Розділ 1

Навчання через віру

“Давайте ж, брати і сестри, продовжувати й далі трудитися в ім’я Господа нашого Бога, день у день набуваючи більше мудрості й інтелекту, так, щоб кожна обставина, яка з’являється, могла послужити нам на добро”.

З життя Лоренцо Сноу

Коли юний Лоренцо Сноу не був зайнятий виконанням своєї роботи на сімейній фермі, то він, як правило, читав—“ховався зі своєю книжкою”, як казали про нього в сім’ї. За словами його сестри, Елайзи Сноу, він був “вічним студентом як вдома, так і в школі”¹. Його любов до навчання зростала разом з ним. Він і справді казав, що освіта була “провідною зіркою його юності”². Після навчання у безплатних середніх школах він у 1835 р. навчався в Оберлінському коледжі, приватній школі в штаті Огайо. У 1836 р., ще до приєднання до Церкви, він погодився на пропозицію Елайзи переїхати до Кертленда, Огайо, де вивчав давньоєврейську мову у класі, в якому були також і пророк Джозеф Сміт та багато хто з апостолів.

Після свого хрищення й конфірмації він нарешті став цікавитися більше “навчанням через Духа”³. ніж навчанням, яке відбувається через “вивчення книжок”⁴. У своєму прагненні мати знання він завжди прагнув до навчання. Ось такий приклад: коли йому було 80 років і він служив президентом Кворуму Дванадцятьох Апостолів, він виступав перед святими на генеральній конференції у жовтні 1894 р. Говорячи про промови своїх менш досвідчених братів, які того дня виступали перед ним, він сказав: “Деякі з ідей були передовими, я про них до цього ніколи й не думав, і вони були дуже корисні”⁵. Через шість років, бувши вже Президентом Церкви, він відвідав конференцію, яка проводилася Недільною школою. Після всіх промовців нарешті за кафедру став і він. Почав він своє звернення так: “Я був надзвичайно радий і захоплений побаченим і почутим. … Дійсно, я можу сказати, що був навчений; і якщо я, людина вісімдесяти шести років, можу бути навченою, то я не бачу підстав, чому взагалі дорослі не можуть отримувати користь, а також і задоволення від відвідування ваших зборів”⁶. [Див. рекомендацію 1 на с. 46].

Учення Лоренцо Сноу

Навчання вимагає віри, зусиль і наполегливості

У цій релігійній системі, яку ми з вами отримали, є щось грандіозне й прекрасне, щось нове, дуже великої цінності для пізнання кожного дня. І це не тільки наш привілей, але й необхідність отримати все це і робити висновки з цих нових ідей⁷.

Самою ідеєю мормонізма є удосконалення—розумове, фізичне, моральне і духовне. Напівосвіти для святих останніх днів недостатньо⁸.

Є користь в тому, щоб довго жити на землі і завдяки цьому здобувати досвід та знання, адже Господь сказав нам, що увесь той інтелект, якого ми досягнемо в цьому житті, підніметься з нами у воскресінні, і якщо людина набуває більше знань і розуму в цьому житті, вона матиме більшу перевагу у світі прийдешньому [див. УЗ 130:18–19]⁹.

Є такі, хто не навчаються і не вдосконалюються так швидко, як могли б, бо їхні очі та серця не зосереджені на Богові; вони не задумуються і не мають того знання, яке б могли мати; вони втрачають можливість отримати багато чого, що могли б отримати. Перш, ніж здобути постійне щастя, нам необхідно здобути знання; нам необхідно ширше ознайомитися з тим, що від Бога.

І хоч зараз ми можемо упускати час, щоб удосконалюватися, розширювати свої інтелектуальні здібності, та все ж ми будемо зобов’язані колись поліпшувати їх. Нам необхідно так багато пройти, і якщо ми не пройдемо те, що слід пройти сьогодні, завтра нам необхідно буде пройти набагато більше¹⁰.

Повинні відбуватися робота розуму й використання талантів, які Бог дав нам; вони повинні бути задіяні. Потім, бувши просвітленими даром і силою Святого Духа, ми можемо дійти до тих ідей, того інтелекту і тих благословень, які необхідні, щоб підготувати нас до майбутнього, до ситуацій, які неодмінно виникнуть.

Цей самий принцип буде чинним у всіх наших діях, що стосуються Божих справ. Ми маємо напружуватися. … Якщо ми залишаємося бездіяльними замість того, щоб поринути в діяльність, то це не приносить користі; залишаючись абсолютно байдужими, ми так нічого й не досягнемо. Кожний принцип, який відкритий з небес, призначений для нашої користі, для нашого життя, для нашого спасіння і для нашого щастя¹¹.

Можливо, ми думаємо: немає необхідності напружуватися, аби зрозуміти, що ж Бог вимагає від наших рук; або, іншими словами, знаходити принципи, які Бог відкрив і за якими ми можемо отримати дуже важливі благословення. Існують відкриті через одкровення, ясні й зрозумілі принципи, які призначені піднести святих останніх днів і зберегти їх від багатьох проблем та прикрощів, однак через брак наполегливості з нашого боку у вивченні й застосуванні їх, ми не отримуємо благословень, що пов’язані з їхнім дотриманням¹².

Давайте ж, брати і сестри, продовжувати й далі трудитися в ім’я Господа нашого Бога, день у день набуваючи більше мудрості й інтелекту, так, щоб кожна обставина, яка з’являється, могла послужити нам на добро і збільшити нашу віру та розумові здібності¹³. [Див. рекомендацію 2 на с. 46].

Навчання через Духа варте нашої найбільшої уваги.

Існує вид навчання, який гідний найбільшої уваги всіх нас і до якого ми всі повинні бути залучені—це навчання через Духа¹⁴.

Невелике духовне знання—це щось набагато більше, ніж просто погляди, уявлення, ідеї чи навіть і дуже продумані аргументи; невелике духовне знання є дуже важливим і його слід цінувати якомога вище¹⁵.

Прагнучи земних багатств, ми не повинні нехтувати своїм духовним розвитком. Це наш обов’язок—робити все, щоб краще засвоювати принципи світла і знання, а також збільшувати навколо себе матеріальні благословення і зручності цього життя¹⁶.

Якщо наш розум надто однобічний і ми приділяємо надто багато уваги набуттю земного майна, при цьому не турбуючись про багатство духовне, то ми—нерозумні управителі¹⁷. [Див. рекомендацію 3 на с. 46].

Нам корисно чути євангельські принципи знову й знову.

Можливо, [деякі принципи] ви вже чули сотні разів, і все ж, як здається, є необхідність, щоб нас навчали про них знову й знову. Знову ж таки, подібне я відчуваю, читаючи книгу Учення і Завіти. Щоразу, коли я читаю якесь одкровення в цій книзі, то знаходжу нову ідею, хоч, можливо, я читав це одкровення вже багато-багато разів. Гадаю, так бува й з вами; якщо ж ні, то це мені дуже дивно¹⁸.

З нами так само, як з дитиною, що вивчає абетку. Учитель каже дитині: “Це літера а; спробуєш її запам’ятати?” Дитина відповідає: “Так, я спробую її запам’ятати”. Учитель переходить до наступної літери і каже: “Це літера б; будеш дивитись на неї і спробуєш її запам’ятати?” “Так, звичайно”,—відповідає дитина. Потім учитель знову повертається до літери а. “Яка це літера?” Дитина вже забула її. Учитель знову каже дитині, що це літера а, і повертається до літери б та виявляє, що дитина вже забула і її і йому знову потрібно вивчити з нею літеру б. Це вранці. Після обіду дитину знову викликають і запитують, і вчитель знову виявляє, що дитина забула літери і йому знову треба з нею вивчати їх. І так цей урок необхідно повторювати знову й знову, і якщо вчитель ще не мав подібного досвіду і не знав, як йтиме справа, то безсумнівно він занепаде духом. Так само й зі святими останніх днів. І хоч нас може втомлювати те, що принципи повторюють і повторюють, їх і треба повторювати, аби нам їх повністю засвоїти. Ми повинні вивчити їх. Я знаю, що святі останніх днів усе ж таки засвоять усі закони й заповіді Бога і навчаться чітко їх виконувати. Проте на даний час ми цього все ще не досягли.¹⁹ [Див. рекомендацію 4 на с. 46].

Коли ми збираємося вивчати євангелію, і вчителю, і учню потрібен провід Духа.

[Учитель], стоячи перед людьми, повинен усвідомлювати: він стоїть перед ними для того, щоб передавати їм знання, аби вони могли отримати істину у свою душу і були зміцнені у праведності, отримуючи подальше світло, розширюючи свою освіту в царині принципів святості.

Цього інакше досягти не можна, як тільки через роботу розуму, силу віри і щиросердне прагнення серця отримати Дух нашого Господа Бога. Це стосується й учнів; якщо учні не приділятимуть особливої уваги тому, що від них час від часу вимагають з цієї кафедри промовці, і якщо люди не будуть трудитися своїм розумом, з усією своєю могутністю і зі всією своєю силою, молячись перед Господом, вони не отримають для себе того добра й користі, які мали б отримати²⁰.

Чого я хочу від святих останніх днів, так це того, щоб упродовж цієї конференції, коли старійшини будуть підводитися і промовляти до нас, наша віра й наші молитви могли бути присвячені кожному промовцю, аби ця людина могла сказати, а ми могли мати духа, щоб отримати те, що всім би нам пішло на користь. Це—наш привілей і обов’язок. Ми прийшли сюди не випадково; ми прийшли на цю конференцію, сподіваючись отримати щось, що піде нам на користь²¹.

Ви повинні просити Господа, щоб [промовці] сказали те, про що ви хочете знати, щоб вони могли запропонувати вам те, що піде вам на користь. Якщо у вас є якесь бажання знати про щось таке, чого ви не розумієте, моліться, щоб [вони] могли сказати те, що просвітлить ваш розум стосовно питання, яке вас турбує, і тоді ми матимемо важливу й чудову конференцію, кращу за всі ті, на яких ми були раніше. Як це не здається дивним, але наша остання конференція завжди видається найкращою; так і з цією конференцією; і ви, брати і сестри, піднесіться серцем до Господа і виявіть віру, коли наші брати промовляють до вас. Ми не відчуємо розчарування, і ви не підете додому, ви не залишите цю конференцію, не маючи відчуття, що були великою мірою, щедро благословенними²².

Я гадаю, що багато з присутніх сьогодні тут переді мною приїхали здалеку, щоб зустрітися з нами на цій генеральній конференції, і зібратися тут всіх спонукали щирі почуття—бажання покращити себе й удосконалитися у тому, що стосується їхньої корисності у Божому царстві. Щоб це так і було, нам необхідно підготувати своє серце, аби отримати й скористатися порадами, які можуть бути сказані промовцями під час конференції і які можуть бути підказані Духом Господа. Я подумав і все ще так вважаю: те, як ми будемо настановлені, залежить не стільки від промовця, скільки від нас самих²³.

Коли ми сходимося разом …, то у нас є привілей отримувати настанови від людей, які промовляють до нас, і якщо ми їх не отримуємо, то це, як правило, відбувається з нашої вини²⁴.

Я помітив у частини людей дещо, що вважаю за недолік. Вони збираються разом, дехто з них переважно для того, щоб отримати задоволення від красномовства промовця, для того, щоб оцінити стиль, в якому він виголошує свою проповідь, або вони сходяться разом переважно для того, щоб побачити промовця чи зробити припущення з приводу його характеру …, а не для того, щоб отримати настанови, які принесуть їм добро і зміцнять їх у праведності. …

… Не користуючись цими можливостями і не маючи Духа Господнього, ми отримуємо від промовця лише трохи інформації, хоч він міг передавати й дуже цінні та важливі ідеї. Буває, що ідеї передаються дуже кострубато, але якщо люди напружуються, … то для них швидко стає ясно: вони ніколи не повернуться зі зборів, не збагативши завдяки промовцям свій розум²⁵.

Не завжди довгі промови, що виголошуються перед святими останніх днів, приносять найбільше користі; але з різних виступів ми можемо зібрати певні ідеї або певні принципи, які можуть освітити наше розуміння, а це згодом стане для нас цінним²⁶.

Ми зібралися для того, щоб поклонятися Богу і розглянути справи, необхідні для подальшого розвитку істинної справи на землі. Характер настанов великою мірою буде залежати від стану нашого розуму. Нам слід полишити свої мирські справи й зосередити свою увагу на меті цієї конференції²⁷.

Стосовно нашої інформації і духовного знання: ми цілковито залежимо—і ми так відчуваємо цю залежність—від Господа. І пропорційно до виявлення нашої віри ми отримуємо інформацію, що передається через Господніх слуг. … Він звертається до нас через Своїх слуг, які звертаються до нас на таких подіях, як оця, коли ми збираємося разом, щоб поклонятися нашому Богу²⁸. [Див. рекомендацію 5 нижче].