукувався, він знав «тихий, лагідний голос», що для багатьох є невідомим. Ви відчуєте це в ті надихаючі миті, коли будете наодинці з собою та своїм Богом. Можливо, ви відчуєте це в годину нелегких випробувань, коли поперек життєвої дороги стоїть стіна і коли здається, що ви перед нездоланною перешкодою, або ж коли ваше серце обтяжено якоюсь трагедією в житті. Я повторюю: нашою найбільшою втіхою в цьому житті є те відчуття, коли ти спілкуєшся з Богом. У такі миті зароджується непохитне свідчення…

… Якщо ви на хвилинку зупинитеся і замислитеся, то побачите, що немає нічого важливішого під час прислужування причастя, ніж згадування про нашого Господа і Спасителя, — нічого більш вартого уваги, ніж розмірковування над цінністю обіцяння, яке даємо. Що може відволікати нас від цього? Невже є щось важливіше? Ми свідчимо в присутності одне одного, а також перед Ним, нашим Батьком, що бажаємо взяти на себе ім’я Христа, що будемо завжди пам’ятати Його, завжди, що будемо дотримуватися заповідей, які Він дав нам. Чи можете ви, чи може будь-яка жива істота, замислившись на мить, вказати на щось більш священне чи більш далекосяжне в нашому житті, ніж це? Якщо ми причащаємося лише за звичкою, то вчиняємо нечесно або, скажімо, дозволяємо думкам відволікатися від надзвичайно священного обряду…

… Зробімо годину причастя одним з найбільш істотних знарядь для встановлення зв’язку з Божим духом. Нехай Святий Дух, право на присутність якого в нас є, веде нас до Його присутності, і нехай ми відчуємо наближення до Нього і матимемо молитву в своєму серці, яку Він почує18.

Рекомендації для вивчення і обговорення

  • Що означає бути «благоговійним»? (Див. сс. 32-33). Чому поводитися благоговійно це більше, ніж просто сидіти тихо? Як ми можемо розвинути це почуття—«глибоке почуття поваги, поєднане з любов’ю»?

  • Як ми можемо навчати принципу благоговіння вдома та в церкві? (Див. сс. 33, 35).

  • Чому іноді важко знайти час для розмірковування над божественним? Що ми можемо робити, щоб знаходити для цього час? Які благословення можуть прийти внаслідок розмірковування? (Див. сс. 33-34, 37-38).

  • Що ми можемо робити, аби підготуватися ввійти «в дім Господа … і спілкуватися з Ним у дусі»? (Див. сс. 34-38). Як ми можемо підготуватися до прийняття причастя? (Див. сс. 34-38).

  • Як ми можемо допомагати дітям, а також іншим людям бути більш благоговійними у храмі, на причасних зборах та на інших церковних зібраннях? (Див. сс. 33, 35). Чому запізнення на збори або передчасне залишення їх порушує дух благоговіння?

  • Яке значення має причастя у вашому житті?

Відповідні уривки з Писань: Псалми 89:5-7; УЗ 20:75-79; 63:64; 76:19-24; 109:21; 138:1-11

Посилання

  1. In Conference Report, Apr. 1967, 88.

  2. In Conference Report, Apr. 1912, 52.

  3. In Conference Report, Oct. 1936, 103.

  4. In Conference Report, Apr. 1946, 114.

  5. In Conference Report, Apr. 1967, 133.

  6. In Conference Report, Oct. 1956, 6-7.

  7. In Conference Report, Apr. 1929, 102.

  8. In Conference Report, Oct. 1951, 179-180.

  9. In Conference Report, Oct. 1950, 163.

  10. In Conference Report, Oct. 1955, 5-6.

  11. In Conference Report, Apr. 1946, 113.

  12. In Conference Report, Apr. 1967, 133.

  13. «Reverence, » Improvement Era, July 1962, 508.

  14. In Conference Report, Oct. 1956, 7.

  15. «Our Places of Worship, » Improvement Era, Sept. 1969, 2.

  16. «Reverence, » Improvement Era, July 1962, 509.

  17. In Conference Report, Apr. 1929, 102.

  18. In Conference Report, Apr. 1946, 111-112, 114-116; paragraphing altered.

Зображення
girl taking sacrament

«Я вважаю, що той короткий проміжок часу, в який прислужується причастя, є однією з найкращих нагод для … розмірковування».

Роздрукувати